12. 3. Види уваги

У психології описаний ряд різновидів уваги. У залежності від того, де знаходиться об’єкт уваги – у зовнішньому (матеріальні об’єкти, дії) чи у суб’єктивному світі особистості (власні думки, почуття, переживання), виділяють зовнішню і внутрішню увагу.

Зовнішня (сенсорно-перцептивна) увага спрямована на навколишній світ, тобто на об’єкти, які безпосередньо впливають на органи чуття. Така увага виявляється у відповідній позі людини, пристосуванні рецепторів, орієнтувальних рухах голови, очей та інших органів, особливій міміці (міміка уваги), певному напруженні м’язів, затримці інших побічних рухів. Наявність перцептивної уваги збільшує чутливість органів сприймання, сприяє ясності і чіткості відображення об’єктів та прискорює його. Зовнішня увага має місце також у виконанні виробничих актів, письмових завдань, грі на музичних інструментах, виконанні фізичних вправ. Така увага (рухова або моторна) може проявлятися у вигляді очікування початку якої-небудь дії (спортсмен на старті), що виявляється у відповідній позі, мобілізації необхідних для дії груп м’язів, гальмуванні зайвих дій, готовності реагувати за першим сигналом. Різниця між перцептивною і моторною увагою дуже відносна, тому що в сприйманні об’єктів завжди є рухові елементи, а у виконанні рухових актів – перцептивні. Перцептивна і рухова увага може бути як мимовільною, так і довільною.

Внутрішня (інтелектуальна) увага спрямована на власні психічні процеси, думки і переживання, на зв’язки та відношення предметів і явищ зовнішнього світу, які існують в уявлення людини та її думках.

Зовнішня увага є необхідною умовою пізнання і перетворення людиною оточуючого світу, внутрішня – необхідна умова самопізнання і самовиховання.

Важливу роль у здійсненні внутрішньої уваги відіграє мова, зокрема внутрішня. Зовнішнім виявом внутрішньої уваги є стриманість рухів, заглиблення людини у саму себе (розв’язування про себе подумки арифметичних та інших задач, акти обдумування різних питань, роздумування, пригадування, самоспостереження тощо).

Генетично внутрішня увага виникає пізніше, ніж зовнішня. Вона також буває як мимовільною, так і довільною. Будучи наслідком виникнення і розвитку розумової діяльності особистості, вона є водночас необхідною умовою успішного її здійснення. Особливо важлива вона там, де виконання людиною завдання потребує тривалої внутрішньої підготовки (виношування задуму, обдумування шляхів його реалізації, розміркування над певною проблемою т. ін.).

Зовнішня і внутрішня увага завжди виступають в єдності. Будь-яка діяльність людини вимагає спрямованості її психічних процесів як на зовнішні об’єкти, так і на свої власні думки та переживання.

Залежно від того, яким співвідношенням зовнішніх і внутрішніх умов визначається увага, тобто від наявності цільової спрямованості і рівня необхідних вольових зусиль розрізняють мимовільну (ненавмисну) і довільну (навмисну) увагу.

Під мимовільною розуміють таку увагу, яка не потребує від людини вольового зусилля і здійснюється без її попереднього наміру бути уважною. Її часто називають пасивною або вимушеною, тому що вона виникає і підтримується незалежно від свідомості людини. Мимовільна увага породжується предметами й явищами об’єктивної дійсності, які вражають людину своєю яскравістю, силою, раптовістю виникнення або зникнення тощо (яскраве світло, сильні несподівані звуки, раптова тиша після тривалого шуму).

Мимовільну увагу викликають два типи причин: об’єктивні особливості навколишніх предметів і явищ (інтенсивність, новизна, динамічність, контрастність) і суб’єктивні фактори, у яких виявляється вибіркове ставлення людини до навколишнього світу. До суб’єктивних причин відносимо відповідність зовнішніх подразників внутрішньому стану людини і, перш за все, її потребам (наприклад, голодна людина мимоволі звертає увагу на запах їжі, прислухається до розмови про страву). Дію цих причин фізіологічно можна пояснити запропонованим О. О. Ухтомським принципом домінанти. До цих причин віднесемо ті, які пов’язуються із загальною спрямованістю особистості. Те, що понад усе цікавить людину і складає сферу її інтересів (у тому числі і професійних), звертає на себе увагу навіть тоді, коли з цим ми зустрілися випадково. Загальна спрямованість особистості і наявність минулого досвіду безпосередньо позначається на виникненні мимовільної уваги. Також серед причин, які викликають мимовільну увагу, слід назвати ті почуття, які викликає у нас діючий подразник. Отже, таку увагу можна назвати переважно емоційною.

Мимовільна увага за своїм походженням буває безумовнорефлекторною і умовнорефлекторною. Безумовнорефлекторна мимовільна увага є природжена увага. Вона викликається в людини подразниками, які безпосередньо зв’язані з основними формами її життєдіяльності. Так, дитина завжди уважна до подразників, які завдають їй болю, або до змін у своєму організмі, які викликають відчуття голоду, спраги тощо. Сюди ж віднесемо ті подразники, які мимоволі викликають у людини так звані орієнтувальні, дослідницькі рефлекси. Це незвичні або сильні подразнення. Умовнорефлекторна мимовільна увага є не природженою, а вихованою. Вона викликається такими подразниками, які зв’язані з попереднім досвідом індивіда і стали для нього певними сигналами дійсності. Так, людина мимоволі уважна до подразників, які вказують їй на небезпеку; учень завжди виявляє увагу до шкільного дзвоника, який сигналізує про початок і кінець уроку.

Мимовільна увага, виникаючи внаслідок впливу безпосередніх подразників, здебільшого здійснюється механізмами першої сигнальної системи. Проте вища форма мимовільної уваги (умовнорефлекторна), часто зумовлюється і подразниками другої сигнальної системи, словами. Таким чином, мимовільна увага в своїх вищих формах є результатом взаємодії першої та другої сигнальних систем.

Під довільною розуміють таку увагу, яка виникає з попереднього наміру людини бути уважною і вимагає від неї певного вольового зусилля, тобто вона керується свідомою метою. Основною функцією довільної уваги є активне регулювання протікання психічних процесів.

У виникненні та підтриманні довільної уваги велику роль відіграє мова. Свідомо ставити перед собою завдання бути уважним до певних об’єктів, володіти своєю увагою, довільно організовувати свою психічну діяльність можна лише за допомогою мови.

Довільна увага розвивається з мимовільної, простішої. Процес переходу мимовільної уваги в довільну теж здійснюється за допомогою мови, яка дає можливість людині свідомо ставити перед собою мету бути уважною й її досягати. Ця увага найбільш інтенсивно розвивається в навчальній діяльності і відіграє в ній важливу роль.

Однією з важливих умов розвитку довільної уваги є розвиток волі.

У процесі діяльності, в міру того, як людина захоплюється працею, потреба у вольовому зусиллі поступово зменшується. Чим цікавішою стає праця, тим меншого напруження вона вимагає від людини. В результаті цього увага людини, лишаючись свідомою, цілеспрямованою, набуває нових рис – перестає потребувати вольових зусиль для свого підтримання, нагадуючи цим мимовільну увагу. Така увага називається післядовільною. У діяльності людини вона має дуже велике значення. Полегшуючи працю людини, вона, разом з тим, сприяє поліпшенню її продуктивності й якості. Особливо важливе значення післядовільна увага має в навчальній діяльності. Цікавлячись роботою, учні менше напружуються, менше втомлюються, менше розсіюють увагу, що позитивно позначається як на засвоєнні навчального матеріалу, так і на поведінці.

Поряд з індивідуальною формою уваги виділяють групову і колективну увагу. Вчитель на уроці має справу з усіма цими формами уваги. Колективна увага виявляється у зосередженості всіх учнів класу на одному об’єкті (розповіді вчителя, наочному посібнику, відповіді учня і т. ін.). І хоча колективна увага складається з зосередження самостійно працюючих учнів, на неї не можна механічно переносити закономірності індивідуальної уваги. У колективній увазі виявляються багато феноменів групової психології: психологічне зараження, взаємодія, групове навіювання, змагання та ін., вплив яких на увагу групи людей винятково великий. Під груповою увагою розуміють зосередженість уваги групи учнів на власному об’єкті в умовах роботи в колективі (наприклад, при виконанні лабораторних робіт). Індивідуальна увага – це зосередження свідомості індивіда на своєму завданні (контрольна робота, виконання вправ тощо).