2.5 Додаткові об'єкти рибництва.

В якості додаткових риб використовують судака, щуку, сома, буффало і ін.

Судак має дві форми: прісноводу і напівпрохідну. Нереститься в перших числах травня при температурі води 6-12°С. Ікру відкладає на глибині 0,5-1 м на прикореневі частини рослин. Самець готує місце для кладки ікри і охороняє її. У риб завдовжки 40-60 см плодючість складає 200-500 тис. ікринок, у дуже крупних особин - більше 1 млн. Ікринки клейкі, з великою жировою краплею. Розвиток залежно від температури води триває від 3 до 10 днів.

Молодь судака харчується планктоном, личинками хірономід, а за наявності доступної за розмірами молоді риб рано переходить на хиже живлення. Тому судак - хижак. Харчується він бичками, кількою, молоддю риб, а також гаммаридами, креветками. Найбільша інтенсивність живлення риб починається з травня по жовтень.

Судака розводять в цілях відтворювання риби в природних водоймищах і він є об'єктом товарного рибництва. В ставках при великій кількості їжі цьоголітки його досягають маси 120-150 г, дволітки - 450-500 г.

Щука мешкає в прісних водах. Статевої зрілості в природних умовах досягає на 3-4-у році життя. Плодючість щуки залежить від віку і коливається від 17,5 тис. до 1 млн. ікринок. Нереститься щука весною при температурі 3-4°С. Цінність щуки як об'єкту вирощування в ставках полягає в тому, що вона є свого роду меліоратором. Щука добре росте. Її м'ясо відрізняється високими смаковими якостями. Цьоголітки щуки досягають маси 350-500 г і більш. Щука добре переносить дефіцит кисню. В нагульних ставках рибопродуктивність щуки може складати 40-50 кг/га.

Сом - хижак, харчується малоцінною рибою, жабами і пуголовками, дрібними водними тваринами та комахами. Вирощують його в ставках спільно з коропом як додаткову рибу. В ставках сом знищує смітну рибу, яка є конкурентом в живленні коропів. В зимовий час не харчується. Статевої зрілості досягає на 3-4-у році життя. Плодючість сома 11-480 тис. ікринок. Нереститься ця риба при температурі 18-22,5°С. Самці охороняють ікру.

Буффало - представники північноамериканської іхтіофауни. В нашій країні успішно акліматизовані: великоротий, малоротий і чорний буффало. Дорослі особини великоротого буффало харчуються крупними формами зоопланктону, а чорного і малоротого - бентосними організмами. Статева зрілість наступає у самок у віці 4-5 років, у самців на рік раніше.

Питання для самоперевірки

1. Біологічна характеристика осетрових риб. 2. Біологічна характеристика лососевих риб. 3. Біологічна характеристика сигових риб. 4. Біологічна характеристика коропових риб. 5. Охарактеризувати додаткові об’єкти рибництва.

3 Теоретичні основи штучного розведення риб

3.1 Теорія екологічних та внутрішньовидових груп риб.

Для мети рибництва особливо важливо знати екологічні групи по відношенню їх до місця існування і місця нересту.

За місцем існування риб поділяють на:

Морські риби - постійно живуть і розмножуються в морі (камбала, тунець, скумбрія та ін.).

Прохідні риби - живуть в морі, а розмножуються в річках, по яких більшість з них проходить сотні кілометрів, долаючи течію, пороги, водоспади. До них відносяться: білуга, осетер, севрюга, лососі, ряд оселедців та ін. Також до прохідних відносяться вугор і річкова камбала, що живе в прісних водоймах, а розмножуються в морі.

Напівпрохідні риби - мешкають в основному в опріснених ділянках моря, а для розмноження входять в річки, не підіймаючись по них так високо, як прохідні. До груп напівпрохідних входять: сазан, лящ, судак, вобла, тарань та ін.

Прісноводі риби – живуть в річках і прісних озерах. До них відносяться: карась, в ‘язь, щука, плітка і житлові (туводні) форми напівпрохідних риб – сазан, лящ, судак.

Місце нересту є пристосуванням риб до найбільш сприятливих умовам для ембріонального і постембріонального розвитку. Виходячи з цього С.Г. Крижанівський розділив усі риби на 5 екологічних груп:

Літофіли – розмножуються на кам'янистому грунті звичайно в річках, на течії або на дні оліготрофних озер і в прибережних ділянок морів, як правило, але не завжди в сприятливих умовах дихання. До цієї групи відносяться осетрові, лососі, звичайний вусань, подусти, сиги.

Фітофіли – розмножуються серед рослин, відкладають свою ікру в стоячій або слабко проточній воді на молоду зелену рослинність (або на відмерлу). До цієї групи відносяться: щука, сазан, лящ, вобла, тарань, карась, лин та ін.

Псамофіли – відкладають ікру на пісок, іноді прикріплюючи її до корінців рослин. Розвиваються звичайно в сприятливих для дихання умовах. До цієї групи відносяться – піскарі, шиповки, деякі гольці.

Пелагофіли – розмножуються в річках і озерах. Вони відкладають прозору ікру в товщу води. Ембріональний розвиток відбувається в плавучому стані і за сприятливих для дихання умов. До цієї групи відносяться прохідні оселедці, чехоня, білий амур, товстолобики, тріскові.

Остракофіли – відкладають ікру під стулки молюсків, іноді під панцирі крабів. До них відносяться горчаки.

Живонароджуючі риби – мають внутрішній тип запліднення та розвитку ембріонів (родина акулових). Мають 100 % зберігання ембріонів.

Природно, що виділені групи не охоплюють всіх риб. Деякі риби відносяться одночасно до різних груп, наприклад літофільно-фітофільні риби (рибець нереститься як на рослинах, так і на камінні). Знання екологічних груп дає можливість біологічно обгрунтовано вести технологічний процес штучного риборозведення.

Теорія внутрішньовидових груп риб. Час нересту різних видів риб приурочено до певних сезонів року. У зв'язку з цим промислових риб ділять на дві групи:

Весняно-літньонерестуючі – щука, сом, судак, вобла, сазан, рибець, лящ, осетер, білуга, севрюга.

Осінньо -зимовонерестуючі – лососі, сиги, білорибиця, лин.

Перша група риб нереститься в березні-серпні, друга у вересні-січні. Неоднакові терміни відкладання ікри властиві рибам одного виду і однієї популяції. Л.С. Берг, вивчаючи лососів, виявив у кети дві групи, що розрізняються між собою за деякими ознаками. Ці групи він назвав літньою і осінньою расами. Літня раса була названа яровою, а осіння – озимою.

Ярові риби мігрують з моря в річки, де вони відкладають ікру в тому ж році. Озимі йдуть з моря в річки, де вони нерестяться тільки наступного року.

Наприклад: хід літньої кети в річку починається на початку липня і закінчується в середині серпня. Осіння кета заходить в річку в кінці липня - середині серпня, а масовий хід в кінці серпня – початку вересня. Нерест відбувається з вересня по жовтень.

М.О. Гербильський, Б.М. Казанський і І.О. Бараннікова вивчали особливості розмноження курінського і волзського осетра і встановили наявність біологічних груп в середині їх популяцій: ранній яровий осетер (заходить весною, нерест - середина травень - червень), пізній яровий осетер (заходить весною-літом, нерест в серпні), озимий осетер літнього ходу (заходить в травні, нерест навесні наступного року) і озимий осетер осіннього ходу (заходить в серпні, нерест в квітні).

За М.О. Гербильським, внутрішньовидовою біологічною групою є сукупність особин, відмінних від інших риб свого виду особливостями розвитку і розмноження.

Озимі раси осетрових, що зайшли в річку з яєчниками в IV стадії зрілості (овоцити досягли дефінітивних розмірів), зимують в ній. Овоцити ж знаходяться в такому стані аж до весни. Коли настають сприятливі умови для нересту цих риб (нерестові обставини), відбувається завершення оогенеза під впливом гонадотропного гормону гіпофіза.

Знання особливостей внутрішньовидових біологічних груп дозволяє правильно вибрати місце розташування рибних підприємств, визначити терміни розміщення плідників на витримку, а також раціонально організувати роботу рибного підприємства.