26. Дайте характеристику особистості правопорушника та основним чинникам її формування

Особистість злочинця (правопорушника) — свідомий суб'єкт, наділений сукупністю біологічно зумовлених і соціально детермінованих властивостей та якостей, поведінка якого визначається антисуспільною спрямованістю, що виникає під впливом дії певних суспільно-політичних, економічних та соціокультурних умов.

У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця трактується по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом. І злочинців об’єднує тільки те, що вони вчинили злочин (Карпец І.І.). В іншому – робиться наголос на якісну відмінність особи злочинця від особи незлочинця. На думку В.О. Коновалової про особу злочинця необхідно говорити у тому випадку, коли йдеться про певну систему злочинних дій. Це обумовлено тим, що особистість формується в процесі діяльності (у тому числі злочинної). Вчинення злочинних дій позначається на психологічній структурі особистості, виникненні у неї антигромадської спрямованості (установки).

Особистість злочинця характеризується юридичними ознаками і психологічними особливостями. Юридичні ознаки притаманні суб'єкту злочину і включають: факт вчинення кримінально караного діяння; вік, з якого настає кримінальна відповідальність; осудність по відношенню до скоєного злочину; тимчасові межі, протягом яких особа, яка вчинила злочин має відповідний правовий статус - з моменту замаху на вчинення злочину до зняття чи погашення судимості. Межі існування особистості злочинця суворо визначені законом, і закінчуються з моменту відбуття покарання і погашення судимості.

Психологічні особливості особистості злочинця виражаються в сукупності психологічних властивостей, які є внутрішніми передумовами злочинної поведінки, а також обумовлюють індивідуальну своєрідність іншої юридично значущої поведінки, пов'язаної з правовим становищем особи, яка вчинила злочин.

Генезис злочинної поведінки полягає у формуванні в індивіда стану психологічної готовності до поведінковому акту у формі суспільно небезпечних дій або бездіяльності. У процесі формування цієї готовність індивід особистісно своєрідно сприймає і оцінює зовнішні умови, відчуває особистісно характерні йому спонуки (мотиви), визначає особистісно прийнятний спосіб і мету дій.

Центральним моментом у генезі злочинної поведінки при цьому є прийняття кримінальної цілі і способи.Особи, для яких прийнятно використання злочинного способу дій, бачать у ньому в першу чергу позитивну сторону. Негативна сторона злочинного діяння в їхньому уявленні йде на другий план і усвідомлюється дуже обмежено, в основному лише як можливість настання кримінального покарання.

У злочинців із стійкою криміногенної схильністю виявляється наявність кримінальної особистісної норми. Остання являє собою сформоване рішення використання певного протизаконного способу дій для задоволення деякої потреби або дозволу певного типу проблемної ситуації. Важливим показником наявності такої норми є почуття впевненості у правильності протизаконного наміри. виступає основою формування фіксованої кримінальної установки (кримінального стереотипу) як психологічної властивості особистості.

Досить зріла криміногенна схильність висловлює потенційну готовність індивіда до здійснення певного типу злочинного діяння, яка з високо ймовірністю актуалізується і виявляється при певних умовах. Недостатньо зріла криміногенна схильність виступає передумовою формування актуальною готовності індивіда до скоєння суспільно небезпечного діяння при визначальному впливу зовнішніх умов і впливів.

Властивостями, що детермінують криміногенну мотивацію можуть виступати: Кримінальні потяги, предметом яких є саме злочинне діяння, процес його вчинення; Гіпертрофовані аморальні потяги, задоволення яких реально не може бути забезпечено правомірним шляхом або пов'язане з явним кримінальним ризиком; Гіпертрофовані матеріальні чи статусні домагання, які не відповідають реальним можливостям їх правомірного задоволення; Прагнення належати до групи протиправної спрямованості, придбати кримінальний авторитет; гостро виражені неприязні стосунки до певних осіб або до інших правоохоронних соціальних цінностей; Акцентуації характеру, які проявляються як психотравмуючі переживання, розрядка яких правомірним чином вельми скрутна або неможлива.

Серед злочинців виявлено порівняно більшу кількість осіб, які мають психічні аномалії, у порівнянні із законослухняними особами: постійна конфліктність, байдужість, безвідповідальність, нездатність усвідомити свою провину і витягувати уроки з негативного досвіду, відсутність конструктивності у вчинках, схильність до руйнівної поведінки і груповим ексцесам, імпульсивність, опірність виправних впливів та ін.

У багатьох правопорушників значно деформована емоційна сфера, спостерігається емоційна "тупість", нечутливість до страждань інших, агресивність. Одночасно відзначається емоційна неврівноваженість, афективні, схильність до неадекватних ситуації реакцій.

Однобічність, незрілість їхньої мотиваційної сфери часто полягає у вузькій тимчасовій орієнтації мотивації, що виражається в прагненні "жити сьогоднішнім днем", "плисти за течією", користуватися тим, що "потрапляє в руки" і т.д.

Мотиваційно-вольова сфера такої особистості характеризується егоцентризмом, стійким конфліктом з частиною представників навколишнього середовища, самовиправданням. Домінуючою мотивацією злочинів виступає прагнення до утвердження себе в очах найближчого соціального оточення, і залученню до категорії процвітаючих людей. Ігрова мотивація, може відноситися до числа досить поширених стимулів для протиправних дій злочинця. Вона найбільш чітко проявляється в разі вчинення такого злочину, як шахрайство. У багатьох випадках мотив злочину являє спонукання до задоволення звичайних людських потреб і домагань, спрямований на захист особистісно значущих цінностей, розрядку нервової напруги чи негативних переживань Найбільш безпосередньо детермінують злочинні діяння мотиви, породжені потягами до вчинення певних суспільно небезпечних діянь - кримінальні мотиви. потребова сфера більшості правопорушників характеризується порушенням рівноваги між різними видами потреб і способами їх задоволення, переважанням структурі асоціальних потреб.

Мета злочинного діяння являє собою образ бажаного об'єктивного результату, який повинен настати при вчиненні протиправних дій або бездіяльності (ухилення від нормативно обов'язкових дій). Мета злочинного діяння за своєю функціональною характеристикою являє собою установку на здійснення певних дій або на бездіяльність. Зміст цієї установки суб'єкта полягає в образі бажаного результату і образі намічених дій.

Вольова регуляція потрібна, щоб зібратися з духом, наважитися перейти кордон або зруйнувати перешкоду між одним і іншим світом, вступити всупереч вихованню, громадській думці або страху покарання.

Інтелектуальна регуляція проявляється у процесах свідомого, осмисленого, ощадливо-розважливого формування готовності до діяння та його корекції при здійсненні намічених дій.

Особистість злочинця формується не відразу- складний процес, що охоплює деформацію емоційного, вольового та інтелектуального світу. Коли особистість сформована в своїй основі вона не залишається незмінною. Людина продовжує здобувати соціальний досвід, освоювати нові форми соціальної активності, розширює свої знання і уявлення, набуває нові навички та вміння, потреби, звички і т.д. Зміни особистості можуть бути позитивними і прогресивними або негативними, в тому числі можуть виражатися в деградації особистості.

Факторів, які впливають на причини виникнення девіантної поведінки(М.Галагузова та ін.): 1)біологічні фактори: генетичні (розумово відсталі діти, дефекти мови, слуху, зору, фізичні, нервові зрушення); психофізіологічні (конфліктні ситуації, хімічні та радіаційні забруднення середовища); фізіологічні (дефекти мови, зовнішній непривабливий вигляд, який викликає негативізм в оточуючих); 2) психологічні фактори: наявність у дитини психопатології чи акцентуації, які виражаються у нервово-психічних захворюваннях – психопатії, неврастенії, стан на грані норми; 3) соціально-педагогічні фактори, що проявляються у дефектах шкільного, сімейного чи громадського виховання (навчальна дезадаптація, дисгармонія у внутрісімейних стосунках, гіперопіка, асоціальність сім’ї, жорстоке або байдуже ставлення до дитини тощо); 4) соціально-економічні: класовий поділ суспільства, безробіття, інфляція, соціальне напруження, нестабільність; морально-етичні: низький моральний рівень вихованості суспільства, знищення цінностей, особливо духовних, утвердження прагматизму й практицизму, байдужість до чужого горя і страждань, а також байдуже ставлення до різних проявів девіантної поведінки.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------