Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
RПсихолог_я. Частини 1-4.doc
Скачиваний:
780
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
3.81 Mб
Скачать

10. 2. Теорії особистості

У психології особистості розроблено значну кількість теоретичних концепцій, деякі з них мають багато спільного, а інші – малосумісні. У кожній теорії особистості пропонуються власні структурні моделі, що намагаються пояснити та передбачити поведінку людини. Історично першими були теорії, які пояснювали особливості анормальної або патологічної особистості й були спрямовані на вдосконалення психологічної допомоги таким людям.

Критерії поділу структури особистості на рівні (підструктури, сфери, компоненти) та елементи (характеристики, риси, диспозиції, властивості, фактори) у дослідників значно відрізняються.

Існують два основних способи побудови структури особистості: емпіричний та теоретичний.

Емпіричний – базується на виділенні елементів структури на основі опрацювання значних масивів даних про особистість передусім методами математичної статистики. Виявлені при цьому фактори або кластери вважаються центральними елементами структури особистості. У різних дослідженнях кількість основних рис-компонентів відрізняється (модель великої п’ятірки особистісних рис «Big five», 16-факторна модель особистості Р. Кеттелла).

Теоретичний спосіб побудови структури особистості базується на висуненні певного принципу, який пояснює та пов’язує між собою окремі компоненти особистості. У такий спосіб створена, наприклад, теорія особистості З. Фрейда.

Безліч теорій особистості можуть бути умовно поєднані в такі групи: 1) психодинамічні; 2) гуманістичні; 3) когнітивні; 4) диспозиційні; 5) діяльнісні.

10. 2. 1. Психодинамічні теорії

Провідна ідея в психоаналітичній теорії австрійського вченого З. Фрейда: особистість – це енергетична система, у якій психічна енергія (лібідо) має свій обсяг і канали реалізації. Мета поведінки людини – задоволення, яке виникає внаслідок розрядки енергії або зменшення її напруги. Функціонування особистості полягає в розподілі цієї психічної енергії, так що поведінка людини детермінована й підпорядковується цій необхідності.

Головним джерелом розвитку особистості є динамічний процес трансформації лібідо під впливом потягів людини до розвитку (ерос) або руйнування (танатос). Сексуальні та агресивні інстинкти, які становлять енергію лібідо, лежать у сфері несвідомого.

Основні складники особистості за Фрейдом:

1. Id («Воно») є джерелом спонукальної енергії людини, яка первинно притаманна сексуальним та агресивним інстинктам. У своєму функціонуванні «Воно» прагне негайного вивільнення та розрядки енергії за рахунок задоволення цих інстинктивних потягів. «Воно» прагне того, чого хоче, і тоді, коли хоче, тобто є вільним від культурних і моральних заборон і не звертає уваги на реальне оточення. «Воно» вимогливе, імпульсивне, сліпе, ірраціональне, асоціальне, егоїстичне та прагне задоволення.

2. Протилежністю Id є Super-ego («Супер-Я»; «Над-Я»), яке є моральною стороною особистості. Ця структура контролює поведінку шляхом заохочень (почуття гордості, самоповага) за «правильну» поведінку та покарань (почуття провини та неповноцінності) за «погану». Якщо «Воно» – це вроджений складник особистості, то «Над-Я» формується передусім під впливом батьків та авторитетних дорослих у дитячому віці.

3. Третій складник особистості – це Еgo («Я»). Функція «Я» полягає в тому, щоб задовольнити бажання «Воно», при цьому узгодивши їх з вимогами «Над-Я» та реальними обставинами. Принцип реальності, якому слідує «Я»: задоволення відстрочується доти, доки стане можливим отримати найбільше задоволення за мінімуму неприємних наслідків. Це означає, що «Я» блокує, стримує енергію «Воно» або відводить її іншими каналами відповідно до вимог реальності та совісті. З. Фрейд вважав, що «Я» – нещасне, тому що змушене слугувати одразу трьом господарям: «Воно», реальності та «Над-Я», тому повинно бути логічним, раціональним і стійким.

Психоаналітична теорія особистості також описує процеси розвитку та формування особистості. Людина проходять низку стадій психосексуального розвитку: оральну, анальну, фалічну, латентну, генітальну. На кожній з них відбуваються різні процеси, які певним чином змінюють особистість. Якщо на якійсь стадії розвитку інстинкти людини не отримують належного задоволення, вона боїться переходити на наступну, а якщо надмірно задовольняються – не виникає потреби розвиватися далі. В обох випадках виникає так звана фіксація розвитку, що зумовлює формування відповідних типів особистості:

1. Оральний тип. Вимогливий, нетерплячий, ревнивий, мстивий, спустошений, недовірливий, песимістичний, жадібний.

2. Анальний тип. Ригідний, прагне влади та контролю, стурбований можливою втратою контролю, а також вибором – підкорятись або бунтувати.

3. Фалічний тип. Чоловіки: демонстративні, конкурентні, прагнуть успіху, роблять ставку на власні чоловічі якості. Жінки: наївні, демонстративні, полюбляють фліртувати, спокусливі.

В індивідуальній психології А. Адлера, порівняно з поглядами Фрейда, акценти в розвиткові особистості переміщено з несвідомого та сексуальних інстинктів на соціальні прагнення та свідомість. Джерелами розвитку особистості вчений вважав почуття неповноцінності та прагнення його компенсації. Способи, за допомогою яких особистість долає почуття неповноцінності, стають частиною її стилю життя. На думку А. Адлера, людина від народження має соціальний інтерес (зацікавленість у спілкуванні й здатність до співробітництва) та прагне переваги.

Соціальне почуття або соціальний інтерес А. Адлер розумів як інстинктивну й одночасно як усвідомлену й керовану здатність. Вона спирається на почуття приналежності до групи, народу; на прагнення глибокої емоційної комунікабельності; інтерес до процесів, що відбуваються в суспільстві; віру в людей, здатність довіряти, бути відвертим, щирим і вільним у діалозі; на оптимізм та історичне почуття, готовність вислухати критику, тверезо оцінювати свої здатності, визнавати свою недосконалість, готовність виявити доброту, участь, ініціативу.

У кожної людини власний неповторний стиль життя. А. Адлер розробив типологію установок, обумовлених стилями життя (залежно від того, як вирішуються головні життєві завдання, залежно від рівня соціального інтересу й міри активності людини):

1. Управлінський тип: люди самовпевнені й напористі, з незначним соціальним інтересом. Вони активні, але не в соціальному плані, їм байдуже благополуччя інших, для них характерна установка переваги над зовнішнім світом. Основні життєві проблеми вони вирішують вороже, антисоціально (правопорушники, наркомани, злочинці тощо).

2. Споживацький тип: люди ставляться до зовнішнього світу паразитично й задовольняють велику частину своїх потреб за рахунок інших. У них немає соціального інтересу, вони прагнуть отримати від інших якомога більше. Міра їх активності невелика, тому малоймовірно, що вони заподіють страждання іншим.

3. Уникаючий тип: у цих людей немає достатнього соціального інтересу, активності, необхідної для вирішення власних проблем. Вони бояться невдач і ховаються від вирішення життєвих проблем, вони йдуть від усього, що загрожує труднощами або невдачею.

4. Соціально корисний тип: це зріла повноцінна особа, у ній сполучені висока міра соціального інтересу й високий рівень активності. Така людина щиро виявляє турботу про інших і зацікавлена у спілкуванні та взаємодії з іншими, вона усвідомлює, що вирішення основних життєвих проблем – роботи, дружби, любові – вимагає співпраці, особистої мужності, відповідальності й готовності робити свій внесок у благополуччя інших людей.

У аналітичній психології ще одного учня й опонента З. Фрейда К. Юнга лібідо розглядається як загальна життєва енергія. Сексуальність становить певну частину цієї базової енергії, але лібідо містить й інші прагнення – задоволення та творчості. На думку К. Юнга, значну роль у структурі особистості відіграє колективне несвідоме, де зберыгаэться кумулятивний досвід попередніх поколінь, і цей досвід є спільним для усіх людей унаслідок їх спільного походження. Важливою частиною колективного несвідомого є універсальні для людей різних культур образи або символи, які К. Юнг назвав «архетипи». Кількість архетипів, що містяться в колективному несвідомому, може бути необмеженою, проте особливе місце К. Юнг приділяє Персоні, Аніме, Анімусу, Тіні та Самості.

Персона (від лат. persona – маска) – це показуване обличчя людини, те, як вона намагається виявляти себе в стосунках, які соціальні ролі виконує відповідно до соціальних вимог. Персона служить тому, щоб справити враження на інших і приховувати від них істинну суть особи, вона потрібна для того, щоб знаходити порозуміння з іншими людьми у повсякденному житті.

Тінь є пригніченою, тіньовою, поганою й тваринною стороною особи, містить соціально неприйнятні сексуальні та агресивні імпульси, аморальні думки й пристрасті. Однак у неї є й позитивні властивості. К. Юнг розглядає Тінь як джерело життєвої сили, спонтанності, творчого начала в житті людини. На думку К. Юнга, функція свідомості (Его) полягає в тому, щоб спрямовувати в потрібне русло енергію Тіні, приборкувати згубну сторону своєї натури до такої міри, щоб жити в гармонії з іншими, хоч водночас відкрито виражати свої імпульси й насолоджуватися здоровим і творчим життям.

Самість інтегрує, поєднує всі структури психіки людини в єдине ціле за допомогою двох основних стратегій: екстраверсії (орієнтація на зовнішній світ і його об’єкти) та інтроверсії (орієнтація всередину самого себе). Ці стратегії протилежні, і, на думку К. Юнга, людина намагається їх інтегрувати, особливо в другій половині життя.

Неофрейдистські концепції особистості К. Хорні та Г. Саллівена джерелом її розвитку вважали міжособистісні відносини. На думку К. Хорні, формування особистості обумовлене стратегіями подолання базової тривоги – відчуттям, яке виникає в безпорадної та ізольованої від матері новонародженої дитини. Ці стратегії: рух до людей, рух від людей або рух проти людей. Здорова особистість реалізує їх комплексно, а невротична намагається надати перевагу якійсь одній, що викликає невроз.

Г. Саллівен вважав, що «Я» людини виникає внаслідок відображення нею оцінок оточуючих, переживання своєї цінності для інших, тобто є соціальним за своєю природою. Сторонами «Я» виступають: «Я-гарне», пов’язане з приємними спогадами, «Я-погане», пов’язане із загрозами втрати безпеки, та «не-Я», тобто частина «Я», котра заперечується внаслідок незносності відчуття тривоги. Найважливішу роль у розвиткові особистості відіграє соціальне прийняття людини, а її репутація в очах оточуючих стає джерелом самоповаги або тривоги.

Серед новітніх напрямків у межах психодинамічного напряму слід згадати теорію об’єктних відносин Х. Когута і О. Кернберга та теорію прихильності Дж. Баулбі.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]