9. 3. Форми й види спілкування

За формами й видами спілкування є дуже різноманітним. Серед форм можна виділити пряме й непряме спілкування, безпосереднє й опосередковане (лист, телефонний дзвінок), вербальне (словесне) й невербальне (міміка, жести, пози та ін.). Також є формальне й неформальне, масове й міжособистісне спілкування.

Види міжособистісного спілкування можна розкрити змістовніше, ґрунтуючись на суті процесів, що відбуваються, наприклад, за критерієм домінування: авторитарне (директивне), маніпулятивне, діалогічне (гуманістичне).

Мета авторитарного спілкування – контроль над поведінкою, установками і думками партнера, примус його до певних вчинків і рішень. Мета не ховається домінантним партнером і реалізується у відкритих наказах, вимогах, розпорядженнях. Таке спілкування є доречним і ефективним у тих сферах, де є статутні стосунки, в умовах екстремальних ситуацій; але таке спілкування недоречне у сфері інтимно-особистих, подружніх, дитячо-батьківських контактів.

Мета маніпулятивного спілкування завжди прихована й досягається непрямими методами контролю над думками й діями партнера. Прикладом здійснення маніпуляцій у масовому спілкуванні є реклама, пропаганда, багато процесів у бізнесі. У міжособистісному спілкуванні маніпуляції часто призводять до краху стосунків, оскільки партнер сприймається не як цілісна особистість, а як носій необхідних маніпуляторові якостей і можливостей. Маніпулятора характеризують брехливість, цинізм, недовіра до людей, примітивність відчуттів. Деякі професії (педагог, психолог) передбачають маніпулювання іншими, що може спричинити до деформації особистості.

Авторитарне й маніпулятивне спілкування схожі тим, що і в тому, і в іншому випадку людина сприймає своїх партнерів як об’єкт дії, відмовляючи їм в активності, унікальності, цінності.

Діалогічне спілкування передбачає рівноправ’я партнерів у взаємодії. Метою діалогічного спілкування є взаємне пізнання та взаєморозуміння, саморозкриття, досягнення спільних результатів за дотримання задоволення потреб учасників. Діалог передбачає довіру партнерові й сприйняття його особистості без будь-якої оцінки.

9. 4. Функції й сторони спілкування

Під функціями спілкування розуміються ті завдання, які виконує спілкування в процесі соціального буття людини. Функції спілкування різноманітні. Існують різні підстави для їх класифікації. Однією із загальноприйнятих є виділення в спілкуванні трьох взаємопов’язаних істотних характеристик (сторін) спілкування – інформаційної, інтерактивної й перцептивної (Г. М. Андрєєва, 1980). Відповідно до них виділяються інформаційно-комунікативна, регуляційно-комунікативна та афектно-комунікативна функції (Б. Ф. Ломов, 1984).

Комунікативна сторона спілкування й відповідно інформаційно-комунікативна функція в широкому сенсі полягає в обміні інформацією або прийомі-передачі інформації між індивідами, що взаємодіють. Обмін інформацією в людському спілкуванні має свою специфіку. На відміну від комунікації в технічних пристроях, у стосунках двох індивідів обидва партнери є активними суб’єктами. Обмін інформацією обов’язково передбачає взаємовплив на думки, відчуття й поведінку партнерів. Партнери повинні володіти єдиною системою кодування/декодування повідомлень. Це надає єдиного сенсу інформації, що передається й сприймається між партнерами. Передача будь-якої інформації можлива за допомогою різних знакових систем: зазвичай розрізняють вербальну комунікацію (де знакова система використовується мова) й невербальну (мова тіла, рухів і т. ін.).

Інтерактивний бік спілкування пов’язаний з виконанням регуляторно-комунікативної функції, що полягає в регуляції поведінки й безпосередньої організації спільної діяльності людей у процесі їх взаємодії. Під час взаємодії індивід може впливати на мотиви, цілі, ухвалення рішень, виконання і контроль дій, – тобто на всі складники діяльності свого партнера, включаючи взаємну стимуляцію й корекцію поведінки. Іншими словами, не буває спілкування без дії і регуляції, так само як взаємодії без спілкування.

Афективно-комунікативна функція спілкування виражена в регуляції емоційної сфери партнерів. Спілкування – найважливіша детермінанта емоційних станів людини. Увесь спектр специфічно людських емоцій виникає й розвивається в умовах спілкування людей: відбувається або зближення емоційних станів, або їх поляризація, взаємне посилення або ослаблення. Ця функція найбільше пов’язана з перцептивним боком спілкування, з процесами та механізмами сприйняття людини людиною.

Існують інші класифікаційні схеми функцій спілкування. Наприклад М. І. Шевандрін (1995) виділяє п’ять основних функцій спілкування:

1. Формувальна функція. Поза людським спілкуванням дитина не стає особистістю й не може увійти до суспільства повноправним його членом. У процесі спілкування дитина у взаємодії з дорослим засвоює інформацію про світ і товариство людей, активно її переробляє й будує власну картину світу. Надалі людина відтворює інформацію у власному досвіді.

2. Внутрішньоособистісна функція реалізується в спілкуванні людини з самим собою. Наше мислення діалогічне, що по суті є спілкуванням.

3. Функція підтвердження. У процесі спілкування людина має можливість підтвердити свою цінність для інших. Ця функція реалізується в багаточисельних ритуалах: вітанні, знайомстві, знаках уваги тощо. «Непідтвердження» є дуже обтяжливим – людину не помічають, ігнорують її думку, існування в цілому. Прагнення подобатися іншим людям і їх взаємні відчуття стосовно до нас становлять важливий бік соціального життя, відіграють значну роль у доброму самопочутті будь-якої людини.

4. Функція організації й підтримки міжособистісних стосунків – від ділових до інтимних. У процесі спілкування партнери встановлюють емоційні стосунки, які можуть впливати на результати взаємодії.

5. Прагматична функція реалізується в регуляції й здійсненні спільної діяльності.

Спілкування є обов’язковим компонентом праці, навчання, гри і всіх інших видів діяльності людини. Воно є умовою, без якої неможливе пізнання особистістю дійсності, формування в неї емоційного відгуку на цю дійсність та основаного на цьому пізнанні емоційного ставлення до світу.