Види комунікацій

1. В залежності від статусу комунікації (санкціоновані чи несанкціоновані вищим керівництвом):

формальні комунікації є наслідком ієрархії влади в організації, відповідають прямому ланцюгу команд і є частиною комунікацій, необхідних для виконання певної роботи в організації;

неформальні комунікації виникають спонтанно, несанкціоновані менеджментом. Вони підтримують формальні комунікації, заповнюють розриви, що існують у формальних комунікаціях і переслідують такі цілі:

– надають можливість робітникам організації задовольнити потреби в соціальній взаємодії;

– здатні спростити комунікації, створюючи альтернативні, часто більш швидкі та ефективні проти формальних, канали обміну інформацією.

2. За характером спрямованості.

Міжрівневі комунікації: Нисхідні комунікації – передавання інформації з вищіх рівнів управління на нижчі. Використовуються для спрямування, координації і оцінки діяльності підлеглих. За допомогою нисхідних комунікацій підлеглим передається інформація про поточні завдання, рекомендовані процедури, прийняті рішень тощо.

Висхідні комунікації – передавання інформації з нижчих рівнів управління на вищі. За допомогою таких комунікацій керівники отримують інформацію про стан справ на нижчих рівнях управління. Обмін інформацією по висхідній здійснюється у формі звітів, пропозицій, пояснювальних записок тощо.

Висхідні комунікації мають тенденцію до більшого викривлення інформації проти нисхідних.

Горизонтальні або бокові комунікації - відбуваються між членами однієї групи або співробітниками рівного рангу. Вони необхідні для того, щоб прискорити і полегшити обмін інформацією в організації, координувати і інтегрувати різні функції в організації.

Горизонтальні комунікації можуть бути як формальними, так і неформальними.

Діагональні комунікації.ї – комунікації, які перехрещують функції і рівні управління організації, проходять крізь них. Вони важливі в ситуаціях, коли члени організації не можуть здійснювати ефективний обмін інформацією по іншим каналам.

Комунікаційна мережа — це з'єднання певним чином учасників комунікаційного процесу за допомогою інформаційних потоків.

Вибір типу комунікаційної мережі залежить від цілей, які ставить перед собою менеджер.

В таблиці 4.2 надано характеристику типів комунікаційних мереж залежно від швидкості передавання повідомлення, точності повідомлення, ймовірності наявності лідера, морального стану підлеглих.

Таблиця 4.2

Характеристика комунікаційних мереж

Критерії оцінки	Базові типи мереж
	Ланцюгова	Y-мережа	Розкладена (кластерна)	Кільцева	Повного взаємозв’зку
Швидкість передавання повідо­м­лення	середня	середня	Велика	мала	велика
Точність повідом­лення	висока	висока	Висока	низька	середня
Ймовірність наявності лідера	середня	середня	Висока	відсутня	відсутня
Моральний стан підлеглих	Середній	середній	Низький	високий	високий

Управління комунікаційними процесами в організації передбачає:

• пошук та визначення перешкод на шляху до ефективної комунікації;

• розробку і реалізацію способів усунення таких перешкод і підвищення ефективності комунікаційних процесів.

Існує багато факторів, що перешкоджають здійсненню ефективної комунікації, основними з яких є:

1. Фільтрація. Коли робітник говорить те, що бажає почути його керівник. Фільтрація є функцією: а) конфлікту між сферами компетенції; б) конфлікту інтересів і потреб відправника і одержувача повідомлення; в) висоти структури організації (чим вище рівень управління, тим більше умов для фільтрації); г) отриманого досвіду попередніх негативних комунікацій.

2. Вибіркове сприйняття. Одержувач краще сприймає ту інформвацію, яка відповідає його потребам, мотивації, досвіду та іншим особистим характеристикам.

3. Семантичні бар’єри. Однакові слова мають різне значення для різних людей. Вік, освіта, культурне середовище – три найбільш важливих фактори, які впливають на значення слів, що використовуються в процесі комунікаціїй.

4. Поганий зворотній зв’язок.

5. Культурні відмінності (розбіжності) між відправником і одержувачем інформації.

6. Інформаційні перевантаження. Вони виникають внаслідок неефективного розподілу повноважень між керівниками і виконання ними функцій, які не властиві їх рівню управління.

Основними методами, що допомагають вирішувати такі проблеми, є:

1. регулювання інформаційних потоків (поділ проблем на такі, що вирішуються менеджером, і такі, що можуть бути делеговані підлеглим);

2. удосконалення зворотнього зв’язку;

3. використання емпатії. Емпатія – це спроможність поставити себе на місце співбесідника, врахувати його почуття, особливості характеру тощо;

4. заохочення взаємної довіри;

5. спрощення мови повідомлення;

6. розвиток здібностей ефективно слухати.