ifon-history-nowedays-future

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

ІСТОРІЯ В ДОКУМЕНТАХ

21

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

КАФЕДРИ ІНСТИТУТУ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ ТА ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ

Кафедра соціальної філософії та філософії освіти була створена

у2005 році як загальноуніверситетська кафедра філософії освіти НПУіменіМ.П.ДрагомановавідповіднодорішенняВченоїрадиуніверситету від 24 березня 2005 року. З цього часу кафедру очолює ректор університету, член-кореспондент НАН України, академік НАПНУкраїни,докторфілософськихнаук,професорВікторПетрович Андрущенко.

Створення нової кафедри було вимогою щодо впровадження у навчальний процес вищої школи загальнообов’язкових курсів для студентів 5-6 року навчання зі всіх спеціальностей, з метою входження України у Болонський процес.

Уквітні 2005 року кафедра ввійшла в структуру новоствореного Інститутуісторіїтафілософіїпедагогічноїосвіти.Доскладукафедри ввійшли доктори такандидатинаук,фахівціугалузі філософіїосвіти

укількості 8 осіб.

Угрудні 2005 року в університеті за поданням кафедри була відкрита аспірантура зі спеціальності 09.00.10 – «філософія освіти», було прийнято на навчання перші 3 аспіранти. Згодом були відкриті аспірантура і докторантура зі спеціальності 09.00.03 – «соціальна

22

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ ТА ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ

зико-математичних наук, професор М.Ф. Степко, доктори наук, професори І.М. Предборська, В.І. Кушерець, В.І. Муляр, В.Л. Савельєв, О.Є. Гомілко. Професорсько-викладацький склад кафедри був сформований з провідних фахівців у галузі філософії освіти і соціальної філософії.

Саме в цей час доценти кафедри почали активно працювати над докторськими дисертаціями, на кафедру прийшли молоді доктори і кандидатинаукЕ.М.Герасимова,К.А.Боднар,І.І.Загарницька,С.О.Терепищий, Т.П. Артемонова. Доцент кафедри О.В. Уваркіна стала переможцем рейтингу «Кращий доцент 2007/2008 навчального року» Інституту філософської освіти і науки.

У 2013 році кількість захищених і працюючих докторів наук зі спеціальності філософія освіти дозволила відкрити в університеті докторантуру зі спеціальності 09.00.10 – філософія освіти.

Сьогодні на кафедрі працюють 22 науково-педагогічних працівника. Серед них 10 докторів, професорів, 10 кандидатів наук.

АНДРУЩЕНКО ВІКТОР ПЕТРОВИЧ

Андрущенко Віктор Петрович – докторфілософськихнаук,професор, дійснийчлен(академік)НАПНУкраїни, член-кореспондент НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України, академік АН ВШ України, президент Асоціації ректорів педагогічних університетів Європи.

Народився 1 січня 1949 року в с. Совинка Конотопського району Сумської області в сім'ї вчителів. ЗакінчивфілософськийфакультетКиївського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософ, викладач філософських дисциплін.

В.Андрущенко є автором близько 800 наукових праць, серед яких близько 50 монографій, підручників, навчальних посібників для студентів вищих навчальних закладів.

Загальне визнання отримали книги В.Андрущенка «Сучасна соціальна філософія» (К., 1996) у співавторстві з М.Михальченком; «Історія соціальної філософії» (К., 2000); «Культура. Ідеологія. Особистість» (К., 2002) у співававторстві з М.Михальченком та Л.Губер- ським);«Соціальнаробота»Т.1-8(успівавторстві);«Інтелектуальний потенціал нації: погляд у XXI століття» Т. 1-3 (у співавторстві); «Бе-

23

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

ловежье. Украина 1991–1995. Леонид Кравчук» (К., 1996) у співавторствізМ.Михальченком;«Роздумипроосвіту»(К.,2004);«Вступдо філософії. Великі філософи» (Харків, 2004) та ін.

Під керівництвом, за науковою консультацією і сприянням В.Андрущенка підготовлено понад 80 кандидатів і 46 докторів наук. У 1979 р. В.Андрущенко захистив кандидатську, а у 1991 р. – докторську дисертацію; у 1999 р. він був обраний членом-кореспон- дентом, а у 2003 р. – дійсним членом Академії педагогічних наук України. У 1986 р. йому присвоєно вчене звання доцента, а у 1992 р.

– професора.

Заздобуткиугалузіосвіти,наукиітехнікиВ.АндрущенконагородженийДержавноюпремієюУкраїнивгалузіосвіти(2013р.),першою премієюАкадеміїпедагогічнихнаукУкраїни(2000р.);Дипломомлауреата премії імені Дмитра Чижевського Національної академії наук України (2003 р.), Дипломом лауреата нагороди Ярослава Мудрого Академії наук вищої школи (2002 р.) та багатьма іншими.

Наукові дослідження В.Андрущенко розпочав із студентської лави. За наукову розробку «Співвідношення понять «людина», «індивід»,«особистість»та«індивідуальність»»,оприлюдненуна«Днях науки філософського факультету університету імені Тараса Шевченка» (1975 р.) отримав першу премію Наукового товариства філософського факультету. Пізніше ця розробка лягла в основу випускної дипломної роботи, а ще пізніше (з незначним доопрацюванням) – ввійшла у перший розділ кандидатської дисертації.

У період з 1975 по 1990 рр. наукові дослідження В.Андрущенко здійснював з позицій марксистсько-ленінської методології і світогляду. Першою самостійною й серйозною роботою стала монографія «Людина в системі культури розвинутого соціалізму» (1984), підготовлена за результатами наукових досліджень 1974–1978 рр. Частково до книги ввійшли матеріали кандидатської дисертації «Основні закономірності соціалізації особистості при соціалізмі», захищеної у 1979 р. У цій книзі викристалізувалось коло наукових інтересів і проблематика, на якій було зосереджено увагу протягом наступних років: людина – культура – виховання особистості. Пізніше до цього кола додалась «ідеологія».

Друга книга – «Ідеологічна ефективність культури» (1988 р.) з передмовою відомого московського вченого Ю.Лукінова – зосереджувалась на колі питань, пов'язаних із впливом культури на ідеологію і навпаки. У вузькому розумінні, у дослідженні мова йшла про роль «наукової ідеології» – цим терміном позначалась тоді марксист- сько-ленінська ідеологія – у розвитку культури і особистості; в широкому – про значення ідеології в системі культури (і в суспільному

24

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ ТА ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ

житті) загалом. Автор намагався показати, що саме ідеологія є тією домінантою,яка«фільтруючи»основнісуспільнітаіндивідуальніцінності, визначає напрями розвитку культури і особистості, обумовлює свідомість і поведінку, культуротворчу діяльність людей, впливає на історичний перебіг подій. В.Андрущенко стверджував, що в залежності від змісту ідеології (це залежить від інтересів її провідного суб'єкта),нахідісторіїікультурувонаможездійснюватипозитивний, негативний або суперечливий вплив; що через систему відповідних вимірів (критеріїв і показників) цей вплив можна визначити; що ним (цим впливом) можна керувати (управляти) якщо й не однозначно, то у всякому разі в його принципових значеннях.

З точки зору тодішньої філософської науки і соціальної практики, така постановка питання була новою й сприймалась не всіма і не відразу. В країні все більш інтенсивно розгорталась перебудова. Переосмислювались принципові підвалини соціалістичного способу життя, домінуючої в ньому ідеології. Ідеологічна проблематика перемістилась в епіцентр суспільного і наукового життя держави. Книга і побудована на її основі докторська дисертація зацікавили наукову громадськість. Навколо них точились як наукові, так і політичні дискусії.

Після захисту дисертації інтереси автора зосередились на концептуальному переосмисленні «історичного матеріалізму» й наближенні до основ «соціальної філософії». Результатом теоретичних напрацювань 1991–1994 рр. років стали видання першого в Україні і країнах постсоціалістичного простору навчального посібника «Сучасна соціальна філософія» Т. 1-2 (1994 р.,) і науково-публіцистична праця «Біловіжжя. Л.Кравчук. Україна 1991–1995» (1996 р.). Обидві роботипідготовленіуспівавторствізМ.Михальченком.Цікнигипринесли авторам визнання як провідним науковцям України в царині соціальноїфілософіїіполітології;завдякинимВ.АндрущенкоіМ.Михальченко стали відомими й за межами України.

Автори стверджували, що принципові відмінності між колишнім «істматом»,якийвилучавсязнавчальнихкурсіві«соціальноюфілософією», яка впроваджувалась на його заміну, пролягали у трактуванні основногопитанняфілософії,сенсуісторії,рушійнихсилсуспільного поступутайогомеханізмів(революціїйеволюції),ролідержави,приватноївласності,демократичнихформправліннятощо.Напротивагу «істмату» (як соціальній теорії пролетаріату, з її принципом партійності, формаційним поділом історії, ідеєю соціалістичної революції і диктатури пролетаріату), «соціальна філософія» вибудовувалась як загальноцивілізаційна теорія, що базується на факторному аналізі суспільства,еволюційномурозвиткуісторії,плюралізміформвласно-

25

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

сті, демократичних формах правління, творчій праці й толерантності щодоіншихдоктриніпоглядів.Авториповернулисоціальнійтеоріїїї основнепитання–проблемуЛЮДИНИ,сенсу,призначенняіспособу її буття в світі.

До курсу соціальної філософії були введені такі нові (або подавались в новій інтерпретації) теми, як «Історична генеза предмету соціальноїфілософіївісторіїфілософії»,«Соціальніконфлікти,процесита переміщення»; «Регулятивні механізми функціонування та розвитку соціуму»;«Духовнакультуратаідеологія»;«Сенсісторії»,«Єдністьта багатовекторність світової динаміки» тощо.

Деідеологізований виклад отримали вчення ряду видатних філософськихпостатей,зокрема,Ф.Ніцше,П.Сорокіна,Дж.А.Тойнбіта ін. З урахуванням наукових напрацювань світової соціальної думки, переосмислювались статус і роль держави, джерел і механізмів світової динаміки, факторів суспільного розвитку тощо. Посібник започаткував перехід до нової – плюральної – методології соціального

пізнання. Згідно з нею, різноманітні напрями соціального філософствування розглядаються як своєрідні волокна, з яких кожен (дослідник, викладач чи студент) має «виткати килим» – соціаль- но-філософську картину світу, але виткати не механічно, а з власним візерунком, тобто творчо. Власне, саме така

методологія закладала основу творчого самостійного мислення студента, формувала його здібності і виховувала мужність «користуватись власним розумом». Посібник позитивно сприймався як студентським, так і науковим загалом.

Неменший резонанс малав українському суспільстві й книга«Біловіжжя. Леонід Кравчук. Україна 1991–1995». Вона презентувала одну з перших спроб осмислення першого п'ятиріччя новітньої українськоїісторії,їїдійовихосібівиконавців,становленнянезалежності і перших реформаторських кроків щодо її утвердження. На багатому фактичному матеріалі в книзі переосмислювалась особистість і політична діяльність першого всенародно обраного Президента України Л.М.Кравчука,іншихдійовихосібукраїнськоїполітики,першікроки

26

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ ТА ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ

України як незалежної держави. Матеріал подавався гостро, оцінки

– критично, перспективи – однозначно. Багато з викладеного в книзі стало загальноприйнятим як в науковому, так і в політичному світі. З повагою сприйняв книгу її основний герой – Л.М. Кравчук. На її презентації він зазначив, що авторську точку зору він поважає, хоча з деякими оцінками міг би й полемізувати. Книга стала однією з перших фундаментальних робіт, де в узагальненому вигляді здійснена оцінка успіхів і суперечностей початку державотворчого процесу в Україні. Вагомий резонанс книга мала в Росії і Республіці Білорусь.

У 2000 році за сприянням Благодійної організації «Центр прак- тичноїфілософії»(Президент–А.Толстоухов)буловиданопідручник В.Андрущенка «Історія соціальної філософії. Західноєвропейський контекст», в якому було запропоновано парадигмальну модель розвитку історії соціально-філософської думки. Автор відійшов від загальноприйнятого в марксистсько-ленінській філософії поділу філософівна«матеріалістів»та«ідеалістів»,відтрадиційноїустановкипро те, що в царині соціальних наук «всі домарксистські мислителі були ідеалістами», спробував прослідкувати спадкоємність (і розбіжність) поглядів мислителів різних часів і народів на природу соціального як такого. Нове прочитання першоджерел – від Конфуція і Платона до Арона і Габермаса – дозволило висунути гіпотезу, що філософи різних часів і народів намагались проникнути в «таїнство соціального» (Франк), а своєю колективною творчою енергією привідкривали його суть і формовияви на кожному новому повороті історії. І хоча «соціальне»єісторичнозмінним,«таїнство»–якостов–залишалось. Автором доведено, що його основу складають три основні проблеми: а) проблема типу (форми) власності, б) проблема організації влади і в) проблема самореалізації особистості. Кожен з великих філософів намагався розв'язати ці проблеми згідно з обставинами свого часу, досвідом історії і можливостями епохи, разом же вони формували цивілізаційний досвід людства щодо організації людства, який і належаловивчатикожномуновомупоколінню.Підручникотримавпершу премію Академії педагогічних наук України 2000 року.

Авторським колективом харківських і київських вчених під керівництвом і за участю В.Андрущенка були підготовлені і видані підручники«Соціологія.Наукапросуспільство»,«Політологія.Наукапро політику», «Філософія», «Соціальна філософія», а також «Короткий енциклопедичний словник з соціальної філософії». Зазначені видання сформували своєрідний фундамент «критичної маси» новітнього філософського знання, яка забезпечила реалізацію Концепції гуманітарної освіти, розробленої під керівництвом В.Андрущенка й затвердженої Міністерством освіти у 1996 році.

27

сутності, напрямів реалізації та форм соціальної роботи, її психології, технології, методики. Друга–філософськійрефлексіїфеноменаполітики.Обидвірозробки на теренах СНД підготовлені і видані вперше.

Особливе місце серед багатогранної наукової тематики, на якій зосереджується науковий інтерес В.Андрущенка, займає комплексна проблема філософії, змісту та модернізації освіти. Її освоєнню присвячені колективна праця за участю В.Андрущенка «Науково-освітній потенціал нації» (кн. 1-3, 2002 р.), монографія «Роздуми про освіту» (2004), цикл статей, опублікованих в часописах «Практична філософія»,«ВищаосвітаУкраїни»,«Новийколегіум»,«Директоршколи»таін.

Серйозним науково-педагогічним доробком В.Андрущенка став підручникзфілософіїдляучнівстаршихкласівзагальноосвітніхшкіл, ліцеївігімназій«Вступдофілософії.Великіфілософи»(Київ-Харків, 2004 р.). Підготовлений як книга для читання, підручник вводить учнівську молодь у великий і розмаїтий світ філософсько-сві- тоглядної культури, категорійний контекст еволюції людської мудрості, в процес пошуку істини, добра і справедливості, осягнення одвічноготаїнствалюдськогобуттявісторичному просторі і часі. Подібна праця виконана в українському навчальному просторі вперше.

28

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ ТА ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ

та підготовки вчителя в умовах демократичних та ринкових перетворень, глобалізації та становлення інформаційного суспільства; світоглядноїпроблематики,соціокультурнихорієнтаційтавиховання студентськоїмолоді;трансформаціїгуманітарноїосвіти;стратегічних питанняхдержавноїосвітньоїполітики,зокрема,статусу,глобальних цінностей і функцій освіти в системі суспільної організації та самоорганізації.

Нагороди:

Має почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (1997 р.). Нагороджений Орденом «За заслуги» І, ІІ і ІІІ ступенів, Почесною Грамотою Верховної Ради України (2002, 2003 рр.), Нагрудним знаком «Знак Пошани» Київського міського голови, орденами і медалями церковних (духовних) та громадських організацій (Хрестом Пошани «Князь Святослав», «За розбудову освіти», «За заслуги. Орден Нестора Літописця ІІІ ступеня», «Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира ІІІ-го ступеня»), Почесними грамотами Міністерства освіти і науки, Міністерства внутрішніх справ України, Академії педагогічних наук України, Державного комітету у справах молодітатуризму,Всеукраїнськоготовариства«Просвіта»ім.Тараса Шевченка, Товариства «Знання України» та багатьма іншими.

Державна премія України в галузі освіти 2013 року – у номінації «наукові досягнення в галузі освіти» за цикл наукових праць «Філософія освіти: пошук пріоритетів» (у складі колективу).

ГЕРАСИМОВА ЕЛЬВІРА МИКОЛАЇВНА

Академік Української академії наук, доктор філософських наук, професор, професор кафедри соціальної філософії та філософії освіти Ельвіра Миколаївна Герасимова.

Народилася 24 липня 1965 року в місті Будапешт (Угорщина). Закінчила у 1988 році історичний факультет Харківського державного університету імені О.М. Горького.

У 1998 році захистила кандидатську дисертацію, отримала вчене

звання доцента кафедри гуманітарних дисциплін (2003) Чернігівського державного інституту економіки і управління. Докторську дисертацію на тему “Економічні знання у дискурсі становлення

29

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

глобалізованого світу: соціально-філософський аналіз” захистила в 2009 році. У 2012 році отримала вчене звання професора кафедри соціальноїфілософіїтафілософіїосвітиНПУіменіМ.П.Драгоманова.

Працювала викладачем Чернігівського юридичного коледжу (1990–2000 рр.), доцентом кафедри гуманітарних наук Чернігівського державного інституту економіки і управління (2000–2010 рр.).

З 2010 року – професор кафедри соціальної філософії та філософії освіти НПУ імені М.П.Драгоманова. Науковий доробок вченої становить понад 70 наукових праць з питань філософії економіки, соціальноїфілософіїтафілософіїосвіти.Опублікованамонографіята два навчальних посібника.

Займається комплексним дослідженням філософсько-економіч- ного контексту глобалізованого світу, особливостями ментальної структури економічних знань в Україні, а також проблематикою цін- нісно-смислових засад сучасної економічної освіти.

Наукову роботу успішно поєднує з педагогічною. Читає курси лекційз“Філософіїосвіти”,“Основнауковихдосліджень”,керуєпідготовкою аспірантів і докторантів.

Вона є членом спеціалізованих вчених рад з питань захисту дисертації, а також членом редколегій наукових видань.

Основні наукові та навчально-методичні праці:

Економічні знання у дискурсі становлення глобалізованого світу: соціально-філософський аналіз: [монографія] / Е.М. Герасимова.

– Чернігів: ЧДІЕУ, 2008. – 336 с.

Соціальна робота зі спеціальними групами клієнтів: Навчальний посібник(згрифомМОН)ЛистМОНУкраїнивід07.12.2010.№1/ІІ– 11095. - Чернігів, ЧДІЕУ, 2011. – 453 с.

Теологія економіки: християнські засади національної концепції управліннягосподарством//Гілея(науковийвісник):[зб.наук.пр.].– Вип. 55 (№12). – К., 2011. – С. 313-318.

УВАРКІНА ОЛЕНА ВАСИЛІВНА

Доктор філософських наук, професор, професор кафедри соціальної філософіїтафілософіїосвіти.Народилася 13 серпня 1965 року в м. Красноярськ, Росія. Закінчила у 1987 році історичний факультет Красноярського державного педагогічного інституту. Олена Василівна Уваркіна у 2003 році захистила

30