5)Психодіагностика як основа професійної діяльності психолога.Завдання та процедура шкільної психодіагностики.Основні фактори ризику в різних вікових групах учнів.

Термін «психодіагностика» означає буквально «постановка психологічного діагнозу», або ухвалення кваліфікованого рішення про наявний психологічний стан людини в цілому або про якому-небудь окремо взятій психологічній властивості.

Практично психодіагностика використовується в самих різних галузях діяльності психолога: і тоді, коли він виступає як автор або учасник прикладних психолого-педагогічних експериментів, і тоді, коли він зайнятий психологічним консультуванням або психологічною корекцією. Але найчастіше, принаймні в роботі практичного психолога, психодіагностика виступає як окрема, цілком самостійна сфера діяльності. Її метою стає постановка психологічного діагнозу, тобто оцінка наявного психологічного стану людини.

Шкільна психодіагностика — відносно недавно виникла й галузь, що перебуває в стадії становлення, психодіагностики (поряд з нею виділяється професійна й клінічна психодіагностика). В існуючих публікаціях відомостей про неї досить мало: можна назвати лише кілька робіт (В. И. Войтко, Ю. З. Гильбух), у яких уперше обґрунтована правомірність існування шкільної психодіагностики як самостійної галузі психодіагностики й здійснена систематизація її принципів і завдань.

Предметом шкільної психодіагностики як теоретичної дисципліни виступає розробка принципів, методів і процедур постановки психологічного діагнозу, а як експериментально-практичної діяльності — психологічний діагноз.

У шкільної психодіагностиці термін «діагноз» вживається у двох значеннях. У широкому змісті це поглиблений і всебічний аналіз особистості, спрямований на виявлення властивих їй якісно-кількісних особливостей, пов'язаний з розкриттям певних причинно-наслідкових зв'язків і в остаточному підсумку спрямований на рішення практичних завдань подолання виявлених недоліків, підвищення рівня навчальної або професійної діяльності, забезпечення гармонійного розвитку всіх психічних властивостей конкретної людини.

У вузькому змісті під психологічним діагнозом мається на увазі виявлення конкретних причин недоліків або відхилень у навчальній або професійній діяльності окремих осіб або груп з метою усунення цих причин шляхом відповідних корекційних впливів психолого-педагогічного характеру.

Процес постановки психологічного діагнозу може бути представлений у термінах побудови й перевірки відповідної гіпотези, одержання певного узагальнення зі спостережуваного фактологичного матеріалу. Так, наприклад, Ю.З. Гильбух у такий спосіб розкриває структуру даного процесу:

констатація певного неблагополуччя в діяльності або поведінки даної дитини;

усвідомлення можливих його причин;

аналіз конкретних особливостей даного випадку й висування робочої гіпотези про найбільш імовірну його причину;

збір додаткової інформації, необхідної для перевірки гіпотези;

перевірка припущення шляхом аналізу всієї сукупності наявних даних. Якщо первісна гіпотеза не одержала підтвердження, вона відкидається й на рє місце висувається інша, після чого повторюються 4-й і 5-й етапи.

Фіксація цього процесу може бути здійснена в спеціальному документі — психодіагностограмі, де відбивається шлях вибору й перевірки тієї або іншої гіпотези відносно причин, що викликали даний недолік. Інакше кажучи, це процес послідовного виключення інших імовірних причин факту. Таким чином, психодіагностограма являє собою своєрідний алгоритм перевірки гіпотез.

Процедура психодіагностичного дослідження включає ряд етапів:

1. Підготовка до дослідження, визначення цілей і завдань, підбор методик, їхнє освоєння.

2. Бесіда з дитиною (підлітком), установлення позитивного емоційного контакту, формування мотивації на виконання завдань.

3. Психодіагностичний експеримент: