26. Експортний факторинг і форфейтинг.

При кредитуванні зовнішньої торгівлі експортний факторинг як одна з альтернативних форм кредитування останнім часом набув вагомого значення. Він використовується переважно середніми торговельними підприємствами та виробниками, які серед своїх клієнтів мають постійних покупців. Експортний факторинг як інструмент кредитування непридатний для експортних операцій з тривалою відстрочкою платежу.

Рис. 6.8. Переваги використання факторингу експортерами

Факторинг як метод кредитування експорту розглядають як продаж права щодо вимоги торговельних боргів. Експортний факторинг вигідно використовувати за умови, що експортер має проблеми з грошовими потоками та здійснює торгівлю на умовах відкритого рахунку. Позитивні моменти при використанні факторингу відображені на рис. 6.8.

Результатом використання факторингу є можливість розширення обсягу торговельних угод, використання додаткового джерела фінансування та економія управлінських видатків. Особливо вигідним для експортера є використання факторингу при торгівлі за відкритим рахунком.

Поряд з позитивними моментами використання факторингу його розвитку можуть перешкоджати деякі негативні моменти, а саме:

• експортери можуть надавати перевагу традиційним методам фінансування;

• може існувати думка, що використання факторингу є свідченням нестабільного фінансового стану;

• в експортерів виникає побоювання, що втручання фактори­нгової фірми чи банку може погіршити взаємовідносини між партнерами.

Використання факторингу є зручним методом фінансування експортера, якщо термін кредитування від трьох до шести міся­ців. У разі необхідності фінансування з більш тривалими строками використовують форфейтинг.

Форфейтинг — кредитування експортера через придбання векселів чи інших боргових зобов'язань. Якщо факторинг використовується для кредитування короткострокової заборгованості усередині країни та за кордоном і, як правило, через придбання усіх вимог, то форфейтування є інструментом кредитування окремих експортних вимог, зазвичай середньострокових. Спільні риси між факторингом та форфейтингом полягають у тому, що ці методи використовуються для скорочення заборгованості у балансі в результаті продажу вимог. Позитивні риси форфейтингу відображені на рис. 6.9.

Серед недоліків форфейтингу заведено виділяти два: висока вартість операції та складність знайти форфейтера. Вартість форфейтингу складається з:

• прибутку форфейтера;

• вартості наданих грошових коштів;

• покриття від комерційного ризику;

• покриття від політичного ризику;

• покриття від валютного ризику;

• покриття процентного ризику.

Рис. 6.9. Переваги використання форфейтингу експортерами

Серед причин, через які банки неохоче виступають у ролі форфейтера, можна виділити такі:

• існування у країні імпортера обмежень на здійснення платежів за кордон;

• незадоволеність кредитоспроможністю покупця;

• незадовільний стан банку, що буде здійснювати аваль.

27. Характеристика банківських гарантій як інструменту забезпечення виконання зобов’язань у міжнародних розрахунках.

У міжнародному комерційному оброті виникає ситуація, коли важко визначити здатність партнерів виконати передбачені угодою зобов'язання. Відповідно, загострюється необхідність забезпечення зобов'язань. Одним з найпоширеніших способів забезпечення є саме гарантія.У правовій літературі з питань міжнародного торгового права і у практиці міжнародної торгівлі термін «гарантія» або «договір гарантії» використовується для позначення різних правових інститутів. Зокрема, під гарантією розуміють:

• гарантію з боку виробника та продавця за угодою купівлі- продажу щодо якості проданої речі. Вказана гарантія здебільшого регулюється нормами цивільних кодексів держав або нормами міжнародних договорів;

• порука, за якою одна особа бере на себе відповідальність перед кредитором іншої особи за виконання останньою своїх зобов'язань. При цьому порука є акцесорним способом забезпечення основного зобов'язання;

• самостійне та незалежне від зобов'язань боржника і кредитора зобов'язання банку (гаранта) виплатити суму, передбачену умовами гарантії. Це зобов'язання і визначається як банківська гарантія.

Стаття 2 Уніфікованих правил для гарантій за вимогою (МТП за № 458) під банківською гарантією розуміє будь-яку гарантію чи платіжне зобов'язання банку, страхової компанії, іншої юридичної або фізичної особи, видане у письмовій формі, яке і міс­тить зобов'язання виплатити грошову суму в разі пред'явлення письмової платіжної вимоги, складеної відповідно до її умов, а також інших документів (наприклад, сертифікатів, судового чи арбітражного рішення), якщо таке зобов'язання видано:

• за наказом і під відповідальність однієї сторони (принципала);

• за наказом або під відповідальність банку, страхової компанії або іншої юридичної чи фізичної особи (емітента), що діє за наказом принципала, на користь іншої сторони.

Поняття «банківська гарантія» закріплює Цивільний кодекс України: «За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником». Банківська гарантія має специфічні особливості. Найважливішою особливістю банківської гарантії, безперечно, є її незалежність від основного зобов'язання. Це виявляється передусім ось у чому:

1. Банк, що надає гарантію, не може пред'явити бенефіціару вимоги, що їх міг би заявити боржник, зобов'язання якого забезпечені. Так, наприклад, банк не має права висунути до бенефіціара вимоги, пов'язані з якістю проданої речі, хоча такі вимоги міг би представити боржник або поручитель. Те саме стосується і можливого зменшення суми гарантії на суму зустрічних вимог, що існують у бенефіціара перед боржником.

2. Обсяг зобов'язання банку не визначається обсягом зобов'язання боржника. Обсяг банківського зобов'язання (що завжди є грошовим зобов'язанням) визначається умовами самої гарантії. Обсяг зобов'язання гаранта може визначатися як конкретна вказана у гарантії сума, так і сума, визначена іншим чином (наприклад, сума гарантії відповідає сумі витрат бенефіціара у разі невиконання зобов'язання боржником, але не вище за певну суму).

3. Чинність гарантійного зобов'язання не залежить від чинності зобов'язання основного боржника.

4. Ще одна важлива особливість банківської гарантії полягає у тому, що вона не є субсидіарною (додатковою). Це означає, що гарант, якому бенефіціар скеровує вимогу про виконання грошового зобов'язання, у разі настання вказаного в гарантії випадку як підстави для виконання гарантії не може висунути до бенефіціара вимогу про пред'явлення ним спочатку вимог основному боржникові і лише потім —гаранту.

5. Надається як у національній, так и в іноземній валютах.

6. Не відволікає з обігу грошові ресурси.

Уніфіковані правила для гарантій визначають правову природу банківської гарантії. Так, гарантія є самостійною угодою, що не залежить од основного контракту чи тендеру, на якому вона ґрунтується, тому гарант жодним чином не є пов'язаним з таким контрактом чи тендером, попри те, що посилання на такий контракт чи тендер містяться у тексті гарантії (Пункт «б» ст. 2).

З огляду на практику міжнародного комерційного обігу банківська гарантія, як правило, регулюється угодою сторін, а також методом відсилання до національного законодавства. При цьомучастіше застосовується право країни — місця знаходження гара­нта. Крім того, сторони відносин гарантії також мають дотримуватись інших імперативних норм національного законодавства щодо фінансового контролю. Важливість Уніфікованих правил посилюється тим, що спеціальних норм, які регламентують відносини гарантії, цивільними кодексами багатьох країн (наприклад, Німеччини, Франції, Швейцарії) не передбачено. У регулюванні відносин гарантії чимала увага надається звичаям ділового обігу, які здебільшого закріплені у зазначених правилах. В основі банківської гарантії лежить зобов'язання здійснити платіж, при цьому, як уже наголошувалося, це зобов'язання є незалежним од інших відносин, а саме від відносин принципала та бенефіціара, а також є абстрактним щодо бенефіціара, адже гарант залишається зобов'язаним навіть у разі припинення чи визнання недійсним забезпеченого зобов'язання. Зобов'язання здійснити платіж за гарантією ґрунтується на принципі «спочатку плати, а потім веди судовий розгляд». Основний зміст гарантії в її абстрактному характері, тож будь-які заперечення гаранта (наприклад, що бенефіціар не виконав свої зобов'язання належним чином перед принципалом) у разі виконання бенефіціаром умов гарантії не можуть вплинути на виплату гарантійної суми гарантом. Права бенефіціара за банківською гарантією не можуть бути передані іншим особам за винятком випадків, прямо передбачених умовами гарантії. Гарантія також може бути забезпечена, на­приклад, заставою чи в інший спосіб.

Забезпечувальна функція гарантії базується на таких чинниках.

1. Легітимація. Банківська гарантія є свідченням здатності принципала виконувати роботу, позаяк банк бере на себе безвідкличне зобов'язання виконати платіж, він візьме на себе таке зобов'язання лише в разі, коли ретельно перевірить репутацію та платоспроможність свого клієнта.

2. Мотивація. Принципалу загрожує втрата гарантійної суми, якщо він не виконає свої обов'язки або виконає їх неналежним чином.

3. Компенсація. Якщо принципал порушує свої зобов'язання за забезпеченою угодою, бенефіціар має право вимагати виплати гарантійної суми. Тим самим він зможе цілком або частково компенсувати фінансові наслідки невиконання договору.

Гарантію слід відрізняти від акредитива. Акредитиви у контексті забезпечення контрактних зобов'язань передусім мають платіжну функцію. Отже, основна відмінність між акредитивом і гарантією в тому, що перший є платіжним інструментом, а гарантія — способом забезпечення. З іншого боку, в міжнародній практиці є поняття «резервний акредитив». Такий вид акредитива за своєю природою є близьким до гарантії, що підтверджує згадана вище Конвенція ООН. Наприклад, резервні акредитиви (акредитивиStand-by) широко застосовуються у США і, по суті, замінюють там гарантії, які, згідно із законодавством переважної більшості штатів, не можуть видаватися банками. Засобами вказаного акредитива можуть бути гарантовані виплати за векселями, погашення банківських кредитів, оплата товарних поставок, виконання угод підряду. Якщо гарантоване зобов'язання не було виконано, бенефіціар може змусити виконати його, надавши разом з усіма іншими не­обхідними документами, передбаченими акредитивом, заяву про невиконання платником за акредитивом свого зобов'язання.