- •Частина і. Психологія як наукова дисципліна розділ 1. Вступ до психології
- •1. 1. Об’єкт, предмет і завдання дослідження в психології
- •1. 2. Основні види психічних явищ
- •1. 3. Місце психології в системі наук
- •1. 4. Галузі і внутрішня структура психології
- •Розділ 2. Методологія і методи психології
- •2. 1. Методологічні основи сучасної психології
- •2. 2. Принципи психології
- •2. 3. Класифікації методів психології
- •2. 4. Характеристика організаційних, емпіричних, кількісних, якісних і інтерпретаційних методів у психології
- •Розділ 3. Історичний екскурс становлення психології як науки
- •3. 1. Етапи розвитку психології
- •3. 2. Розвиток вітчизняної психології
- •3. 3. Основні напрями сучасної психологічної науки
- •Розділ 4. Психофізіологічні механізми психічної діяльності
- •4. 1. Проблема зв’язку психіки з мозком
- •4. 2. Загальна характеристика мозку людини
- •4. 3. Поняття про рух та побудову рухів
- •4. 4. Загальне поняття про функціональні асиметрії мозку
- •4. 4. 1. Визначення функціональних асиметрій мозку
- •4. 4. 2. Специфіка законів функціональної асиметрії мозку
- •4. 4. 3. Види функціональних асиметрій мозку
- •4. 4. 4. Методи дослідження функціональних асиметрій мозку та основні результати досліджень
- •4. 4. 5. Функціональні асиметрії мозку та ефективність діяльності
- •4. 4. 6. Особливості психічних процесів, пов’язаних із функціональною асиметрією мозку
- •4. 4. 7. Особливості переробки інформації правою та лівою півкулями
- •Частина іі. Свідомість і несвідоме розділ 5. Свідомість і психіка
- •5. 1. Загальне уявлення про свідомість
- •5. 2. Структура, властивості і функції свідомості
- •5. 2. 1. Структура свідомості
- •5. 2. 2. Властивості свідомості людини
- •5. 2. 3. Функції свідомості людини
- •5. 3. Самосвідомість
- •5. 4. Становлення свідомості людини
- •Розділ 6. Несвідоме
- •6. 1. Історичні аспекти становлення вчення про несвідоме
- •6. 2. Види й прояви неусвідомлюваних процесів
- •6. 2. 1. Неусвідомлювані механізми свідомих дій
- •6. 2. 2. Несвідомі спонукачі свідомих дій
- •6. 2. 3.»Надсвідомі» процеси
- •6. 2. 4. Механізми й процеси підпорогового сприйняття об’єктів
- •6. 2. 5. Структури суспільного несвідомого
- •6. 3. Методи дослідження неусвідомлюваних процесів
- •6. 4. Психологічний захист особистості
- •Частина ііі. Особистість у діяльності і спілкуванні розділ 7. Психомоторика й дія
- •7. 1. Загальне поняття про психомоторику
- •7. 2. Механізми організації рухів
- •7. 3. Процес формування рухової навички
- •Розділ 8. Діяльність
- •8. 1. Поняття діяльності
- •8. 2. Діяльність як теорія та пояснювальний принцип
- •8. 3. Діяльність як об’єкт дослідження
- •8. 4. Суб’єкт діяльності
- •8. 5. Види діяльності
- •Розділ 9. Спілкування
- •9. 1. Поняття спілкування. Процеси спілкування. Спілкування й діяльність
- •9. 2. Спілкування й стосунки. Типи стосунків
- •9. 3. Форми й види спілкування
- •9. 4. Функції й сторони спілкування
- •9. 4. 1. Комунікативний бік спілкування
- •9. 4. 2. Перцептивний аспект спілкування
- •9. 4. 3. Інтерактивний аспект спілкування
- •Розділ 10. Особистість
- •10. 1. Категорія особистості
- •10. 2. Теорії особистості
- •10. 2. 1. Психодинамічні теорії
- •10. 2. 2. Гуманістичні теорії
- •10. 2. 3. Диспозиційні теорії
- •10. 2. 4. Когнітивні теорії
- •10. 2. 5. Діяльнісні теорії
- •10. 3. Розвиток особистості
- •Частина іv. Пізнання розділ 11. Відчуття. Сприйняття
- •11. 1. Поняття про відчуття
- •11. 2. Види відчуттів
- •11. 3. Основні властивості й характеристики відчуттів
- •11. 4. Адаптація і взаємодія відчуттів
- •11. 5. Характеристика основних видів чутливості
- •11. 5. 1. Зорові відчуття
- •11. 5. 2. Слух (слухова чутливість)
- •11. 5. 3. Нюх (чутливість до запахів)
- •11. 5. 4. Смакові відчуття
- •11. 5. 5. Шкірна і больова чутливість
- •11. 5. 6. Кінестетична та вестибулярна чутливість
- •11. 6. Поняття сприйняття
- •11. 7. Властивості сприйняття
- •11. 8. Класифікація процесів сприйняття
- •11. 9. Ілюзії сприйняття
- •Розділ 12. Увага
- •12. 1. Поняття про увагу
- •12. 2. Психофізіологічні механізми уваги
- •12. 3. Види уваги
- •12. 4. Властивості уваги та їх взаємозв’язок
- •12. 5. Відволікання, неуважність та порушення уваги
- •12. 6. Вікові закономірності розвитку уваги
- •Розділ 13. Пам’ять
- •13. 1. Визначення й загальна характеристика пам’яті
- •13. 2. Класифікації видів пам’яті
- •13. 3. Психофізіологічні основи пам’яті
- •13. 4. Процеси пам’яті
- •Розділ 14. Мислення
- •14. 1. Загальна характеристика мислення
- •14. 2. Мислення як процес. Етапи розумового процесу
- •14. 3. Логічні форми мислення
- •14. 4. Види мислення і рівні його протікання
- •14. 5. Співвідношення придбаного та вродженого у мисленні людини
- •14. 6. Індивідуальні особливості мислення
- •14. 7. Зв’язок мислення з іншими психічними явищами
- •Розділ 15. Уява
- •15. 1. Сутність і функції уяви
- •15. 2. Психофізіологічні основи уяви
- •15. 3. Процес уяви: його структура, способи й прийоми
- •15. 4. Види уяви
- •15. 5. Форми прояву уяви
- •15. 6. Уява й творчість
- •15. 7. Індивідуальні особливості уяви
- •Розділ 16. Мова і мовлення
- •16. 1. Загальна характеристика мовлення і мови
- •16. 2. Історія становлення вивчення мовлення і мови в психології
- •16. 3. Фізіологічні основи мовлення
- •16. 4. Види і функції мовлення
- •Розділ 17. Інтелект
- •17. 1. Поняття інтелекту
- •17. 2. Розвиток інтелекту в онтогенезі
- •17. 3. Теорії інтелекту в західній та вітчизняній психології
- •17. 4. Соціальний інтелект
- •17. 5. Емоційний інтелект
Розділ 10. Особистість
10. 1. Категорія особистості
Особистість безпосередньо проявляється в усіх сторонах життя людини і є предметом дослідження філософії, психології, соціології, педагогіки тощо. Психологія вивчає сутність психічних процесів, станів і властивостей особистості, а також закономірності її розвитку. Вчення про особистість (або персонологія) – це окремий і центральний розділ психологічної науки. Основна мета сучасної психології особистості – пояснити з позиції науки, чому люди поводяться так, а не інакше.
До основних завдань психології особистості належать: 1) дослідження спільного та індивідуального в проявах особистості; 2) вивчення структури особистості; 3) вивчення механізмів і закономірностей розвитку особистості; 4) опис, пояснення, прогноз і корекція особистісного розвитку.
Поняття «особистість» у психології вивчається протягом тривалого часу, але досі залишається недостатньо визначеним та спірним. Відомий американський персонолог Гордон Олпорт ще у 1937 р. нарахував у англомовній літературі близько 50 різних визначень цього терміна. Між ученими немає згоди щодо меж у дослідженнях особистості, власна позиція дослідника визначає вибір параметрів, які розцінюються як прояви особистості, та методологією їх дослідження. Однак усі вони згодні з тим, що саме особистість є інтегральною щодо більш простих психічних функцій.
Дослідникаи визнають, що особистість є «завжди і всюди продуктом біосоціальних умов» (В. М. Бехтерєв), «індивідуальним носієм природних, суспільних та історичних відносин» (О. Ф. Лосєв), «цілісною індивідуальністю в її соціальному розвиткові» (Б. Г. Ананьєв). Сучасний український учений М. Й. Варій відзначає, що особистість можна зрозуміти тільки в системі стійких міжособистісних зв’язків, опосередкованих змістом, цінностями, сенсом спільної діяльності кожного з її учасників, тобто особистість постає як реальність для інших.
Д. О. Леонтьєв пропонує чотири положення, наявні в різноманітних визначеннях особистості:
1. Особистість притаманна кожній людині, принаймні з певного віку.
2. Особистість – це те, що відрізняє людину від тварин, у яких особистості немає.
3. Особистість – це продукт історичного розвитку, який виникає на певному етапі еволюції людського суспільства.
4. Особистість – це індивідуальна характеристика, яка відрізняє одну людину від іншої.
Людина здатна взаємодіяти зі світом, використовуючи досвід, накопичений людством, та привласнений нею через соціальні механізми передачі цього досвіду (спілкування, мова, знакові механізми культури). Людина має свій власний внутрішній світ і стає особистістю, яка відрізняється від інших людей. Поняття особистості відображає здатність людини виступати автономним носієм загальнолюдського досвіду та історично набутих людством форм поведінки й діяльності. Людина стає особистістю, а не народжується нею.
Таким чином, особистість – це багаторівнева система індивідуально-психологічних характеристик, які складають унікальну структуру властивостей, забезпечують індивідуальну своєрідність, часову та ситуаційну стабільність переживань і поведінки людини, що дозволяє індивідові адаптуватися до мінливого соціального середовища. Коротше, особистість можна визначити як людину в сукупності її соціальних та життєво важливих якостей, набутих нею в процесі соціального розвитку, єдність психологічної структури та соціальної індивідуальності людини.
Особистість як система має власні характеристики, які відрізняють її від інших проявів психічного. За цими характеристиками вибудовується більшість тлумачень поняття особистості:
1. Особистість розглядається як гіпотетична структура або організація елементів. Особистість є єдністю та цілісністю, результатом інтеграції її складників та зв’язків між ними, а не просто механічною сумою процесів, станів та властивостей. Саме особистість забезпечує існування індивідуальних відмінностей між людьми.
2. Особистість характеризується активністю. Поряд з реактивністю реагування (поведінка виникає або змінюється безпосередньо під впливом стимулів середовища), яка притаманна живим істотам, особистість спонукається власними усвідомленими мотивами й здатна планувати свою поведінку. Унаслідок цього людина здатна активно змінювати навколишній світ «під себе», а не пасивно пристосовуватися до нього.
3. Особистість обумовлює стабільність поведінки, забезпечує переживання людиною безперервності життя в часі та просторі. Стійкість психічного строю, яка забезпечується особистістю, дає можливість певною мірою прогнозувати поведінку людини в різних ситуаціях.
4. Особистість характеризується в еволюційному процесі як об’єкт впливу внутрішніх і зовнішніх умов, включаючи спадковість, соціальний досвід та динамічне зовнішнє середовище. Разом із стійкістю, мінливість особистості становлять діалектичну єдність: особистість залишається стійкою саме тому, що в мінливих умовах середовища здатна змінюватися, зберігаючи при цьому свої базові якості. Зниження такої пластичності особистості призводить до дезадаптивних форм психічного реагування та поведінки.