15.Державний лад Давнього Риму періоду імперії. А) період принципату;

б) період домінату.

а) Принципат як специфічно римський різновид монархії, зберігаючи зовнішні республіканські атрибути, проіснував до кінця ІІ ст. н.е. Влада принцепса спиралась на могутню матеріальну і військову базу.

Ще на початку принципату управлінський апарат Риму та провінцій зазнав серйозних змін. На межі тисячоліть почалось формування нового механізму управління Римом як державою.

З 27 р. до н.е.—193 р.—прийнято називати періодом принципату.

І. На чолі Риму:

• імператор (принцепс);

• імператор призначав і звільняв магістраторів;

• видава закони;

• мав преторську гвардію для особистої охорони;

• видавав імператорські конституції:

--едикти;

--рескрипти;

--мандати;

--декрети.

ІІ. Магістрати. Роль магістратів зменшилась. Консули, претори, квестори були усунені від державних справ і займались переважно влаштуванням публічних видовищ та ігор. Їх витісняла армія професіональних чиновників, що одержували платню із скарбниці і були підзвітними принцепсу.

Були введені посади: – префекта преторія – командуючого імператорською гвардією; – начальника постачання продовольством. Армія висувала (акламувала) імператора, потім він формально затверджувався сенатом. Опорою, джерелом могутності й авторитету принцепса стає військо і, зокрема, привілейована преторіанська гвардія, що охороняла імператора та підтримувала внутрішній порядок у державі. Глава преторіанців - префект преторів - стає найближчим помічником, заступником, довіреною особою принцепса-імператора.

Військо:

1)преторська гвардія—повноправні громадяни Риму, лише римського походження—20 р.

2)легіони—і представники Риму, і представники провінції;

3)допоміжне військо, яке не мало римського громадянства.

Таким чином, були створені всі умови для встановлення домінату – необмеженої монархії.

б) Періоду домінату.

Починаючи з 284 р., Рим вступає в новий етап—період домінату, який схожий зі східною деспотією. Період домінату в Римі почався з правління імператора Діоклетіана (з 284 року). Формально імператор вважався необмеженим володарем, домінусом (від слова пан), що підтверджувалося переходом верховної влади від народних зборів до імператора. Домінус з часом привласнив та почав здійснювати законотворчі повноваження. Імператорські конституції стали основним засобом законотворчості.

Таким чином, :

1. влада імператоа почала обожнюватися, імператор був вище законів, бо «богом посланий»;

2. поряд з Сенатом при імператорі утворилася Рада імператора—допоміжний апарат, з допомогою якої імператор здійснював виконавчі функції—консисторій.

3. Сенат повністю втрачає своє призначення: з загальнодержавного органу він перетворюється в міську раду Риму;

4. Встановлюються посади префектів—призначуваних імператором посадовців, яких він наділяв повноваженнями.

Імператор Діоклетіан (284 – 305 рр.) провів велику адміністративну реформу, увів тетрархію – чотиривладдя. Римська імперія була умовно поділена на 4 частини, у яких призначалися співправителі імператора. Отже, при владі були чотири співправителі.

За Діоклетіана почався поділ імперії на Східну і Західну. Кожна мала свого Августа та його заступника – цезаря. Крім того, з’явились 12 діоцез – великих територіальних округів на чолі з вікарієм, що підпорядковувався безпосередньо імператорові. Цивільна адміністрація відокремлювалась від військової. Кожний із співправителів імператора як полководець був наділений владними повноваженнями і міг приймати самостійні рішення. Перебудовувалась судова система. Правитель провінції став тепер ординарним суддею першої інстанції. На його рішення було дозволено подавати апеляцію імператору або його уповноваженому.

У 313 р. в Римі було прийнято християнство як державну релігію, але поряд з іншими релігіями. 337—християнство єдина релігія. Мета: пошу шляхів збереження держави.

У 476 р. у провінції Галія так звані «варвари» виступили проти Римської імперії, що призвело до її розпаду.