ifon-history-nowedays-future

НАУКОВІ ТА АВТОРСЬКІ ШКОЛИ

СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ ГАРМОНІЗАЦІЇ СВІТСЬКОЇ І ДУХОВНОЇ ОСВІТНЬО-ВИХОВНИХ СИСТЕМ

1993 року захистив докторську дисертацію: «Інституалізована православна релігійність в контексті суспільно-політичних перетворень

всучасній Україні», у 1997 році отримав вчене звання професора.

З1993-1997 рр. працював на різних посадах в Адміністрації Президента України. З посади заступника Керівника Служби гуманітарної політики, завідувача відділу науки і освіти Адміністрації Президента України в січні 1997 р. був призначений Головою Державного комітету України у справах релігій і очолював його до жовтня 2005 р. Згодом був директором Інституту проблем державного управління та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України. З 2007 року – вчений секретар Вищої атестаційної комісії України, а з 2008 р. – перший заступ-

261

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

ник Голови ВАК України. З 2011 по 2014 рр. очолював департамент атестації кадрів вищої кваліфікації Міністерства освіти і науки України. З грудня 2014 р. – завідувач кафедри культурології, яку очолює з 2001 року.

2010 року був обраний членом-кореспондентом Національної академії педагогічних наук, почесний доктор Національного педагогічногоуніверситетуім.МихайлаПетровичаДрагоманова,Дніпропетровського університету економіки і права ім. Альфреда Нобеля, Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка, Національного університету внутрішніх справ України. Заслужений діяч науки і техніки України (2000р.), нагороджений орденами «За заслуги ІІ та ІІІ ступенів» (2007, 2012р.), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2001р.) та орденом Держави Ватикан «Григорія Великого» ІІІ ст. (2003р.), а також багатьма відомчими та церковними нагородами.

Наукова школа «Соціально-філософські проблеми гармонізації світськоїідуховноїосвітньо-виховнихсистем»являєсобоюсутність, що передбачає дослідження з соціальної філософії, політології, релігієзнавства, історії, педагогіки, правознавства та державного управління і спрямована на вирішення проблеми безболісного повернення української нації і держави на цивілізаційні шляхи розвитку в сегменті зближення світської і духовної освітніх систем.

Історично освітньо-виховний простір постав як реальність завдяки діяльності церкви і тривалий час розвивався як складова релігій- но-церковного компоненту, аж доки з його надр не постали світська освіта та наука. В різних цивілізаційних системах цей процес мав свої особистості, що потребують вивчення та компаративістського аналізу.

Ненасильницький, еволюційний шлях розвитку суспільства передбачав розмежування двох освітньо-виховних систем, взаємне критичне оцінювання при збереженні усталених форм співпраці та взаємодоповнення, що мало на меті інтелектуальний розвиток особистості та моральне удосконалення людини і суспільства. В абсолютнійбільшостісуспільствдуховнаісвітськаосвітнісистемичудово співпрацюють та взаємодіють, складаючи собою певну єдність, що лежить в основі більшості національних освітньо-виховних систем і являють собою серцевину освітньо-виховного простору тієї чи іншої нації.Співіснуванняцихосвітньо-виховнихсистемвпродовжстоліть випрацьовувало необхідні запобіжні засади, що покликані убезпечити ці суспільства як від проявів обскурантизму та клерикалізму, так і від тотального змирщення особистого та суспільного життя.

Українахтасуспільствах,щопережилисуттєвіреволюційнізміни, пов’язані із світоглядним неприйняттям релігії та інституційних ви-

262

НАУКОВІ ТА АВТОРСЬКІ ШКОЛИ

нищенням церкви, ситуація в цьому сенсі відрізняється радикальним чином. У них система духовно-релігійного навчання та виховання, як правило, були знищені до тла, а їм протистояв державний атеїзм з відповідною системою світського навчання і виховання, пропагандистським механізмом агресивно-атеїстичного змісту та репресивною системою, покликаною до фізичного знищення релігійно-цер- ковного контексту та його освітньо-виховної системи як засобу передачі релігійних цінностей новим поколінням.

Все це не лише не давало розвиватися світській та духовній ос- вітньо-виховнимсистемамякпевнійєдності,астворювалосвоєрідну смугувідчуженняміжними,породжувалонелишенеприйняттяодне одного, а прямо формувало образ ворога. Все це розколювало суспільство, заважаючи йому існувати як єдиному організму, а значить і суттєвознищуючийогоефективністьувсіхнапрямкахйогорозвитку.

В Україні питання гармонізації діяльності світської і духовної ос- вітньо-виховних систем актуалізувалося за демократизації суспільного життя та релігійного відродження. Однією з якісних характеристик релігійного ренесансу, що розпочався в Україні ще за часів її входження до складу колишнього СРСР, стало відродження системи духовного просвітництва, виховання та навчання.

На початку цього шляху відсутність усталених форм співіснування світської та духовної освітньо-виховних систем породжували взаємні підозри, побоювання та нездорову конкурентність. З часом міжнимивстановлюєтьсяконтактністьтапевнавзаємодія,щообіцяє вилитися у результативну співпрацю.

За усієї відмінності змісту світської і духовної освіти вони певним чином інтегруються, особливо що стосується соціально-філо- софських засад організації суспільного життя та розвитку індивіда. Засадничі принципи свободи, демократії, непорушності інституту приватної власності, гармонізації егоїстичних та альтруїстичних начал людини, розподілу та перерозподілу суспільних благ, творення спільного блага, кінцевого призначення економіки, оцінки людської праці, розвитку та функціонування основних суспільних інститутів, цінності людського життя та його сенсу тощо.

Угалузівихованняпозиціїдвохосвітніхсистемвиявилисязначно ближчими, хоча події останніх часів, пов’язані з агресією Росії проти України, виявили і тут немалі розбіжності, пов’язані у першу чергу з питаннями патріотичного виховання та системою національних пріоритетів і цінностей.

Останнім часом, завдяки дослідницькій та експертній роботі наших фахівців, розв’язані чи знаходяться у стані розв’язання ряд питань, пов’язані із подальшою гармонізацією духовно-релігійних

263

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

та світських освітньо-виховних систем. Сюди слід віднести держав- но-суспільне визнання дипломів про духовну освіту та відповідних наукових ступенів та вчених звань, державну акредитацію ряду духовних навчальних закладів, ліцензування їхніх освітніх програм, законодавче забезпечення утворення системи світських навчальних закладів під патронатом церкви тощо.

Подальший розвиток досліджень в межах наукової школи «Соці- ально-філософські проблеми гармонізації світської і духовної освіт- ньо-виховних систем» відкриває можливість суттєвого поглиблення співпраці між духовними і світськими навчальними закладами і галузіпедагогіки,історії,психологіїтасоціальноїрелігії,культурології та історії культури. Загалом зусилля вчених, об’єднаних рамками цієї наукової теми, спрямовуються на поглиблення єдності української нації, краще усвідомлення нею своєї історичної місії, виховання молоді в дусі відданості національним інтересами і цінностями.

З проблематики, що належить до діяльності наукової школи «Со- ціально-філософськіпроблемигармонізаціїсвітськоїідуховноїосвіт- ньо-виховнихсистем»підкерівництвомБондаренкаВіктораДмитро- вича, було захищено 5 докторських та 11 кандидатських дисертацій з філософії, культурології, релігії, права та державного управління.

Основні публікації Бондаренко В.Д.:

1.Бондаренко В.Д. Сучасне православ’я: тенденції еволюції / Віктор Бондаренко. – Сімферополь: Таврія, 1989. – 11 д.а.

2.Бондаренко В.Д. Релігійна громада у сучасному суспільстві / В.Д. Бондаренко,А.С.Косянчук,В.В.Фомиченко.–К.:ПолітвидавУкраїни, 1988. – 14 д.а.

3.Бондаренко, В.Д. Релігійно-церковне життя в Україні: особливості відродження та розвитку // Актуальні питання державно-церковних відносин та свободи совісті / В.Д. Бондаренко, Т.О. Котлярова. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2007. – 4 д.а.

4.Бондаренко В.Д. Державно-церковні відносини в Україні: історія, сучаснийстантаперспективирозвитку/Б.І.Андрусишин.,В.Д.Бондаренко – К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. – 24 д.а.

5.Бондаренко В.Д. Релігія і церква у соціокультурних контекстах ХХ

– поч. ХХІ ст. // Історія української культури / – Київ: Наукова думка, 2013. – Т.5: Книга. – 2013. – 6 д.а.

264

НАУКОВІ ТА АВТОРСЬКІ ШКОЛИ

ІСТОРИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ СВІТОВОЇ І ВІТЧИЗНЯНОЇ ФІЛОСОФІЇ В ОСВІТНЬОМУ КОНТЕКСТІ

М.П. Драгоманова (тоді Київський державний педагогічний інститут імені О.М. Горько-

го) на посадах асистента, старшого викладача, доцента, професора. З 1989 року очолював ка­федру філософії, а у вересні 2003 р. призначений на посаду проректора університету з наукової роботи та міжнародних зв’язків.

17 квітня 2014 року після тяжкої хвороби Г.І. Волинка пішов з життя.

Кандидатська дисертація Г.І. Волинки (1980 р.) присвячена онтологічним і методологічним засадам стилю мислення в природознавстві XX століття. Докторська, захищена у березні 1989 р., стосувалась історії і теорії діалектичного дискурсу та соціально-практичних функцій діалектики. Після отримання диплома доктора філософських наук (1989 р.) і призначення на посаду завідувача кафедри філософії керував аспірантами і консультував докторантів. Під опікою Г.І. Волинки кардинально змінилась проблематика кафедральних

265

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

наукових досліджень. Вони все тісніше пов’язувались із питаннями духовних засад розбудови держави, із світоглядними запитами вищоїпедагогічноїосвіти,зісторієювітчизняноїізарубіжноїфілософії. Йогопідопічними,працюючимиуруслізазначенихпитань,підготовлено і захищено 15 кандидатських і 5 докторських дисертацій. КолишнідокторантиГ.І.ВолинкиА.В.Швецова,Н.Б.Шуст,Н.Г.Мозгова, І.Г.Нємчінов,Т.І.Андрущенко,В.Корнієнко,МО.Зайцевсталивизнаними фахівцями і успішно працюють в освітній галузі.

Понад п’ять років Г.І. Волинка входив до експертної ради ВАК України, був членом спеціалізованих вчених рад по захисту кандидатських і докторських дисертацій при НПУ імені М.П. Драгоманова і КНУ імені Тараса Шевченка. З 2004 р. увійшов до складу Громадської колегії при Голові ВАК України. У 2006 р. був призначений головою спеціалізованої вченої ради НПУ імені М. П. Драгоманова по захисту дисертацій з філософської антропології, філософії культури та історії філософії освіти.

Багато уваги вченим приділялось трансформації змісту філософської компоненти вищої освіти. За його навчальними програмами, посібниками і підручниками з філософських дисциплін навчаються студенти і аспіранти. Наукові інтереси Г.І. Волинки стосувались питаннях освітніх засад походження філософського дискурсу, історію філософії, методологію наукового пізнання, гносеологію і логіку, історію освіти. Опубліковано понад сотню праць, серед яких 20 книг

– написаних у співавторстві і одноосібно.

Г.І. Волинка удостоєний державних нагород і почесних відзнак громадських організацій. Він має державне почесне звання "Заслужений діяч науки і техніки України" (Указ Президента України № 1178 від 17 жовтня 2000 р.), нагрудний знак "За наукові досягнення" (Наказ Міністерства освіти і науки України N-27 від 03.01.2006 р.), медаль "Відмінник освіти України" (1997 р., 1999 р.), нагрудний знак "Знак пошани" (Розпорядження Київського міського голови від 29.03.2004 р., № 78), золоту медаль № 1 "Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895 рр."(Наказ ректора НПУ імені М.П. Драгоманова від 29 грудня 2004 р.), орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня (Указ Патріарха Київського і всієї Руси-України 994 від 28 квітня 2004 р.), орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня (Указ Патріарха Київського і всієї Руси-України №998 від 17 травня 2004 р.), Орден Кирила і Мефодія (Указ патріарха Київського і всієї Руси-України № 135 від 1.10.2007 р.), подяки Київського міського голови № 12738 від 17 травня 2003 р. в №28344 від 29 червня 2004 р, Почесну грамоту Академії педагогічних наук України (7 червня 2006 р.)

266

НАУКОВІ ТА АВТОРСЬКІ ШКОЛИ

Доктори та кандидати наук, підготовлені під керівництвом Г.І. Волинки

Доктори наук:

1.Андрущенко Т.І. «Естетичне як соціокультурний феномен (філо- софсько-історичний аналіз)» (2008);

2.КорнієнкоВ.О.«Політичнийідеал:проблеми­ еволюціїтавтілення в умовах сучасного­ суспільного розвитку» (2002);

3.Мозгова Н. Г. "Київська духовно-академічна­ філософія: аналіз логіко-гносеологічних тенденцій" (2006);

4.ШвецоваА.В.«Національнийхарактерякпредметсоціально-фі- лософського аналізу­ » (1999)

Кандидати наук:

1.Андрущенко Т.І. «Українська культурна традиція та її роль у формуванні світогля­дних орієнтацій сучасної молоді (соціально­ - філософський аналіз)» (1998).

2.Мозгова Н.Г. «Гносеологічна проблематика у творчості П.І. Ліницького» (1997).

Вибрані наукові праці Г.І. Волинки

1.Діалектика і суспільне життя. – К.: Політвидав України, 1986. – 248 с.

2.Взаимосвязь теории и практики. – К: Высшая школа, 1986. – 248 с. / В соавторстве/.

3.Методы и формы научного познания. – К.: УПОМ Мивуз, 1986.

–448 с. / В соавторстве /.

4.Социально-практическая функция диалектики. – К.: Высшая школа, 1988. – 220 с.

5.Марксистско-ленинская философия. В2-х частях. – К.: МинвузУССР,1989. – 352с. / В соавторстве /.

6.Киевский государственный педагогический институт имени А.М. Горького. Пути становления и развития вуза /1920 - 1990/ -

.К.: Радян. Школа,1990. – 180 с. / В соавторстве /.

7.Філософія Стародавнього світу/За ред. Г.І. Волинки. – К.: Довіра, 1992. – 192 с. /У співавторстві//.

8.Вступ до філософії. Посібник. – К.: УДПУ імені М. Драгоманова, 1993. – 192 с. /У співавторстві /.

9.ЗарубіжнафілософіяХХст../Заред.Г.Волинки,-К.:Довіра,1993.

–240 с. /У співавторстві /.

10.Людина і світ. – К.: Фотовідеосервіс, 1994. – 400 с. /у співавторстві/.

267

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

11.Вступ до філософії у конспективному викладі. Навчальний посібник / За ред.. Г. Волинки і Ю. Федіва/. – К. – Віпол, 1995. – 224 с.

12.Вступ до філософії. Історико-філософська пропедевтика. Підручник/ За ред.. Г.Волинки. –/ К.: Вища школа, 1999. – 624с.(У співавторстві з В.І. Гусєвим, І.В. Огородніком, Ю.О. Федівим).

13.Філософія середніх віків і сучасна духовна культура. Монографія. – К.: Вид-во КІСУ, 1999. – 160 с.

14.Й. Міхневич і М. Федоров: до питання про українські витоки російського комізму // Людина і політика, 2000, № 5 (У співавторстві з Н.Г. Мозговою).

15.Антропологія Й. Міхневича і ґенеза російського комізму //Принципи віталізму в сучасній науці. – К.:Наукова думка, 2000. (У співавторстві з Н.Г. Мозковою).

16.Дещо про часопростір духовності Київської духовної академії // Людина і політика, 2001, №2. (у співавторстві з Н.Г Мозговою і В.О. Дорошкевичем).

268

НАУКОВІ ТА АВТОРСЬКІ ШКОЛИ

У1965 р. стала ученицею 1 класу середньої загальноосвітньої школи № 149 м. Києва, яку успішно закінчила в 1975 р. У цьому

жроці стала студенткою філософського факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка. У 1980 р. отримала диплом з відзнакою зі спеціальності „філософія” з присвоєнням кваліфікації „філософ, викладач філософських дисциплін”.

У1980 р. розпочала педагогічну діяльність у Київському політехнічномуінститутінакафедріфілософіїуякостіасистента,депропрацювала до 1982 р.

У1982 р. вступила до аспірантури (очна форма навчання) на кафедру філософії до Київського державного педагогічного інституту ім.О.М.Горького.З1987до1989рр.–асистенткафедрифілософії.З 1987 – 1989 рр. – тимчасово не працювала і проживала у м. Москва. З 1989 до 1993 рр. асистент кафедри філософії Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. З 1993 р. до 1998 рр.

–старшийвикладачкафедрифілософіїНПУіменіМ.П.Драгоманова.

Уберезні 1997 р. в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка успішно захистила кандидатську дисертацію на тему ”Гносеологічна проблематика у творчості Петра Ліницького” зі спеціальності „09.00.05 - історія філософії”.

З 1999 р. – доцент кафедри, з 2004 р. працює на посаді професора кафедри філософії.

З 2000 по 2003 рр. – навчалася в докторантурі НПУ імені М.П. Драгоманова. У вересні 2006 р. захистила докторську дисертаціюуКиївськомунаціональномууніверситетііменіТарасаШевченка

269

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

затемою„Київськадуховно-академічнафілософія:аналізлогіко-гно- сеологічнихтенденцій”зіспеціальності„09.00.05-історіяфілософії”.

У 2007 р. Наталії Григорівні було присвоєно вчене звання професора кафедри філософії, а у 2011 р. Указом Президента України № 958 присвоєне почесне звання „Заслужений працівник освіти України” за значний особистий внесок у розвиток національної освіти, підготовку кваліфікованих фахівців, багаторічну плідну педагогічну діяльність, високий професіоналізм.

Перебуваючи на посадах старшого викладача, доцента, професора вищого педагогічного навчального закладу, Н.Г. Мозгова працювала за сумісництвом в інших вищих навчальних закладах Києва: Українсько-американському вісконсінському університеті, Відкритому міжнародному університеті розвитку людини „Україна”, МіжнародномууніверситетіфінансівприНаціональномутехнічному університеті„КПІ”,Українськомудержавномууніверситетіфінансіві зовнішньоїторгівлі,Київськомунаціональномууніверситетікультури імистецтва,НаціональномумедичномууніверситетііменіО.О.Богомольця, Національній академії СБУ.

За роки роботи в НПУ імені М.П. Драгоманова та в інших вищих навчальних закладах Києва викладала й продовжує викладати такі навчальні дисципліни як „Традиційна логіка”, „Математична логіка”, „Логіка і методологія логічного аналізу тексту”, „Філософія і методологія науки”, „Методологія гуманітарного пізнання”, „Методи та методологія наукового дослідження”, „Онтологія, гносеологія, феноменологія”,„Риторика”,„Філософія”,„Історіяукраїнськоїфілософії”, „Філософія Відродження і Нового часу” та ін.

Наталія Григорівна є автором біля 270 наукових публікацій. Царина її наукових інтересів – це історія духовно-академічної та уні- верситетськоїфілософіїУкраїниХІХ–початкуХХст.ВпершевУкра- їні у галузі історії філософської думки в її наукових доробках було представлено важливу наукову проблему, а саме – теоретичну ре- конструкціюлогіко-гносеологічнихпоглядівфілософівКиївськоїду- ховної академії та їх загальну оцінку на фоні європейського контексту. Вперше дослідниця ввела у науковий обіг рукописи лекцій та їх текстуальні першодруки з логіки, гносеології професорів Київської духовної академії, зокрема І. Скворцова, В. Карпова, Й. Міхневича, П.Авсенєва,Ор.Новицького,С.Гогоцького,П.Юркевича,П.Ліницького. Її наукові розвідки завжди пов’язані з роботою в архівах м. Києва, зокрема в Центральному державному історичному архіві України м. Києва, Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, Державному архіві м. Києва.

270