9. 2. Спілкування й стосунки. Типи стосунків

У процесі спілкування виникають стосунки між людьми різного рівня – міжособистісні, міжгрупові, суспільні. Традиційно в психології виділяють два типи стосунків (В. М. М’ясищев):

суспільні, формальні; вони лежать в основі будь-яких суспільних взаємодій, пов’язані з реалізацією суспільних функцій і відповідних ним ролей і статусів;

психологічні, неформальні, вони пронизують суспільні стосунки, що дозволяє особистості реалізувати свою індивідуальність.

Особистість, що бере участь у суспільних стосунках, виконує формальні соціальні ролі, проте психологічні особливості обов’язково накладають відбиток на цей процес. Особисті особливості в стилі виконання соціальних ролей викликають у партнерах емоційний відгук, що сприяє виникненню системи міжособистісних стосунків. Міжособистісні стосунки – це взаємні орієнтації, які розвиваються в індивідів, що перебувають у тривалому контакті. До структурних параметрів, що характеризують стосунки, відносять такі:

дистанцію, або міру психологічної близькості партнерів;

валентність, або оцінку стосунків, – позитивну, негативну, суперечливу, байдужу;

позицію партнерів – домінування, залежність, рівність;

міру знайомства – стосунки поверхневого знайомства, приятельські, товариські, дружні, кохання, подружні, родинні.

У кожної людини в системі стосунків своя міжособистісна роль, яка накладає на неї особливі права й обов’язки (наприклад, «душа товариства», «експерт», «красень» і т. ін.). Кожна людина розвиває свій власний тип поведінки, пристосовуючись до вимог тих, з ким вступає в контакт. Індивідуальні особливості виявляються в стилі виконання ролі, а також у тому, що робить людина, коли ситуація недостатньо визначена і є деяка свобода вибору.

У стосунках можна виділити два приводи до спілкування – діловий і особистий. Діловий привід пов’язаний з проблемною взаємодією й відповідає формальному соціальному рівню, тобто тим функціям, які реалізуються під час виконання відповідної соціальної ролі у формальній структурі стосунків у суспільстві: начальник–підлеглий, продавець–покупець, лікар–хворий і т. ін.

Особистий привід спілкування пов’язаний з реалізацією, перш за все, емоційних стосунків між людьми. Таким чином, міжособистісні стосунки виникають і складаються на основі певних відчуттів людей одне до одного в процесі їх взаємодії (симпатія, антипатія, дружба, кохання, ворожнеча і т. ін.). Соціальні емоції – це емоції й відчуття, що виникають під час задоволення соціальних потреб. Соціальні емоції можуть бути:

позитивними (кон’юнктивними, або такими, що об’єднують);

негативними (диз’юнктивними, або такими, що розділяють).

Позитивні відчуття виникають тоді, коли люди переслідують спільну мету, досягнення якої приносить кожному певне задоволення. Виникає взаємність: ініціатива й активність одного залежить від внеску інших.

Негативні відчуття виникають тоді, коли успіх однієї людини спричиняє якусь невдачу для іншої. Виникає ситуація суперництва, потім настає конфлікт: супротивник розглядається як небезпечний об’єкт.

Одним з методів аналізу емоційних стосунків є методика соціометрії, запропонована Дж. Морено. Він вважав за важливе під час визначення якості стосунків установлювати відповідність макро-й мікроструктури взаємин. При цьому про макроструктуру свідчить просторове розміщення людей у процесі взаємодії, а про мікроструктуру – емоційна забарвленість стосунків (наприклад, перевага співпраці з одними людьми й відмова від неї з іншими). Про сприятливі стосунки свідчитиме те, що люди, які виконують спільну діяльність, добре ставляться одне до одного. Таким чином, просте питання про те, з ким людина вважала б за краще виконувати разом яку-небудь діяльність, може допомогти встановити структуру її емоційних стосунків у групі. Чим важливіша діяльність, заради якої здійснюється вибір партнера, тим більш значущі стосунки для людини.