КПК_комен_2012_ч

Стаття 25

лення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінально­ го правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримі­ нальне правопорушення не допускається.

Засадою публічності пояснюється вимога поєднання ініціативи і активності в про­ цесуальній діяльності прокурора та слідчого під час кримінального провадження. До засобів забезпечення цієї активності належать владні повноваження, процесуальні обов'язки, дискреційні повноваження та власна процесуальна ініціатива. Відповідно до вимог закону на осіб, які ведуть досудове кримінальне провадження, покладається обов'язок вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події криміналь­ ного правопорушення та особи, яка його вчинила, всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що ви­ кривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також об­ ставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (ч. 2 ст. 9 КПК).

Публічність виявляє себе також у тому, що прокурор, слідчий зобов'язані забез­ печити під час кримінального провадження повагу до людської гідності (ст. 11 КПК); права та законні інтереси осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні (стат­ ті 12-20 КПК). На них покладається обов'язок не тільки повідомити вказаних осіб про їх права, передбачені КПК, а й роз'яснити їх (п. 2 ч. З ст. 42, ч. З ст. 223 КПК) та забезпечити можливість їх використання.

До правового змісту принципу публічності входить покладення державою на про­ курора, слідчого, керівника органу досудового розслідування, інших службових осіб органів державної влади обов'язку неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана ВР Укра­ їни, вимог інших актів законодавства (ч. 1 ст. 9 КПК); виконувати процесуальні дії або приймати процесуальні рішення у розумні строки (ч. 1 ст. 28 КПК); збирати до­ кази (ч. 2 ст. 93 КПК); відповідно до їх компетенції проводити слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії; скласти обвинувальний акт та передати його до суду (ст. 291 КПК); закрити кримінальне провадження при наявності до того підстав (ст. 283-284 КПК) тощо.

Винятком із принципу публічності є кримінальне провадження у формі приватно­ го обвинувачення, яке розпочинається лише на підставі заяви потерпілого (ч. 4 ст. 26 КПК) щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст. 477 КПК. Специфіка справ цієї категорії виявляється в тому, що* законодавець надає потерпілому від кри­ мінального правопорушення можливість на власний розсуд вирішити питання: чи звертатися йому до держави за захистом порушеного права, вимагаючи притягти вин­ ну особу до кримінальної відповідальності. По суті, у встановлених законом випадках у кримінальному провадженні визначальною є не засада публічності, а засада диспозитивності, й законодавець віддає перевагу приватному інтересу перед інтересом публічним.

79

Глава 2. Засади кримінального провадження

Диспозитивність

1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав

умежах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

2.Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення тягне за собою закриття кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

3.Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

4.Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинаєть­ ся лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передба­ чених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

1.Під диспозитивністю слід розуміти правове положення, згідно з яким сторонам кримінального провадження надається і забезпечується можливість вільно в межах, встановлених кримінальним процесуальним законом, обирати способи здійснення своїх матеріальних і процесуальних прав і використовувати на власний розсуд перед­

бачені законом публічні засоби їхнього захисту, а також активно впливати на хід і результати кримінального провадження.

Конкретизація приписів засади диспозитивності міститься в нормах криміналь­ ного процесуального закону, в яких йдеться про реалізацію сторонами своїх прав (зокрема, давати пояснення, показання; заявляти відводи, клопотання; подавати докази; оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому КПК; знайомитися з матеріалами криміналь­ ного провадження, журналом судового засідання і технічним записом судового про­ цесу та ін.).

2. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення під час судово­ го розгляду тягне за собою закриття кримінального провадження, крім виняткових випадків, передбачених КПК, а саме, коли потерпілий погоджується підтримувати обвинувачення в суді. У цьому разі кримінальне провадження за відповідним обви­ нуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення (п. 4 ч. З ст. 56, п. 2 ч. 2 ст. 284, ст. 340 КПК).

3.Враховуючи сферу дії принципу диспозитивності, слідчий суддя, суд вирішують лише ті питання, що: 1) винесені на їх-розгляд сторонами кримінального проваджен­ ня; 2) віднесені до їх повноважень КПК.

4.Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається тільки за наявності заяви потерпілого про вчинення щодо нього одного з кримінальних правопорушень, передбачених ст. 477 КПК. Закон містить імперативну вимогу про те, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених КПК, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК). У даному провадженні може бути укладена угода про примирення між потерпілим та підозрю­ ваним чи обвинуваченим (п. 1 ч. 1 ст. 468, ч. З ст. 469 КПК).

80

Стаття 27

Стаття 27

Гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами

1.Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримі­ нальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так

іписьмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлен­ ня з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмеже­ ний у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом.

2.Кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального про­ вадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у випадках:

1)якщо обвинуваченим є неповнолітній;

2)розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторка­ ності особи;

3)необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи;

4)якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може при­ звести до розголошення таємниці, що охороняється законом;

5)необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

3.Особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні, якщо слідчий суддя, суд не прийме рішення про їх дослідження у закритому су­ довому засіданні на підставі пункту 3 частини другої цієї статті.

4.Кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює

здодержанням правил судочинства, передбачених цим Кодексом. На судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише сторони та інші учасники кримінального провадження.

5.Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засі­ дання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, перед­ баченому цим Кодексом.

6.Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Прове­ дення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуван­ ням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що прийма­ ється з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шко­ ди для судового розгляду.

8І

Глава 2. Засади кримінального провадження

7. Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошуєть­ ся прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошусться прилюдно з пропуском інформації, для дослі­ дження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголо­ шення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.

1. Відповідно до Конституції України гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією з основних засад судочинства (п. 7 ч. З ст. 129). Це нормативне положення знаходить безпосереднє відображення в п. 1 ст. 6 КЗПЛ. Гласність можна розглядати в декількох аспектах, а саме: 1) як засіб підви­ щення рівня виховного впливу судового процесу на присутніх; 2) як спосіб публічно­ го контролю з боку суспільства, громадськості за судовою владою; 3) як одну з гаран­ тій законності, обґрунтованості та справедливості в діяльності органів правосуддя, сторін та інших учасників кримінального провадження.

Гласність притаманна всім стадіям судового провадження — судовому розгляду в суді першої інстанції та при перегляді судових рішень у судах апеляційної та каса­ ційної інстанцій, у ВСУ.

Разом з тим у практиці ЄСПЛ виникали питання про дотримання принципу глас­ ності в апеляційних, касаційних та інших інстанціях, де перевіряються прийняті рі­ шення. У справах «Монель проти Швеції» (рішення від 22 лютого 1984 р.) та «Моріс проти Швеції» (рішення від 2 березня 1987 р.) перед судом постало питання про можливість відходу апеляційної інстанції від принципу відкритого розгляду, на якому обвинувачений може бути присутній і відстоювати свою позицію. ЄСПЛ постановив, що коли розгляд у суді першої інстанції був гласним, то відсутність гласності у судах другої і третьої інстанцій може бути виправдана особливостями процедури. Якщо скарга зачіпає виключно питання права, а не факту, то, на думку ЄСПЛ, вимоги глас­ ного розгляду є дотриманими і тоді, коли заявнику не була надана можливість осо­ бисто бути заслуханим в апеляційному або касаційному суді.

Сутність засади гласності і відкритості судового провадження полягає у забезпе­ ченні можливості: 1) кожній повнолітній особі бути присутньою під час судового розгляду в залі судового засідання; 2) висвітлення в засобах масової інформації відо­ мостей про хід і результати судового процесу, а також іншими способами повідомити населення про його перебіг (зовнішня гласність). Зокрема, представники засобів ма­ сової інформації мають пріоритетне право бути присутніми під час відкритого судо­ вого засідання (ч. 2 ст. 328 КПК).

Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у криміналь­ ному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право: 1) одержати інформацію про хід і результати судового роз­ гляду; 2) ознайомитися з прийнятими процесуальними рішеннями та отримати їх копії. Обмеження цих прав не допускається. Згідно з ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-УІ кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до ухвалених судових рішень у порядку, встановленому за­ коном. Сторони повинні бути в належній процесуальній формі своєчасно повід омле-

82

Стаття 27

ні про дату, час і місце судового розгляду. При цьому ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді такої інформації, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до пп. 3-5 ст. 412 КПК здійснення судового провадження за відсутності представників сторін визнається істотним порушенням вимог кримінального проце­ суального закону і є підставою для зміни або скасування судового рішення (п. З ч. 1 ст. 409; п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК).

2. За загальним правилом кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здій­ снюється відкрито. Рішення про необхідність проведення судового розгляду у закри­ тому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини має бути викладено у вмотивованій ухвалі і допускається лише у чітко об­ межених випадках: 1) якщо обвинуваченим є неповнолітній; 2) у разі розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; 3) при необхід­ ності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи; 4) якщо здійснення провадження у відкритому судо­ вому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом; 5) в разі необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Таке рішення приймається в підготовчому судовому засіданні (п. 2 ч. 2 ст. 315 КПК). При цьому передбачений законом перелік виняткових випадків є ви­ черпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

До охоронюваної законом таємниці належить: державна таємниця (статті 1, 8 ЗУ «Про державну таємницю»); адвокатська таємниця (ст. 22 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»); банківська таємниця (ст. 60 ЗУ «Про банки і банківську ді­ яльність»), комерційна таємниця (статті 36, 162 ГК), таємниця усиновлення (ст. 226 СК) та ін.

Дія принципу гласності може бути значно обмежена приписами про недопусти­ мість розголошення без дозволу суду свідком, перекладачем, експертом, спеціалістом, присяжним відомостей, які безпосередньо стосуються суті кримінального проваджен­ ня та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього і стали відо­ мі цим учасникам у зв'язку з виконанням їх обов'язків (п. З ч. 2 ст. 66; п. 4 ч. З ст. 68; п. 4 ч. 5 ст. 69; п. З ч. 5 ст. 71; п. 6 ч. 2 ст. 386 КПК). На потерпілого також поклада­ ється обов'язок не розголошувати без дозволу суду відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і становлять охоронювану законом таємницю (п. З ч. 1 ст. 57 КПК).

3.Особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, поштових, теле­ графних повідомлень та іншої кореспонденції можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні. З метою дотримання положень статтей 31 і 32 Конституції Укра­ їни щодо таємниці спілкування та невтручання у приватне життя слідчий суддя, суд вправі прийняти рішення про їх дослідження у закритому судовому засіданні при необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи (п. З ч. 2 ст. 27 КПК). Дане правило засто­ совується і при дослідженні матеріалів фотографування, аудіо-, відеозаписів, кіно­ зйомки, що мають особистий характер.

4.Кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює з до­ держанням правил судочинства, передбачених КПК. Особи, які безпосередньо не

83

Глава 2. Засади кримінального провадження

беруть участь у цьому провадженні, до зали судового засідання не допускаються. При цьому дія принципу гласності не виключається, оскільки на судовому розгляді в за­ критому судовому засіданні можуть бути присутні сторони та інші учасники кримі­ нального провадження (внутрішня гласність). До того ж суд має право своєю ухвалою тимчасово видалити неповнолітнього обвинуваченого із залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на нього (ч. 1 ст. 495 КПК). Закон передбачає такі обмеження для: 1) усунення можливого негативного ефекту судового процесу на малолітніх та неповнолітніх; 2) створення найбільш сприятливих умов для одержання від них правдивих показань і для здійснення кримінального про­ вадження в цілому.

З метою дотримання засади гласності та відкритості судового процесу, а також створення необхідних умов для повного, всебічного й об'єктивного дослідження об­ ставин кримінального правопорушення суд вправі ухвалити рішення про здійснення судового провадження у режимі відеоконференції (дистанційне судове провадження), наприклад, у разі необхідності забезпечення безпеки осіб; проведення допиту мало­ літнього чи неповнолітнього свідка, потерпілого тощо (статті 336, 354 КПК).

5.Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засі­ дання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, встановленому КПК. При цьому фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження

всуді під час судового провадження є обов'язковим, окрім випадків, визначених законом (ч. 4 ст. 107 КПК). Незастосування технічних засобів фіксування кримінального про­ вадження у випадках, якщо воно є обов'язковим, тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, за винятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чин­ ними (ч. 6 ст. 107 КПК). Так, одним із істотних порушень вимог кримінального про­ цесуального закону є відсутність технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції (п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК).

6.Сторони, учасники кримінального провадження, а також інші особи, присутні

взалі судового засідання, мають право без дозволу суду вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Під портативними розуміються невеличкі за розміром, негроміздкі пристрої.

Такі види фіксації, як кіно-, фотозйомка, відеозапис, транслювання судового за­ сідання по радіо і телебаченню, а також проведення в залі судового засідання звуко­ запису із застосуванням стаціонарної апаратури здійснюються на підставі ухвали суду, який зобов'язаний при прийнятті даного рішення з'ясувати думки сторін. Проведен­ ня таких дій не допускається, якщо це може: 1) створити перешкоди для нормального перебігу судового розгляду; 2) призвести до порушення прав і законних інтересів сторін та інших учасників кримінального провадження. Так, слідчий суддя, суд мають право заборонити застосовування технічних засобів при проведенні окремої проце­ суальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, чи стосуються інтимних сторін життя особи, про що постановляється вмотивована ухвала (п. 11 ч. З ст. 42; п. 12 ч. 1 ст. 56 КПК).

84

Стаття 28

У аспекті гласності судового процесу доцільним здається звернення окремої ува­ ги на права преси в судовому розгляді, їх права щодо публікацій інформації про судо­ ві процеси. Згідно зі ст. 26 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, жур­ наліст використовує права та виконує обов'язки, передбачені ЗУ «Про інформацію» та цим Законом. Журналіст має право: на вільне одержання, використання, поширен­ ня (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації; відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами; від­ крито здійснювати записи, у тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом, тощо.

Що стосується публікацій про судові справи у засобах масової інформації, прямої заборони щодо таких обмежень чинне законодавство не містить. Разом з тим уявля­ ється, що допустимість таких публікацій обумовлена неприпустимістю порушення конституційних прав і свобод громадян та здійснення будь-якого стороннього впливу на суддів у будь-який спосіб, що прямо заборонено законодавством.

7. Вимога публічного проголошення судового рішення закріплена у ч. 1 ст. 6 КЗПЛ. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, закон вимагає обов'язкового проголошення судового рішення публічно, проте з пропуском тієї інфор­ мації, яка стала підставою для проведення закритого судового засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.

Суттєвим аспектом гласності і відкритості кримінального судочинства є публіка­ ція судових рішень. Закон України «Про доступ до судових рішень» визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загаль­ ної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуван­ ню законодавства. Цим Законом регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 2 Закону кожен має право на доступ до судових рішень. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення можуть публікуватися у друкованих виданнях, поширюватися в електронній формі із дотриман­ ням вимог цього Закону. Особам, які беруть (брали) участь у справі, забезпечується доступ до судових рішень у їхній справі в порядку, встановленому процесуальним за­ коном. Особи, які не беруть (не брали) участі у справі, мають право ознайомитися із судовим рішенням у повному обсязі, якщо воно безпосередньо стосується їхніх прав, свобод, інтересів чи обов'язків, у порядку, передбаченому цим Законом.

Стаття 28

Розумні строки

1. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесу­ альне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними

85

Глава 2. Засади кримінального провадження

вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищу­ вати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

2.Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетен­ ції), а судового провадження - суд.

3.Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:

1)складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;

2)поведінка учасників кримінального провадження;

3)спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

4.Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповно­ літньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

5.Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне проваджен­ ня щодо нього було закрите.

6.Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до про­ курора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.

1.Засада розумності строків кримінального провадження випливає із завдання швидкого розслідування і судового розгляду, закріпленого в ст. 2 КПК України, і від­ повідає вимогам ст. 6 КЗПЛ, яка гарантує, що кожен має право на справедливий і пуб­ лічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. У МПГПП встановлено, що кожен має право на основі повної рівності бути судимим без невиправданої затримки» (п. «с» ч. 2 ст. 14). При цьому кожен заарешто­ ваний або затриманий має право на судовий розгляд протягом розумного строку» (ч. З ст. 9).

Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув'язненню будьяким чином, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1988 р., вимагає проведення судових розглядів в розумні строки після затримання, або звільнення до суду (принцип 38). Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.

Коментована частина статті передбачає, що в розумні строки під час криміналь­ ного провадження повинна бути виконана кожна процесуальна дія або прийнято кожне процесуальне рішення.

Поняття «розумний строк» не має чіткого визначення, оскільки залежить від ба­ гатьох чинників. Також ще не склалася відповідна вітчизняна судова практика, за­ вдяки якій можна було б констатувати порушення чи дотримання при прийнятті рішень чи виконанні процесуальних дій розумних строків. Саме тому важливого значення

86

Стаття 28

для правозастосовників набуває прецедентна практика ЄСПЛ, який неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що значення гарантії розумного строку полягає в тому, то обвинувачений, який не скоював караного діяння, повинен мати можливість виправ­ дати себе без зволікань, тоді як обвинувачений, вина якого доведена, не повинен під­ даватися додатковому покаранню у формі надмірних зволікань із розглядом його справи, що може мати негативні наслідки для його інших прав, гарантованих КЗПЛ.

Ураховуючи практику ЄСПЛ, положення КПК, можна визначити, що під розумним строком доцільно розуміти найкоротший строк розгляду і вирішення кримінальної справи, проведення процесуальної дії або винесення процесуального рішення, який достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів, досягнення мети процесуальної дії та взагалі завдань кримінального провадження. Принаймні розумні строки не можуть переви­ щувати передбачені КПК строки виконання окремих процесуальних дій або прийнят­ тя окремих процесуальних рішень.

ЄСПЛ у справах, які виникають із скарг на порушення розумних строків у криміналь­ ному провадженні, виходить із необхідності вирішення двох основних питань: 1) який саме період слід брати до уваги; 2) чи був такий період розумним у сенсі ст. 6 КЗПЛ.

2.Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції),

асудового провадження - суд. При цьому підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до них з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК (ч. 6 комен­ тованої статті).

3.Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження за­ кріплені у ч. З коментованої статті і повністю відповідають практиці ЄСПЛ. До них, зокрема, належать:

1)складність кримінального провадження. Вона може бути зумовлена як фактич­ ними обставинами справи, так і різними правовими аспектами, пов'язаними зі справою опосередковано. Складність провадження визначається з урахуванням кількості підозрю­ ваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, характеру фактичних даних, що підлягають встановленню, кількості учасників процесу (потерпілих, свідків), обсягу та специфіки процесуальних дій, необ­ хідних для здійснення досудового розслідування (у тому числі, експертних досліджень), вступу в процес нових осіб, забезпечення допомоги перекладача, об'єднання матеріалів досудового розслідування, міжнародного характеру процесу тощо;

2)поведінка учасників кримінального провадження. Урахування поведінки учас­ ників кримінального провадження є важливим, оскільки відповідальність за порушен­ ня формалізованих строків унаслідок поведінки підозрюваного, обвинуваченого, за­ хисника, спрямованої, наприклад, на затягування процесу, несе переважно слідчий. ЄСПЛ не розглядалися як порушення розумного строку судового розгляду з боку держави випадки, якщо особа втекла від органів, що ведуть процес (справа «Vanditelli

v.Italia»), обвинуваченим застосовувалися процесуальні заходи з метою затримання провадження (справа «Beaumartin v. France» від 24 листопада 1994 p.), випадки сис-

87

Глава 2. Засади кримінального провадження

тематичних відводів суддів, що не було викликано необхідністю (справа «Екле проти Німеччини» від 15 липня 1982 р.).

Негативна поведінка учасників кримінального провадження є об'єктивною об­ ставиною, що не може ставитися у провину стороні обвинувачення або суду, і врахо­ вується при визначенні факту перевищення розумного строку кримінального прова­ дження.

Разом з тим ЄСПЛ виходить із того, що на підозрюваного чи обвинуваченого не можна покладати відповідальності за затягування строків слідства чи судового роз­ гляду, у зв'язку з чим були недотримані розумні строки кримінального провадження, якщо ці особи використовували всі форми оскарження, які їм надає законодавство. Не можна вимагати від них активної співпраці з судовою владою (справа «Екле проти ФРН» від 15 липня 1982 р.). Не слід також у принципі дорікати особі, яка притягуєть­ ся до відповідальності, за наведення перед суддями, що зобов'язані провести судовий розгляд, із свого досьє обставин, які він розцінює як такі, що спростовують обвину­ вачення, і вимагання від органів досудового розслідування та суддів проведення екс­ пертиз та інших процесуальних дій. Така поведінка сторони захисту не повинна роз­ цінюватися як така, що впливає на порушення розумних строків і затягування кримі­ нального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Практика ЄСПЛ дає можливість виокремити, що слід враховувати при оцінці дій органів, які ведуть кримінальне провадження: своєчасність призначення справи до розгляду; проведення судового розгляду у призначений строк; повторювану заміну суддів; тривалі строки виготовлення мотивованого судового рішення чи протоколу судового засідання та направлення його сторонам чи ознайомлення з ними; повноту здійснення суддею контролю за виконанням працівниками апарату суду своїх служ­ бових обов'язків, у тому числі з повідомлення осіб, що беруть участь у справі, про час і місце судового засідання; повноту і своєчасність прийняття суддею заходів від­ носно учасників процесу і інших осіб, спрямованих на недопущення їх процесуальної несумлінності і процесуальної тяганини у справі; контроль судді за строками прове­ дення експертизи, накладенням штрафів; відстрочення, що виникають з вини судової канцелярії чи інших адміністративних органів, тощо

ЄСПЛ зазначав, що відкладення розгляду справи, призначення і проведення екс­ пертизи, участь судді в розгляді інших справ, повернення кримінальної справи про­ куророві з метою усунення допущених порушень кримінального процесуального законодавства самі по собі не суперечать Чинному законодавству. Проте, якщо вказа­ ні дії призводять до порушення права особи на судочинство в розумний строк, заява про присудження компенсації підлягає задоволенню (справи «Екле проти ФРН» від 15 липня 1982 р., «Цимерман і Штайген проти Швейцарії» від 13 липня 1983 р.).

Як зазначив ЄСПЛ, відсутність достатньої кількості суддів, та їх перевантаженість не може бути виправданням збільшення строків судового розгляду (справа «Павлюлінець проти України» від 6 вересня 2005 р.).

4. Закон вимагає, щоб кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, або неповнолітньої особи було здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово. Таке положення сприяє дотриманню прав зазначених осіб.

88