Розділ 8. Діяльність

8. 1. Поняття діяльності

Діяльність є категорією, що має загальнонаукове та суспільно-історичне значення. Поняття діяльності використовується в багатьох напрямках наукових досліджень. Так, у філософії діяльність пов’язується з буттям людини та суспільства та розглядається як специфічна форма відношення людини до навколишнього світу, що полягає в зацікавленому, цілеспрямованому перетворенні світу. В економіці діяльність розглядається як основа виробничого процесу та джерело фінансового й промислового зростання. В історії та культурології суспільна діяльність народів та співтовариств у формі своїх результатів і звершень виступає як культурне надбання, як свідчення розвитку цивілізацій. В антропології діяльність розглядається як провідний чинник еволюції людини. У соціології та політології ми маємо справу з діяльністю соціальних груп і державних утворень. На теренах фізіології та нейрофізіології ми стикаємося з поняттями «діяльність нервової системи», «вища нервова діяльність». У якості однієї з найважливіших категорій, поряд із такими фундаментальними поняттями, як «особистість» та «свідомість», діяльність досліджується в психології.

Людина живе у світі: серед природних явищ та процесів, що підкоряються певним законам і тенденціям становлення; поряд із рослинами й тваринами; у суспільстві з його настановами, правилами, традиціями та досягненнями. До того ж і сама людина належить світу, є частиною світу. Змінюється світ, змінюється й людина в процесі своєї життєдіяльності. Проте далеко не завжди ці зміни узгоджуються, а потреби та інтереси людини не дуже часто можуть бути безпосередньо задоволені навколишнім середовищем. Для задоволення потреб і здійснення намірів людина повинна визначати напрямки та способи впливу на зовнішні природні та соціальні процеси й об’єкти так, щоб змінити дійсність необхідним для себе чином, на свою користь. Значення вказаних впливів людини на світ для розвитку її свідомості, її розвитку як особистості, як суб’єкта своєї життєдіяльності, а також особливості та закономірності побудови цих впливів і розкриваються в психологічній науці в тематиці, що присвячена діяльності.

Як об’єктив психологічного дослідження діяльності Б. Ф. Ломов визначає: діяльність індивіда; спільну групову діяльність. Досить чітко та всебічно В. Д. Шадриковим були виділені задачі психологічного дослідження діяльності. Одним із головних дослідницьких завдань цього напряму було визначено розкриття системи теоретичних основ вивчення діяльності. Б. Ф. Ломов також формулює таку фундаментальну задачу: визначити роль та місце системи психічного віддзеркалення в діяльності людини, або групи людей. У свою чергу як одну з головних задач психології К. О. Абульханова-Славська виділяє дослідження процесу становлення особистості суб’єктом діяльності. Поряд із цим повинні вирішуватися такі конкретні завдання: визначення того, яким чином цілеспрямована активність людини перетворює навколишній об’єктивний світ; визначення механізмів психічної регуляції діяльності; визначення змін, що відбуваються з людиною в процесі діяльності; визначення впливу діяльності на розвиток можливостей людини; визначення того, як діяльність приймає індивідуальний характер.

Дослідженням діяльності як основного способу взаємодії людини з навколишнім середовищем, як основи розвитку її свідомості та особистості найбільша увага приділялася в радянській психології. Формування окремих складових діяльності (розумових дій) розглядалися Ж. Піаже в межах концепції стадіального розвитку інтелекту як результат інтеріоризації (перехід ззовні усередину) зовнішніх дій. Для розкриття сутності людської діяльності значну роль у практичній площині зіграли напрацювання психотехніки, що вивчала конкретні особливості реалізації різних видів професійної діяльності. У теоретичному плані значний вплив на розкриття сутності людської діяльності мали роботи з умовних рефлексів і вищої нервової діяльності фізіологів І. М. Сеченова та І. П. Павлова, положення, розроблені Л. С. Виготським, що стосуються, насамперед, інструментальної (що вимагає знарядь) структури діяльності та обов’язкової наявності діяльності в системі взаємовідносин між людьми.

Найбільш теоретично розроблені психологічні визначення поняття «діяльність» були представлені в межах суб’єктно-діяльнісного підходу С. Л. Рубінштейна та загальнопсихологічної теорії діяльності О. М. Леонтьєва. У С. Л. Рубінштейна діяльність визначається як вплив, зміна дійсності людиною, як породження тих чи інших об’єктів, як суспільний акт, що визначає позицію по відношенню до людей, до суспільства. О. М. Леонтьєв представляє діяльність наступним чином: як процеси, що реалізують те чи інше відношення людини до світу та відповідають відповідній потребі; як молярну, не адитивну одиницю життя матеріального суб’єкта, опосередковану психічним віддзеркаленням; як систему, що має свій внутрішній устрій, свої внутрішні переходи та перетворення, свій розвиток.

На цей час діяльність визначається як активна взаємодія з навколишньою дійсністю, під час якої жива істота виступає як суб’єкт, який цілеспрямовано впливає на об’єкт та задовольняє в такий спосіб свої потреби (див. Великий психологічний словник за ред. Б. Г. Мещерякова та В. П. Зінченко).

У світі всі процеси, об’єкти та явища пов’язані багатьма складними зв’язками. Людина, задовольняючи завдяки діяльності свої дедалі більше зростаючі потреби, перетворює окремі предмети та явища дійсності й тим самим активізує цілий ланцюг об’єктивних зв’язків, що можуть призводити не тільки до бажаних, але й до неочікуваних результатів. У кінцевому рахунку результати діяльності можуть не тільки задовольняти потреби людини та суспільства, але й обумовлювати появу нових малих та великих проблем у короткій та довгостроковій часовій перспективі. Приклади цього численні: забруднення повітря викидами промислових газів підприємств та транспорту; забруднення значних територій промисловими та побутовими відходами; хімічне та радіаційне забруднення ґрунту та водних ресурсів; вирубка лісів призводить до сповзання ґрунту; використання ядохімікатів та різних стимуляторів росту в сільськогосподарському виробництві, підвищуючи його ефективність, сприяє накопиченню шкідливих хімічних та біологічно активних речовин в організмі людини – споживача продукції. Прикладів неоднозначності впливу результатів діяльності людини на природу та суспільство дуже багато, і природа відповідає людству різними стихійними явищами, появою нових хвороб, зміною кліматичних умов. Усе це засвідчує, що людині слід не тільки турбуватися про найбільш ефективну реалізацію ланцюга «потреби → цілеспрямовані зміни об’єктивної дійсності → задоволення потреб», а й замислюватися щодо сутнісного значення виникаючих потреб, їх відповідності природі людини та процесам дійсності. Тим самим предметом уваги та цілеспрямованих зусиль людини повинна ставати не тільки об’єктивна дійсність, але й вона сама.

Своєрідне бачення діяльності як переживання, коли для людини ціллю стають зміни власних принципів, цінностей, мотивів, світогляду, представлено у Ф. Є. Василюка. Автор визначає переживання як особливу діяльність, роботу з перебудови психологічного світу, спрямовану на встановлення смислової відповідності між свідомістю й буттям, загальною ціллю якої є підвищення свідомості життя. Ціль переживання як діяльності лежить у площині наступних «внутрішніх необхідностей» життєдіяльності: тут-і-тепер задоволення; реалізація мотиву (задоволення потреби); упорядкування внутрішнього світу; самоактуалізація.

Наведені вище дефініції діяльності не зовсім відповідають одне одному. Однак це свідчить про складність, багатоаспектність, фундаментальність категорії «діяльність» у психології. На необхідність її подальшого дослідження та визначення на шляху від свідомості, особистості, душі та духу вказує В. П. Зінченко.

Виділяються три методологічні функції категорії діяльності (К. О. Абульханова-Славська): методологічний принцип – психологічна категорія на рівні теорії – об’єкт дослідження. У більш узагальненому вигляді ці функції у В. П. Зінченко визначаються як пояснювальний принцип та предмет дослідження.