3.2.3. Єдина система кадастрових номерів земельних ділянок Вимоги до кадастрового номера земельної ділянки та розташованих на ній об’єктів нерухомості

Кадастрові номери земельних ділянок та іншої нерухомості, пов’язаної із земельними ділянками (будівлі, споруди, їхні частини, у тому числі квартири, тощо), запроваджуються з метою їхньої однозначної ідентифікації в базах даних автоматизованої системи державного земельного кадастру. Головним критерієм формування структури кадастрового номера є забезпечення його унікальності у межах України. Система кадастрових номерів повинна також відповідати критеріям багатоцільового міжвідомчого застосування, надійності, універсальності та економічності (з погляду мінімізації витрат на запровадження і супровід). Сформований кадастровий номер використовують тільки для кодування земельних ділянок та іншої нерухомості й необов’язково має бути об’єктом синтаксичного чи семантичного аналізу з метою одержання будь-яких інших даних похідного характеру. Наприклад, для визначення місцезнаходження земельної ділянки або її адреси використовують відповідні дані з реєстру земельних ділянок. Такий підхід дає змогу не змінювати вже присвоєних кадастрових номерів при зміні меж об’єктів адміністративно-територіального устрою.

Кадастровий номер земельної ділянки – це унікальний на території України код, який присвоюють кожній земельній ділянці для її ідентифікації. Він залишається незмінним протягом усього періоду фізичного та юридичного існування земельної ділянки як єдиного цілого. При переході прав від одного власника до іншого і при зміні самого виду прав кадастровий номер земельної ділянки залишається без змін.

Стосовно присвоєння кадастрових номерів слід зазначити, що в світовій практиці при присвоєнні нових кадастрових номерів застосовують кілька варіантів, але перевагу віддають так званому похідному, при якому наступний кадастровий номер є деяким розширенням попереднього. Так, згідно з кадастровим законодавством Німеччини при поділі земельної ділянки з кадастровим номером А на дві частини, їм присвоюють відповідні номери – А/1 і А/2, а при подальшому поділі земельної ділянки А/2 на три частини – відповідно А/2/1, А/2/2 та А/2/3 і так далі. Це пов’язано, насамперед, із “докомп’ютерною” епохою запровадження такого підходу, коли кількість позицій у номері не відігравала важливої ролі. Крім того, такий кадастровий номер мав певне семантичне навантаження й спрощував пошук реєстраційних даних у книгах реєстрації. В деяких країнах як і кадастровий номер земельної ділянки використовують порядковий номер запису в Книзі реєстрації прав. Відомі також випадки застосування як ідентифікатора земельної ділянки координат центроїда полігону земельної ділянки. У Канаді та західних регіонах США з метою ідентифікації земельних ділянок використовують ієрархічну систему координатних мереж, яка поділяє територію регіону на фігури, наближені за формою до квадратів. У сучасних умовах (при веденні комп’ютерних баз даних) доцільнішим є підхід, при якому позиційна структура номера фіксується, а історія змін кадастрових номерів відстежується автоматично за допомогою відповідних програмних засобів.

Передбачається також, що кадастровий номер виконуватиме функцію уніфікованого коду земельних ділянок та іншої нерухомості й у інших державних, відомчих чи галузевих кадастрах та інформаційних автоматизованих системах, у яких використовується інформація про земельні ділянки й іншу нерухомість. Застосування такого уніфікованого коду дасть можливість уникнути дублювання інформації, а також буде основою для забезпечення інформаційної сумісності вказаних систем та їхньої інтеграції в єдиний інформаційний простір України.