n1

обумовлені порушенням секреції гонадотропінів. Гормон має антидепресивну і збуджуючу дію.

Кортиколіберин є пептидом, який включає 41 амінокислотний залишок. Гормон виявлено, крім гіпоталамуса, і в інших відділах мозку. Деякі нейромедіатори і гормони мають слабкий ефект кортико- ліберину, такі як адреналін, норадреналін, вазопресин, окситоцин і ангі- отензинII. Встановлено, що всіці фактори посилюють реакцію гіпофіза на кортиколіберин, і їхня дія опосередковується іонамиCa2+.

Меланоліберин за своєю хімічною структурою є гексапептидом, а меланостатин являє собою трипептид або пентапептид. Меланоліберин стимулює, а меланостатин – гальмує синтез та секрецію меланотропіну гіпофіза. Меланостатин проявляє також антидепресивний, антинаркотичний та інші психотропні ефекти.

Недавно відкрито 56-членний нейропептид, який має як гонадоліберинову активність, так і активність гормону, який стримує звільнення пролактину (пролактостатину). Його називають гонадоліберин-асоційованим пептидом (ГАП).

Нині хімічна природа та механізм дії інших гормонів гіпоталамуса активно вивчаються.

Крім гормонів, що регулюють функцію гіпофіза, у гіпоталамусі синтезуються окситоцин і вазопресин, які транспортуються в задню долю гіпофіза, де запасаються і звідки секретуються.

Гормони гіпофіза

Гіпофіз (мозковий придаток) – невелика залоза, яка розташована в турецькому сідлі основної кістки черепа. Він складається з трьох долей: передньої, середньої і задньої. Передня і середня долі, які утворюють аденогіпофіз, мають будову залози і добре забезпечені судинами. Задня доля гіпофіза або нейрогіпофіз, складається з нейроглії, близько пов'язана із зоною гіпоталамуса численними нервовими волокнами і залозистимиелементами, якіскладаютьгіпофізарнуніжку.

Гормони аденогіпофіза

У аденогіпофізі утворюються білкові і поліпептидні гормони, більшість з яких реалізує свою дію через інші периферичні залози, стимулюючи їх розвиток та функції (рис. 92). Тому гормони гіпофіза називаються тропними (tropos – поворот, напрямок, грецьк.).

Соматотропний гормон (гормон росту, соматотропін, СТГ) –

простий білок, який складається з 191 амінокислотного залишку. Він характеризується високою видовою специфічністю – у клітинах людини активний тільки власний гормон росту людини або вищих приматів. Секреція СТГ знаходиться під контролем гіпоталамічних рилізинг-гормонів – соматоліберину і соматостатину. Соматотропін необхідний для лінійного росту організму. Він стимулює диференціацію і ріст тканин, сприяє росту скелета, збільшенню маси внутрішніх органів і розмірів тіла. Найбільш чутливою до СТГ є хрящова тканина, особливо в епіфізарній області трубчастих кісток, у якій гормон посилює процеси проліферації, синтез колагену і

511

мукополісахаридів. Це обумовлює ріст кісток і всього скелета в довжину. Гормон росту має виразну анаболічну дію – підсилює синтез ДНК, РНК і білка в багатьох тканинах і забезпечує позитивний азотистий баланс. У молодих тварин анаболічна дія СТГ поєднується з мітогенною, чим і обумовлюються його ростові ефекти. На обмін вуглеводів гормон росту діє протилежно інсуліну: його введення викликає гіперглікемію, яка є наслідком підсилення глюконеогенезу в печінці і зниження периферичної утилізації глюкози. СТГ викликає мобілізацію ліпідів у жировій тканині, підвищує вміст вільних жирних кислот у крові і їх окислення в печінці. Гормон росту сполучається з лактогенними рецепторами і тому має властивості пролактину, зокрема стимулює ріст молочних залоз і лактогенез. Соматотропін чинить на тканини як пряму, так і непряму дію. Безпосередньо гормон впливає на транспорт амінокислот і ліполіз, у той час як його ростові ефекти опосередковуються речовинами пептидної природи, які називаються інсуліноподібними факторами росту (ІФР) 1 і 2, або соматомединами. Ростові ефекти СТГ опосередковуються головним чином ІФР-1 або соматомедином С, подібним за структурою до проінсуліну, який стимулює включення сульфату в хрящі і виявляє мітогенну активність. ІФР-2 також має мітогенну активність. Деякі автори вважають, що в печінці утворюється до 7 типів соматомединів, які опосередковують дію соматотропіну.

Недостатній біосинтез або секреція СТГ особливо небезпечна в дітей, оскільки порушується їх здатність до нормального росту і призводить до гіпофізарної карликовості. На відміну від карликового росту при гіпофункції щитовидної залози, що обумовлює кретинізм, гіпофізарні карлики не мають ознак деформації скелета і не страждають розумовою відсталістю. При гіперсекреції СТГ у людини, яка, наприклад, викликана пухлиною передньої долі гіпофіза, до періоду закінчення росту скелета розвивається гігантизм; якщо надмірна секреція соматотропіну відбувається після закінчення росту кісток, то розвивається акромегалія – непропорційний ріст виступаючих частин обличчя (носа, підборіддя), збільшення розмірів кистей, стоп, черепа, а також збільшення внутрішніх органів.

Тиреотропний гормон (тиреотропін, ТТГ) є глікопротеїном, який складається з двох субодиниць – ТТГ-α і ТТГ-β. Тиреотропін регулює функцію щитовидної залози. Він сприяє поглинанню клітинами щитовидної залози йоду і стимулює синтез і секрецію тиреоїдних гормонів. Крім того, ТТГ у щитовидній залозі підвищує синтез білків, нуклеїнових кислот, фосфоліпідів, викликає збільшення розмірів і кількості тиреоїдних клітин. Тиреотропін сполучається зі специфічними рецепторами плазматичних мембран клітин щитовидної залози, у результаті чого збільшується рівень цАМФ, який обумовлює вплив ТТГ на біосинтез тиреоїдних гормонів.

512

Рис. 92. Загальна схема нейроендокринної регуляції гомеостазу (за А. Ленінджером)

513

Адренокортикотропний гормон (кортикотропін, АКТГ) являє собою одноланцюговий поліпептид, який складається з 39 аміно- кислотних залишків. АКТГ утворюється з білка-попередника – проопіомеланокортину (ПОМК, М.м. 29000), з якого також утворюється β-ліпотропін та меланоцитстимулюючий гормон. Для повного прояву біологічної активності гормону необхідні 24 амінокислоти з N-кінця. Кортикотропін стимулює синтез і секрецію глюкокортикоїдів (слабко впливаючи на секрецію мінерало- кортикоїдів), а також має жиромобілізуючу і меланоцитстимулюючу активність. Гормон обумовлює трофічний ефект – стимулює ріст кори надниркових залоз, підвищуючи синтез білків та РНК. Дія АКТГ на стероїдогенез здійснюється через аденілатциклазну систему.

Синтез і секреція АКТГ регулюються шляхом негативного зворотного зв'язку через глюкокортикоїди і кортиколіберин. Звільнення АКТГ аденогіпофізом може збільшуватися нейрогуморальним шляхом під впливом різних неспецифічних стимулів, таких як емоційний стрес, травма, токсичні агенти, лікарські речовини, а також за дії інсуліну, адреналіну, тироксину і вазопресину.

Ліпотропні гормони (ліпотропіни, ЛПГ) – гормони пептидної природи, представлені β- і γ-ліпотропінами. Найбільш докладно вивчена первинна структура β-ліпотропіну, який складається з 91 амінокислотного залишку, утвореного з білка-попередника – ПОМК. β- Ліпотропін стимулює ліполіз і мобілізацію жирних кислот, має кортикотропну, меланоцитстимулюючу і гіпокальціємічну активності і, крім того, інсуліноподібну дію, яка обумовлюється підвищенням швидкості утилізації глюкози в тканинах. Стимуляція звільнення жирних кислот з жирової тканини здійснюється через аденілатциклазну систему. Фізіологічна роль β-ліпотропіну незначна, і перелічені вище властивості обумовлені, головним чином, продуктами його розпаду, які утворюються при обмеженому протеолізі β-ліпотропіну: γ-ліпо- тропіном, α-, β-, γ- і δ-ендорфінами, мет-енкефаліном і β-мелано- цитстимулюючим гормоном. Ендорфіни і енкефаліни мають незвичайну здатність, подібно до морфіну, знімати відчуття болю. Ці пептиди, які називаються опіоїдами, активно зв'язуються з тими ж рецепторами в центральній нервовій системі, що і морфінові опіати. Вони обумовлюють вищу (у 18–30 разів) опіоїдну активність, ніж морфін. Однак роль опоїдних пептидів в організмі не обмежується їх болезаспокійливою дією. Вони впливають на серцево-судинну систему, розумовий розвиток та процеси навчання і пам'яті; з ними пов'язують стан ейфорії та відхилення психічної діяльності, які спостерігаються внаслідок підвищення вмісту деяких пептидів. Окрім енкефалінів і ендорфінів виявлена велика кількість інших ендогенних опіоїдних пептидів– α- іβ-неоендорфіни, динорфіни та ін.

Меланоцитстимулюючий гормон (меланотропін, МСГ)

секретується середньою долею гіпофіза і являє собою три типи молекул – α-, β- і γ-меланотропіни, які утворюються з молекули ПОМК. Розшифровані первинні структури обох типів гормонів – α-МСГ і β- МСГ. З’ясовано, що α-МСГ складається з 13 амінокислотних залишків, β-МСГ більшості тварин – з 18, а у людини – з 22 залишків амінокислот.

514

Активність МСГ у людини мають також молекули β-ліпотропіну і АКТГ. Фізіологічна роль меланотропінів полягає в стимуляції меланогенезу у ссавців, внаслідок дисперсії внутрішньоклітинних меланінових гранул, що й спричиняє потемніння шкіри. Посилена пігментація шкіри в людини за низького рівня глюкокортикоїдів (при хворобі Аддісона) може бути пов'язана з підвищеною активністю МСГ у плазмі, тобто обумовлена відсутністю гальмування секреції продуктів ПОМК– МСГ, β-ліпотропіну, АКТГ за механізмом зворотногозв'язку.

Гонадотропні гормони (гонадотропіни). У людини аденогіпофіз продукує два гонадотропні гормони: фолікулостимулюючий гормон, (фолітропін, ФСГ) та лютеїнізуючий гормон, (лютропін, ЛГ). Окрім того, у плаценті утворюється хоріонічний гонадотропін людини (ХГЛ). Всі гонадотропні гормони є глікопротеїнами, які складаються з α- і β-субодиниць; специфічність даним гормонам надає особлива для кожного з них β-субодиниця. Молекулярна маса ФСГ – близько 33 000, ЛГ – близько 28 000, а ХГЛ – 40 000. Вони стимулюють ріст і розвиток гонад і разом зі статевими гормонами контролюють статевий розвиток організму і процеси розмноження. Гонадотропні функції гіпофіза регулюються гіпоталамусом, а також у значній мірі контролюються епіфізом. Вивільнення ФСГ і ЛГ стимулюється одним гіпоталамічним гормоном – гонадоліберином, секреція якого регулюється статевими гормонами за механізмом зворотного зв'язку. Секреція ЛГ і ФСГ дуже змінюється в різні фази статевого циклу.

Фолітропін через аденілатциклазний механізм стимулює ріст фолікулів у яєчниках у самок, у самців стимулює ріст сім’яних канальців ісім'яників, відіграє важливу роль в ініціаціїсперматогенезу.

Лютропін у самок стимулює овуляцію та утворення жовтого тіла в яєчниках, секрецію яєчниками естрогенів і прогестерону, а в самців – секрецію сім'яниками тестостерону. Гормон впливає на розвиток інтерстиціальної тканини як яєчників, так і сім'яників.

Хоріонічний гонадотропін людини (ХГЛ) за характером дії подібний до гормонів гіпофіза. Він з'являється в крові і сечі в ранній період вагітності, що є основою багатьох методів діагностики цього стану. ХГЛ доповнює дію гормонів гіпофіза при стимуляції росту жовтого тіла під час вагітності.

Лактотропний гормон (ЛТГ, пролактин, ПРЛ) являє собою білок

(М.м. 23000), який складається з одного поліпептидного ланцюга. Секреція пролактину знаходиться під гальмуючим контролем нейромедіатора дофаміну, до якого гіпофізарні клітини мають рецептори. Дофамін не тільки знижує секрецію пролактину, але і його синтез, пригнічуючи транскрипцію пролактинового гена. У гальмуванні секреції пролактину бере участь і гонадоліберин-асоційований пептид (ГАП). Що стосується позитивної регуляції секреції пролактину, то деякі автори мають сумнів щодо наявності пролактоліберину. Рівень пролактинузростаєнапізніхстрокахвагітностііприлактації.

Головна функція пролактину полягає в стимуляції розвитку молочних залоз і лактації, крім того гормон підсилює секрецію жовтим тілом прогестерону, впливає на вуглеводний і жировий обмін.

515

Гормони нейрогіпофіза

Нейрогіпофіз (задня доля гіпофіза) містить два гормони – вазопресин і окситоцин, які синтезуються в нейронах гіпоталамуса, звідки переносяться в задню долю гіпофіза і надходять у кров при відповідній стимуляції. Кожен із гормонів транспортується за аксоном у сполученні зі специфічним білком-переносником (нейрофізином). Гормони синтезуються у вигляді компонентів набагато більших прогормонів. Попередником вазопресину і білка нейрофізину II, що його супроводжує, є пропресофізин (М.м. 20000), а попередником окситоцину і нейрофізину I – прооксифізин (М.м. 15000). Прогормони упаковані в нейросекреторні гранули, які містять ферменти, що розщеплюють прогормони на відповідні пептиди і нейрофізини. Період напівжиття гормонів у плазмі 2–4 хвилини.

Хімічну будову гормонів розшифровано Дю Віньо і співавторами, які вперше виділили ці гормони і здійснили їх хімічний синтез. Обидва гормони являють собою нонапептиди, які відрізняються двома амінокислотами в 3 і 8 положеннях.

Вазопресин (антидиуретичний гормон, АДГ). Нервові імпульси, які викликають секрецію вазопресину, є результатом дії ряду різних стимулюючих факторів. Головні фізіологічні стимули– це підвищення осмоляльності плазми і крововтрата. Ефект гормону опосередковується осморецепторами гіпоталамуса і барорецепторами, які знаходяться в різних відділах серцево-судинної системи. Система осморегуляції функціонує в дуже вузьких межах: підвищення осмоляльності плазми на 1% викликає секрецію АДГ. Що ж стосується об'єму крові, то критичною величиною, яка викликає відповідну реакцію, є його зниження на 7–15%. До інших стимулів належать емоційний і фізичний стрес, вплив фармакологічних агентів. З іншого боку, надмірнеутворення адреналіну гальмуєзвільненнявазопресину.

Вазопресин впливає, головним чином, на клітини ниркових канальців і гладком’язові клітини судин. Вплив гормону на нирки виявляється у виразному антидиуретичному ефекті: АДГ стимулює реабсорбцію води з гіпотонічної сечі в дистальних ниркових канальцях і збиральних протоках, що призводить до збільшення в сечі концентрації Na+,Cl–, фосфату, загального азоту і підвищує її густину. Вазопресин стимулює скорочення гладкої мускулатури судин, має виразну вазопресорну дію. У нормі гормон контролює водний баланс організму й осмотичний тиск плазми крові. Взаємодіючи з різними типами рецепторів, гормон активує різні ефекторні системи і таким чином опосередковує різні біологічні ефекти. У нирках знаходяться V2- рецептори вазопресину, а в судинах – V1-рецептори. Через V2-рецептори ниркових канальців, розташованих на контрлюмінальній (тій, що повернута до крові) поверхні канальця, гормон стимулює утворення цАМФ. У результаті фосфорилюються білки, які переміщуються з глибини клітини до люмінальної (тієї, що контактує із внутрішнім вмістом канальця) мембрани, де вони збираються в агрегати і збільшують її проникність для води. Дія вазопресину на судини через V1- рецепториопосередковуєтьсязбільшеннямконцентраціїCa2+ уцитозолі.

516

При дефіциті вазопресину (який може бути викликаний пухлиною чи інфекцією) розвивається нецукровий діабет, для якого характерне виділення великої кількості сечі з дуже низькою питомою вагою (1,002–1,006). Щодобово може виводитися 4–5 л сечі (поліурія). За цієї патології порушується зворотний процес всмоктування води в канальцях нирок.

Окситоцин (від грецького слова, яке означає «швидке народження») викликає сильне скорочення гладкої мускулатури матки при пологах і скорочення м'язових волокон, локалізованих навколо альвеол молочних залоз, стимулюючи секрецію молока. Окрім того, окситоцин викликає скорочення м'язів кишечника, жовчного міхура, сечоводу і сечового міхура. Головними стимулами секреції окситоцину є нервові імпульси, що виникають при подразненні сосків молочних залоз, а також імпульси від судин родового каналу. Окситоцин чинить свою дію через рецептори, кількістьякиху гладкій мускулатурі матки і в ендометрії зростає під час вагітності і досягає максимуму під час пологів. Гормон стимулює в ендометрії утворення простагландинів, які є сильними активаторами скорочення гладких м'язів і можуть виявляти свій ефект паракринним шляхом. Скорочення міоепітеліальних клітин молочної залози під впливом окситоцину обумовлюється фосфорилюванням міозину, яке опосередковується комплексом Ca2+- кальмодулін. Недостатність окситоцину не визначена, однак цей пептид застосовується для стимуляції скороченьматкипід часпологів.

Практичне застосування гормонів гіпофіза

Усі гормони гіпофіза, за винятком тиреотропіна, застосовуються в практичній медицині. Кортикотропін використовують при гіпофункції кори надниркових залоз і при тих же станах, що і кортикостероїдні препарати. Соматотропін застосовують при порушеннях розвитку організму, пов'язаних з недостатністю гормону росту (гіпофізарна карликовість). При зниженні функції статевих залоз у чоловіків і жінок, прибезплідності використовують аналоги фолітропіну– сироваточний і менопаузний гонадотропіни, а також аналог лютропіну– хоріонічний гонадотропін. Для стимуляції процесу лактації в післяпологовому періоді використовують препарат лактин. Інтермедин або меланотропін застосовують для лікування дегенеративних змін сітківки ока, пігментного ретиніту. Препаратами нейрогіпофіза є адіурекрин, який містить вазопресин і використовується як антидиуретичний засіб при нецукровому діабеті, а також окситоцин і його аналоги– для стимуляції пологової діяльності.

Тканинні гормони

Розглянуті вище гормони продукуються специфічними залозами, і більшість із них діє на багато органів або регулює спільні для всього організму системи та процеси. Тканинні гормони, або гормони місцевої дії, утворюються клітинами різних органів і тканин, і їх вплив обмежується цим же органом або невеликою частиною тіла. До гормонів місцевої дії належать гістамін та серотонін, простагландини, кініни, гормонишлунково-кишковоготракту.

517

Простагландини

Простагландини вперше були виявлені У.Ейлером у передміхуровій залозі барана, звідки й одержали свою назву (від англ. prostate gland – передміхурова залоза). Далі було показано, що простагландини знаходяться у всіх органах і тканинах організму людини, за винятком еритроцитів, і впливають на більшість фізіологічних функцій. Вони містять у молекулі 20 атомів вуглецю, п'ять із яких утворюють циклопентанове кільце. За особливостями хімічної будови простагландиниподіляютьна4 групи: ПГЕ, ПГF, ПГА, ПГВ. Окрімтого, у кожній групі розрізняють індивідуальні простагландини, позначені цифрою, яка свідчить про кількість подвійних зв'язків у молекулі (ПГЕ1, ПГЕ2 іт.ін.). Буквиαіβ післяцифровихіндексів(упростагландинахгрупи F) вказують на орієнтацію гідроксильної групи біля С-9. Усі природні простагландини F-типу мають α-конфігурацію гідроксильної групи. Попередниками простагландинів є поліненасичені 20-вуглецеві жирні кислоти. Так, ейкоза-8,11,14-триєнова (гомо-γ-лінолева) кислота є попередником ПГЕ1 і ПГF1α, ейкоза-5,8,11,14-тетраєнова (арахідонова) кислота – ПГЕ2 і ПГF2α, а ейкоза-5,8,11,14,17-пентаєнова кислота – ПГЕ3 і ПГF3α. Утворення цих кислот у тканинах відбувається із лінолевої кислоти, яка не синтезується в організмі тварин та людини і повинна надходити із їжею. В організмі лінолева кислота перетворюється переважно на арахідонову кислоту, яка поряд із три- і пентаєновими жирними кислотами входить до складу внутрішньоклітинних фосфогліцеридів. Оскільки арахідонова кислота складає більшу частину С20-поліненасичених жирних кислот у фосфоліпідах тканин, то найбільш поширенимипростагландинамиєПГЕ2 іПГF2α.

Біосинтез простагландинів починається з вивільнення арахідонової кислоти із фосфогліцеридів під впливом тканинної фосфоліпази А2 (рідше фосфоліпази С), яке лімітує швидкість усього процесу синтезу.

518

Як зазначалося раніше, цей фермент гальмується глюкокортикоїдами, які, знижуючи таким шляхом утворення простагландинів, виявляють протизапальний ефект. Фосфоліпаза А2 є Ca2+-залежним ферментом і активується цАМФ-залежним фосфорилюванням, тому всі гормони і нейромедіатори, які взаємодіють з аденілатциклазою або кальцієвими каналами, регулюватимуть синтез простагландинів. Друга стадія біосинтезу каталізується циклооксигеназою або ліпооксигеназою і в залежності від цього, може дати початок простагландинам і тромбоксанам (Тх, які мають шестичленний гетероцикл), або лейкотрієнам (ЛТ) за схемою:

Усі метаболіти арахідонової кислоти або продукти циклоокси- геназного, або ліпооксигеназного шляху, мають загальну назву– ейкозаноїди. Циклооксигеназа жирних кислот входить до складу простагландинсинтетази – поліферментного комплексу мікросомаль- них мембран клітин. Нестероїдні протизапальні засоби, такі як ацетилсаліцилова кислота, індометацин, диклофенак гальмують циклооксигеназу, пригнічуючи синтез простагландинів. Перші два етапи біосинтезу проходять однаково у всіх тканинах, здатних синтезувати простагландини, а подальші перетворення його проміжних продуктів (ендоперекисів) обумовлюються типом тканини, в якій вони утворилися. Убільшостізних синтезуютьсяпростагландини Еі F типів. Тромбоцити, селезінка, легені утворюють тромбоксани, а в стінках кровоносних судин, м'язісерця, тканиніматкиутворюєтьсяпростациклін(ПГI2).

Утворення лейкотриєнів ліпооксигеназним шляхом здійснюється через проміжний продукт – 5-ГПЕТЄК (5-гідропероксиейкозатетрає- нову кислоту). Лейкотриєни також містять 20 вуглецевих атомів, однак у них відсутня кільцева структура. Вони синтезуються в лейкоцитах та тучних клітинах, які беруть участь у реакціях гіперчутливості. Усім ейкозаноїдам, незважаючи на короткий період напівжиття (від 40 с для

519

тромбоксану до 15 хв для простагландинів), властивий широкий спектр дії івисокабіологічнаактивність.

Простагландини впливають на гладку мускулатуру шлунково- кишкового тракту, репродуктивної тканини, судин, бронхів, процеси запалення.

Простагландини типу Е і F викликають протилежні ефекти: ПГЕ2 сприяють розширенню судин і зменшують артеріальний тиск, а ПГF2α викликають звуження кровоносних судин і підвищення тиску. Простагландини типу F, ПГG2, ПГН2 викликають скорочення, а простагландини типу Е розслаблення м'язів бронхів і трахеї. ПГF2α стимулює скорочувальну функцію матки в період вагітності, що знайшло застосування в клінічній практиці для стимуляції пологів. Простагландинам, особливо ПГЕ2, властива потужна стимулююча дія на рухову активність кишечника, крім того ПГЕ2 знижує секрецію НС1 і перешкоджає розвитку виразок у слизовій шлунка та кишечника. Для фізіологічного статусу організму особливе значення має співвідношення тромбоксан/простациклін, оскільки вони прямо протилежно діють на два важливі процеси: простациклін розслаблює гладку мускулатуру судинної стінки і є сильним інгібітором агрегації тромбоцитів, а тромбоксан, навпаки, скорочує гладку мускулатуру судин і сприяє агрегації тромбоцитів. В умовах патології або під впливом фармакологічних засобів це співвідношення може змінюватись. Ацетилсаліцилова кислота та індометацин пригнічують утворення тромбоксану та агрегацію тромбоцитів, обумовлюючи антитромботичну дію. Головний ефект тромбоксану полягає в мобілізації внутрішньоклітинних запасів Ca2+, який, у свою чергу, опосередковує вивільнення внутрішнього вмісту і стимуляцію скорочувальних білків тромбоцитів. ПГІ2, підвищуючи рівень цАМФ, перешкоджає як мобілізації Ca2+, так і синтезу тромбоксану.

Ейкозаноїди привертають особливу увагу у зв'язку з проблемами запалення й алергії. Простагландини розширюють капіляри і збільшують їх проникність, унаслідок чого розвивається гіперемія і набряк у зоні запалення. Лейкотриєни сприяють надходженню лейкоцитів і їх накопиченню в місці запалення, стимулюють їх фагоцитарну активність і секрецію ними лізосомальних ферментів. Ефекти лейкотриєнів пов'язані з імунними реакціями, анафілаксією і діяльністю гладких м'язів. Зокрема, вони сприяють скороченню гладкої мускулатури органів шлунково-кишкового тракту, регулюють тонус судин, звужуючи їх, сприяють підвищенню проникності судин.

Варіабельність картини дії простагландинів пов'язують із їх впливом на обмін речовин через різні рецептори і різні внутрішньоклітинні посередники: цАМФ, цГМФ та іони Ca2+. Стимуляція простагландинами біосинтезу стероїдних гормонів у надниркових залозах і секреції інсуліну підшлунковою залозою здійснюється через активацію аденілатциклази мембран цих клітин. Поряд з цим у жировій тканині вони пригнічують ліполіз, знижуючи утворення цАМФ. Регулююча дія ПГF2α на скорочення гладких м'язів матки, бронхів і кишечника здійснюється через цГМФ або іони Ca2+.

520