КПК_комен_2012_ч

Стаття 55

§ 4. Потерпілий і його представник

Стаття 55

Потерпілий

1.Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

2.Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення

їїдо провадження як потерпілого.

Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки осо­ бою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.

3.Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним пра­ вопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

4.Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представ­ нику юридичної особи чи певної частини суспільства.

5.За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідом­ лення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до проваджен­ ня як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

6.Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, поло­ ження частин першої-третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого,

аза відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб. Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання

нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

7. Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального право­ порушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримі­ нального провадження як свідок.

Положення цієї частини не поширюються на провадження, яке може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого (кримінальне провадження у фор­ мі приватного обвинувачення).

1. Відповідно до п. 19 ст. З КПК, потерпілий, його представник та законний пред­ ставник віднесені до сторони обвинувачення у випадках, установлених КПК (див.

179

Глава 3. Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження

коментар до ст. 3). Це, а також той факт, що потерпілому присвячено окремий параграф гл. З КПК, свідчить про важливе самостійне значення, яке законодавець відводить потерпілому у кримінальному провадженні.

Потерпілими можуть виступати:

-фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізич­ ної або майнової шкоди. Це можуть бути як громадяни України, так й іноземці і осо­ би без громадянства;

-юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Юридичні особи визначаються на підставі положень статей 80-112 ЦК.

2. В основі набуття фізичною чи юридичною особою статусу потерпілого у кри­ мінальному провадженні лежить одночасна сукупність таких умов: фактичної (за­ вдання кримінальним правопорушенням відповідної шкоди) та формальної (подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучен­ ня її до провадження як потерпілого). Перевірка, розгляд та вирішення такої заяви законом не передбачаються, тому статусу потерпілого особа набуває автоматично за наявності вказаних вище умов.

Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до про­ вадження як потерпілого. Цей момент може збігатися з початком кримінального про­ вадження або мати місце після його початку, але не може йому передувати. У разі коли особа не подавала відповідної заяви і була визнана потерпілим слідчим, прокурором або судом, права і обов'язки потерпілого виникають у неї з моменту надання згоди на таке визнання.

Потерпілим може бути визнано особу, яка є близьким родичем чи членом сім'ї особи (про значення терміна «близькі родичі та члени сім'ї» див. п. 1 ст. З КПК), якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди,

увипадках:

-якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи;

-особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви. Смерть особи має перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із вчиненням

кримінального правопорушення. Якщо особа, якій заподіяно шкоду, померла після вчинення кримінального правопорушення, але з інших причин (нещасний випадок, хвороба, самогубство і т. д.), то її близькі родичі чи члени сім'ї не мають права на визнання їх потерпілими.

Стан, що унеможливлює особисте подання особою відповідної заяви, може бути викликаний недієздатністю або обмеженою дієздатністю, фізичними вадами та інши­ ми обставинами, що перешкоджають особі набути процесуального статусу потерпі­ лого і використовувати його у кримінальному провадженні.

За загальним правилом, потерпілим визнається одна особа з числа близьких ро­ дичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпіло­ го. Така особа набуває процесуального статусу потерпілого одночасно з поданням відповідної заяви. Інші близькі родичі чи члени сім'ї можуть подати клопотання про визнання їх потерпілими, після розгляду якого також можуть бути визнані потерпіли­ ми. У разі визнання потерпілими кількох осіб, всі вони мають рівні права і обов'язки.

180

Стаття 55

Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого. З моменту по­ дання такої заяви вона набуває прав і обов'язків потерпілого. Участь у кримінальному провадженні її близьких родичів чи членів сім'ї, визнаних потерпілими раніше, від цього не припиняється.

КПК допускає можливість відмови у визнанні особи потерпілим. Умовою для цього є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як по­ терпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної в ч. 1 ст. 55 КПК. «Оче­ видність та достатність» таких підстав є оціночним поняттям, яке визначається в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин кримінального провадження

івнутрішнього переконання особи, уповноваженої на визнання потерпілим, і може полягати, зокрема, у такому:

-очевидна відсутність події або складу кримінального правопорушення;

-відсутність шкоди з боку особи, яка подала відповідну заяву;

-очевидна відсутність причинного зв'язку між кримінальним правопорушенням

ізаподіяною шкодою;

-наявність завданої кримінальним правопорушенням шкоди іншого виду, ніж передбачено ч. 1 ст. 55 КПК (наприклад, заподіяння особі моральної шкоди як пред­ ставнику певної частини суспільства; заподіяння моральної шкоди юридичній особі);

-неможливість визнання потерпілим конкретної особи, виходячи з кримінальноправової характеристики кримінального правопорушення.

Рішення слідчого і прокурора про відмову у визнанні особи потерпілим оформ­ люються вмотивованою постановою, яка складається відповідно до правил ст. 110 КПК. Указана постанова може бути оскаржена слідчому судді у порядку, передбаче­ ному гл. 26 КПК. Оскільки рішення про визнання особи потерпілим вправі приймати і суд, то суду також надається право приймати рішення про відмову у визнанні особи потерпілим, яке оформлюється ухвалою і може бути оскаржене в апеляційному по­ рядку. Прийняття рішення про відмову у визнанні особи потерпілою не перешкоджає можливості визнання її заявником або свідком.

Одночасно з поданням відповідної заяви потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 56 і 57 КПК. Обов'язок вру­ чити потерпілому відповідну пам'ятку, залежно від форми волевиявлення на визнання особи потерпілим, покладається на:

-особу, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення;

-особу, яка прийняла заяву про залучення особи до провадження як потерпілого;

-особу, яка прийняла рішення про визнання особи потерпілим і одержала від неї згоду на це.

3.Поняття видів шкоди, що можуть бути завдані потерпілому, визначається з ура­ хуванням положень цивільного і кримінального права. При визначенні шкоди як під­ стави для визнання особи потерпілим необхідно виходити із того, що шкода має бути безпосередньо спричинена особі кримінальним правопорушенням. Також необхідно враховувати, що факт заподіяння шкоди кримінальним правопорушенням може бути

181

Глава 3. Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження

остаточно встановлений лише обвинувальним вироком суду. Таким чином, на момент визнання особи потерпілим необхідно виходити із презумпції заподіяння шкоди кри­ мінальним правопорушенням, враховуючи достатні дані про такий факт. При цьому для визнання особи потерпілим достатньо спричинення особі якогось одного із пере­ лічених видів шкоди, хоча кримінальне правопорушення, як правило, спричиняє кілька видів шкоди. Юридична особа визнається потерпілим лише у разі завдання їй майнової шкоди. Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.

4.У пункті З ППВСУ від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування суда­ ми законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» указується, що не можуть бути визнані потерпілими особи, які постраждали від злочину, вчиненого ними ж; водночас, оскільки закон не пов'язує позбавлення особи статусу потерпілого

знеправомірністю її поведінки, суди мають визнавати особу потерпілим й у випадках, коли вчинення щодо неї злочину спровоковано її діями. При цьому неправомірність поведінки потерпілого може бути врахована при кваліфікації злочинного діяння під­ судного або призначенні йому покарання.

5.Винесення органом чи особою, яка здійснює кримінальне провадження, спеці­ ального процесуального рішення про визнання особи потерпілим законом не вимага­ ється, але така можливість передбачається ст. 110 КПК. Зокрема, про визнання особи потерпілим суд може постановити ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 370-372 КПК. Рішення слідчого, прокурора про визнання особи потерпілим приймається у формі постанови, яка виноситься у випадках, коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне (про процесуальні рішення див. коментар до ст. 110 КПК).

6.Набуття особою процесуального статусу потерпілого здійснюється лише на підставі вільного волевиявлення особи, яке відбувається в активній формі. Процесу­ альною формою такого волевиявлення може бути:

- подання особою заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, яка підлягає внесенню до ЄРДР та служить передумовою для початку досудового розслідування (про початок досудового розслідування див. коментар до ст. 214 КПК); - подання заяви про залучення її до провадження як потерпілого, яка підлягає обов'язковому прийняттю і реєстрації. Така заява має містити дані про потерпілого (фізичну чи юридичну особу), кримінальне провадження, до якого вона має бути за­ лучена, зазначення і обґрунтування підстав для набуття статусу потерпілого, чітко висловлене клопотання про залучення її до кримінального провадження як потерпі­ лого. Заява подається до органу чи посадової особи, яка в даний момент здійснює кримінальне провадження: під час досудового розслідування - до слідчого чи про­ курора, а під час судового провадження - до суду. У разі коли заява подана до нена­

лежної особи, вона направляється за належністю; - згода особи на визнання її потерпілим у разі, якщо особа не подавала заяву про

вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до про­ вадження як потерпілого, але слідчий, прокурор, суд визнав її потерпілою. Згода має бути оформлена в письмовому вигляді і містити ті ж фактичні дані, що і заява про залучення особи до провадження як потерпілого. Строк отримання згоди на визнання особи потерпілою законом не встановлений, тому вона має бути отримана протягом розумного строку (про розумні строки див. коментар до ст. 28 КПК).

182

Глава 3. Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження

веденні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального проваджен­ ня з метою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється за­ коном чи стосується інтимних сторін життя людини, про що виноситься (поста­ новляється) вмотивована постанова (ухвала);

13)одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення

увипадках, передбачених цим Кодексом;

14)користуватися іншими правами, передбаченими цим Кодексом.

2.Під час досудового розслідування потерпілий має право:

1)на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушен­ ня, визнання його потерпілим;

2)отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;

3)подавати докази на підтвердження своєї заяви;

4)брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час про­ ведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо по­ рядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протокола­ ми слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участі;

5)отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, після закінчення досудового розслідування.

3.Під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право:

1)бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду;

2)брати участь у судовому провадженні;

3)брати участь у безпосередній перевірці доказів;

4)підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від під­ тримання державного обвинувачення;

5)висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення по­ карання обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні пи­ тання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

6)знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання і техніч­ ним записом кримінального провадження в суді;

7)оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому цим Кодексом.

4.На всіх стадіях кримінального провадження потерпілий має право прими­ ритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. У перед­ бачених законом України про кримінальну відповідальність та цим Кодексом випадках примирення є підставою для закриття кримінального провадження.

1.Права потерпілого визначають обсяг та межі його дозволеної і гарантованої поведінки у кримінальному провадженні. Вони похідні від соціально-правового ро­ зуміння потерпілого як особи, якій злочином завдано шкоди, і визначають процесу­ альний статус потерпілого як учасника кримінального провадження. Широкий обсяг прав, якими наділяється потерпілий, покликані забезпечити його активну участь

укримінальному провадженні, що, у свою чергу, необхідна для повного виконання завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК.

Права потерпілого взаємопов'язані і взаємообумовлені. Вони можуть бути поді­ лені на три групи: 1) права, які він має протягом всього кримінального провадження

184

Стаття 56

(ч. 1 та ч. 4 ст. 56 КПК); 2) права, які він має під час досудового розслідування (ч. 2 ст. 56 КПК); 3) права, які він має під час судового провадження (ч. З ст. 56 КПК). Права, якими потерпілий наділяється протягом всього кримінального провадження, мають загальний і наскрізний характер і можуть бути реалізовані на всіх етапах кри­ мінального провадження. Права, якими наділяється потерпілий під час досудового і судового провадження, можуть бути реалізовані лише на відповідних стадіях про­ вадження і визначаються специфікою цих стадій.

Реалізація потерпілим своїх прав можлива лише після визнання особи потерпілим у встановленому законом порядку (див. коментар до ст. 55 КПК). Делегування чи привласнення цих прав іншими особами, крім представника і законного представни­ ка, на підставах і в порядку, передбачених статтями 58 та 59 КПК, не допускається.

Забезпечення прав потерпілого покладається на органи і осіб, які здійснюють кримінальне провадження: слідчого, прокурора і суд. Керівник органу досудового розслідування зобов'язаний у межах повноважень, наданих йому ст. 39 КПК, органі­ зовувати діяльність слідчого із забезпечення прав потерпілого. Слідчий суддя покли­ каний забезпечувати додержання прав потерпілого засобами судового контролю.

Право потерпілого бути повідомленим про свої права та обов'язки, передбачені КПК, реалізується за допомогою вручення йому уповноваженою особою пам'ятки про про­ цесуальні права та обов'язки, передбаченої ч. 2 ст. 55 КПК (див. коментар до ст. 55 КПК). Указана пам'ятка повинна містити перелік прав і обов'язків потерпілого, передбачених статтями 56 та 57 КПК, а також про засоби їх забезпечення (шляхом здійснення судо­ вого контролю та прокурорського нагляду). На прохання потерпілого права і обов'язки викладені у пам'ятці, мають бути йому роз'яснені особою, яка її вручила. Крім того, при проведенні окремих процесуальних дій, в яких бере участь потерпілий, йому по­ відомляються і роз'яснюються його права і обов'язки як учасника відповідної процесу­ альної дії. У судовому провадженні повідомлення потерпілому про права і обов'язки здійснюється відповідно до вимог ст. 345 КПК: судовий розпорядник роздає потерпіло­ му в числі інших осіб, які беруть участь у судовому розгляді, пам'ятку про права та обов'язки, після ознайомлення з якою головуючий з'ясовує, чи зрозумілі потерпілому його права та обов'язки і у разі необхідності роз'яснює їх (про повідомлення про права і обов'язки в судовому провадженні див. коментар до ст. 345 КПК).

Потерпілий має право знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забез­ печення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування. Це право надається потерпілому з метою забезпечити його обізнаність щодо основних етапів руху кримінального провадження, що, у свою чергу, є необхідною передумовою для активної участі у його здійсненні. Знання сутності підозри та обвинувачення передбачає інформування потерпілого щодо змісту письмового повідомлення про підозру (див. коментар до ст. 276 КПК) та обвинувального акта (див. коментар до ст. 293 КПК), яке може відбуватися шляхом надання йому копій відповідних докумен­ тів та роз'яснення їх суті.

Потерпілий повинен бути повідомлений про закінчення досудового розслідування в одній із трьох форм: 1) закриття кримінального провадження; 2) звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернення

*

185

Глава 3. Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження

до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Також потерпілий повинен бути поінформований про всі види заходів забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК, які були обрані, змінені чи скасовані стосовно підозрюваного та обвинувачено­ го. Це право надається потерпілому в тому числі з метою забезпечення його безпеки у кримінальному провадженні. Повідомлення потерпілого про вказані процесуальні рішення відбувається на підставах та в порядку, передбачених гл. 6 КПК.

Право потерпілого подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду покликане забезпечити його активну участь у доказуванні, а у справах приватного обвинувачення на потерпілого покладається обов'язок доказування обставин, перед­ бачених ст. 91 КПК. Воно надається потерпілому на виконання такої засади кримі­ нального провадження, як змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (див. коментар до ст. 22 КПК). Докази, які подаються потерпілим, і порядок їх збирання і подання повинні відповіда­ ти вимогам, встановленим у гл. 4 КПК. Збирання доказів потерпілим здійснюється шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні за­ безпечити подання суду належних і допустимих доказів (про збирання доказів див. коментар до ст. 93 КПК).

Право потерпілого заявляти відводи та клопотання покликане надати йому мож­ ливість активно впливати на хід кримінального провадження. Право заявляти відводи реалізується потерпілим на підставах та в порядку, передбачених статтями 75-83 КПК. Право потерпілого на відвід здійснюється у вигляді заявления відповідної заяви. За­ ява потерпілого про відвід повинна бути вмотивована і може бути заявлена як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження. Заяви потерпілого про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до по­ чатку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду (див. коментар до ст. 80 КПК).

Право заявляти клопотання включає право потерпілого на їх пред'явлення та за­ конне і обґрунтоване вирішення, яке гарантується правом на повторне заявления клопотання, а також правом на оскарження рішення про відмову у вирішенні клопо­ тання. Під час досудового розслідування потерпілий вправі заявляти клопотання слідчому і прокурору, а під час судового провадження - до суду. Розгляд клопотань потерпілого під час досудового розслідування відбувається в порядку, передбаченому ст. 220 КПК: клопотання потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов'язані розгляну­ ти в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання ви-

186

Стаття 56

носиться вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй (див. комен­ тар до ст. 220 КПК). Клопотання потерпілого як учасника судового провадження роз­ глядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників су­ дового провадження, про що постановляється ухвала. Відмова в задоволенні клопо­ тання не перешкоджає його повторному заявленню з інших підстав (про розгляд судом клопотань учасників судового провадження див. коментар до ст. 350 КПК).

Обмеження прав потерпілого на порушення клопотання, заявлення відводів тощо за неможливості їх поновлення на стадії судового розгляду тягнуть за собою скасу­ вання судового рішення (див. п. 4 ППВСУ від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів»).

Право потерпілого на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім'ї, майна та житла виникає за наявності відповідних підстав, якими визна­ ється наявність реальної загрози життю, здоров'ю, житлу чи майну потерпілого, його близьких родичів чи членів сім'ї. Право потерпілого на забезпечення безпеки є комп­ лексним і передбачає такі складові, як: 1) подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасування; 2) знати про застосування щодо них конкретних за­ ходів безпеки; 3) вимагати від уповноважених органів та посадових осіб застосуван­ ня додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів; 4) оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня, прокурора або суду. Це право потерпілого реалізується на підставах і в порядку, передбачених ЗУ від 23.12.1993 р. «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Право давати пояснення, показання або відмовитися їх давати може реалізовуваися потерпілим у таких напрямах, як: 1) конкретний прояв участі потерпілого у до­ казуванні, який нерозривно пов'язаний із правом подавати докази; 2) субсидіарний для підкріплення вимог потерпілого, викладених у його відводах, клопотаннях та при вчиненні інших процесуальних дій.

Показання - це відомості, які надаються потерпілим в усній або письмовій формі під час допиту щодо відомих йому обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження, які визнаються видом доказів (про показання див. коментар до ст. 95 КПК). Пояснення - це уточнення, тлумачення по­ терпілим суті наданого ним або іншою особою показання, вчиненої дії, своєї позиції у кримінальному провадженні тощо.

Указане право є диспозитивним і реалізується на розсуд потерпілого, про що свід­ чить вказівка на право відмовитися давати пояснення та показання. Указана теза до­ датково випливає із такої засади кримінального провадження, як свобода від само­ викриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї, складовою якої є правило щодо того, що жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення (див. комен­ тар до ст. 18 КПК).

Право потерпілого оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду надається йому на виконання такої засади кримінального про-

187

Глава 3. Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження

вадження, як забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи безді­ яльності (див. коментар до ст. 24 КПК). За допомогою реалізації цього права потер­ пілий офіційно вимагає від компетентних органів усунення певного порушення, до­ пущеного органами чи посадовими особами, які здійснюють кримінальне проваджен­ ня, та поновлення своїх порушених прав та інтересів. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування здійснюється потерпілим у порядку, передбаченому гл. 26 КПК. Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора оскаржуються до слідчого судді, а рішення слідчого судді - в апеляційному порядку. Потерпілий має право оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому КПК.

Право потерпілого мати представника та в будь-який момент кримінального про­ вадження відмовитися від його послуг передусім покликане забезпечувати отримання потерпілим у кримінальному провадженні належної правової допомоги. Вимоги до представника потерпілого та особливості його процесуального статусу визначаються ст. 58 КПК (див. коментар до ст. 58 КПК).

Право потерпілого давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження, надається йому на виконання такої засади кримінального провадження, як мова, якою здійснюється кримінальне провадження (див. коментар до ст. 29 КПК). Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий повинні забезпечити потерпілому, який не воло­ діє чи недостатньо володіє державною мовою, право давати показання, заявляти кло­ потання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони воло­ діють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача. Порядок залучення перекладача та його процесуальний статус визначається ст. 68 КПК.

Право потерпілого на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди належить до найважливіших прав жертв злочинів, що підкреслюється у низці міжнародно-правових актів: у п. 8 Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою, прийнятій Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 40/34 від 29.11.1985 р.; Резолюції 1989/57 ЕКОСОР ООН від 24 травня 1989 р.; Європейській конвенції про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів від 23 листопада 1983 р.; Рекомендації Я (85) 11 Комітету міністрів Ради Європи дер- жавам-членам щодо положення потерпілого в рамках кримінального права та кримі­ нального процесу, яка рекомендувала докласти всебічних зусиль з метою забезпечен­ ня компенсації завданої потерпілому шкоди, а обов'язки з цих питань покласти на поліцейську владу, органи обвинувачення чи переслідування та суди; Рекомендації Я (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи від 17 вересня 1987 р. про спрощення кри­ мінального правосуддя, де підкреслювалося, що жертвам необхідно забезпечити можливість одержувати компенсацію за допомогою офіційних чи неофіційних право­ вих процедур, а компенсацією шкоди, завданої потерпілому, може бути обумовлена відмова від кримінального переслідування та ін.

Право потерпілого на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди реалізується з урахуванням положень ЦК щодо відшкодування шкоди. Порядок відшкодування (компенсації) шкоди у кримінальному провадженні визначається гл. 9 КПК. Формами реалізації відповідного права потерпілого є отримання добровільного

188