38. Опишіть поведінку потерпілого, звинувачуваного, підозрюваного та свідка з розладами особистості та делінквентною поведінкою.

Потерпілий — особа, якій злочином заподіяна моральна, фізична або майнова шкода. Тому його психологічні стани можуть визначатися «обвинувальним» ухилом, перебільшенням збитку і вини обвинуваченого. Почуття потерпілого можуть бути пов’язані з депресією, соромом, образою тощо. У переважній більшості випадків потерпілі відчувають тривогу, страх перед можливою помстою злочинця.

Розрізняють кілька видів типової поведінки з боку жертви злочину: позитивна, нейтральна, провокуюча. Позитивна поведінка —спрямована на запобігання конфліктній ситуації, на припинення злочину і затримання злочинця (соціально позитивна поведінка). Нейтральна поведінка – не сприяє вчиненню злочину, але і не перешкоджає останній (байдужа поведінка). Провокуюча поведінка — сприяє виникненню у злочинця негативних емоційних станів (агресивність, гнів, озлоблення тощо), що зумовлюють учинення вбивств, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та ін. Так, систематичні приниження й образи можуть викликати гнів, у результаті можуть бути заподіяні тілесні ушкодження кривднику. Провокуючою поведінкою є легковажні або аморальні дії потерпілої (розпусність відносин, демонстрація сексуальної приступності й ін.) при зґвалтуваннях.

Свідком є особа, якій можуть бути відомі будь-які обставини, що підлягають встановленню у даній справі. Свідок як процесуальна фігура «породжений» самим фактом злочину і тому є незамінним.

Характерні негативні соціально-психологічні стосунки, що виникають між слідчим і свідком. Насамперед, йдеться про кількаразові допити свідка спочатку на досудовому слідстві, а потім і в суді. Далі — це проблема впливу на свідка заінтересованими особами (погрози, шантаж, фізичне насильство, підкуп тощо).

Психологічна характеристика свідка як особистості охоплює інтелектуальні, вольові, моральні та інші якості. Свідки відрізняються за обсягом сприйнятої ними інформації і можуть характеризуватися повідомленням неправдивих відомостей із різних мотивів.

Підозрюваний і обвинувачений зовсім не обов'язково можуть бути злочинцями. Тому, вирішуючи основне питання у справі, чи вчинено злочин даною особою, потрібно ясно розуміти його психологію.

Винний намагається приховати переживання, почуття і думки, свої спогади від зовнішнього прояву і тим самим постійно оживляє їх, а пригнічуючи переживання, ще більше їх загострює, вносить сильну дезорганізацію в його психічні процеси.

У підозрюваного відбувається часта зміна станів, супроводжувана то появою впевненості в собі, прагненням до активної протидії, недооцінкою можливостей слідства, самовпевненістю, то, навпаки, виникненням пригніченого, депресивного стані, розгубленості, безвілля.

На відміну від підозрюваного обвинувачений найчастіше має більше відомостей про стан справ, про зміст наявних доказів у слідства. Однак на попередньому слідстві, у підозрюваного і обвинуваченого спостерігаються багато подібні психологічні стани, мотиви, спонукання, а звідси і особливості поведінки

Все, що тут і далі буде говоритися про обвинуваченого, в рівній мірі можна віднести до підозрюваного.

Психічні стану, мотиви дій, особисті якості допитуваних визначають їх поведінку на попередньому слідстві . На допиті обвинувачений може відчувати найрізноманітніші почуття. Учинив злочин боїться викритті і, звичайно ж, покарання. Це зазвичай діє на психіку гнітюче, може значною мірою придушити волю допитуваного, знизити можливості правильної оцінки обставин, що склалися, погіршити самоконтроль, привести якого у пригнічений, депресивний стан. Страх зазвичай виникає у особи, яка вчинила злочин, задовго до притягнення його до кримінальної відповідальності. Такі психологічні стани ускладнюють встановлення з допитуваним психологічного контакту, знижують ефективність тактичних прийомів допиту. На допиті обвинувачений може бути в стані душевного потрясіння, сорому, побоюючись, що про цьому дізнаються рідні та близькі, друзі, товариші по службі, сусіди. Моральні оцінки й судження оточуючих небайдужі навіть для людей з усталеними антигромадськими поглядами. Небажання розголосу є досить сильним мотивом, багато в чому визначає поведінку обвинуваченого.

Слідчому доводиться зустрічатися і з обвинуваченими (частіше рецидивістами) для яких думка інших людей нічого не означає. Вони керуються принципами «не спійманий - не злодій», «гроші не пахнуть» і т. д.

Для окремих обвинувачених типовий страх втрати досягнутого їм соціального, службового та матеріального становища. Тому на допиті такий обвинувачений найчастіше ухиляється від дачі правдивих показань. Є страх позбавлення волі, звичного способу життя, опинитися серед злочинців. Таке відчуття, особливо властиве особам, вперше притягнутим до кримінальної відповідальності, зазвичай приводить їх в стан глибокої депресії. У такій ситуації обвинувачуваний вважає, уникнути затримання, арешту, утримання під вартою, вироку, пов'язаного з позбавленням волі, можна, лише заперечуючи свою провину, даючи неправдиві свідчення .

Практика показує, що в злочинах, скоєних групою, обвинувачуваний по-різному ставиться до співучасників. Якщо комусь він багато чим зобов'язаний, то намагається приховати причетність до злочину цієї людини, сподіваючись на його допомогу і підтримку. Набагато чаші система психологічних відносин у злочинній групі побудована на підпорядкуванні силі, страху, інших низинних спонукань і інстинктах. Тому в процесі розслідування, коли учасники злочинної групи ізольовані один від одного, побудовані на такій основі відносини розпадаються. У обвинуваченого міцніє неприязнь до осіб, втянувшим його в злочинну групу, з чиєї вини він виявився притягнутим до кримінальної відповідальності.

Для обвинуваченого на попередньому слідстві дуже характерно психологічний стан тривоги, невизначеності, неможливості правильного передбачення її і управління нею.

Особливе місце займають психологічні стани, пережиті безневинним людиною, яка в силу збігу обставин опинився в положенні підозрюваного або навіть обвинуваченого. Безумовно, він має почуття обурення, гніву, образи, прагне швидше позбутися від необгрунтованих, з його точки зору, підозр, довести свою невинність, він також може відчувати безпорадність, неможливість спростувати наявні проти докази, здолати упередження оточуючих. Ефективність допиту багато в чому залежить від того, в якому психологічному стані перебуває допитуваний, від усвідомлення обвинуваченим своєї провини, від готовності дати правдиві свідчення.

Відчуваючи почуття тривоги, жалю, страху, каяття і т. д., правопорушник подумки багаторазово повертається до події злочину, обмірковує можливі несприятливі наслідки. Цей процес призводить до ще більшого посилення переживань. Помічено, що чим важче злочин, тим яскравіше зміни в поведінці злочинця.

Делінквентна (злочинна) поведінка (Д.П.)– поведінка, яка полягає у порушенні кримінального законодавства.

Існує декілька видів злочинів: злочини проти особи (пов’язані з насиллям), злочини проти власності (крадіжки), злочини без явних потерпілих (наркотики, проституція).

Д.П.– (від лат delinquens — «проступок, провина») – протиправна поведінка особи; дії конкретної особи, що відхиляються від встановлених в даному суспільстві і зараз законів, загрожують благополуччю інших людей або соціальному порядку і кримінальні в крайніх своїх проявах. Особа, що проявляє протизаконну поведінку, кваліфікується як делінквентна особа (делінквент), а самі дії, — деліктами

Види делінквентної поведінки (Д.П.)

У такій порочне список потрапляють дуже різні правопорушення, зазвичай носять адміністративний характер. В якості прикладів можна навести такі прояви:

*порушення правил дорожнього руху,

*дрібне хуліганство, начебто лихослів'я, нецензурної лайки, образливого докучання до громадян,

*розпивання спиртних напоїв у заборонених місцях, наприклад на стадіонах, на вулицях, у скверах і парках, у громадському транспорті тощо;

*поява в громадських місцях у нетверезому стані, що ображає людську гідність і моральність соціуму;

*доведення до стану сп'яніння неповнолітньої особи;

*заняття проституцією;

*розповсюдження порнографічних матеріалів та ін

Типи Д.П. можуть різнитися. Наприклад, дисциплінарний проступок-це протиправне невиконання своїх трудових обов'язків працівником, куди відносяться прогули, поява на роботі в нетверезому вигляді, порушення правил охорони праці і т.д. Це, мабуть, саме невинне прояв особливостей Д.П.

Д.П. в найнебезпечнішій формі – це злочин. У їх число входять крадіжки і вбивства, згвалтування, викрадення автомобілів і вандалізм, тероризм, шахрайство, торгівля наркотиками і багато іншого.

Д.П., яка у крайніх своїх проявах є діями, що тягнуть за собою кримінальне покарання. Характерна для людей:

- з нестійким внутрішнім світом; людина здійснює злочин під впливом обставин, що склалися, чи оточуючих осіб;

- з високим рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників правових норм;

- можуть лише випадково вчинити злочин.

У цих людей у межах вольової свідомої дії в силу індивідуально-психологічних особливостей порушується чи блокується процес передбачення майбутнього результату делікту (проступку) - не має істотної суспільної небезпеки.

У таких людей сила спонукального мотиву гальмує аналіз негативних його наслідків. Часто делінквентні дії опосередковуються ситуаційно-імпульсивними чи афективними мотивами. Ці мотиви реалізовуються без етапу попереднього планування і вибору адекватних об'єктів, цілей, способів і програми дії для задоволення актуальної потреби.

Д.П.може проявитися, зокрема, в бешкетництві і бажанні порозважатись (наприклад, підліток з цікавості і за компанію може кидати з балкону важкі предмети чи їжу в перехожих, отримуючи задоволення від точності попадання в "жертву"; людина може зателефонувати в диспетчерську аеропорту і попередити про нібито закладену в літаку бомбу; щоб привернути до себе увагу, молодий чоловік може спробувати залізти на телевізійну башту).

Типовими проявами Д.П.є агресивно-насильницька поведінка, побої, образи, підпали, садизм по відношенню до іншої людини; корислива поведінка (дрібні крадіжки, вимагання та інші дії, пов′язані з прагненням отримати матеріальну вигоду); розповсюдження та продаж наркотиків

Д.П.виражається не тільки в поведінковому аспекті, але й у внутрішньому, особистісному, коли у людини відбувається деформація ціннісних орієнтацій, що веде до послаблення контролю системи внутрішньої регуляції.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------