30)Педагогічні конфлікти:сутність,профілактика та методи вирішення.
Педагогічний конфлікт – найгостріший спосіб розвитку і подолання значущих суперечностей, що виникають у взаємодії учасників педагогічного процесу (викладачів, студентів, адміністрації), який зазвичай супроводжується негативними емоціями та потребує розв’язання і гармонізації.
Ознаки педагогічного конфлікту:
1) Контакти викладача зі студентами зводяться до мінімуму, збільшується соціальна дистанція педагогічного спілкування, сторони уникають неформальних взаємин.
2) Під час розмови кожен відстоює свої інтереси, наміри, цінності, які не збігаються з інтересами, цінностями іншої сторони.
3) Виникає навіть психологічний антагонізм між викладачем і студентом, кожен намагається «брати верх», перемогти, не враховуючи інтереси іншого.
4) Об’єктивна причина конфлікту переноситься на особу, з якою конфліктують, тобто конфлікт набуває суб’єктивного характеру.
Якщо такий педагогічний конфлікт викладач придушує силою свого авторитету, він може набути або внутрішнього суб’єктивного характеру, або перетвориться у відкриту протидію по лінії «викладач – студент». Ось чому педагогічні конфлікти треба своєчасно вирішувати.
Конфліктна поведінки студента виявляється в таких формах:
– порушення трудової дисципліни;
– грубощі, зухвала поведінка;
– незгода і критика будь-яких пропозицій викладача;
– ігнорування педагогічних вимог, ухиляння від виконання завдань та ін.
Як наслідок, у студентів на 70% знижується розумова працездатність. Більшість із них перестає працювати, відмовляється виконувати навчальні завдання, ігнорує вимоги викладачів.
Для вирішення педагогічного конфлікту є два основні шляхи: 1) через заміну об’єктивної ситуації (переглянути обсяг навчального навантаження, вдосконалити розклад занять тощо); 2) через змінювання суб’єктивної педагогічної позиції викладача або позиції студентів щодо ситуації педагогічного конфлікту. Проте важливо шукати засоби задоволення інтересів обох сторін. Якщо конфлікт вирішується психологічно виправдано, він мобілізує розум, волю, зближує інтереси сторін, що конфліктують.
Загальні способи запобігання педагогічного конфлікту:
• ідеологічні – знімаються консенсусом (згодою) викладача і студентів;
• амбіційні – підкреслити значущість особистості іншої людини;
• етичні – керуватися нормами ділового етикету, правилами внутрішнього розпорядку ВНЗ.
31)Сучасна школа очима психолога.
32)Сучасний дитячий садок очима психолога.
33)Шкільна психодіагностика та її специфіка.
34)Корекційна робота психолога у установах освіти.
35)Психологічний супровід природного розвитку дошкільника.
36)Емоційні відхилення у дитячому віці та їх психологічна корекція.
37)Діагностика і корекція міжособистісних взаємодій у дитячому садку.
38)Методи роботи психолога з дітьми дошкільного віку.
39)Допомога дітям дошкільного віку у подоланні поведінкових труднощів.
40)Корекція психічного розвитку молодшого школяра на початковому етапі навчання.
41)Психологічна допомога дітям у випадках шкільної дезадаптації.
42)Підліток як клієнт психолога.
43)Психологічна служба у школах США.
Американський психолог — це насамперед дослідник, учений, який володіє одним із двох звань: доктор філософії (Ph.D.) або доктор психології (Psy.D) з однієї з психологічних спеціалізацій (усього їх понад 50). Обидва звання приблизно відповідають рівню нашого кандидата наук. Психологи проводять дослідження, розробляють нові теорії та методи, пишуть статті й книжки, а також готують студентів — як для роботи на академічній ниві, так і для практичної кар’єри. Щоб отримати право працювати психологом у США, треба багато і довго вчитися — з дипломом бакалавра чи магістра робота за фахом може бути хіба що на рівні асистента, а психолог із магістерським дипломом може отримати найнижчу посаду в системі освіти чи в бізнесі. Однак самого вченого звання теж замало: потрібні ще рік-два асистентської практики, після якої можна пробувати скласти іспит на отримання ліцензії. Робота психоаналітиком потребує ще тривалішого навчання — від 8 до 10 років додаткового тренінгу, який включає обов’язковий власний психоаналіз.
Понад чверть усіх американських практикуючих психологів зайняті в приватному секторі. Це один із найвищих показників (який перевищує середній по країні аж учетверо) для всіх професій, що потребують вищої освіти. Психологи, які практикують приватно, відкривають індивідуальні офіси або групові центри в співдружності з іншими психологами, а іноді й зі «звичайними» лікарями. При цьому всього лише десята частина від загальної кількості психологів працює на державній службі на рівні штату чи муніципалітету (у громадських лікарнях, клініках, виправних установах тощо). Більшість їх зайняті в системі освіти (університетські кафедри та лабораторії) та охорони здоров’я (приватні клініки й медичні офіси, будинки для пристарілих, служби сім’ї тощо), у дослідницьких організаціях, консалтингових фірмах, релігійних організаціях. Американські університети й коледжі випускають бакалаврів і магістрів психології з великим запасом.
