44. Загальна будова та розвиток мотиваційної сфери людини.

 Термін “мотивація” являє собою більш широке поняття, ніж термін “мотив”. Слово “мотивація” використовується в сучасній психології у двоякому смислі: воно позначає систему чинників, що детермінують поведінку (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато чого іншого), та характеристику процесу, що стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Ми будемо використовувати поняття “мотивація” переважно в першому значенні, хоча в деяких випадках, коли це необхідно (і застережено), будемо звертатися і до другого його значення.Мотивацію, таким чином, можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність.    Мотиваційного пояснення вимагають такі сторони поведінки: її виникнення, тривалість і сталість, спрямованість і припинення після досягнення поставленої мети, переднастроювання на майбутні події, підвищення ефективності, розумність або смислова цілісність окремо взятого поведінкового акту. Крім того, на рівні пізнавальних процесів мотиваційному поясненню підлягають вибірковість, емоційно-специфічне забарвлення.    Уявлення про мотивацію виникає при спробі пояснення, а не опису поведінки. Це - пошук відповідей на питання типу “чому?”, “навіщо?”, “з якою метою?”, “який сенс?”. Виявлення й опис причин стійких змін поведінки і є відповіддю на питання про мотивацію вчинків, з яких вона складається.    Будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. У першому випадку вихідним і кінцевим пунктами пояснення є психологічні властивості суб'єкта поведінки, а в другому - зовнішні умови та обставини його діяльності. У першому випадку говорять про мотиви, потреби, цілі, наміри, інтереси тощо, а в другому - про стимули, що виходять із ситуації, що склалася. Іноді всі психологічні чинники, які наче зсередини визначають поведінку людини, називають особистісними диспозиціями. Тоді, відповідно, говорять про диспозиційну і ситуаційну мотивації як аналоги внутрішньої і зовнішньої детермінації поведінки.    Диспозиційна і ситуаційна мотивації не є незалежними. Диспозиції можуть актуалізуватися під впливом певної ситуації, і, навпаки, активізація певних диспозицій (мотивів, потреб) призводить до зміни ситуації, точніше її сприйняття суб'єктом. Його увага в такому випадку стає вибірковою, а сам суб'єкт упереджено сприймає й оцінює ситуацію, виходячи з актуальних інтересів і потреб. Тому практично будь-яку дію людини варто розглядати як подвійно детерміновану: диспозійно і ситуаційно.    Поведінка особистості в ситуаціях, що здаються однаковими, уявляється досить різноманітною, і цю різноманітність важко пояснити, апелюючи тільки до ситуації. Встановлено, наприклад, що навіть на ті самі питання людина відповідає по-різному залежно від того, де і як ці питання їй ставляться. У зв'язку з цим є сенс визначати ситуацію не фізично, а психологічно, так, як вона уявляється суб'єкту в його сприйнятті і переживаннях, тобто так, як людина розуміє й оцінює її.    Відомий німецький психолог К. Левін показав, що кожна людина характерним для неї способом сприймає й оцінює ту саму ситуацію, і у різних людей ці оцінки не збігаються. Крім того, та сама людина залежно від того, в якому стані вона перебуває, ту ж саму ситуацію може сприймати по-різному. Це особливо характерно для інтелектуально розвинутих людей, що мають великий життєвий досвід і здатні з будь-якої ситуації вилучити для себе багато корисного, бачити її під різними кутами зору і діяти в ній різними способами.    Мотив, на відміну від мотивації, - це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є її стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукає до певних дій. Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальненому вигляді є безліччю диспозицій.    З усіх можливих диспозицій найбільш важливою є поняття потреби. її викликає стан потреби людини або тварини у певних умовах, яких їм бракує для нормального існування і розвитку. Потреба як стан особистості завжди пов'язана з наявністю в людини почуття незадоволеності, тобто з дефіцитом того, що потрібно (звідси назва “потреба”) організму (особистості).    Дуже істотною характеристикою, особливо коли мова йде про особистість, є предметний зміст потреби, тобто сукупність тих обсягів матеріальної і духовної культури, за допомогою яких дана потреба може бути задоволена. Друге після потреби зі своїм мотиваційним значенням - поняття мети.    Метою називають той безпосередньо усвідомлюваний результат, на який у даний момент спрямована дія, пов'язана з діяльністю, що задовольняє актуалізовану потребу. Якщо всю сферу усвідомлюваного людиною в складній мотиваційній динаміці її поведінки уявити у вигляді своєрідної арени, на якій розгортається барвистий і багатогранний спектакль її життя, і припустити, що найбільш яскраво в даний момент на ній освітлене те місце, що повинне приковувати до себе найбільшу увагу глядача (самого суб'єкта), то це й буде мета. Психологічно метою є той мотиваційно-спонукальний зміст свідомості, що сприймається людиною як безпосередній і найближчий очікуваний результат її діяльності.    Розглянуті мотиваційні утворення - диспозиції (мотиви), потреби і цілі - основні складові мотиваційної сфери людини. Співвідношення між ними і загальною структурою мотиваційної сфери подано на рис. 14.