Географія 9 клас

Завдання 30. Визначте, до яких типів міграції належать такі випадки:

1.Шестикласника Андрія відвезли на літні канікули до бабусі в Луганську область.

2.Родина Левіних у повному складі переселяється на постійне проживання до Ізраїлю.

3.Практично щодня протягом двадцяти років Іван Олександрович їздить на електричці «Харків — Зміїв», оскільки працює на харківському заводі «Авторучка», а живе в селі Андріївка.

4.Молоде подружжя Юрій та Наталка вересень провели на одному з курортів Іспанії.

5.Після аварії на Чорнобильській АЕС родину Валентини Миколаївни відселили з 30-кілометрової зони відчуження до Миколаївської області.

6.Сім’я Ігоря живе в Донбасі. Щоб підтримати її матеріально, Ігор їздить на вахту до Західного Сибіру добувати нафту. Три місяці він працює, місяць проводить з родиною.

7.Професор Сергєєв одержав запрошення читати лекції на хімічному факультеті Кембріджського університету й одночасно працювати в лабораторії над створенням нового лікарського препарату.

8.Родина Інесси як родина біженців-вірмен з Баку (Азербайджан) оселилася в нашому місті після 1991 року, коли в Баку почалося національне протистояння.

9.Галина Семенівна зібрала бригаду пенсіонерок, і кожного літа вони їздять на прополювання і збирання цукрових буряків до Сумської області.

ІІ. Вивчення нового матеріалу

4. Формування і розміщення української діаспори

Економічні і політичні проблеми, що на різних історичних етапах виникали в Україні, стали причиною добровільної або вимушеної еміграції багатьох українців за межі Батьківщини. Наслідок цих переміщень — формування діаспори.

Діаспора — це частина етнічного населення, що постійно мешкає за межами історичної батьківщини. Як соціальне явище діаспора характерна для багатьох народів, у тому числі і для українців.

За різними оцінками, нині за межами України мешкає 11–20 млн українців. Етнічні українські землі входили до складу

різних держав: Російської імперії, Радянського Союзу, АвстроУгорської імперії, Польщі та ін. Цим пояснюється формування двох еміграційних потоків і як наслідок двох діаспор — східної та західної. Східна діаспора знаходиться в державах, що утворилися з колишніх республік Радянського Союзу. Західна діаспора — це українці, що мешкають у країнах далекого зарубіжжя: Північній і Південній Америці, Західній Європі, Австралії.

Питання до тексту. Що називають діаспорою? Чому сформувалося два еміграційних потоки? Де знаходяться східна і західна діаспори?

Формування східної діаспори

Міграції українського населення почалися давно. Відомості про це збереглися з ХVІ–ХVII ст. Але такі переміщення не були тоді масовими і постійними явищами. Більш інтенсивною стала міграція українців з Лівобережжя наприкінці ХІХ — на початку XX ст. Причин цього соціального явища було декілька: безземелля селян, високі податки на землю, часті неврожаї, що спричиняли голод, особливо в перенаселених Полтавській і Чернігівській губерніях.

На еміграцію впливали також конкретні історичні події. Після перемоги Петра І в Полтавській битві (як відомо, гетьман Мазепа виступив на боці шведів) почалися жорстокі репресії. Так, було зруйновано місто Батурин, де розташовувалася резиденція гетьмана Мазепи, і це спонукало його прихильників до еміграції в Бендери. Пізніше населення Східної України примусово забирали на важкі роботи (сезонна міграція) до північних районів Росії: для будівництва Санкт-Петербурґа, Ладозького обвідного каналу тощо. Відомо, що цей канал було майже повністю збудовано 20-тисячним загоном українських козаків під керівництвом Павла Полуботка.

Царський уряд економічними методами заохочував переселення українців на схід імперії. Для переселенців існували пільги: виділяли по 200 карбованців на родину, забезпечували безкоштовне перевезення майна до місць поселень, давали земельні ділянки, на тривалий час звільняли сільських юнаків призовного віку від служби в армії. За період з 1891 до 1914 р. зі Східної України переселилося понад 2 млн осіб. Це 45 % усіх переселенців царської Росії. Найбільше українців переселялося на Північний Кавказ, у Центрально-Чорноземний район, на Урал, Нижню Волґу, південь Сибіру, Далекий Схід.

Один з найбільших районів компактного проживання українців сформувався на Далекому Сході. Зелений Клин, або Зелена Україна, — це район площею близько 1 млн км2 на узбережжі Тихого океану. Тут досить сприятливі природні умови і багаті ресурси. Наприкінці першого десятиліття XX ст. українці становили 74 % населення Зеленого Клина (це майже 700 тис. чоловік). У Приамур’ї українців було 75–80 %, а в Примор’ї — 60–65 % від усього населення.

Уперіод революційних подій 1917–1923 рр. Зелений Клин переживає національно-політичне і національно-культурне відродження. У цей час утворюються українські товариства, кооперативи, військові організації. Було утворено територіальне об’єднання українських районів — Зелена Україна (одного часу Зеленій Україні навіть гарантували права широкої автономії).

Уці роки там виходили газети, журнали українською мовою, працювали десятки українських шкіл, українська мова стала мовою діловодства в адміністративних установах.

У1923 р. Зелена Україна припинила своє існування і багатьох українців засудили за спробу відірвати Далекий Схід від Росії.

Питання до тексту. Які причини міграції українців наприкінці ХІХ — на початку XX ст.? Якими методами заохочувалося переселення українців на схід імперії? Назвіть райони компактного проживання українців у Росії.

Східна діаспора в роки радянської влади

За іншими принципами збільшувалася кількість української діаспори в 30–50-ті рр. У ці роки північні і східні регіони Радянського Союзу було перетворено на місця спецпоселень, де масово використовувалася безплатна праця сотень тисяч людей. Ці спецпоселення являли собою систему таборів (ГУЛАГ) для ув’язнених (в основному з політичних мотивів). За час колективізації тисячі так званих куркулів було репресовано і вислано за межі України. Тоді ж піддаються гонінням, переслідуванням, виселенню технічна і творча інтелігенція, політичні противники влади («троцькісти», «бухаринці») та їхні родини, учасники антиурядових формувань (вояки ОУН, УПА та їхні родини), духівництво, члени деяких релігійних сект (свідки Єгови) та ін.

Різко зросла кількість української діаспори в республіках Радянського Союзу в роки Другої світової війни. До східних районів країни було евакуйовано з України 500 великих промислових підприємств із робітниками та інженерно-технічним

персоналом. Кількість населення Волзького регіону, Уралу, Сибіру, Середньої Азії збільшилася на 3,5 млн чоловік за рахунок евакуйованих з України.

У повоєнні роки знову взяла гору економічна еміграція. Українці освоювали цілину, розробляли сибірські родовища корисних копалин, будували БАМ і великі електростанції Сибіру та Середньої Азії.

Для всіх потоків переселенців (і в часи царської Росії, і в роки радянської влади) характерна рееміграція — повернення деякої частини мігрантів на Батьківщину.

На початку 90-х рр. рееміграція зі східної діаспори дещо активізувалась у зв’язку зі створенням незалежних держав. Останніми роками цей процес стабілізувався і кількість тих, хто повертається, коливається в межах 30–35 тис. чоловік на рік.

Питання до тексту. Які історичні процеси 30–40-х рр. XX ст. привели до збільшення кількості української діаспори в республіках Радянського Союзу? Які причини міграції українців у післявоєнний період?

Західна діаспора

Масова еміграція українців до Північної і Південної Америки почалася наприкінці XIX ст. Переселенські настрої охопили західні райони України, що належали Австро-Угорщині. Головна причина, що спонукала до еміграції, — економічна (безземелля і як наслідок дуже низький рівень життя). Перед Першою світовою війною із Західної України (без Волині, бо ця територія належала Польщі) виїхало 700–800 тис. чоловік. Основними районами розселення українців стали Північна і Південна Америка (США, Канада, Аргентина, Бразілія).

Складна ситуація під час громадянської війни, ліквідація УНР, ЗУНР, окупація західноукраїнських земель Польщею, Чехословаччиною, Румунією і пізніше Угорщиною викликали великий потік політичних емігрантів. На початку 1921 р. кількість українських мігрантів у країнах Західної Європи досягла 100 тис. чоловік. У цілому за 20 років (з 1919 по 1938 р.) загальна кількість переселенців із західноукраїнських земель становила 190 тис. чоловік (у тому числі 71 тис. — до Канади, 49 тис. — до Аргентини, 35 тис. — до Франції тощо).

У 20-ті рр. Чехословаччина посідала перше місце серед країн, що прийняли українців. Тут існувало навіть кілька вищих навчальних закладів для українців: Український вільний універ-

ситет, Українська господарська академія, Вищий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова і Студія класичного мистецтва.

Слід мати на увазі, що до традиційних районів еміграції (Галичини, Буковини) приєдналися також Західна Волинь і Західне Полісся.

Під час окупації України в роки Другої світової війни в примусовому порядку було вивезено до Німеччини понад 2 млн чоловік. Кілька мільйонів (включаючи військовополонених) було ув’язнено у фашистських концтаборах. Після війни велика частина українців повернулася на Батьківщину, але багато хто емігрував до країн Північної і Південної Америки, Австралії, залишився в Західній Європі. Причини цієї міграції в основному політичні: побоювання політичних репресій («людина, що перебувала в полоні, — зрадник»). До цієї ж групи мігрантів належать і учасники антирадянських військових формувань (УПА, дивізія «Галичина» тощо). Загальна кількість українців-емігрантів воєнних і повоєнних років становила 260–300 тис. чоловік.

У1945–1950 рр. українці, що залишилися в Західній Європі, змушені були реемігрувати далі — до Америки, Австралії.

У70–80-ті рр. в СРСР, у тому числі і в Україні, існувала практика виселення (позбавлення громадянства) дисидентів (від лат. dissidens — «незгодний»). В основному це були представники творчої інтелігенції (журналісти, вчені, артисти), але ця міграційна хвиля була меншою, ніж попередні. Дисидентам надавали політичний притулок США і країни Західної Європи.

Питання до тексту. Коли почалася масова міграція українців на Захід? Які історичні події викликали потоки мігрантів з України? Назвіть райони розселення західної діаспори.

Розміщення української діаспори

Найбільша українська діаспора — в Росії: 4,4 млн чол. українців та осіб українського походження. Українці мешкають у всіх районах Росії, але більше їх (відносно загальної кількості населення конкретного району) традиційно на Далекому Сході, півночі європейської частини Росії, у Західному і Східному Сибіру.

До революції українські переселенці в основному осідали уздовж Транссибірської магістралі; у 30–50-ті рр. XX ст. ув’язнені і переселенці з України відбували покарання в таборах і поселеннях, розташованих значно далі на північ від магістралі. Починаючи із 70-х рр. українці розселяються в районах Крайньої Півночі (Ямало-Ненецький, Ханти-Мансійський автономні окру-

ги). Таким чином, за останнє століття в Сибіру спостерігається переміщення української діаспори з півдня на північ.

Більшість українців живуть у містах (у Москві — більш 350 тис. наших співвітчизників, у Санкт-Петербурзі — 170 тис).

Серед інших країн СНД досить великі діаспори в Казахстані — 890 тис., у Молдові — 600 тис., у Білорусі — 290 тис. На думку деяких учених, українське населення в прикордонних районах сусідніх держав не можна вважати діаспорою, оскільки кордони неодноразово переносились і частина українців залишилася за межами історичної батьківщини внаслідок адміністративних рішень.

Найбільш численна на Заході українська діаспора зосереджена в США і Канаді. У США мешкає 750 тис. українців — друга за кількістю (після поляків) діаспора слов’янського походження. Більшість українців зосереджені в північно-східних промислових штатах (Пенсільванія, Нью-Йорк, Нью-Джерсі).

У Канаді 1054 тис. українців, але співвідношення української діаспори і загальної кількості населення США й Канади різне.

Таким чином, вплив українців і частка їх у кількості населення у Канаді значно вагоміші, ніж у США.

Серед західноєвропейських країн багато українців у сусідній Польщі — 100 тис., значно менше в Словаччині (30 тис.), Юго­ славії (25 тис.), Великій Британії (25 тис.).

УПівденній Америці численна українська діаспора в Бразілії — 355 тис. і Аргентині — 250 тис.

Удалекій Австралії також є наші співвітчизники — близько

35 тис.

Крім географічного розташування східна і західна діаспори мають ще одну істотну різницю.

Українці, що потрапили на Захід, опинилися в чужому мовному середовищі. Крім того, існували ще культурно-побутові особливості, інша релігія. Усе це змушувало мігрантів консолідуватися. Чинник об’єднання — спільна історична батьківщина, тому в Канаді і США, наприклад, є українські товариства, газети, журнали, школи. Українці там відчувають необхідність етнічного об’єднання.

Інша ситуація склалася в східній діаспорі — споріднені слов’янські мови, подібні культурно-побутові риси, одна релігія, можливість у будь-який момент повернутися на історичну батьківщину стають причиною асиміляції етнічних особливостей. Як наслідок цього — національність (особливо для наступних поколінь емігрантів) не така уже й важлива. Тож багато українців у Росії вже в другому поколінні називають себе росіянами. Ця ситуація, що склалась об’єктивно, пояснює роз’єднаність східної діаспори.

Питання. Де знаходиться найбільша українська діаспора? Назвіть основні райони розселення українців у Росії. Назвіть країни з численною українською діаспорою на Заході. Які існують відмінності між східною і західною діаспорами?

V. Домашнє завдання

Читати матеріал підручника. Виконати соціогеографічний практикум.

Соціогеографічний практикум

Якщо у вас виникла шалена думка про еміграцію, скажімо, до Канади, то непогано було б знати про те, що...

а) в обов’язковому порядку до одного з банків повинна бути перерахована певна сума (не менш 4 тис. дол. на одну людину, на родину з двома дітьми — 12 тис. дол.; у цьому випадку діє одне правило: чим більше, тим краще, тому що новій «батьківщині» не потрібні нужденні громадяни);

б) схвалюються тільки абсолютно благонадійне минуле, чітке уявлення про майбутнє (вид занять, місце проживання, перспективи тощо); співбесіда в посольстві — не формальний захід, а для декого — камінь спотикання;

в) обов’язкове знання англійської мови (зрозуміло, не в межах шкільного курсу);

г) дипломи про вищу освіту необхідно підтверджувати іспитами, причому дуже серйозними; деякі, скажімо медичні, не визнаються зовсім, треба перенавчатися тощо;

д) найголовніше — це наявність потрібної (для суспільства) професії, навичок, умінь.

Подумайте, які професії, навички, вміння дозволять емігранту почувати себе більш-менш упевнено.

Тема 2. Національний та етнічний склад населення

Урок 7. Національний та етнічний склад населення

Мета: дати характеристику особливостей національного складу населення України; навчити розрізняти національні меншини та етнографічні групи українців; пояснити причини строкатого національного складу населення країни; продовжити формування навичок роботи з картами атласу та секторними і стовпчастими діаграмами; виховувати повагу до представників інших народів, що проживають в Україні, почуття толерантності до етнічних меншин та представників усіх релігійних напрямів, представлених в Україні; зміцнювати внутрішню самосвідомість, гордість за належність до української нації, почуття національної гідності.

Тип уроку: комбінований.

Структура уроку

І. Мотивація навчальної діяльності ІІ. Вивчення нового матеріалу

ІІІ.Первинна перевірка засвоєних знань IV. Домашнє завдання

Матеріали до етапів уроку

І. Мотивація навчальної діяльності

Завдання 31. За матеріалами таблиці та відповідної карти атласу дайте відповіді на питання:

Яку частку в національному складі населення України займає корінна нація? Які зміни відбулися в національному складі населення за останнє століття? Чому Україна має строкатий національний склад? З якими історичними подіями пов’язані зміни в національному складі населення України? Частка яких народів збільшилася? зменшилася?

ІІ. Вивчення нового матеріалу

1. Поняття про етнос. Нація як вища форма етносу

Сучасна Україна — багатонаціональна держава, де проживають більше 100 націй та народностей. Усі вони складають український народ.

Вивченням культури, побуту, походження та розселення народів займається етнографія (грец. ethnos — «народ», grapho —

«пишу»).

В етнографії прийнято виділяти три стадії формування етносу: плем’я, народність, нація.

Етнос — це група людей, яка історично склалася на певній території і характеризується спільністю мови, культури, побуту, звичаїв, традицій, способу життя та самосвідомістю (тобто особистим відчуттям «національної ідентичності», колективним усвідомленням своєї єдності та відмінності від інших).

Першою формою етносу, що історично формувалася, було плем’я. З часом між племенами виникали господарські та куль-