14. 7. Зв’язок мислення з іншими психічними явищами

Різноманітні психічні явища не відділені одне від одного нездоланними межами, не жорстко відокремлені одне від одного, а навпаки, тісно пов’язані одне з одним, постійно перетікають одне в одне або входять до складу й протікання одне одного. У цьому смислі мислення – це не замкнений окремий світ у нашій психіці, воно тісно пов’язане з іншими психічними явищами, що взаємозумовлюють одне одного, а пізнавальні процеси, у тому числі й мислення, – це лише окремі грані єдиного процесу пізнання.

Зв’язок мислення, мовлення та мови – це найбільш тісний зв’язок. Мова, мовленнєве спілкування організовують процес розвитку мислення вже з самих його витоків: за допомогою слів виділяються та фіксуються і самі предмети, і їхні суттєві властивості, і дії дитини з предметом. Центральну роль мова відіграє у становленні та перебігу словесно-логічного мислення, відображаючи поняття. Основні форми мислення (поняття, судження, умовивід та ін.) без мови не існують, через мову зазвичай відбувається передача структури та результату мислення. Можна сказати, мислення просто наскрізь пронизане мовою.

Разом з тим було б помилковим цей зв’язок, цю єдність абсолютизувати. Безперечно, існують і такі прояви мислення, що здійснюються поза мовою, наприклад, найбільш ранні, прості та спеціалізовані види, форми й способи (оперування образами та дії з предметами, художні та музичні побудови тощо). Дискусійним є питання щодо участі мови в інтуїтивному мисленні. З іншого боку, є свідчення, що мова, хоча й у прихованому і неусвідомленому вигляді, все ж таки існує (поряд з образами) і в цьому виді мислення. Так, дослідження свідчать, що навіть при внутрішньому («про себе») розв’язанні різних розумових завдань, у більшості людей (але не у всіх!) на багатьох етапах розв’язання завдання (але не на всіх!) було зафіксоване збудження артикуляційного апарату. Це питання, безперечно, потребує подальшого вивчення.

Крім того, потребує уточнення розуміння зв’язку мислення з мовою і щодо мислення словесно-логічного. З одного боку, останнє безперечно відбувається у словах (згадаємо низку умовиводів, використання виражених словом понять), проте з другого боку, усім нам знайома проблема адекватного вираження думки у словах (згадаємо Ф. Н. Тютчева: «Мысль изреченная есть ложь»).

Зв’язок мислення із пам’яттю. Цей зв’язок двосторонній. З одного боку, мислення для свого перебігу гостро потребує резервів пам’яті – довгочасна пам’ять актуалізує необхідний для мислення матеріал (безпосередньо поняття, що широко використовуються мисленням, знання про суттєві ознаки та зв’язки предметів, способи раніше розв’язаних задач тощо). І чим більше подібної інформації залучається, тим ширші можливості для мислення. Утім інколи пам’ять може мисленню і заважати: наприклад, видавати лише стереотипні, найбільш звичні рішення, які перешкоджають виробленню нового, нестандартного.

Значну роль відіграє пам’ять і у здійсненні мислення, коли воно протікає у внутрішньому плані дій. Адже будь-яка більш-менш глибока і серйозна думка завжди розгорнута у часі і складається із декількох ланок. Щоб така низка не розпалась, вона повинна міцно утримуватись у короткочасній пам’яті. Тому чим краща у людини короткочасна пам’ять, тим більш сприятливі складаються умови для успішності мислення.

З другого боку, мислення активно бере участь у процесах запам’ятовування і відтворення знань, процеси мислення складають «кістяк» запам’ятовування. Щоб пересвідчитись у цьому, спробуйте запам’ятати те, що погано зрозуміли, – нічого не вийде; але як тільки ви зрозумієте певний факт, він одразу запам’ятовується назавжди.

Зв’язок мислення з уявою. Цей зв’язок також відзначається міцним поєднанням. По-перше, ці процеси схожі за структурою, за змістом задач, що розв’язуються ними, за участю у творчості. По-друге, певні види мислення реалізуються за допомогою уяви (наочно-образне, образне), і, водночас образи уяви будуються за допомогою мислення.

Зв’язок мислення з емоціями. Часто ці два психічних явища одне одному протиставляють (згадайте розхожу фразу: «Відключи емоції, тут потрібне мислення», а також словосполучення «холодний розум»). У дійсності мислення з емоціями скоріше товаришує, ніж протистоїть їм. Справа у тому, що будь-який процес мислення складається цілком із вдалих та невдалих знахідок. Відповідно до загального правила виникнення емоцій, перші породжують емоції позитивні (задоволення, радість, захват), другі – негативні (зневіру, відчай, тривогу, що задача не буде розв’язана, страх негативних наслідків цього). Крім того, емоції не тільки відображають проміжні та заключний результати розумового процесу, але вони ще інколи і регулюють його хід. Так, якщо людина наближається до привабливого рішення, у неї формується загальний емоційно-позитивний тон, який сприяє тому, щоб вона з цього шляху не сходила. Адже мислення, згадаємо, має і неусвідомлюваний рівень свого перебігу, а саме на ньому і формується передчуття близького успішного рішення.

Поряд з тим, що емоції впливають на мислення, є зворотна сторона цього зв’язку: мислення також може впливати на емоції. Так, завдяки включенню мислення ми регулюємо, організуємо свої емоції.

Знання про те, що мислення може породжувати емоції як позитивні, так і негативні, дуже корисно використовувати у роботі з дітьми. Навіть якщо дитина припускається помилки. Її корисно все одно підбадьорювати, – адже порцію негативних емоцій вона уже сповна отримала від своїх невдач; але щоб процес мислення для неї жорстко не пов’язувався з біллю та тривогою, їй потрібно обов’язково дати порцію позитивних емоцій – за старання, за окремі вдалі спроби, за те, що вона все-таки продовжила, не дивлячись на невдачі, мислити знову і знову!

Питання до самоконтролю

1. Надайте основні характеристики мислення як психічного явища.

2. Порівняйте особливості віддзеркалення дійсності мисленням та сприйняттям.

3. У чому виявляється опосередкованість та узагальненість мислення?

4. Схарактеризуйте основні форми мислення (поняття, судження, умовивід).

5. Що ви знаєте про такі мисленнєві операції як аналіз, порівняння, синтез? Як вони взаємопов’язані?

6. Розкажіть про етапи процесу мисленнєвого вирішення задачі.

7. Схарактеризуйте узагальнення як основну операцію мислення.

8. Схарактеризуйте класифікацію та систематизації як складні мисленнєві операції.

9. Дайте характеристику абстрагування як операції мисленнєвого відвернення.

10. Розкрийте роль соціального та біологічного у формуванні та розвитку мислення.

11. Якими індивідуальними якостями може характеризуватися мислення?

12. Як пов’язане мислення з іншими пізнавальними процесами?

13. У чому полягає зв’язок мислення та мови?

Література

Основна

1. Брушлинский А. В. и др. Мышление и общение. – Минск: Изд-во Минского гос. ун-та, 1990.

2. Вертгеймер М. Продуктивное мышление. – М.: Прогресс, 1988.

3. Выготский Л. С. Мышление и речь. – 5-е изд., испр. – М.: Лабиринт, 1999. – 351 с.

4. Гальперин П. Я. Психология мышления и учение о поэтапном формировании умственных действий // Исследование мышления в советской психологии. – М., 1966.

5. Гурова Л. Л. Психология мышления. – М.: ПЕР СЭ, 2005. – 135 с.

6. Дьюи Д. Психология и педагогика мышления / Пер. с англ. Н. М. Никольской. – М.: Лабиринт, 1999. – 189 с.

7. Завалишина Д. Н. Практическое мышление: Специфика и проблемы развития. – М.: Институт психологии РАН, 2005. – 375 с.

8. Исследования мышления в советской психологии / Под ред. Е. В. Шороховой. – М.: Наука, 1966. – 476 с.

9. Калмыкова З. И. Продуктивное мышление как основа обучаемости. – М., 1981.

10. Психология мышления. Сб. переводов / Под. ред. А. М. Матюшкина. – М.: Прогресс, 1965.

Додаткова

1. Блонский П. Память и мышление. – СПб.: Питер, 2001. – 288 с.

2. Васильев И. А., Поплужный В. Л., Тихомиров О. К. Эмоции и мышление. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 192 с.

3. Заика Е. В., Назарова Н. П., Маренич И. А. Об организации игровых занятий для развития мышления, воображения и памяти школьников // Вопросы психологии. – 1995. – № 1. – С. 44–45.

4. Кашапов М. Психология педагогического мышления. – СПб.: Алетейя, 2000. – 463 с.

5. Новоселова С. Л. Генетически ранние формы мышления.-М.: МПСИ, 2003. – 320 с.

6. Пиаже Ж. Речь и мышление ребенка. – СПб.: Педагогика-Пресс, 1999. – 527 с.

7. Рубинштейн С. Л. О мышлении и путях его исследования. – М., 1958.

8. Соколов А. Н. Внутренняя речь и мышление. – М., 1998.

9. Спиридонов В. Ф. Психология мышления: Решение задач и проблем. – М.: Генезис, 2006. – 319 с.

10. Тамберг Ю. Развитие творческого мышления ребенка. – СПб.: Речь, 2002. – 176 с.

11. Тихомиров О. К. Психология мышления. – М.: Академия, 2005. – 288 с.

12. Юлов В. Ф. Мышление в контексте сознания. – М.: Академический проект, 2005. – 495 с.