8. 3. Діяльність як об’єкт дослідження
У проблематиці діяльності як об’єкта дослідження увага, перш за все, акцентується на низці таких питань: визначення компонентів та зв’язків структури діяльності, визначення умов організації діяльності, встановлення особливостей та закономірностей функціонування системи діяльності.
Згідно з О. М. Леонтьєвим діяльність – це система, яка має специфічну побудову, що складається з низки необхідних компонентів і зв’язків, і яка не зводиться до сукупності окремих реакцій. До того ж психологічна система діяльності уявляється як психологічна структура діяльності, яка організовується для виконання відповідних конкретних функцій. Ключовими компонентами структури системи діяльності визначаються: а) мотив; б) ціль; в) умови. Психологічну структуру діяльності наведено на рисунку.
Предмет діяльності є її дійсним мотивом, за яким завжди є та чи інша потреба. О. М. Леонтьєв указує, що діяльності без мотиву не буває, але мотив може бути прихованим для свідомості. Мотивація, що реалізує певний суб’єктивний смисл взаємодії людини з об’єктами та процесами дійсності, організує цілісну поведінку й суттєвим чином впливає на формування цілі та вибір шляхів її досягнення. Таким чином, поняття діяльності пов’язано з поняттям мотиву; поняття дії пов’язано з поняттям цілі; поняття операції, у свою чергу, пов’язано з поняттям умов діяльності (див. рис.).
Рис. Психологічна структура діяльності, де: «↔» – можливі переходи; «→» – відповідність.
Діяльність складається з окремих дій. Дія визначаються як процес, який підпорядкований уявленню про результат, який треба отримати, як процес, підпорядкований свідомій цілі. Б. Ф. Ломов визначає ціль як ідеальне уявлення людиною-суб’єктом майбутнього результату діяльності. Поряд із уявленням про свідомі цілі Г. М. Бреслав вважає за необхідне визначення такого явища, як суб’єктивна ціль. Під суб’єктивною ціллю розуміється бажаний результат діяльності, який не знаходить достатньо повного й чіткого відображення у свідомості людини. Суб’єктивна ціль відбиває особистісний смисл об’єкта діяльності й виявляється безпосередньо в емоційних процесах, опосередковано у вигляді проміжних цілей і, не обов’язково в повному обсязі, у свідомій ідеальній цілі.
Цілі можуть бути різного рівня та різної форми. Так, у складній діяльності виділяється основна ціль, виділяються цілі окремих дій, які відповідають одна одній і в ієрархічній структурі підпорядковуються основній цілі. Зазвичай діяльність реалізується як система послідовних дій, кожна з яких вирішує окреме завдання і може розглядатися як крок у напрямі до основної цілі. При цьому ціль діяльності і виступає як її системоутворюючий фактор. У результаті, вектор «мотив–ціль», як вищий регулятор діяльності, організовує відповідним чином усі необхідні психічні процеси.
В. Д. Шадриков виділяє дві форми цілей. Цими формами є: ціль–образ, що безпосередньо спрямовує та регулює діяльність, та ціль–завдання, що регулює діяльність через кінцевий результат, який виступає у формі встановленого завдання.
Важливою стороною процесу цілевизначення виступає конкретизація цілі. Реалізація цілі суттєвим чином залежить від конкретних об’єктивних умов діяльності. Так, наприклад, ціллю для людини може бути яма, яку слід викопати. Таку ціль може бути встановлено і в умовах піщаної пустелі, і в умовах, коли в ґрунті багато глини, і в умовах кам’янистого ґрунту. Відповідно до складу ґрунту вибираються знаряддя виробництва і, вочевидь, визначається те, як цими знаряддями людина повинна правильно користуватися. Тим самим, саме в процесі конретизації відбувається виділення умов досягнення цілі й визначення відповідного способу дії. У загальному вигляді ціль, що дається в певних умовах, і визначається як задача – задача, яку повинна вирішити людина, щоб задовольнити свої потреби.
Спосіб виконання дії, який повинен відповідати конкретним умовам, називається операцією. Операція є результатом перетворення дії, що відбувається внаслідок її підпорядкування іншій дії, в результаті її автоматизації. Взагалі ж сукупність визначених дій та операцій, які виконує людина для досягнення цілі та задоволення потреби, визначається як програма діяльності.
У психологічній системі діяльності в якості її окремих складових виділяються: інформаційна основа діяльності; індивідуальні особливості суб’єкта діяльності, які забезпечують виконання запланованих операцій і дій. Під інформаційною основою діяльності розуміють сукупність інформаційних ознак, які характеризують предметні та суб’єктні умови діяльності, що детермінують організацію діяльності відповідно до вектора «ціль–результат». При цьому значення ознак визначається не тільки їх параметрами, а й усією системою наявних умов. В інформаційній основі діяльності виділяються процесуальні та результативні ознаки. В якості процесуальних ознак виступають інформаційні ознаки, на які орієнтується суб’єкт при виконанні дій. Результативні ознаки дають інформацію про параметри результату, за якими він порівнюється з ціллю.
Якщо характеристики предметних і суб’єктних умов діяльності є передумовою організації та реалізації діяльності, то критерії оцінки результату стосуються якісних та кількісних еталонних характеристик рішення, за якими результат порівнюється з нормативною ціллю. Як і цілі, критерії оцінки результату можуть бути різного рівня узагальнення. Більш того, критерії оцінки дозволяють оцінювати і те, наскільки задоволені потреби й наскільки реалізований сенс діяльності відповідає цінностям, принципам та світогляду людини. Взагалі ж, критерії оцінки ефективності діяльності входять в інформаційну основу діяльності.
Прояви індивідуальних особливостей суб’єкта в різних складових системи діяльності можуть бути однаковими, а можуть і відрізнятися. При цьому високий рівень розвитку важливої для діяльності властивості суб’єкта не є достатнім для її ефективної реалізації у структурі діяльності. Необхідним є встановлення й оптимізація структурних зв’язків між окремими якостями. Також виключно важливими й проблемними є ті ситуації, в яких одна та й сама психофізіологічна особливість може по-різному впливати на різні складові системи діяльності: для однієї складової важливим є високий рівень прояву особливості і, водночас, для іншої складової – низький рівень. У такому випадку слід шукати оптимальний рівень виразності особливості, щоб він достатнім чином задовольняв усім вимогам.
Діяльність може бути представлена як переміна психологічних підсистем діяльності, де властивості людини мають свій певний оперативний прояв. Підсистеми в сукупності та динаміці складають цілісну систему діяльності. Взагалі в системі діяльності виділяються підсистеми продуктивності, якості, надійності, організації послідовності дій. І тут слід зазначити, що параметр надійності може розглядатися як інтегральний, що поєднує в певних співвідношеннях характеристики швидкості та якості діяльності, характеристики функціонального стану та індивідуальні властивості людини. Акценти на більшу або меншу актуалізацію кожної з підсистем системи діяльності визначаються провідною настановою на діяльність.
Цілі та програма діяльності визначаються людиною свідомо. Разом із тим у процесі реалізації діяльності людина не завжди утримує у свідомості кінцеву ціль і всю послідовність дій. Особливо яскраво це виявляється у випадках, коли задля досягнення кінцевої мети необхідно, щоб були отримані проміжні результати, реалізовані окремі, але пов’язані дії. У цьому процесі довільна увага людини концентрується на проміжних цілях, але при цьому дії реалізуються таким чином, щоб вони наближали до отримання бажаного кінцевого результату. Стабільність і спрямованість усьому процесу діяльності надають психологічні настанови.
Психологічна настанова як готовність людини до певної активності, що виникає на тлі актуальної потреби й об’єктивної ситуації задоволення цієї потреби (Д. М. Узнадзе), може виконувати функції домінуючого та системоутворюючого фактору діяльності. Настанова як складне ієрархічно організоване ціле виконує функції підтримки й збереження цілі (В. П. Зінченко).
О. Г. Асмолов виділяє три рівні настановної регуляції діяльності людини. Цими рівнями є рівні смислової, цільової й операціональної настанов.
Як провідний рівень настановної регуляції діяльності визначається смислова настанова. Смислова настанова є формою прояву особистістю смислу у вигляді готовності до здійснення певної діяльності. Смислова настанова визначає загальну спрямованість і динаміку реалізації процесу діяльності, і вона може бути як свідомою, так і неусвідомлюваною. Смислова настанова здатна блокувати прояви тих операціональних настанов, які їй не відповідають.
Цільова настанова розглядається як готовність до досягнення свідомо передбачуваного результату. Цільова настанова в системі настановної регуляції діяльності відіграє роль інтегратора настанов смислового й операціонального рівнів.
Під операційною настановою розуміється готовність суб’єкта до здійснення певного способу дії на основі передбачення та минулого досвіду, а також із урахуванням умов поточної ситуації. Коли передбачувані умови співпадають із поточними умовами, операціональна настанова призводить до здійснення адекватної запланованої операції.
Таким чином, діяльність людини організується на свідомому та неусвідомлюваному (настановному) рівнях психічної активності людини. Від повноти й узгодженості всіх складових системи діяльності, у кінцевому результаті, залежить ефективність усієї діяльності людини й задоволення її актуальних потреб.