15.2 Питомі показники виходу рибної продукції при монокультурі рибництва і в комплексі з рослинництвом і тваринництвом.

Не дивлячись на те, що рибництво на місцевих водоймищах – одна з маловитратних галузей сільськогосподарського виробництва, здатного без додаткових кормів і лише за рахунок самовідновної кормової бази ставків і озер забезпечити приріст до 200-400 кг/га в північних і середніх широтах Європи і до 800-1000 кг/га в південних її регіонах, чисте «монорибне» сільськогосподарське виробництво має великий потенціал при інтеграції з рослинництвом і тваринництвом.

Фахівці Національного університету рибного господарства і іригаційного рибництва (НУРГ) науково обгрунтували численні варіанти інтегрованої біотехнології використання водоймищ і території навколо водного простору для комплексної сільськогосподарської діяльності. Зокрема, інтегроване ведення виробництва веде до:

- зменшення питомої витрати води і землі на одиницю біопродукції;

- здійснення сільськогосподарськими рослинами процесу утилізації

посліду водоплавних птахів (гусей, качок), органічних і мінеральних

речовин, біоплівки;

- запобігання біогенному забрудненню водоймищ;

- зростання виробництва риби до 3-5 т/га;

- додаткового виробництва гусей і качок до 0,5-1,0 т/га з нагульного

ставка або малого озера.

Фахівці рекомендують розміщувати на 1 га пасовищ в кількості 300-350 гусей і стимулювати їх вигул на водоймищі, що дозволяє дотримуватись санітарно-гігієнічних вимог якості води і добиватися ефективного меліоративного ефекту від інтегрованого водоплавного птахівництва для рибницького господарства.

При нагулі риби, особливо коропа і рослиноїдних риб, доцільно дотримуватися змішаної посадки, коли в озері або нагульному ставку утримуються дві-три вікові групи одночасні, з переважанням за чисельністю крупних риб. В даному випадку комплексний біомеліоративний ефект дії риби і гусей на водні рослини, спушення донних відкладень і прискорення обороту біогенів зростає.

На півдні України в межах Одеської, Миколаївської областей і сусідніх з ними областей малі риботоварні ферми успішно культивують хутрового звіра – нутрію. На Уралі і в Сибіру відходи рибництва і рибальства використовують для вирощування кліткових хутрових звірів – нірки, песця, лисиць.

Комплексне птахівницько-звірівницьке підприємство (приватне, кооперативне) повинне володіти достатніми водними і земельними територіями (не менше 100-200 га водоймищ і до 50-100 га різних сільгоспугідь), тому що в ньому буде доречним також поєднання невеликого м'ясомолочного тваринництва, рільництва і навіть садівництва. Вибір оптимальної інтеграції залежить від можливості отримання (закріплення, придбання) конкретної земельної площі і водоймищ, що дозволить розрахувати потенційну товарну продуктивність господарства, його потужність, економіку і потребу в трудових ресурсах (постійних і тимчасових).

Виходячи з наявності трудових ресурсів і документа, що існує в Україні, «Планування єдиних норми часу в різних рибоводно-сільськогосподарських підприємствах», можна класифікувати як мінімум три групи фермерських (кооперативних) господарств (підприємств) – малої, середньої і великої потужності. Їх початковою базою буде площа водних і земельних угідь, що дозволяють мікроколективу (сім'ї) рентабельно вести багатопрофільне (інтегроване) сільське господарство. Це викликано і тим, що при плануванні потенційної сукупності біопродукції в господарстві найбільш вірним і апробованим є розрахунок на одиницю водної площі та площі оточуючих земельних угідь.

Такий підхід дозволяє вести об'єктивний розрахунок сумарного біогенного навантаження, щоб уникнути екологічної депресії інтенсивно експлуатованої території і добиватися стабільних господарських результатів у виробництві екологічно чистої харчової продукції.

Ефективність товарного рибництва, інтегрованого з іншими видами сільськогосподарського виробництва, об'єктивно розраховується, коли використовують інтегральні оцінки питомого виходу продукції, враховуючи не тільки водоймище (ставок, озеро), але і суміжні з ним зернові території. Це дозволяє регулювати рівень трофії території, застосовуючи до неї умови експлуатації в режимі агрогідробіоценозу.

Оцінка продукції агрогідробіоценозу проводиться з урахуванням як рослинної, так і тваринної продукції з розрахунком в енергетичних одиницях – калоріях або джоулях (1 Дж = 0,24 кал).

Пріоритет при використанні землі, включаючи розташовані на ній малі водоймища, слід визначати на основі доходу, витрат і прибутку кожної окремої галузі інтегрованого господарства. Такий шлях ведення сільськогосподарського виробництва на земельних територіях навколо водоймищ, на основі інтеграції з рибництвом, науково обгрунтований і перевірений багатовіковою практикою різних країн і народів. Отже, комплексні технології, екологічно адаптовані до регіональних умов України, є реальними для вирішення продовольчих завдань в районах, що мають в своєму розпорядженні водні ресурси.

Рисунок 15.1 Схема ефективного використання озера та земельних угідь навколо водного простору для отримання інтегрованої біопродукції.

1 – зрошення овочевих плантацій; 2 – пасовища м’ясо-молочного скотарства на зрошуваних пасовищах; 3 – вирощування життєстійкої молоді риб в ставках; 4 – вирощування товарної риби в плавучих садках; 5 – вирощування полі культури швидкорослих риб в озері; 6 – літній нагул качок та гусей в рухомих вольєрах; 7 – вирощування хутрових тварин.