1 Предмет і завдання курсу. Історія розвитку штучного риборазведення. Вплив господарської діяльності людини на відтворення рибних запасів

1.1 Предмет і завдання курсу.

Дисципліна «Біологічні основи рибного господарства» має велике значення для підготовки фахівців рибного господарства.

Основні задачі дисципліни – вивчення біологічних особливостей розмноження і розвитку плідників, особливостей дозрівання статевих продуктів, отримання ікри, витримки і підрощувань личинок, вирощування молоді і дорослої риби.

В предмет вивчення курсу «Біологічні основи рибного господарства» входять: як самі об'єкти риборозведення, так і їх біологічні особливості, а також особливості акліматизації риб і кормових організмів.

Рибництво і аквакультура є перспективною і високорентабельною галуззю рибного господарства. Вони дозволяють створити сировинну базу рибної промисловості в умовах наростаючої антропогенної дії на природу.

Під аквакультурою розуміють комплекс заходів, що забезпечують збереження, збільшення рибних запасів водоймища.

Аквакультура в даний час має декілька складових – відтворення гідробіонтів, товарна аквакультура і пасовищна аквакультура.

Предмет «Біологічні основи рибного господарства» створює теоретичний фундамент для всіх напрямів аквакультури.

1.2 Історія розвитку штучного розведення риб.

Рибництво закордоном. Риборозведення було відоме з глибокої давнини. Задовго до нашої ери в країнах сходу, а потім і в Римській імперії існували найпростіші способи риборозведення, які зводилися до поліпшення умов розмноження риб у водоймищах. Пізніше вирощування риби стали проводити в обмежених прісноводих або солонувато-водних водоймищах – невеликих озерах, штучних водоймищах (водосховищах, ставках), різного роду лагунах. В 1420 р. у Франції абат Римського монастиря Пеншон штучно розводив цінні види риб, у тому числі форель в садках, ставках, струмках та невеликих річках. Він влаштовував довгі вузькі дерев'яні ящики, дно яких було покрито шаром піску, бічні сторони зроблені з лозин верби або очерету. На дно ящика він поміщав «заздалегідь запліднену ікру» і ставив ящики під проточну воду (струмки, річки, канави). Вода вільно протікала через бічні стінки, ікра форелі розвивалася, викльовувались личинки. Це був великий науковий крок вперед.

В першій половині XVII століття ще сумнівалися в тому, що у риб відбувається зовнішнє запліднення. Навіть відомий природодослідник Карл Лінней (1707-1778) вважав, що самці риб випускають сперму у воду, а самки вбирають її в себе і всередині відбувається запліднення.

Стефан Людвіг Якобі (1711-1784) в 1763 р., а потім в 1765 р. опублікував статті про своє відкриття штучного запліднення ікри форелі. Він спостерігав в природних умовах розмноження (нерест) форелі в струмках і відтворював це в штучних умовах. Для цієї мети він відціджував ікру форелі в посудину з водою, потім в ту ж посудину відціджував сперму в достатній кількості, щоб зробити воду каламутною. Такі ж досліди він проводив з іншими рибами. У всіх випадках ікра запліднювалася, і викльовувались личинки. Якобі своїм відкриттям довів, що запліднення ікри риб відбувається у воді. Спосіб, запропонований Якобі, в літературі рибовода отримав назву мокрого способу запліднення.

Відкриття Якобі було забуто, але знов це питання виникло у Франції в 40-х роках XIX століття. В 1842 р. Ремі і Жєєн в струмках Вогезських гір (Франція) повторили штучне запліднення форелі мокрим способом. Активну участь в розробці цього методу взяв французький ембріолог Жан Віктор Коста. Він удосконалив технологію інкубації ікри, створивши інкубаційний апарат.

В 1852 році в долині Рейну (Ельзас) був відкритий перший в Європі Гюнінгенський рибоводний завод, який був обладнаний інкубаційними апаратами, запропонованими Коста. Надалі в Західній Європі відкривається декілька рибоводних заводів. Починається період розвитку рибництва, поповнюютья природні запаси цінних промислових риб.