Розумове виховання

Розумове виховання — систематичний, цілеспрямований вплив дорослих на розумовий розвиток дитини з метою формування системи знань про навколишній світ, розвитку пізнавальної діяльності, здатності до самостійного пізнання.

Розум людини — функція мозку, яка полягає у точному й адекватному відображенні закономірностей явищ навколишнього життя, а також у відповідній регуляції діяльності людини щодо освоєння дійсності та власного вдосконалення.

Розумовий розвиток — сукупність якісних і кількісних змін, які відбуваються у пізнавальних процесах (відчуттів і сприймання, мислення, мовлення, пам'яті й уяви) у зв’язку з віком й під впливом середовища, спеціально організованих виховних й навчальних впливів, власного досвіду дитини. Розумовий розвиток передбачає сформованість уміння міркувати, обґрунтовувати свої думки, діяти адекватно до вимог старших, виявляти інтерес до пізнання навколишнього середовища, здатність швидко і правильно розуміти те, що їй говорять, вибудовувати власні судження, користуватися поняттями й узагальненнями.

Рівень розумової активності — здатність дитини самостійно ставити пізнавальні завдання та знаходити способи їх вирішення.

Загальний метод розумової діяльності — здатність швидко і точно зрозуміти завдання, планомірно і послідовно вирішувати його, правильно оцінювати результати. Розумова діяльність дітей формується у процесі навчання під керівництвом дорослого.

Спостереження — цілеспрямоване збирання фактів про предмети і явища дійсності, поведінку і діяльність особистості з метою їх аналізу і тлумачення. Правильно організоване спостереження сприяє вихованню у дітей зосередженої уваги і поглиблює їхній інтерес до пізнання світу.

Дошкільне навчання (за визначенням О.Усової) є засобом прямого і безпосереднього впливу вихователя на дітей, основні завдання якого – дати конкретні відомості про навколишню дійсність, виховати правильне ставлення до неї, навчити дітей конкретних прийомів та дій, на основі всебічного розвитку готувати їх до школи. У процесі спеціального навчання діти вчаться аналізувати предмети, оволодівають стратегією пізнавальної діяльності.

Сенсорний (лат. Sensus - відчуття) розвиток дитини — розвиток її відчуттів і сприймання, формування уявлень про властивості предметів (форму, колір, розмір, положення у просторі тощо). Психофізіологічний механізм сенсорності виявляється в так званому сенсорному умовному рефлексі – відповіді на вплив умовного подразника – зміні чутливості. Як сенсорний подразник може виступати матеріальна річ чи явище, а також слово.

Сенсорні еталони — зразки якостей предметів, створені людством у процесі суспільно-історичного розвитку. Еталонами кольору є сім кольорів спектра та їх відтінки; еталонами форми — геометричні фігури; величини — метрична система мір та ін.

Результатом засвоєння дитиною сенсорної культури, створеної людством є її сенсорна культура.

У працях О.Запорожця, О.Усової, Н.Сакуліної, Л.Венгера сенсорне виховання дошкільників розглядається як педагогічне керівництво, спрямоване на вдосконалення і розвиток сенсорних процесів: відчуттів, сприйняття, уявлень; система педагогічних впливів, спрямованих на формування способів чуттєвого пізнання, вдосконалення відчуттів і сприймань.

Л.Венгер було виділено й досліджено 2 шляхи засвоєння систем сенсорних еталонів: перцептивний й інтелектуальний.

Перцепція - (від лат. – сприймання, пізнавання) – чуттєве сприйняття зовнішніх предметів. Системи сенсорних еталонів, засвоєні дитиною, виступають як основні засоби здійснення перцептивних дій. Зіставляючи якості предметів, які сприймаються повторно з відповідними елементами цих систем, дитина точніше й глибше пізнає різноманітні властивості конкретних предметів, її сприймання набуває цілеспрямованості й організованості.

Вітчизняна наука виділяє два основних сенсомоторних методи — обстеження й порівняння. При цьому особливу роль відіграє формування у дітей узагальнених способів обстеження предметів (спеціальними способами зіставлення якостей предметів із засвоєними зразками), які можуть бути використані в процесі пізнання багатьох якостей певного роду., тобто із способами обстеження предметів. Обстеження може йти по контуру (площинні предмети) або по об'єму (об'ємні предмети); воно залежить від діяльності, якою буде займатися дитина.

Порівняння — це й дидактичний метод, і одночасно розумова операція, за допомогою якої встановлюються риси подібності й розходження між предметами (об'єктами) і явищами. Порівняння може йти шляхом зіставлення предметів або їхніх частин, шляхом накладення предметів один на одного або прикладанням предметів одне до одного, обмацування, групування за кольором, формою або іншою ознакою навколо зразків-еталонів, а також шляхом послідовного огляду й опису виділених ознак предмета, способом виконання планомірних дій. Спочатку виділене лише загальне уявлення про предмет потім змінюється більше певним і детальним сприйняттям.

Таким чином, порівняння — це своєрідний механізм обстеження предмета, що допомагає встановленню співвідношення предметів за величиною, формою, просторовим положенням, за деякими іншими властивостями, а в результаті вирішує завдання засвоєння загальноприйнятої системи сенсорних еталонів. Підкреслимо, що порівняння, перебуваючи компонентом осмисленого сприйняття предметів (об'єктів, явищ), сприяє формуванню правильних уявлень про них, створює основу для узагальнення й систематизації знань.