- •Vі. Орієнтовні питання до вступного екзамену
- •Інтегративна функція
- •4 Психофізіологічні основи програмування та реалізації поведінки
- •6. Психологічні ідеї від стародавніх часів до епохи Відродження
- •7. Психологічні ідеї XVII – xviiі століть. Новий час[ред. • ред. Код]
- •8 Психологічні школи на рубежі хіх – хх віків
- •9 Розвиток зарубіжної психології у хх столітті.
- •26. Порівняльна характеристика основних концепцій психодинамічної парадигми в психології: психоаналіз з.Фрейда, аналітична психологія к.Юнга та індивідуальна психологія а.Адлера.
- •10 Напрями розвитку психологічних знань у вітчизняній психології другої половини хіх – початок хх ст.
- •12 Основні передумови формування індивідуальних відмінностей
- •13. Людина в контексті ситуації. Параметри індивідуальної самосвідомості – способи інтерпретації ситуацій.
- •14. Індивідуальні передумови інтелектуальної та професійної компетентності.
- •Теорії вікового розвитку у вітчизняній та зарубіжній психології.
- •7. Погляд на розвиток психіки в. С. Мухіної
- •16 Психологічні особливості періоду немовляти, раннього дитинства та дошкільного віку.
- •32. Охарактеризуйте психологічні особливості розвитку дитини дошкільного віку та молодшого школяра (провідна діяльність, соціальна ситуація розвитку, основні новоутворення, криза віку).
- •33. Охарактеризуйте психологічні особливості розвитку підлітка та старшого школяра (провідна діяльність, соціальна ситуація розвитку, основні новоутворення, криза віку).
- •19. Підходи до проблеми вікової періодизації.
- •25. Загальна характеристика сенсорних та перцептивних розладів.
- •26. Загальна характеристика розладів емоційної сфери.
- •27. Загальна характеристика розладів вольової та праксичної сфер
- •29. Поняття про наукове дослідження, його типи, етапи та принципи.
- •31. Неекспериментальні методи дослідження
- •32. Основні методи кількісної та якісної обробки даних психологічного дослідження
- •33. Інтерпретація і представлення результатів психологічного дослідження
- •34. Основні психологічні ідеї та концепції існуючих підходів до управління організаціями
- •35. Соціально-психологічні механізми управлінської діяльності.
- •37. Внутрішньогрупові процеси в організації. Ефективність діяльності у группах
- •38. Загальна характеристика сенсорно-перцептивних процесів
- •1.3.5. Пам'ять. Види пам'яті
- •1.3.6. Увага. Властивості уваги
- •40. Мислення та мовлення в структурі пізнавальних процесів
- •1.3.4. Мислення. Індивідуальні особливості мислення
- •42. Загальна характеристика емоційно-вольових процесів
- •1.4.1. Емоції та почуття
- •1.4.2. Воля. Розвиток волі
- •44. Загальна будова та розвиток мотиваційної сфери людини.
- •Диспозиції (мотиви)
- •45. Темперамент. Історія концепту і типологія.
- •46. Характер: типологія та формування в онтогенезі.
- •47. Філософсько-психологічні концепції особистості. Філософсько-психологічна концепція (с. Л. Рубінштейн)
- •49. Основні наукові парадигми сучасної соціальної психології.
- •52. Психологічні характеристики великих соціальних груп.
- •54.. Соціально-психологічний клімат лікувальної установи. Складові психологічного клімату.
- •62. Визначте механізми створення сприятливого психологічного клімату в лікувальній установі.
- •55. Деонтологія і медична етика. Професійні психологічні деформації
- •68. Охарактеризуйте особливості системи етичних норм (медична таємниця, принципи медичної етики, клятва Гіпократа).
- •56. Психологічні аспекти психогігієни та психопрофілактики
- •77. Основні проблеми психопрофілактики
- •58. Організаційно-технологічні аспекти проведення індивідуальної консультативної бесіди.
1.4.2. Воля. Розвиток волі
В історії психології тема волі формулювалась як проблема свободи волі – здатності чи нездатності людини діяти незалежно від життєвих обставин, і довкола неї точилася гостра боротьба між представниками детермінізму та індетермінізму. Перші вважали волю причиново зумовленим явищем (Гоббс, Спіноза), другі – самочинним актом, джерелом людської активності (Платон, Фіхте, Шопенгауер).
У ХХ столітті інтерес до проблеми волі помітно зменшився, а такі психологічні теорії, як біхевіоризм, психоаналіз, когнітивна психологія цим поняттям практично не користуються.
Питання природи феномену волі в сучасній психології залишається досить проблематичним. Про це свідчить, зокрема, те, що в сучасних підручниках із психології питання волі або не розглядається взагалі, або його розглядають як явище діяльності.
Дискусії щодо проблеми волі точаться навколо таких питань, як специфіка і природа волі, співвідношення в ній морального, інтелектуального, емоційного, питання змісту волі, її мотивів, цілей. Чіткого формулювання поняття волі досі немає.
Вольові процеси – психічні процеси як свідомої, так несвідомої цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей.
Воля – внутрішня активність особистості, пов’язана з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення та гальмувати поведінкові реакції.
Воля виконує спонукальну функцію, зумовлюючи активність людини, ігальмівну, що виявляється в стримуванні небажаних проявів активності.
Воля виявляється в таких вольових якостях особистості, якцілеспрямованість (уміння людини підкоряти свої дії поставленим цілям),наполегливість (уміння людини мобілізувати свої можливості для тривалої боротьби з труднощами), витримка (уміння гальмувати дії, почуття, думки, що перешкоджають здійсненню прийнятого рішення), рішучість (уміння приймати і запроваджувати в життя швидкі й обґрунтовані рішення),дисциплінованість (свідоме підпорядкування своєї поведінки загальноприйнятим нормам, установленому порядку), самостійність (уміння не піддаватися впливам різних факторів, що відволікають від досягнення мети, діяти на основі своїх поглядів і переконань), ретельність (уміння виконувати свої зобов’язання в термін) і ін.
Розвиток (самовиховання) волі можливий при дотриманні ряду умов:
систематичне тренування у подоланні труднощів, починаючи з порівняно незначних труднощів у повсякденному житті (режим дня, заняття спортом тощо);
обов’язкове здійснення прийнятих рішень;
постановка привабливої, особистісно значимої і соціально корисної мети;
виділення і проходження ряду етапів на шляху до поставленої мети.
43. Здібності в системі психічних властивостей.
Важливою характеристикою особистості є її здібності – індивідуально-психологічні особливості людини, що виявляються в діяльності і є умовою її успішного виконання.
Здібності тісно пов’язані зі знаннями, уміннями і навичками людини, забезпечуючи їх швидке надбання, закріплення й ефективне застосування на практиці.
Природною основою формування здібностей є задатки – вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, органів почуттів і руху.
Задатки є необхідною, але не достатньою умовою розвитку здібностей. Якщо, наприклад, людина розумово неповноцінна, то, не зважаючи на найсприятливіші умови, вона, на жаль, навряд чи досягне висот думки. З іншого боку, наявність задатків ще не означає, що вони розів’ються в здібності.
В даний час установлено, що генотип визначає тільки потенційні можливості людини, а середовище і виховання – наскільки ці можливості будуть реалізовані. Варто також врахувати, що і самі задатки багатозначні, й у залежності від діяльності, якою буде займатись людина, можуть розвитися дещо різні здібності. Так, при доброму слуху і почутті ритму одна людина стане композитором, інша – диригентом, третя – виконавцем, а четверта – музичним критиком.
Виділяють такі види здібностей:
– природні,що формуються на базі вроджених задатків при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання типу умовно-рефлекторних зв’язків;
– специфічні,що формуються й забезпечують розвиток у соціальному середовищі, серед них виділяють загальні і спеціальні здібності.
Загальні здібності визначають успіхи людини у будь-яких видах діяльності. Про наявність загальних здібностей судять, насамперед, за рівнем розвитку розумових якостей – гнучкості, критичності, самостійності, широти мислення і т.п.
Сукупність усіх розумових здібностей, що забезпечують людині можливість вирішувати різноманітні задачі, звичайно називають інтелектом.
Специфічні розходження в обдарованості виявляються, насамперед, у спрямованості інтересів до тієї або іншої сфери людської діяльності, виявляючись у спеціальних здібностях, що допомагають досягти високих результатів у певній області діяльності (математичній, технічній, художній, спортивній і т.д.). Ці здібності можуть доповнювати і збагачувати одна одну, але кожна з них має власну структуру, у якій розрізняють провідні і допоміжні властивості.
Крім загальних і спеціальних здібностей виділяють:
теоретичні (визначають схильність людини до абстрактно-логічного мислення) і практичні (зумовлюють успіх у конкретно-практичних діях);
репродуктивні, що забезпечують здатність засвоювати знання, уміння, навички і механічно відтворювати їх, та творчі, що пов’язані з процесом створення нових оригінальних ідей, здобутків матеріальної і духовної культури;
спілкування, взаємодія з людьми, що забезпечують можливість входження в контакт із різними людьми, викликати їх позитивне ставлення до себе.
Можна розрізняти здібності і за рівнем їх розвитку. Високий рівень розвитку називають талантом, надвисокий – геніальністю.