n1

Чоловічі статеві гормони

Чоловічі статеві залози – сім’яники являють собою органи, які складаються з трьох основних популяцій клітин: 1) клітин Лейдіга, або інтерстиціальних клітин, які синтезують та секретують у кров чоловічі статеві гормони – андрогени (andros – чоловік, грецьк.); 2) клітин сім’яних канальців, які утворюють сперматозоїди; 3) клітин Сертолі, які створюють умови для диференціювання та дозрівання статевих клітин.

Синтез і секреція андрогенів

Головними андрогенами (С19-стероїдами) є тестостерон і дигід- ротестостерон (ДГТ)

Біосинтез андрогенів здійснюється головним чином у сім'яниках і надниркових залозах, а також частково в яєчниках у жінок. Тестостерон утворюється в клітинах Лейдіга з холестерину і служить безпосереднім попередником статевих стероїдів. ДГТ утворюється з тестостерону в результаті відновлення кільця А під дією ферменту 5α-редуктази. Сі- м'яники утворюють та секретують дуже невелику кількість ДГТ, а пере- важна його частина утворюється віншихтканинах.

Біосинтез тестостерону з холестерину, як і інших стероїдних гормо- нів, здійснюється через утворення проміжного продукту – прегненолону. Утворення та секреція андрогенів знаходиться під контролем лютропіну гіпофіза, секреція якого, у свою чергу, регулюється гонадоліберином гі- поталамуса. Лютропін стимулює стероїдогенез і продукцію тестостерону після зв'язування з рецепторами на плазматичній мембрані клітин Лей- діга за аденілатциклазним механізмом. При цьому цАМФ, який утворю- ється, стимулює ферментативне розщеплення бокового ланцюга холес- терину. Зворотний зв'язок реалізується або через гальмування вивільнен- нягонадоліберину, абошляхомгальмуваннясекреціїлютропіну.

У чоловіків добова секреція тестостерону становить в нормі 5 мг, а вміст ДГТ у плазмі – 400 мкг. Транспортування андрогенів до органів- мішеней здійснюється специфічним глікопротеїном плазми, який отримав назву тестостерон-естрадіол-зв'язуючого глобуліну, що має ви- соку спорідненість до тестостерону, ДГТ і естрадіолу. Період напівжит- тятестостерону складаєблизько20 хвилин.

Метаболічні перетворення тестостерону здійснюються двома шля- хами. Перший шлях включає окислення в 17-му положенні й утворення

501

17-кетостероїдів, другий – відновлення подвійного зв'язку кільця А та 3- кетогрупи, що призводить до утворення ДГТ, а також естрадіолу та анд- ростендіолу. У печінці 17-кетостероїди утворюють кон’югати з глюкуро- новоюісірчаноюкислотамитавиводятьсязорганізму.

Дія андрогенів

Тканини-мішені для андрогенів можна класифікувати в залежності від того, зазнають вони дії тестостерону або ДГТ. До класичних клітин- мішеней ДГТ належать передміхурова залоза, сім’яні пухирці, зовнішні геніталії. Тканини, чутливі до тестостерону – ембріональний Вольфів протік, сперматогонії, м'язи, нирки, кістки, мозок.

Тестостерон і ДГТ беруть участь у процесах: 1) статевого дифе- ренціювання; 2) сперматогенезу; 3) розвитку вторинних статевих ознак; 4) регуляції генів та стимуляції анаболічних процесів; 5) фор- муванні психофізичного статусу чоловіка.

Дія гормонів на органи-мішені здійснюється за допомогою цито- плазматичних рецепторів. Тестостерон потрапляє в клітини, але за- тримується тільки в тих клітинах, де є специфічні рецептори для анд- рогенів. У цитоплазмі багатьох клітин-мішеней (які мають фермент 5α-редуктазу) тестостерон перетворюється на ДГТ, який має вищу спорідненість до рецепторів, ніж тестостерон. Андрогени утворюють комплекс із рецептором, що, зазнавши конформаційних змін, потрап- ляє в ядро та взаємодіє з акцепторними білками хроматину. Таким чином гормон–рецепторний комплекс може активувати певну об- ласть хроматину, яка стає доступною для ДНК-залежної РНК- полімерази, та запускати транскрипцію певних ділянок геному. Це за- безпечує синтез ряду білків, опосредковуючих більшість ефектів анд- рогенів. Наприклад, тестостерон стимулює синтез білка в чоловічих статевих органах. При цьому підвищується рівень загальної клітинної РНК, включаючи мРНК, тРНК і рРНК. Він стимулює реплікацію ДНК у клітинах-мішенях. Генералізована анаболічна дія андрогенів на об- мін білків також лежить в основі їх ефектів на кісткову і м'язову тка- нини. Вони посилюють загальний ріст організму, утримують кальцій у кістках та прискорюють ріст трубчатих кісток у довжину, формуючи скелет за чоловічим типом. Подовження кісток супроводжується роз- витком могутньої скелетної мускулатури, який стимулюється тестос- тероном. Андрогени стимулюють синтез білків у нирках та печінці. Нирки служать головною тканиною-мішенню для цих стероїдів, дія яких призводить до збільшення розмірів нирок та індукції в них синте- зу ряду ферментів. Підвищення біосинтезу білків у тканинах сприяє позитивному азотистому балансу організму. Андрогени стимулюють розвиток чоловічих статевих органів, а в період статевого дозріван- ня – формування вторинних статевих ознак: розвиток хрящів гортані й формування чоловічого тембру голосу, ріст волосся на обличчі та тілі. Разом із фолітропіном вони активують сперматогенез.

Тестостерон суттєво впливає на розвиток мозку ссавців, беручи участь у формуванні нервових шляхів, які контролюють поведінкові реакції та формування психофізіологічних особливостей чоловіків.

502

Така дія гормону пов'язана з наявністю циторецепторів у різних відділах головного мозку.

Індукуючи синтез білків, у тому числі ферментних, андрогени вторинно впливають на енергетичні процеси, зокрема, активують ферменти циклу Кребса. Це підвищує аеробний розпад вуглеводів та розпад ліпідів у тканинах, збільшуючи утворення енергії. Гормони підвищують синтез фосфоліпідів у різних клітинних мембранах та знижують вміст холестерину, але в меншій мірі, ніж естрогени.

Порушення андрогенної функції сім'яників

Зниження рівня синтезу тестостерону називають гіпогонадиз- мом (стан – євнухоїдизм). При гіпогонадизмі до періоду статевого дозрівання порушується розвиток вторинних статевих ознак, а піс- ля статевого дозрівання відбувається їх регресія. Розрізняють пер- винний і вторинний гіпогонадизм. Первинний гіпогонадизм зумо- влений процесами, які безпосередньо впливають на сім'яники, в той час як вторинний гіпогонадизм пов'язаний із порушенням се- креції гонадотропінів.

При гіпогонадизмі спостерігається недорозвинення статевих органів та вторинних статевих ознак, атрофія скелетної мускулатури, надмірне відкладення жиру в підшкірній клітковині та внутрішніх органах, порушення психофізіологічних реакцій.

Практичне застосування андрогенів та їх аналогів. Препарати тестостерону та їх синтетичні аналоги застосовуються в клініці при гіпофункції сім'яників та інших функціональних порушеннях стате- вої системи чоловіків. Відкриття анаболічних ефектів андрогенів стимулювало пошуки синтетичних аналогів цих сполук, які мали б максимальну анаболічну та мінімальну андрогенну активність. Був одержаний ряд перспективних речовин, у яких співвідношення ана- болічної активності до андрогенної виявилось дуже зміненим. На- приклад, у деяких стероїдів 19-нор-ряду (тобто метильна група С- 19 відсутня) це співвідношення становить 20:1, тоді як у тестосте- рону – 1:1. Анаболічні стероїди (метиландростендіол, феноболін, ретаболіл) використовують при захворюваннях, які супроводжу- ються виснаженням та при станах, які супроводжуються негатив- ним азотистим балансом, та при переломах для стимуляції зрощу- вання кісток.

Жіночі статеві гормони

На сьогодні відомі дві групи жіночих статевих гормонів: естро- гени (від грецьк. oistros – пристрасний потяг) – С18-стероїди і прогес- тини – С21-стероїди. Основним естрогеном є естрадіол, інші естро- гени (естрон і естріол) утворюються при метаболізмі естрадіолу.

503

Синтез і секреція

У жінок головними джерелами естрогенів є яєчники і плацента, крім того частина гормонів утворюється в надниркових залозах, а також у сім'яниках чоловіків і деяких інших тканинах. Естрогени утворюються шляхом ароматизації андрогенів внаслідок складного процесу, який включає три етапи гідроксилювання, кожний із яких потребує НАДФ Н та молекулярного кисню. Основний представник прогестинів – прогестерон – утворюється з холестерину в жовтому тілі й невелика кількість – у плаценті і надниркових залозах.

Регуляція синтезу і секреції естрогенів і прогестерону здійснюється за участю гонадотропних гормонів гіпофіза, вивільнення яких контро- люється гонадоліберином гіпоталамуса. Статеві гормони виявляють регуляторну дію за типом зворотного зв'язку на рівні як гіпоталамуса, так і аденогіпофіза. Сумісна дія гонадотропних гормонів, естрадіолу та прогестерону регулює статевий цикл у жінок, який має три фази: фолі- кулінову, лютеїнову та інволюції жовтого тіла. У різні фази статевого циклу рівень секреції гормонів різко змінюється. Вони не накопичують- ся, а секретуються по мірі синтезу і подібно іншим стероїдам зв'язують- ся з транспортними білками плазми: естрогени транспортуються тес- тостерон-естрадіол-зв’язуючим глобуліном, а прогестерон – кортико- стероїдзв’язуючим глобуліном.

Метаболізм естрогенів відбувається головним чином у печінці. Метаболітами естрадіолу є естрон і естріол, які інактивуються, при- єднуючи глюкуронідну або сульфатну групу. Прогестерон швидко метаболізується в печінці (тому неефективний при пероральному

504

введенні), утворюючи ряд сполук, але основним є прегнандіол, який інактивується глюкуроновою кислотою.

У період вагітності формується ендокринний орган – плацента, яка забезпечує зв'язок між системами кровообігу зародка та матері і утворює ряд гормонів: хоріонічний гонадотропін (подібний за активністю до лю- тропіну), головнафункціяякогополягаєвпідтриманнііснуванняжовтого тіла до тих пір, поки плацента не почне в необхідній кількості виробляти прогестерон. Тут утворюється плацентарний лактоген, який має власти- вості лактотропної, лютеотропної дії та соматотропної активності (поді- бно до гормону росту), а також тиреотропін. У біосинтезі стероїдних го- рмонів бере участь як плацента, так і тканини плоду, які утворюють ра- зом фетоплацентарну систему. У цій системі синтезуються прогестерон, естрадіол, естрон, естріолітестостерон.

Дія естрогенів і прогестерону

Органи-мішені естрогенів проявляють високу спорідненість до естрадіолу, що обумовлено наявністю специфічних рецепторів у тканинах матки, піхви, маточних труб, молочних залоз, аденогі- пофіза і гіпоталамуса.

Біологічна роль естрогенів полягає в першу чергу в стимуляції росту і дозрівання органів розмноження, а після досягнення статевої зрілості – у забезпечуванні репродуктивної функції. Гормони впли- вають на розвиток вторинних статевих ознак у період статевої зріло- сті: розвиток молочних залоз, формування скелету за жіночим ти- пом, розвиток хрящів гортані і формування характерного для жінок тембру голосу. Вони впливають на формування статевої поведінки і психічного статусу жінки, забезпечують фолікулінову фазу циклу, а також протікання вагітності, пологів і лактації. Процес статевої ди- ференціації гіпоталамуса і гонадотропні функції гіпофіза індукують- ся естрогенами.

Дія гормонів не обмежується органами статевої сфери, вони конт- ролюють в організмі функції багатьох органів і тканин. Основні ефекти естрогенів, як і андрогенів, обумовлюються їх здатністю через цито- плазматичні рецептори регулювати швидкість транскрипції специфіч- них генів. У результаті взаємодії гормон-рецепторного комплексу з не- гістоновими білками хроматину стимулюється синтез нових мРНК, ко- дуючих специфічні білки, які впливають на метаболізм, ріст і диферен- ціювання клітин. Естрогени підвищують швидкість синтезу білка, РНК та ДНК в органах-мішенях, що призводить до збільшення розмірів та кількості клітин відповідних тканин. Під впливом естрогенів посилю- ється синтез ряду специфічних білків упечінці: факторів згортання крові (II, VII, IX, X), білків-переносників стероїдних і тиреоїдних гормонів, ангіотензиногену та ін. Виражена анаболічна дія естрогенів забезпечує позитивний азотистий баланс організму. Індукуючи ферменти гліколізу і пентозофосфатного циклу, естрогени підвищують швидкість окислен- ня вуглеводів і утворення енергії, а також полегшують процеси синтезу за участю НАДФН і рибозо-5-фосфату. Вплив гормонів на ліпідний обмін характеризується прискореним відновленням фосфоліпідів і зни-

505

женням накопичення ліпідів у печінці і жировій тканині. Крім того, ест- рогени сприяють виведенню холестерину з організму (у більшій мірі, ніж андрогени), а також значно впливають на метаболізм ліпопротеї- нів: підвищують утворення ліпопротеїнів високої густини (ЛПВГ) – ан- тиатерогенних, і знижують рівень у плазмі ліпопротеїнів дуже низької густини (ЛПДНГ) – атерогенних. Можливо тому в жінок у пременопау- зальному періоді рідко розвивається атеросклероз і вони менше схильні до інфаркту міокарда, ніж чоловіки. Значний вплив чинять естрогени на метаболізм кісткової тканини, підвищуючи в ній синтез колагену і від- кладеннякальціюі фосфору.

Встановлено, що гальмуюча дія гормонів на Na+, K+-АТФазу мембран м'язових клітин призводить до затримки в міометрії Na+ і втрати K+, у результаті чого виникає деполяризація мембран міомет- рію, яка підвищує його збудливістьі скорочення.

Прогестерон, подібно естрогенам і андрогенам, виявляє пер- винну дію на рівні транскрипції генів. Естрогени і прогестерон ніби доповнюють регуляторні ефекти один одного на обмін речовин, ріст і розвиток тканин та органів. Прогестерон діє тільки в період функ- ціонування жовтого тіла. Його ефекти можливі на фоні попередньої або одночасної дії на тканини естрогенів. Зміни в матці, які викликає прогестерон, полегшують фіксацію заплідненої яйцеклітини й ім- плантацію її в слизову матки. Під час вагітності і розвитку плоду го- рмон гальмує скорочення матки і маточних труб, стимулює розвиток тканини молочної залози і забезпечує лактацію. Отже, його дія

спрямована на збереження вагітності.

Жовте тіло виробляє також гормон поліпептидної природи, подіб- ний за структурою до інсуліну – релаксин. Ефект гормону проявляється в розширенні та розм’якшенні шийки матки, розслабленні гладкої мус- кулатури самої матки та розходженні лобкового зчленування (релакса- ції), що полегшує проходження плоду родовим каналом. Вивчення ме- ханізму дії релаксину показало, що розслаблення гладкої мускулатури матки зв'язане з підвищенням рівня цАМФ. Релаксин збільшує рівень цАМФі в хондроцитах лобкового зчленування, яке містить в основному протеоглікани та колаген. Під впливом релаксину хондроцити секре- тують або деполімеризуючі ферменти, або активатори протеогліканази або проколагенази, що призводить до розпаду основних компонентів зв'язок лобкового зчленування. Проведені на сьогодні роботи із клону- вання гена релаксину людини дають привід сподіватися на одержання гормону за допомогою методів рекомбінантних ДНК, що дозволило б обмежити використання кесаревого розтину в медичній практиці.

Порушення гормональної функції яєчників

Стан, обумовлений дефіцитом жіночих статевих гормонів, нази- вається гіпогонадизмом. Він може обумовлюватися або процесами, які безпосередньо вражають яєчники і призводять до їх недостатності (первинний гіпогонадизм), або порушенням гонадотропної функції гі- пофіза (вторинний гіпогонадизм). При дефіциті естрогенів до періоду статевого дозрівання відбувається затримка розвитку органів статевої

506

сфери, формування вторинних статевих ознак і порушення статевих циклів. Також спостерігаються зміни в метаболічних процесах: знижу- ється рівень кальцію і фосфату, має місце гіперліпемія, негативний азотистий баланс. Дефіцит прогестерону призводить до порушення статевих циклів і до викиднів. Деякі порушення пов'язані зі зміною си- нтезу андрогенів. При синдромі полікистозних яєчників (синдром Штейна-Левенталя) гіперпродукція андрогенів призводить до гірсу- тизму, порушення статевих циклів і зниження фертильності.

Практичне застосування жіночих статевих гормонів. У медичній практиці широке застосування знайшли як природні гормони, так і син- тетичні препарати, які мають гормональну активність і, на відміну від перших, не руйнуються в шлунково-кишковому тракті. Естрогени і їх синтетичні аналоги, а також прогестерон використовуються при недо- статності яєчників, порушенні статевих циклів; прогестерон, окрім того, використовують для зберігання вагітності. Одними із перших синтети- чних естрогенів були диетилстільбестрол і синестрол. Синтетичні ана- логи естрогенів, які гальмують синтез і секрецію гонадотропних гор- монів, але не мають інших властивостей естрогенів, використовуються як контрацептивні засоби. Синтезовано численні сполуки з антиестро- генною активністю, які конкурують із естрадіолом за його внутрішньо- клітинні рецептори. До таких препаратів належать, наприклад, тамок- сифен, який використовується, головним чином, для лікування раку мо- лочноїзалози.

Гормони тимуса

Тимус, вилочкова, або зобна залоза – непарний лімфоїдно- залозистий орган, який розташований у ссавців за грудиною, у верх- ньому відділі переднього середостіння. Залоза має великий роз- мір в дитячому віці, але до моменту статевого дозрівання зазнає значної інволюції. Тимус можна назвати залозою змішаної секре- ції, тому що в ній утворюються лімфоїдні клітини, які «експорту- ються» до периферичних тканин, головним чином до лімфатич- них вузлів та селезінки, а також гормони, які регулюють розвиток та дозрівання лімфоїдних клітин.

З тимуса екстраговано декілька гормонів пептидної природи. Ти- мозин стимулює імунокомпетентність Т-лімфоцитів та їх пролі- ферацію, тимопоетини I та II – посилюють загальну диференціацію тимоцитів; тимусний гуморальний фактор активує відповідні реакції Т- клітин на антигени, гомеостатичний тимусний гормон є синергістом гормону росту та антагоністом АКТГ і тиреоліберину. Із тимуса виді- лено також стероїдоподібну сполуку тимостерин, який виявляє чис- ленні регуляторні ефекти на лімфоїдну тканину. Таким чином, тимус потрібний дляформуванняі діяльності імунної системи організму.

Оскільки лімфоїдні клітини мають першорядне значення для імунітету, то гормони (нетимусного походження), які впливають на структуру і функцію лімфоїдної тканини, також можуть виявляти значний вплив на імунні процеси. Серед лімфоїдних структур тимус характеризується найбільшою швидкістю клітинної проліферації і

507

оновлення клітин, тому він дуже чутливий до дії інших гормонів. Так, соматотропін, йодтироніни, естрогени, а також речовини, які посилюють їх секрецію, стимулюють утворення гормонів тимуса та лімфопоез. Глюкокортикоїди (лізуючі тимоцити), прогестерон, анд-

рогени виявляють протилежний ефект та пригнічують імунітет. При деяких захворюваннях нормальний імунологічний статус або

порушується, або зовсім відсутній. Причиною цьому може бути відсут- ність тимуса при народженні, коли відсутній як клітинний, так і гумора-

льний імунітет (природжена комбінована імунна недостатність) або не-

достатній розвиток тимуса в дітей. У цьому випадку або порушується синтез гуморальних антитіл при нормальному клітинному імунітеті (агаммаглобулінемія), або відсутній клітинний імунітет при нормально- му синтезіантитіл(синдромДіГеорга).

Гормони центральних ендокринних залоз

Гормони епіфіза

Епіфіз або шишковидна залоза – невелике утворення, яке роз- ташовано у ссавців між півкулями мозку. Головний гормон, який ви- робляється епіфізом – мелатонін.

Джереломдлясинтезумелатонінуєамінокислотатриптофан, ізякої утворюється проміжний продукт– серотонін. Останній– у результаті ацетилювання та метилювання– перетворюється на мелатонін під дією ключових ферментів: серотонін-N-ацетилази та гідроксиіндол-О- метилтрансферази. Останній фермент має особливе значення у зв'язку з тим, що його кількість у шишковидній залозі ссавців періодично зміню- ється протягом доби: вона збільшується в темряві та зменшується на сві- тлі. Тому синтез мелатоніну підвищується вночі та знижується вдень. Безпосереднім стимулом до підвищення швидкості синтезу та секреції мелатоніну є норадреналін. Світло через зоровий тракт гальмує вивіль- нення норадреналіну симпатичними нервовими закінченнями, які конта- ктують із пінеалоцитами (клітинами епіфіза). У темряві секреція норад- реналіну підвищується, він зв'язується з α-адренорецепторами плазмати- чних мембран пінеалоцитів, що стимулює метаболізм поліфосфатидилі- нозитолу і вивільнення інозитолтрифосфату і диацилгліцеролу. Ці мета- боліти через протеїнкіназу С активують фосфорилювання білків, які по- силюють утворення ключових ферментів біосинтезу мелатоніну. Пока- зано також, що синтез гормону може стимулюватися катехоламінами і через β-адренорецептори, підвищуючи при цьому рівень цАМФ, що ак- тивуєпершістадіїсинтезу.

Основний ефект мелатоніну – гальмування секреції гонадо- тропінів, внаслідок чого відбувається затримка статевого розвитку. Це здійснюється або безпосередньо на рівні гіпофіза, або через го-

508

надоліберин гіпоталамуса. Збільшення світлового дня гальмує син- тез мелатоніну та збільшує секрецію гонадотропінів, які виклика- ють ріст гонад та утворення статевих гормонів. Зменшення світло- вого дня знижує синтез статевих гормонів та статеву активність. Оскільки цикл біохімічних процесів у залозі відображає зміну пері- одів дня та ночі, а також сезонні коливання (тривалість світлового дня взимку та влітку), циклічна активність епіфіза являє собою своєрідний «біологічний годинник» організму.

Крім гальмування секреції гонадотропінів, мелатонін може зни- жувати синтез і інших гормонів, наприклад гормонів надниркових за- лоз, йодтиронінів та гормону росту. Біологічне значення цих явищ за- лишається невідомим. Гормон також впливає на пігментні клітини, але протилежно меланотропіну, – гормону середньої долі гіпофіза. Крім того, мелатонін має гіпоглікемічну, гіпохолестеринемічну, анти- оксидантну та протипухлинну дію. Протягом останнього десятиріччя встановлена важлива роль мелатоніну в процесі нейрогуморальної регуляції тривалості життя: гальмування синтезу гормону призводить до зниження тривалості життя, а високий рівень мелатоніну в органі- змі корелює з його збільшенням.

Є дані про утворення в шишковидній залозі ще двох гормонів:

адреногломерулотропіну та інгібітору гонадотропіну. Адреногломе-

рулотропін стимулює секрецію альдостерону, тобто за характером дії він подібний до кортикотропіну гіпофіза, однак він не впливає на секрецію глюкокортикоїдів. Інгібітор гонадотропіну – циклічний пептид, який складається з дев'ятьох залишків амінокислот. Він пригнічує синтез лактогенного гормону гіпофіза, а також знижує секрецію тестостерону.

Порушення гормональної функції епіфіза можуть спостерігатися при пухлинах. Пухлини епіфіза можуть знизити статеву функцію або за рахунок секреції мелатоніну, або за рахунок руйнування нервових клітин чи привідних шляхів, які забезпечують секрецію гонадоліберину гіпота- ламуса. З іншого боку, ці та інші близько розташовані пухлини можуть підвищувати статеву функцію, руйнуючиклітини епіфіза.

Гормони гіпоталамуса

Гіпоталамус – підбугорна область проміжного мозку, яка розташо- вується знизу таламуса. У ній відбувається взаємодія вищих відділів центральної нервової системи й ендокринної системи. Гіпоталамус ві- діграє провідну роль у регуляції активності аденогіпофіза, а через ньо- го– у діяльності периферичних залоз внутрішньої секреції. З гормонів, які утворюються нервовими клітинами гіпоталамуса, на сьогодні відо- мо шість ліберинівітри гальмуючих гормони (статини).

У табл. 19 наведено відомості про ідентифіковані на сьогодні гормони гіпофіза і гіпоталамуса.

За хімічною природою всі гормони гіпоталамуса є низькомолеку- лярними пептидами або олігопептидами, однак точний амінокислотний складіпервиннаструктураз’ясованітількидлядекількохгормонів.

509

Тиреоліберин являє собою трипептид, який, на відміну від класич- них пептидів, не містить вільної N-кінцевої аміногрупи і С-кінце- вої карбоксильної групи, тому що на N-кінці знаходиться піроглу- тамінова(циклічна) кислота, аС-кінцева карбоксильна група амідована. Окрім гіпоталамуса, гормон утворюється також в інших відділах нерво- вої системи і стимулює звільнення не тільки тиреотропіну, але і прола- ктину. Тиреоліберин впливає на поведінку і терморегуляцію, діючи як антагоніст опіоїдних пептидів, атакожєантидепресантом.

Меланостатин Меланотропін

Соматоліберин людини – пептид, який складається з 44 амінокис- лотних залишків, стимулює синтез і секрецію гормону росту гіпофіза. Ефект соматоліберину опосередковується його сполученням із рецеп- торами плазматичних мембран клітин гіпофіза й активацією трьох сис- тем посередників. У механізмі дії цього рилізинг-гормону беруть участь цАМФ, іони Ca2+ іметаболітифосфатидилінозитолу.

Соматостатин виявлено у різних відділах головного мозку, у підшлунковій залозі, клітинах кишечника. Його структура і біологічна дія розглядалися раніше у зв’язку з гормонами підшлункової залози.

Гонадоліберин, який являє собою декапептид, контролює вивільнення двох гормонів передньої долі гіпофіза – лютропіну і фолітропіну. Зміна його секреції під впливом сигналів, які виходять із різних відділів мозку, викликає функціональні зміни,

1 У квадратних дужках – гормони гіпофіза, на звільнення яких даний гіпоталамічний гормон чинить вторинну або менш виразну дію.

510