1. Міжособистісні ролі:

• є обличчям організації (символ організації);

• встановлює контакти між організацією й іншими фірмами;

• є формальним керівником, лидером, набирає і мотивує персонал.

2. Інформаційні ролі:

• приймає і накопичує інформацію;

• передає інформацію усередині організації;

• надає інформацію стосовно діяльності організації поза нею.

3. Ухвалення рішень:

• вносить зміни, пропонує проекти;

• проявляє турботу про організацію;

• розподіляє ресурси;

Сучасні вимоги до особистості менеджера:

• профільна повна вища освіта освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст" або "магістр";

• загальні знання в сфері управління організацією;

• компетентність у технології виробництва і в галузі виробництва, до якої належить організація;

• вміння управляти людьми, знання здібностей своїх підлеглих, захист їх інтересів на справедливій основі;

• створення позитивного соціально-психологічного клімату в колективі;

• володіння навичками підприємництва, ринковим мисленням і поведінкою, здатність до ініціативи, вміння перерозподіляти ресурси організації з метою найбільш вигідного їх застосування;

• прийняття обгрунтованих і компетентних рішень;

• наявність практичного досвіду і знання питань аналізу економічної ситуації;

• вміння проводити маркетингові дослідження.

Питання 3. Ранні етапи розвитку управлінських систем

Зрозуміло, що ще до появи менеджменту як специфічного виду діяльності та наукової системи, управління розвивалося у міру розвитку суспільства і виробничих систем.

В еволюції управлінських систем умовно виділяють п΄ять етапів:

Перва управлінська революція - релігійно-комерційна (V тисячеріччя до н.е.) пов΄язується із зародженням писемності в стародавньому Шумері в V тисячолітті до н. е. Вважається, що це революційне досягнення в житті людства привело до виникнення особливого прошарку "жерців-бізнесменів", котрі успішно здійснювали релігійно-комерційні й торгові операції, вели ділове листування і комерційні розрахунки.

Друга управлінська революція - світсько-адміністративна (ІІ тис. до н.е.), пов'язується з діяльністю вави­лонського царя Хаммурапі (1792—1750 рр. до н. е.), що видав звід законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними групами населення. Цими законами вво­дився світський стиль управління, посилювалися контроль і відпові­дальність за виконання робіт.

Третя управлінська революція відома як виробничо-будівельна (І тис. до н.е.). Вона передбачала поєднання державних методів управління з конт­ролем за діяльністю в сфері виробництва та будівництва і відбулася в часи правління Навуходоносора (605—562 рр. до н. е.).

Четверта управлінська революція - промислова (ХVІІ-ХVІІІ ст.) відбулася в період зародження капіталізму й індустріального прогресу європейської цивілізації (XVII—XVIII ст.). Її головним результатом стало зародження про­фесійного управління. Поряд з емпіричними методами в управлінні стали впроваджуватися прикладні розробки й експерименти, результати яких допомагали визначати норми ви­робітку і винагороди, оптимальні терміни роботи устаткування, обся­гу випуску продукції, удосконалювати організацію виробництва і праці. Під час промислової революції було зроблено перші спроби перекласти ідеї управління на папір з метою виробити його узагаль­нюючі принципи, внаслідок чого було закладено необхідні умови теорії менеджменту. Революційну концепцію поділу, спеціалізації, кооперації та підвищення продуктивності суспільної праці виклав класик політичної економії А. Сміт у праці "Багатство народів".

П'ята управлінська революція (кінець XIX — початок XX ст.) відома під назвою бюрократичної; її теоретичною платформою стала концепція "раціональної бюрократії" відомого соціолога, економіста Макса Ветера.

Основні її результати:

• формування великих ієрархічних структур,

• поділ управлінської праці,

• введення норм і стандартів,

• встановлення посадових обов'язків і відповідальності менеджерів.

Виникнення менеджменту як наукової системи управління виробництвом було відповіддю на потреби промислового розвитку кінця XIX — початку XX ст. Специфічні риси цього періоду умовно поділяють його на три етапи (Додаток 1).

Історично періодизація менеджменту показує залежність його розвитку, насамперед, від зовнішніх умов і насамперед від історичного етапу суспільства.

Виходячи з історичної періодизації розвитку менеджменту, можна виділити 3 основних напрямки розвитку теорії та практики менеджменту:

це товарна концепція (кінець ХІХ-початок ХХ століття),

збутова (30-50-ті роки) і

маркетингова (з кінця 50-х, початку 60 -х років).

Період панування товарної концепції характеризувався тим, що менеджмент займався головним чином виробничими проблемами, що стосуються потужності виробництва, способів організації праці і кількості продукції, що випускається. Цей напрямок пов'язаний насамперед з класичними теоріями менеджменту, наукової організації праці (Тейлор, Мейо). Для цього періоду характерним було те, що зазвичай попит перевищував пропозицію і збут продукції не вимагав спеціальних зусиль.

Поворот до збутової концепції відбувається тоді, коли пропозиція починає перевищувати попит. Протягом цього періоду проблема збуту - в широкому розумінні-набуває найбільшу вагу. Позиції маркетологів посилюються, їх функції переглядаються головним чином в бік розширення відповідальності. Мірою ефективності роботи збутовика, а отже, і винагороди, найчастіше виявляється обсяг продажів, якого йому вдалося домогтися. Хоча прибуток і не ігнорується, збутовик не несе за її розміри прямої відповідальності. Вважається, що підвищення обсягу продажів автоматично веде до збільшення прибутку. Найбільш значним результатом розвитку збутової фази є свідомість значущості ринкових проблем і початок широкого проведення ринкових досліджень.

Перехід до маркетингового напрямку пов'язаний із зацікавленістю менеджменту в прибутку і віддачі капіталу, а не лише в обсязі продажів. Збутова концепція була пов'язана тільки з обсягом продажів. Маркетингова ж означає орієнтацію на споживача.