Zbirnyk_NMK_DSID_2014

Експертиза культурно історичнихцінностей

Питання до розгляду:

6.1.Загальноісторичні методи: порівняльно-історичний, динамічний, статичний, районування; культурно-історичний, ретроспективний, генетичний,, спостереження).

6.2.Усна історія.

6.3.Краєзнавчий туризм.

6.4.Просопографія.

Тематика та зміст семінарських занять

Семінарське заняття 1. Вступ. Предмет і завдання історичного краєзнавства

(1 академічна година)

Питання для обговорення:

1.1.Історичне краєзнавство як наука.

1.2.Зв’язок історичного краєзнавства зі спеціальними історичними дисциплінами.

1.3.Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України.

Семінарське заняття 2. Розвиток історичного краєзнавства на території України до початку ХХ ст.

(2 академічні години)

Питання для обговорення:

2.1.Народне краєзнавство додержавних часів.

2.2.Розвиток історичного краєзнавства за часів Київської Русі. Літописи – як носії історико-краєзнавчої інформації.

2.3.Щоденники і мемуари іноземців про Україну (ХІV-ХVІ ст.).

2.4.Вплив реформ Петра І на краєзнавчу науку.

2.5.Розвиток краєзнавчих досліджень у ХІХ ст.

Семінарське заняття 3. Історичне краєзнавство в Україні за радянських часів та в роки незалежності.

(2 академічні години)

Питання для обговорення:

3.1. Вплив революційних подій 1917-1920 рр. на історичне краєзнавство.

101

Навчально методичний комплексспеціалізації.Розділ2

3.2.Історико-краєзнавчий рух 1920-30-х рр.

3.3.Історичне краєзнавство в часи Другої Світової війни і післявоєнний період.

3.4.Історичне краєзнавство в другій половині ХХ ст.

3.5.Розвиток історичного краєзнавства в роки незалежності.

Семінарське заняття 4. Ономастика, археологія та етнографія в історичному краєзнавстві.

(1 академічна година)

Питання для обговорення:

4.1.Топоніміка як джерело вивчення рідного краю.

4.2.Археологія як джерело вивчення рідного краю.

4.3.Етнографічні особливості вивчення рідного краю.

Семінарське заняття 5. Основні напрями історико-краєзнавчих досліджень.

(1 академічна година)

Питання для обговорення:

5.1.Населений пункт як об’єкт історико-краєзнавчих досліджень.

5.2.Демографія в історико-краєзнавчих дослідженнях.

5.3.Соціальна історія краю.

5.4.Міграційні процеси та їх вплив на розвиток міст

Семінарське заняття 6. Методи історико-краєзнавчих досліджень.

(2 академічні години)

Питання для обговорення:

6.1.Загальноісторичні методи (порівняльно-історичний, динамічний, статичний, районування, культурно-історичний, ретроспективний, генетичний, хорологічний, спостереження).

6.2.Усна історія.

6.3.Краєзнавчий туризм.

6.4.Просопографія.

102

Експертиза культурно історичнихцінностей

Рекомендована тематика рефератів і курсових робіт

Заповідники і національні парки Українських Карпат. Оборонні споруди України.

Використання замків і фортець у краєзнавстві. Природні рекреаційно-курортні ресурси України.

Проблеми та перспективи використання українських печер у краєзнавстві.

Краєзнавча характеристика найвідоміших печер України.

Історія розбудови карпатської туристичної інфраструктури (друга половина ХІХ ст. – 1939 р.).

Туристична карта, основні елементи її інформаційного наповнення. Видатні пам’ятки фортифікаційного зодчества в Україні. Бахчисарай – туристична столиця Гірського Криму.

Євпаторія – курортне місто півдня України. Малий Єрусалим. Мандрівка по Гуцульщині.

Український Париж – Чернівці. «Острів свободи України» – Хортиця.

Батурин – гетьманська столиця. (Краєзнавча подорож). Українська символіка.

Радянізація західноукраїнських земель в 1939-1941 рр. Ретроспективна історична топографія середньовічного Львова. Історико-краєзнавча діяльність освітян Харківщини в 1920-х – на

початку 1930-х рр.

Історико-культурний потенціал Миколаївської області другої половини ХХ – початку ХХІ століття.

Життєвий рівень міського населення Правобережної України (1900 – 1914 рр.)

Замкові комплекси Хмельницької області як складова загальної архітектурної спадщини України.

Історична регіоналістика як науковий напрям в системі історичних наук.

Відродження та розвиток історичного краєзнавства на Одещині у другій половині 40-х – початку 90-х рр. ХХ ст.

Походження назви «Україна». Український Тризуб. Український Прапор. Чужинці про Україну.

103

Навчально методичний комплексспеціалізації.Розділ2

Ономастика. Відображення в прізвищах рис характеру, виробничої діяльності людей. Регіональні особливості прізвищ.

Топонімічні пам’ятки. Вивчення походження назв поселень, річок, околиць. Історична основа назв.

Основні принципи і методи топоніміки. Відображення в назвах змін у житті краю.

Негативні наслідки масових перейменувань назв у 1920-60-ті рр. Особливості збирання краєзнавчого матеріалу для науково-дослідної

роботи.

Питання для поточного і підсумкового контролю та оцінки знань студентів

1.Предмет і завдання історичного краєзнавства.

2.Історичне краєзнавство як наука.

3.Зв’язок історичного краєзнавства зі спеціальними історичними дисциплінами.

4.Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України.

5.Розвиток історичного краєзнавства на території України до початку ХХ ст. Народне краєзнавство додержавних часів.

6.Розвиток історичного краєзнавства за часів Київської Русі. Літописи – як носії історико-краєзнавчої інформації.

7.Щоденники і мемуари іноземців про Україну (ХІV-ХVІ ст.).

8.Вплив реформ Петра І на краєзнавчу науку.

9.Розвиток краєзнавчих досліджень у ХІХ ст.

10.Піднесення краєзнавчого руху, як прояв зростання суспільнополітичної активності населення.

11.Історичне краєзнавство в Україні за радянських часів та в роки незалежності.

12.Вплив революційних подій 1917-1920 рр. на історичне краєзнавство.

13.Краєзнавча діяльність радянської влади у 20 рр. XX ст.

14.Історико-краєзнавчий рух 1920-30-х рр.

15.Введення елементів краєзнавства у вузівську і шкільну програми.

16.Краєзнавчі періодичні видання.

104

Експертиза культурно історичнихцінностей

17.Згортання краєзнавчої роботи з середини 30-х років ХХ ст. Розгром товариств і об’єднань, вилучення з наукового обігу краєзнавчих творів.

18.Історичне краєзнавство в часи Другої Світової війни і післявоєнний період.

19.Відродження краєзнавства у 1940-50-х рр. Збирання матеріалів про учасників війни, партизанські загони, підпільну боротьбу.

20.Історичне краєзнавство в другій половині ХХ ст.

21.Розвиток краєзнавства в 60-70х рр. Створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, його місцевих відділень.

22.Підготовка і видання «Зводу пам’яток історії та культури». Проведення Всеукраїнських конференцій, «круглих столів», симпозіумів, семінарів з питань краєзнавства.

23.Історичне краєзнавство у 1980-90-х роках. Створення відділу краєзнавства в структурі Інституту історії України НАН України.

24.Розвиток історичного краєзнавства в роки незалежності.

25.Краєзнавство на межі тисячоліть. Завдання історичного краєзнавства в період побудови незалежної Української держави.

26.Джерела вивчення історії рідного краю.

27.Ономастика в історичному краєзнавстві.

28.Мова як історичне джерело.

29.Топоніміка як джерело вивчення рідного краю.

30.Топонімічні пам’ятки. Вивчення походження назв поселень, річок, околиць.

31.Історична основа назв.

32.Антропоніміка в Україні.

33.Археологія в краєзнавстві.

34.Археологія як джерело вивчення рідного краю.

35.Археологічні дослідження на території України.

36.Археологічна та етнографічна мапи краю. Державна охорона археологічних пам’яток.

37.Етнографія в історичному краєзнавстві.

38.Етнографія як джерело вивчення рідного краю.

39.Етнографічні особливості.

40.Методи етнографічних досліджень.

41.Створення музеїв побуту. Вивчення і облік приватних колекцій.

42.Методика проведення бесід, запис фольклорних матеріалів.

105

Навчально методичний комплексспеціалізації.Розділ2

43. Створення рукописних і друкованих збірок пісень, прислів’їв, приказок, повір’їв, прикмет.

44.Писемна спадщина минулого та її значення у вивченні історії краю.

45.Матеріали архівів. Путівники. Описи. Картотеки. Збірники документів і матеріалів.

46.Методи і прийоми роботи з архівними документами.

47.Документальні матеріали православної церкви, їх використання при вивченні історії краю.

48.Населений пункт як об’єкт історико-краєзнавчих досліджень.

49.Демографія в історико-краєзнавчих дослідженнях.

50.Соціальна історія краю.

51.Міграційні процеси та їх вплив на розвиток міст

52.Загальноісторичні методи (порівняльно-історичний, динамічний, статичний, районування, культурно-історичний, ретроспективний, генетичний, спостереження).

53.Усна історія.

54.Краєзнавчий туризм.

55.Просопографія.

106

Експертиза культурно історичнихцінностей

2.5. Методологія історії

Автор-укладач:

Шевченко О.Т., кандидат історичних наук, доцент кафедри джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.

Пояснювальна записка

У навчальній програмі викладено курс «Методологія історії» який займає винятково важливе місце та відіграє дедалі значнішу роль у професійній підготовці вчителя історії. Методологія історії представляє самостійну область наукового знання, витоки якої йдуть в синтез історіографії і філософії історії. Предметом навчального курсу є методологія про принципи і методи історичного пізнання, способи і прийомах їх застосування в дослідницькій практиці. У основі курсу лежать знання отримані студентами в ході вивчення усього комплексу історичних дисциплін на рівні систематизації і узагальненні історичного досвіду розвитку народів.

Цілі курсу. Скласти у студентів уявлення про історію формування і розвитку історичних знань, сучасний стан теоретичних підстав історіографії в ї різних формах і напрямах. Розглянути основні підходи до вивчення і розуміння минулого, як смороду формувалися і поширювалися з найдавніших часів до наших днів. Представити головні положення теоретичної частини історіографії – об’єкта, суб’єкта, методів, особливостей творення історичних знань, їх структури і соціальних функцій. Створити цілісну картину фахової історіографічної діяльності історика. Визначити роль історії у системі інших гуманітарних і соціальних наук. Програма дозволяє студентові самостійно вивчити вузлові проблеми методології історичного дослідження.

Враховуючи особливості матеріалу, курс будується як система проблемних лекцій, кожна з яких розпочинається з постановки проблеми, яку необхідно вирішувати або в ході рутинної історіографічної практики, вже знайомої студентам, або при зіткненні носія професійних історичних знань і інтерпретації з масовою

107

Навчально методичний комплексспеціалізації.Розділ2

історичною свідомістю. Лекції будуються як діалог викладача із студентами.

У курсі передбачено ознайомлення із основними західними підходами до вивчення історичного процесу, зокрема: формаційним, цивілізаційним, культурологічним, «осьового часу» та їх представниками К. Марксом, О. Шпенглером, А. Тойнбі, М. Вебером. К. Поппером, К. Ясперсом, Р. Коліигвудом та іншими.

Програма складена таким чином, щоб логічно та гармонійно доповнити цикл гуманітарних предметів, що викладаються у ВУЗах України, а саме: історії України, всесвітньої історії, історії світової культури, архівознавства, спеціальних історичних дисциплін, політології, соціології.

Питання практики історичного пізнання спрямовані на допомогу підготовки студентами наукових робіт, що відповідає кваліфікаційній характеристиці майбутнього магістра, викладача або вчителя історії. Тому студент повинний вміти: класифікувати історичні джерела і матеріали, обирати достатнє поле історичного дослідження, науковологічно за допомогою понятійно-категоріального апарату історичної науки формулювати свої думки, використовуючи аналітичний підхід, до обраної тими, робити узагальнення.

Завдання вивчення дисципліни: трансляція історикометодологічного досвіду, сформованого і збереженого попередніми поколіннями дослідників; розкриття основних методологічних концепцій в історичній науці кінця ХІХ – початку ХХІ ст., внеску провідних методологів історії у розвиток дисципліни; розкриття форм взаємозв’язку історичної науки і сучасності, місця і функцій історичної науки в сучасному суспільстві; розкриття основних категорій, принципів і методів історичного дослідження.

Студент повинен опанувати наступні уміння і навички: володіти навичками дослідницької роботи з історичними і історіографічними джерелами; координувати науково-дослідну роботу, творчо застосовувати отримані знання з практики; розкривати основний зміст історичних концепцій, фактів, класифікувати їх з точки зору приналежності до наукових напрямів і шкіл; володіти основними загальнонауковими і спеціальними методами історичного дослідження; орієнтуватись в основних інноваційних напрямах історичного дослідження.

108

Навчально методичний комплексспеціалізації.Розділ2

пострадянської історіографії. Перегляд марксистських принципів історичного дослідження в українській історичній науці.

Мета методології історії. Завдання методології історії. Місце методології історії в системі наукових знань. Зв’язок методологічних і історіографічних досліджень. Методологія і джерелознавство.

Основні концепції в методології історії. Становлення методології історії як спеціальної наукової дисципліни. Методологія історії в радянській історичній науці (И.С.Кон, А.Я.Гуревич, М.А.Барг, А.В.Гулига, Д.И.Ковальченко, Б.Г.Могильницький). Підвищення методологічного рівня історичних досліджень як один з чинників виходу з кризи.

Розділ 2. Криза історіографії кінця XIX – початку ХХ ст.

Формування методології історії у кінці XIX ст. – закономірний підсумок розвитку наукових знань. Німецький історизм і позитивізм як основні напрями в історіографії середини і другої половини XIX ст. Ранкеанське розуміння історії. Основні елементи позитивістської парадигми історії.

Методологічна криза в історичній науці кін XIX – поч. ХХ ст. Формування методології «критичного позитивізму» в російській історіографії початку ХХ ст. Співвідношення історії і сучасності. Історична наука як система «уявних розрізів». Проблема історичного факту в інтерпретації Віппера.

Класифікація наук за В.Дільтеєм. Специфіка історичного пізнання. Розуміння і пояснення в науці. Роль світогляду в дослідженні. Природа світогляду. Метод історичної науки.

Релятивізм філософії історії Г.Зіммеля. Понятійний апарат історії в трактуванні Г.Зіммеля. Роль закону в історичному дослідженні. Сенс історії в розумінні Зиммеля. Проблема об’єктивності історичного пізнання.

Неокантіанська методологія історії (В.Виндельбанд, Г.Ріккерт, А.С.Лаппо-Данилевский). Проблема класифікації наук. Місце ціннісного підходу в історичному дослідженні. Природа цінності. Цінність і оцінка. Історико-соціологічні погляди М.Вебера. Поняття «Ідеального типу» і його значення для становлення сучасної епістемології. Роль загальних понять в історичному дослідженні. Співвідношення «ідеального типу» і формації К. Маркса.

110