15. Теорії вікового розвитку у вітчизняній та зарубіжній психології.

Наука про психічний розвиток зародилася як гілка порівняльної психології в кінці XIX століття. Точкою відліку для систематичних досліджень психології дитини служить книга німецького вченого-дарвініста В. Прейера «Душа дитини», за одностайним визнанням психологів, він вважається засновником дитячої психології.  Немає практично жодного видатного психолога, який займався проблемами загальної психології, який би одночасно, так чи інакше, не займався б проблемами розвитку психіки. У цій області працювали такі всесвітньо відомі вчені, як В. Штерн, К. Левін, 3. Фрейд, Е. Шпрангер, Ж. Піаже, С. Л. Рубінштейн, Л. С. Виготський, А. Р. Лурія, А. Н. Леонтьєв, П. Я. Гальперін, Д. Б. Ельконін та ін  Розвиток, перш за все, характеризується якісними змінами, появою новоутворень, нових механізмів, нових процесів, нових структур. Л. С. Виготський та іншіпсихологи описали основні ознаки розвитку. Найбільш важливі серед них: диференціація, розчленування раніше колишнього єдиним елемента; поява нових сторін, нових елементів у самому розвитку; перебудова зв'язків між сторонами об'єкта. Кожен з цих процесів відповідає перерахованим критеріям розвитку.  Спочатку завдання вікової психології полягала у накопиченні фактів і розташуванні їх у часовій послідовності. Цьому завданню відповідала стратегія спостереження, яка призвела до накопичення різноманітних фактів, які необхідно було привести в систему, виділити етапи і стадії розвитку, щоб потім виявити основні тенденції і загальні закономірності самого процесу розвитку і, врешті-решт, зрозуміти його причину. Для вирішення цих завдань психологи використовували стратегію природничо констатуючого експерименту, який дозволяє встановити наявність або відсутність досліджуваного явища за певних контрольованих умовах, виміряти його кількісні характеристики і дати якісний опис.  В даний час інтенсивно розробляється нова стратегія дослідження - стратегія формування психічних процесів, активного втручання, побудови процесу з заданими властивостями, якої ми зобов'язані Л. С. Виготському. Сьогодні існує кілька ідей здійснення цієї стратегії, які в стислому вигляді можна представити таким чином:  ü Культурно-історична концепція Л. С. Виготського, згідно з якою інтерпсіхіческой стає интрапсихическим. Генезис вищих психічних функцій пов'язані з вживанням знаку двома людьми в процесі їх спілкування, без виконання цієї ролі знак не може стати засобом індивідуальної психічної діяльності.  ü Теорія діяльності О. М. Леонтьєва: будь-яка діяльність виступає як свідома дія, потім як операція і в міру формування стає функцією. Рух здійснюється тут зверху вниз - від діяльності до функції.  ü Теорія формування розумових дій П. Я. Гальперіна: формування психічних функцій відбувається на основі предметного дії і йде від матеріального виконання дії, а потім через його мовну форму переходить у розумовий план. Це найбільш розвинена концепція формування.  ü Концепція навчальної діяльності - дослідження Д. Б. Ельконіна і В. В. Давидова, в яких розроблялася стратегія формування особистості не в лабораторних умовах, а в реальному житті - шляхом створення експериментальних шкіл.  У цій роботі ми спробуємо розглянути і порівняти більш детально основні концепції та теорії розвитку психіки, що належать вітчизняним і зарубіжнимпсихологам, починаючи з теорії рекапитуляции С. Холла та психоаналітичної теорії З. Фрейда і до теорій і концепцій психологів сучасності. 

4. 1. Біо-та социогенетическим концепції розвитку психіки

Біогенетична теорія звертає основну увагу на біологічні детермінанти розвитку, з яких виводяться або з якими співвідносяться соціально - психологічнівластивості. Сам процес розвитку трактується головним чином як дозрівання, стадії якого універсальні. Типи розвитку і варіації вікових процесів виводяться з генетично обумовлених конституціональних типів.  Теорія рекапитуляции С. Холла. Головним законом психології розвитку С. Хол вважав біогенетичний «закон рекапитуляции», згідно з яким індивідуальний розвиток, онтогенез, повторює головні стадії філогенезу. Дитинство відтворює тваринну фазу розвитку. Дитинство відповідає епосі, коли головними заняттями стародавньої людини були полювання та рибальства. Період від 8 до 12 років, який називають іноді предподросткового, відповідає кінця дикості початку цивілізації, а юність, що охоплює період з початку статевого дозрівання (12 - 13 років) до настання дорослості (22 - 25 років), еквівалентна епосі романтизму. Це період «бурі і натиску», внутрішніх і зовнішніх конфліктів, в ході яких у людини з'являється «відчуття індивідуальності». Хоча Хол звів докупи великий фактичний матеріал, що сприяло подальшій розробці вікової психології, його теорія відразу ж піддалася критиці з боку психологів, які вказували, що зовнішню схожість дитячої гри з поведінкою тварин чи первісних людей не означає психологічної тотожності їх поведінки. Поверхневіаналогії, на яких заснований «закон рекапитуляции», заважають зрозуміти конкретні закономірності психічного розвитку.  Інший варіант біогенетичної концепції розроблявся представниками німецької «конституціональної психології». Так, Е. Кречмер і Е Йенша, розробляючи головним чином проблеми типології особистості на основі деяких біологічних факторів (тип статури і т. п.), припустили, що між фізичним типом людини і особливостями його розвитку повинна існувати якийсь зв'язок. Е. Кречмер вважав, що всіх людей можна розташувати по осі, на одному полюсі якої стоїть циклоїдний (легко збудливий, безпосередній, вкрай нестійкий за настроєм), а на іншому - шизоїдний (замкнутий, неконтактний, емоційно скутий) типи. Послідовник Кречмера К. Конрад припустив, що ці характеристики можна застосувати й до вікових стадій, наприклад, предподросткового вік з його бурхливими спалахами відповідає циклоїдним періодам, юність з її потягом до самоаналізу - шизоїдні.  Представники біогенетичного напряму привернули увагу вчених до вивчення взаємозалежності фізичного і психічного розвитку. Це має важливе значення для психофізіології. Проте спроби зрозуміти закономірності розвитку психіки виходячи тільки з біологічних законів, природно не увінчалися успіхом. Вони недооцінюють роль соціальних чинників розвитку і переоцінюють його одноманітність. У більшості випадків типовий для біогенетичного підходу акцент на органічному характер процесу розвитку поєднується з якимись іншими положеннями.  На противагу біогенетичний підхід, відправною точкою якого є процеси, що відбуваються всередині організму, социогенетическим теорії намагаються пояснити властивості віку, виходячи зі структури суспільства, способів соціалізації, взаємодії об'єкта з іншими людьми. Так, К. Левін виходить з того, що людська поведінка є функція, з одного боку, особистості, з іншого - навколишнього її середовища. Однак, властивості особистості і властивості середовища взаємозалежні. Левін пов'язує психічний розвиток особистості зі зміною її соціального становища. Однак ця концепція занадто абстрактна. Ставлячи життєвий світ дитини в залежність від його безпосереднього оточення, мікросередовища, Левін залишає в тіні його загальносоціальні детермінанти, такі, як соціальне походження, рід занять, загальні умови розвитку.  Загальна риса біо-і социогенетическим підходу до розвитку психіки полягає в тому, що джерела і рушійні сили розвитку вони вбачають головним чином під внепсіхіческіх факторах. У першому випадку акцент робиться на біологічних процесах, що відбуваються в організмі, у другому - на соціальних процесах, в яких бере участь або впливу яких піддається особистість.  2. Психоаналітична теорія З. Фрейда  Аналіз вільних асоціацій пацієнтів привiв 3. Фрейда до висновку, що хвороби дорослої особистості зводяться до переживань дитинства. Дитячі переживання, по 3. Фрейду, мають сексуальну природу. Це почуття любові і ненависті до батька чи матері, ревнощі до брата чи сестри і т.п. 3. Фрейд вважав, що цей досвід надає неусвідомлене вплив на подальшу поведінку дорослого, а також відіграє визначальну роль у розвитку особистості.  Особистість, по 3. Фрейдом, - це взаємодія взаємно спонукають і стримуючих сил. Либидозная енергія, яка пов'язана з інстинктом життя, є також основою розвитку особистості, характеру людини. Фрейд говорив про те, що в процесі життя людина проходить кілька етапів, що відрізняються один від одного способом фіксації лібідо, способом задоволення інстинкту життя. При цьому Фрейд приділяє велику увагу тому, яким саме способом відбувається фіксація і чи потребує людина при цьому в сторонніх об'єктах. Виходячи з цього, він виділяє кілька стадій - стадій психічного генезу протягом життя дитини.  Оральна стадія (0-1 рік). Оральна стадія характеризується тим, що основне джерело задоволення, а, отже, і потенційної фрустрації, зосереджується на зоні активності, пов'язаної з годуванням. Оральна стадія характеризується двома послідовними лібідонозную діями (ссання і укус). Провідна ерогенна область на цій стадії - рот, знаряддя харчування, смоктання та первинного обстеження предметів. На оральної стадії фіксації лібідо у людини, на думку 3. Фрейда, формуються деякі риси особистості: ненаситність, жадібність, вимогливість, незадоволеність всіх пропонованих. Вже на оральної стадії, згідно з його уявленнями, люди діляться на оптимістів і песимістів.  Анальна стадія (1-3 роки). На цій стадії лібідо концентрується навколо ануса, який стає об'єктом уваги дитини, привчає до охайності. Тепер дитяча сексуальність знаходить предмет свого задоволення в оволодінні функціями дефекації, виділення. Тут дитина зустрічається з багатьма заборонами, тому зовнішній світ виступає перед ним як бар'єр, який він повинен подолати, і розвиток набуває тут конфліктний характер. По відношенню до поведінки дитини на цій стадії можна сказати, що повністю утворена інстанція "Я", і тепер вона здатна контролювати імпульси "Воно". Соціальне примус, покарання батьків,страх втратити їх любов змушують дитину подумки уявляти собі, інтеріоризувати деякі заборони. Таким чином, починає формуватися "Над-Я" дитини як частина його "Я", де в основному закладені авторитети, вплив батьків та дорослих людей, які грають дуже важливу роль в якості вихователів у житті дитини. Особливості характеру, що формуються на анальної стадії, на думку психоаналітиків, - акуратність, охайність, пунктуальність; впертість, скритність, агресивність; накопичення, економність, схильність до колекціонування.  Фалічна стадія (3-5 років) характеризує вищий щабель дитячої сексуальності. Провідною ерогенною зоною стають генітальні органи. До цих пір дитяча сексуальність була аутоеротичний, тепер вона стає предметною, тобто діти починають відчувати сексуальну прихильність до дорослих людей. Перші люди, які привертають увагу дитини, - це батьки. Лібідонозную прихильність до батьків протилежної статі 3. Фрейд назвав едипове комплексом для хлопчиків і комплексом Електри для дівчаток, визначивши їх як мотиваційно-афективні ставлення дитини до батьків протилежної статі. На думку 3. Фрейда, фалічної стадії відповідає зародження таких рис особистості, як самоспостереження, розсудливість, раціональне мислення, а в подальшому Утрирування чоловічої поведінки з посиленою агресивністю.  Латентна стадія (5-12 років) характеризується зниженням статевого інтересу. Психічна інстанція "Я" повністю контролює потреби "Воно"; будучи відірваною від сексуальної мети, енергія лібідо переноситься на освоєння загальнолюдського досвіду, закріпленого в науці і культурі, а також на встановлення дружніх відносин з однолітками та дорослими за межами сімейного оточення.  Генітальна стадія (12-I8 років) - характеризується поверненням дитячих сексуальних прагнень, тепер всі колишні ерогенні зони об'єднуються, і підліток, з точки зору З. Фрейда, прагне до однієї мети - нормального сексуального спілкування. Однак, здійснення  нормального сексуального спілкування може бути утруднене, і тоді можна спостерігати протягом генітальної стадії феномени фіксації або регресії до тієї чи іншої з попередніх стадій розвитку з усіма їхніми особливостями. На цій стадії інстанція "Я" повинна боротися проти агресивних імпульсів "Воно", які знову дають про себе знати. Так, наприклад, на цьому етапі може знову виникнути Едіпів комплекс, який штовхає юнака до гомосексуальності, кращого вибору для спілкування осіб своєї статі. Щоб боротися проти агресивних імпульсів "Воно", інстанція "Я" використовує два нових механізму захисту. Це аскетизм і інтелектуалізація. Аскетизм за допомогою внутрішніх заборон гальмує цей феномен, а інтелектуалізація зводить його до простого поданням в уяві і таким шляхом дозволяє підлітку звільнитися від цих нав'язливих бажань. Описані два найбільш яскравих типу характеру, які формуються на цій стадії; психічна гомосексуальність і нарцисизм. У чому ж секрет величезного впливу 3. Фрейда на всю сучасну психологію аж до наших днів? По-перше, це динамічна концепція розвитку, по-друге, це теорія, яка показала, що для розвитку людини головне значення має інша людина, а не предмети, які його оточують. 3. Фрейд був попереду свого століття і, подібно Ч. ​​Дарвіном, зруйнував вузькі, ригідні межі здорового глузду свого часу і розчистив нову територію для вивчення людської поведінки.  3. Епігенетична концепція Е. Еріксона  Ерік Еріксон, учень Фрейда, створив нову теорію на основі вчення Фрейда про фази психо - сексуального розвитку. Теорія Еріксона - це теорія психо - соціального розвитку, вона включає вісім стадій розвитку "Я", на кожній з яких опрацьовуються і уточнюються орієнтири по відношенню до себе і до зовнішнього середовища. Еріксон відзначав, що вивчення особистісної індивідуальності стає такою ж стратегічним завданням другої половини ХХ століття, який було вивчення сексуальності за часів З. Фрейда, в кінці ХІХ століття. Відмінність теорії Еріксона від теорії Фрейда полягає в наступному:  По-перше, 8 стадій по Еріксону не обмежуються тільки дитинством, а включають розвиток і трансформацію особистості протягом усього життя від народження і до глибокої старості, стверджуючи, що і для дорослого і зрілого віку характерні свої кризи, в ході яких вирішуються відповідні їм завдання .  По-друге, на відміну від пансексуальной теорії Фрейда, розвиток людини, за Еріксоном, складається з трьох взаємопов'язаних, хоча і автономних процесів: соматичного розвитку, що вивчається біологією; розвитку свідомого «я», що вивчається психологією, і соціального розвитку, що вивчається суспільними науками.  Основний закон розвитку - «епігенетичні принцип», згідно з яким на кожному новому етапі розвитку виникають нові явища і властивості, яких не було на попередніх стадіях процесу.  Еріксон виділяє 8 основних завдань, які людина, так чи інакше, вирішує протягом свого життя. Ці завдання присутні на всіх вікових етапах, протягом всього життя. Але кожен раз одна з них актуалізується з черговим віковим кризою. Якщо вона вирішується в позитивному ключі, то людина, навчившись справлятися з подібного роду проблемами, далі відчуває себе в схожих ситуаціях більш впевнено. Не пройшовши успішно будь-якої вікової період, він відчуває себе як школяр, який не вміє вирішувати завдання якогось типу: "раптом запитають, раптом викриють, що не вмію". 

Ситуація ця не є незворотною: вчитися ніколи не пізно, але вона ускладнюється тим, що час, відведений на рішення даної проблеми, втрачено. Нові вікові кризи виводять на перший план нові проблеми, кожний віковий етап "підкидає" свої завдання. А на старі, звичні часто не вистачає ні сил, ні часу, ні бажаннявже. Так і тягнуться вони у вигляді негативного досвіду, досвіду поразок. У таких випадках кажуть, що за людиною тягнеться "хвіст проблем". Таким чином, Е. Еріксон розглядає відповідність між стадіями дорослішання і проблемами, які людина, не вирішивши на певній стадії, потім так і тягне за собою все життя.  Етапи розвитку психіки по Еріксону:  I стадія. Орально-сенсорна  Відповідає оральної стадії класичного психоаналізу.  Вік: перший рік життя.  Завдання етапу: базисне довіру проти базисного недовіри.  Цінні якості, куплені на цьому етапі: енергія і надія.  Ступінь довіри немовляти до світу залежить від турботи, що проявляється до нього. Нормальний розвиток відбувається, коли його потреби швидко задовольняються, він довго не відчуває нездужання, його колишуть і пестять, з ним грають і розмовляють. Поведінка матері впевнено і передбачувано. У такому разі виробляється довіра до світу, до якого він прийшов. Якщо він не отримує належного догляду - виробляється недовіру, боязливість і підозрілість.  Завдання цього етапу - опрацювати необхідний баланс між довірою і недовірою до світу. Це допоможе, вже будучи дорослим, не піддаватися на першу ж рекламу, але й не бути "людиною у футлярі", недовірливим і підозрілим до всього і до всіх.  У результаті вдалого проходження цієї стадії виростають люди, які черпають життєву віру не тільки в релігії, а й у громадській діяльності і наукових заняттях. Не минулі вдало цю стадію люди, навіть якщо сповідують віру, фактично, кожним подихом висловлюють недовіру до людей.  II стадія. М'язово-анальна  Збігається з анальної стадією фрейдизму.  Вік 2-й - 3-й роки життя.  Завдання етапу: автономія проти сорому і сумніву.  Цінні якості, куплені на цьому етапі: самоконтроль і сила волі.  На цьому етапі на перший план виходить розвиток самостійності на основі моторних і психічних здібностей. Дитина освоює різні рухи. Якщо батьки надають дитині робити самому те, що він може, у неї виробляється відчуття, що він володіє своїми м'язами, своїми спонуканнями, самим собою і, значною мірою, середовищем. З'являється самостійність.  Якщо вихователі виявляють нетерпіння та поспішають зробити за дитину те, на що він і сам здатний, розвивається сором'язливість і нерішучість. Якщо батьки постійно лають дитини за мокру постіль, забруднені штанці, пролите молоко, розбиту чашку і т.п. - У дитини закріплюється відчуття сорому і невпевненість у своїх здібностях керувати собою та оточенням.  Зовнішній контроль на цій стадії повинен твердо переконувати дитину в його силах і можливостях, а також захищати від анархії.  Результат цієї стадії залежить від співвідношення співробітництва та свавілля, свободи самовираження і її придушення. З почуття самоконтролю, як свободи розпоряджатися собою без втрати самоповаги, бере початок міцне почуття доброзичливості, готовності до дії і гордості своїми досягненнями, почуття власної гідності. З відчуття втрати свободи розпоряджатися собою і відчуття чужого сверхконтроля відбувається стійка схильність до сумніву і сором.  III стадія. Локомоторное-генітальна  Стадія інфантильною генітального, відповідає фалічної стадії психоаналізу.  Вік: 4 - 5 років - дошкільний вік.  Завдання етапу: ініціатива (підприємливість) проти почуття провини.  Цінні якості, куплені на цьому етапі: напрямок і цілеспрямованість.  До початку цієї стадії дитина вже придбав безліч фізичних навичок, починає сам придумувати собі заняття, а не просто відповідати на дії і наслідувати їх. Виявляє винахідливість у мові, здатність фантазувати.  Від того, як реагують дорослі на витівки дитини, багато в чому залежить перевага якостей в характері. Діти, яким надана ініціатива у виборі діяльності (бігати, боротися, возитися, кататися на велосипеді, санках, ковзанах), виробляють підприємливість. Закріплює її готовність батьків відповідати на питання (інтелектуальна підприємливість) і не заважати фантазувати і затівати ігри.  Якщо дорослі показують дитині, що його діяльність шкідлива і небажана, питання настирливі, а ігри безглузді, він починає відчувати себе винуватим і забирає це почуття провини у доросле життя. Небезпека цієї стадії - у виникненні почуття провини за свої цілі і вчинки в ході насолоди новим локомоторним і ментальним могутністю, які вимагають енергійного приборкання. Поразка веде до покірності, почуття провини і тривоги. Придушуються і стримуються зайво оптимістичні надії і дикі фантазії.  На цій стадії відбувається найважливіше за наслідками поділ між потенційним тріумфом людини і потенційним тотальним руйнуванням. І саме тут дитинаназавжди стає розділу всередині себе: на дитячий набір, який зберігає достаток потенціалів зростання, і батьківський набір, що підтримує і посилює самоконтроль, самоврядування і самопокарання. Розвивається почуття моральної відповідальності.  Дитина на цій стадії схильний вчитися швидко й жадібно, стрімко дорослішати в сенсі розподілу обов'язків і справ. Хоче і може займатися спільними справами, разом з іншими дітьми придумує і планує справи. Наслідує ідеальним прототипам. Ця стадія пов'язує мрії раннього дитинства з цілями активної дорослого життя.  IV стадія. Латентна  Відповідає латентній фазі класичного психоаналізу.  Вік 6 - 11 років.  Завдання етапу: працьовитість (умілість) проти почуття неповноцінності.  Цінні якості, куплені на цьому етапі: система і компетентність.  Любов і ревнощі знаходяться на цій стадії в прихованому стані (про що і говорить її назва - латентна). Це роки початкової школи. Дитина виявляє здатність до дедукції, організованим іграм, регламентованим занять. Інтерес до того, як речі влаштовані, як їх пристосувати, освоїти. У ці роки він нагадує Робінзона Крузо і часто цікавиться його життям.  Коли дітей заохочують майструвати, будувати курені і авіамоделі, варити, готувати і вишивати, коли їм дозволяють довести розпочату справу до кінця,хвалять за результати, тоді у дитини виробляється умілість, здатності до технічної творчості.  Коли батьки бачать у трудовій діяльності дитини одне "пустощі" і "пачкотню", це сприяють виробленню в нього почуття неповноцінності. Небезпека цієї стадії - почуття неадекватності і неповноцінності. Якщо дитина впадає у відчай у своїх знаряддях праці і робочих навичках або займаному місці середтоваришів, то це може відбити охоту до ідентифікації з ними, дитина вважає себе приреченим на посередність або неадекватність. Він вчиться завойовувативизнання, займаючись корисним і потрібною справою.  Оточення дитини на цій стадії вже не обмежується будинком. Вплив не тільки родини, але й школи. Ставлення до нього в школі має суттєвий вплив на врівноваженість психіки. Відставання викликає почуття неповноцінності. Він вже переконався на досвіді, що в лоні сім'ї немає здійсненного майбутнього.Систематичне навчання - у всіх культурах відбувається на цій стадії. Саме в цей період більш широке суспільство стає важливим у відношенні надання дитині можливостей для розуміння значущих ролей у технології та економіці суспільства.  Фрейд називає цю стадію латентною, тому що шалені потягу знаходяться в сплячці. Але це лише тимчасове затишшя перед бурею статевого дозрівання, коли все більш ранні потягу знову з'являються в новому поєднанні, щоб опинитися підлеглими генітальний.  V стадія. Підлітковий вік і рання юність  Класичний психоаналіз відзначає на цій стадії проблему "любові та ревнощів" до власних батьків. Успішне вирішення залежить від того, чи знайде він предмет любові у власному поколінні. Це продовження латентної стадії за Фрейдом.  Вік 12 - 18 років.  Завдання етапу: ідентичність проти змішання ролей.  Цінні якості, куплені на цьому етапі: посвята і вірність.  Головна трудність на цій стадії - ідентифікаційна сплутаність, нездатність пізнати своє "Я".  Підліток дозріває фізіологічно і психічно, у нього розвиваються нові погляди на речі,  новий підхід до життя. Інтерес до думок інших людей, до того, що вони самі про себе думають.  Вплив батьків на цій стадії - непряме. Якщо підліток завдяки батькам уже виробив довіру, самостійність, заповзятливість, і вміло, то його шанси на ідентифікацію, тобто на впізнання власної індивідуальності значно збільшуються.  Зворотне справедливо для підлітка недовірливого, невпевненого, виконаного почуття провини і усвідомлення своєї неповноцінності. При труднощах самоідентифікації проявляються симптоми плутанини ролей. Це часто буває у малолітніх злочинців. Дівчата, які виявляють в підлітковому віці розбещеність, дуже часто мають фрагментарним поданням про свою особистість і свої безладні зв'язки не співвідносять ні зі своїм інтелектуальним рівнем, ні із системою цінностей.  Відособленість кола і відкидання "чужаків". Розпізнавальні знаки "своїх" - одяг, макіяж, жести, слівця. Ця интолерантность (нетерпимість) - захист проти "потьмарення" свідомості ідентичності. Підлітки стереотипизируются себе, свої ідеали, своїх ворогів. Часто підлітки ототожнюють своє "Я" з образом, протилежним тому, що чекають їх батьки. Але іноді краще асоціювати себе з "хіппі" і т.п., ніж взагалі не знайти свого "Я". Підлітки відчувають здатність один одного зберігати вірність. Готовність до такого випробування пояснює привабливість для молоді простих і жорстких тоталітарних доктрин.  VI стадія. Рання дорослість  Генітальна стадія по Фрейду.  Вік: період залицяння і ранні роки сімейного життя. Від кінця юності до початку середнього віку. Тут і далі Еріксон вже чітко не називає вік.  Завдання етапу: близькість проти ізоляції.  Цінні якості, куплені на цьому етапі: афіліація і любов.  До початку цієї стадії людина вже пізнав свій "Я" і включився в трудову діяльність.  Йому важлива близькість - не тільки фізична, а й здатність піклуватися про іншу людину, ділитися з ним усіх істотних без остраху втратити при цьому себе. Новоспечений дорослий готовий проявляти моральну силу і в інтимних, і товариських взаєминах, залишаючись вірним, навіть якщо будуть потрібні значні жертви і компроміси. Прояви цієї стадії - не обов'язково в сексуальний потяг, але і в дружбі. Наприклад, між однополчанами, що билися пліч-о-пліч у важких умовах, утворюються тісні зв'язки - зразок близькості в широкому сенсі.  Небезпека стадії - уникнення контактів, які зобов'язують до близькості. Уникнення досвіду близькості через страх втратити его призводить до почуття ізоляції та подальшого самопоглощенію. Якщо ні в шлюбі, ні в дружбі він не досягає близькості - самотність. Не з ким розділити своє життя і не про кого піклуватися.Небезпека цієї стадії полягає в тому, що і інтимні, і їхні суперники, і ворожі відносини людина відчуває до одних і тих самих людей. Решта - байдужі. І тільки навчившись відрізняти сутичку суперників від сексуального обійми, людина освоює етичне почуття - відмітна ознака дорослої людини. Тільки тепер проявляється справжня генітальний. Її не можна вважати чисто сексуальної завданням. Вона є об'єднання способів підбору партнера, співробітництва і суперництва.  VII стадія. Дорослість  Цю і наступну стадію класичний психоаналіз вже не розглядає, він охоплює тільки період дорослішання.  Вік: зрілий.  Завдання етапу: генеративність проти стагнації.  Цінні якості, куплені на цьому етапі: виробництво та турбота.  До часу настання цієї стадії людина вже міцно зв'язав себе з певним родом занять, а його діти вже стали підлітками.  Для цього етапу розвитку характерна общечеловечность - здатність цікавитися долями людей за межами сімейного кола, замислюватися над життям прийдешніх поколінь, формами майбутнього суспільства і пристроєм майбутнього світу. Для цього не обов'язково мати власних дітей, важливо активно піклуватися про молодь і про те, щоб в майбутньому людям легше жилося і  Ті, у кого почуття причетності людству не виробилося, зосереджуються на самих собі, і їх головною турботою стає задоволення своїх потреб, власний комфорт, самопоглощенность.  Генеративність - центральний момент цієї стадії - це зацікавленість у пристрої життя та із знанням нового покоління. Хоча існують окремі особи, які внаслідок життєвих невдач або особливої ​​обдарованості в інших областях, не направляють цей інтерес на своє потомство. Генеративність включає в себепродуктивність і креативність, але ці поняття не можуть його замінити. Генеративність - найважливіша стадія як психосексуального, так і психосоціального розвитку.  Коли такого збагачення не вдається досягти, відбувається регресія до потреби в псевдоблизости, з почуттям застою і зубожінням особистому житті. Людина починає балувати себе, як якщо б він був своєю дитиною. Сам факт наявності дітей або бажання їх мати - це ще не генеративність.  Причини відставання - надмірне себелюбство, напружене самотворення процвітаючої особистості за рахунок інших сторін життя, брак віри, довіри, відчуття, що він бажана надія і турбота суспільства.  VIII стадія. Зрілість  Вік: пенсійний.  Завдання етапу: цілісність его проти відчаю.  Цінні якості, куплені на цьому етапі: самозречення і мудрість.  Основна робота в життя закінчилася, настав час роздумів та забав з онуками.  Відчуття цілісності, свідомості життя виникає у того, хто, озираючись на прожите, відчуває задоволення. Кому прожите життя видається ланцюгом втрачених можливостей і прикрих промахів, усвідомлює, що починати все спочатку вже пізно і упущеного не повернути. Таку людину охоплює відчай при думці про те, як могла б скластися, але не склалося його життя. Безнадія. Відсутність або втрата накопиченої цілісності виражається в страху смерті: єдиний і неповторний життєвий цикл не приймається як завершення життя. Розпач висловлює свідомість того, що часу жити залишилося мало, щоб спробувати почати нове життя і випробувати інші шляхи до цілісності.  Відраза приховує відчай, хоча й у вигляді "маси дрібних огиди", які не складаються в одне велике каяття.  Порівнявши цю стадію з найпершої, бачимо, як замикається коло цінностей: цілісність (integrity) дорослого і дитяче довіру, впевненість у чесності (integrity) Еріксон позначає одним і тим же словом. Він стверджує, що здорові діти не будуть боятися життя, якщо навколишні їх старики володіють достатньою цілісністю, щоб не боятися смерті.  4. Концепція розвитку інтелекту Ж. Піаже  Жан Піаже - психолог, проклав нові шляхи в науці. Він створив нові методи, відкрив невідомі до нього закони духовного життя дитини. Він розробляв когнітивну концепцію розвитку дитини, яку розглядав як поступовий процес, що проходить кілька стадій.  Свою теорію дитячого мислення Піаже будував на основі логіки і біології. Він виходив з ідеї про те, що основою психічного розвитку є розвиток інтелекту. У серії експериментів він доводив свою точку зору, показуючи, як рівень розуміння, інтелект впливають на мову дітей, на їхнє сприйняття і пам'ять. Також він розвивав ідею про те, що мислення дитини не може бути виведено тільки з вроджених психобиологических факторів і з впливів фізичного середовища, але повинно бути зрозуміло також і переважно з тих відносин, які встановлюються між дитиною і навколишньою його соціальним середовищем.  Дослідження етапів розвитку мислення у самого Піаже відбувалося поступово. У 1919 році він був запрошений до Парижа для роботи над шкалами виміру інтелекту, працював в будинку малятка; матеріали, отримані ним у цей період, лягли в основу його перших книг "Судження і міркування дитини", "Мислення і мова дитини", де він викладає основи своєї концепції когнітивного розвитку дитини. Піаже говорив, що в процесі розвитку відбувається адаптація  організму до навколишнього середовища, що етапи психічного розвитку - це етапи розвитку інтелекту, через які поступово проходить дитина у формуванні все більш адекватної схеми ситуації. Основою цієї схеми як раз і є логічне мислення.  Також у 20-і роки він, з зв'язки між мисленням і мовою, побудував свої дослідження розвитку мислення через вивчення розвитку мовлення дітей, і прийшов до висновку, що процес розвитку мислення - це процес екстеріоризації, тобто мислення з'являється як аутістіческое, внутрішнє, а потім, пройшовши стадію егоцентризму, стає зовнішнім, реалістичним. Такий же і процес розвитку мови, яка з езопової (мови для себе) стає промовою соціальної, промовою для інших. Пізніше Л. С. Виготський і В. Штерн, довели неспроможність даних висновків, але проте в цей період Піаже були зроблені відкриття, що мали величезне значення для розуміння формування інтелекту дітей. Це, перш за все, відкриття таких особливостей дитячого мислення, як егоцентризм, синкретизм(нерозчленованість), трансдукція (перехід від часткового до часткового, минаючи загальне), артіфіціалізм (штучність), анімізм, нечутливість до суперечностей.  Наступний етап досліджень Піаже, що почався в 30-х роках, був пов'язаний з дослідженням операціональної сторони мислення. Він приходить до висновку, що психічний розвиток пов'язаний з интериоризацией, так як перші розумові операції - зовнішні, сенсомоторні, згодом переходять у внутрішній план, перетворюючись у логічні, власне розумові. Піаже також відкриває головне властивість цих операцій - їх оборотність.  Дослідження привели Піаже до висновку, що процес розвитку інтелекту представляє собою зміну трьох великих періодів, протягом яких відбувається становлення трьох основних інтелектуальних структур.  Спочатку формуються сенсомоторні структури - системи послідовно виконуваних матеріальних дій. Потім виникають структури конкретних операцій - системи дій, які виконуються в розумі, але з опорою на зовнішні, наочні дані. Ще пізніше відбувається становлення формально - логічних операцій.  Формальна логіка, за Ж. Піаже, - це вища ступінь в розвитку інтелекту. Інтелектуальний розвиток дитини являє собою перехід від нижчих стадій до вищих. Але при цьому кожна попередня стадія готує наступну, перебудовується на більш високому рівні.  Сенсомоторний період охоплює перші два роки життя дитини. У цей час не розвинена мова і відсутні уявлення, а поведінка будується на основі координації сприйняття і руху. Народившись, дитина має вроджені рефлекси. Деякі з них, наприклад рефлекс ссання, здатні змінюватися. Після деякого вправи дитина смокче краще, ніж у перший день, потім починає смоктати не тільки під час їжі, але і в проміжках - свої пальці, будь-які предмети, що доторкнулися до рота. Це стадія вправи рефлексів. У результаті вправи рефлексів формуються перші навички. На другій стадії дитина повертає голову в сторону шуму, простежує поглядом рух предмета, намагається схопити іграшку. В основі досвіду лежать первинні кругові реакції - повторювані дії. Одне і те ж дію дитина повторює знову і знову (скажімо, смикає за шнур) заради самого процесу. Такі дії підкріплюються власною активністю дитини, яка приносить йому задоволення.  Вторинні кругові реакції з'являються на третій стадії, коли дитина зосереджений вже не на власній активності, а на змінах, викликаних його діями. Дія повторюється заради того, щоб продовжити цікаві враження. Дитина довго струшує брязкальце, щоб продовжити зацікавив його звук, проводить по прутах ліжечка всіма предметами, які опинилися в руках, і т. п.  Четверта стадія - початок практичного інтелекту. Схеми дії, утворені на попередній стадії, об'єднуються в єдине ціле і використовуються для досягнення мети. Коли випадкова зміна дії дає несподіваний ефект - нове враження, - дитина його повторює і закріплює нову схему дії.  На п'ятій стадії з'являються третинні кругові реакції: дитина вже спеціально змінює дії, щоб подивитися, до яких наслідків це призведе. Він активно експериментує.  На шостій стадії починається интериоризация схем дій. Якщо раніше дитина  виробляв різні зовнішні дії, щоб досягти мети, пробував і помилявся, то тепер він вже може комбінувати схеми дій в розумі й раптово приходити до правильного рішення.  Близько 2 років формується внутрішній план дій. На цьому закінчується сенсомоторний період, і дитина вступає в новий період - репрезентативного інтелекту конкретних операцій. Репрезентативне інтелект - мислення за допомогою уявлень. Сильне образне початок при недостатньому розвитку словесного мислення призводить до своєрідної дитячої логіці. На етапі доопераційний уявлень дитина не здатна до доказу, розумом. Дитина не бачить речі в їх внутрішніх відносинах, він вважає їх такими, якими їх дає безпосереднє сприйняття. (Він думає, що вітер дме тому, що розгойдуються дерева). Ж. Піаже назвав це явище реалізмом. Дошкільник повільно, поступово переходить від реалізму до об'єктивності, до обліку інших точок зору і розуміння відносності оцінок.  Для дитини, має доопераційні уявлення, характерні також нечутливість до суперечностей, відсутність зв'язку між судженнями, перехід від окремого до окремого, минаючи загальне, тенденція пов'язувати всі з усім і ін Така специфіка дитячої логіки так само, як і реалізм, обумовлені головною особливістю мислення дитини - його егоцентризмом.  5. Культурно-історична концепція Л. С. Виготського  Вся наукова діяльність Л. С. Виготського була спрямована те, щоб психологія змогла перейти "від чисто описового, емпіричного та феноменологічного вивчення явищ до розкриття їх сутності". Він ввів новий - експериментально-генетичний метод дослідження психічних явищ, так як вважав, що "проблема методу є початок і основа, альфа і омега всі історії культурного розвитку дитини". Л. С. Виготський розробив учення про вік як одиниці аналізу дитячого розвитку. Він запропонував інше розуміння перебігу, умов, джерела, форми, специфіки та рушійних сил психічного розвитку дитини; описав епохи, стадії і фази дитячого розвитку, а також переходи між ними в ході онтогенезу; він виявив і сформулював основні закони психічного розвитку дитини. Заслуга Л. С. Виготського полягає в тому, що він першим застосував історичний принцип в область дитячої психології.  Згідно Л. С. Виготському, вищі психічні функції виникають спочатку як форма колективної поведінки дитини, як форма співпраці з іншими людьми, і лише згодом вони стають індивідуальними функціями самої дитини. Так, наприклад, спочатку мова - засіб спілкування між людьми, але в ході розвитку вона стає внутрішньою і починає виконувати інтелектуальну функцію.  Л. С Виготський підкреслював, що ставлення до середовища змінюється з віком, а, отже, змінюється і роль середовища в розвитку. Він підкреслював, що середу треба розглядати не абсолютно, а відносно, тому що вплив середовища визначається переживаннями дитини. Л. С. Виготський сформулював ряд законів психічного розвитку дитини:  ü Дитяче розвиток має складну організацію в часі: свій ритм, який не збігається з ритмом часу, і свій темп, який змінюється в різні роки життя. Так, рік життя в дитинстві не дорівнює році життя в отроцтві.  ü Закон метаморфози в дитячому розвитку: розвиток є ланцюг якісних змін Дитина не просто маленький дорослий, який менше знає або менше вміє, а істота, що має якісно відмінною психікою  ü Закон нерівномірності дитячого розвитку: кожна сторона в психіці дитини має свій оптимальний період розвитку. З цим законом пов'язана гіпотеза Л. С. Виготського про системний та смисловому будову свідомості.  Закон розвитку вищих психічних функцій. Відмінні ознаки вищих психічних функцій: опосередкованість, усвідомленість, довільність, системність; вони формуються прижиттєво, вони утворюються в результаті опанування спеціальними знаряддями, засобами, виробленими в ході історичного розвитку суспільства; розвиток зовнішніх психічних функцій пов'язано з навчанням у широкому сенсі слова, воно не може відбуватися інакше як у формі засвоєння заданих зразків, тому це розвиток проходить ряд стадій. Специфіка дитячого розвитку полягає в тому, що воно підпорядковується не дії біологічних  законів, як у тварин, а дії суспільно-історичних законів. Біологічний тип розвитку відбувається в процесі пристосування до природи шляхом успадкування властивостей виду і шляхом індивідуального досвіду. У людини немає вроджених форм поведінки в середовищі. Його розвиток відбувається шляхом присвоєння історично вироблених форм і способів діяльності.  Одним з доказів впливу навчання на психічний розвиток дитини служить гіпотеза Л. С. Виготського про системний та смисловому будову свідомості і її розвитку в онтогенезі. Він вважав, що людська свідомість - не сума окремих процесів, а система, структура їх. Жодна функція не розвивається ізольовано.Розвиток кожної функції залежить від того, в яку структуру вона входить, і яке місце в ній займає. Так, в ранньому віці у центрі свідомості перебуває сприйняття, в дошкільному віці - пам'ять, у шкільному - мислення. Всі інші психічні процеси розвиваються в кожному віці під впливом домінуючої у свідомості функції. На думку Л. С. Виготського, процес психічного розвитку полягає в перебудові системної структури свідомості, яка обумовлена ​​зміною його смислової структури, тобто рівнем розвитку узагальнень. Вхід до тями можливий тільки через мову і перехід від однієї структури свідомості до іншої здійснюється завдяки розвитку значення слова, інакше кажучи - узагальнення.  .  6. Концепція Д. Б. Ельконіна  Д. Б. Ельконін зробив виняткове за своєю психологічною глибиною і прозорливості припущення. Згідно з його гіпотезою, в процесі розвитку дитини спочатку має відбуватися освоєння мотиваційної сторони діяльності (інакше предметні дії не мають сенсу!), А потім операціонально-технічної; у розвитку можна спостерігати чергування цих видів діяльності. У концепції Д. Б. Ельконіна долається один із серйозних недоліків зарубіжної психології, де постійно виникає проблема розщеплення двох світів: світу предметів і світу людей. Д. Б. Ельконін показав, що це розщеплення помилково, штучно. Насправді людська дія дволикий: воно містить власне людський глузд і операциональную бік. Кожен предмет містить у собі суспільний предмет. У людському дії завжди треба бачити дві сторони: з одного боку, воно орієнтоване на суспільство, з іншого боку, - на спосіб виконання. Ця мікроструктур людської дії, відповідно до гіпотези Д. Б. Ельконіна, відбивається і в макроструктуру періодів психічного розвитку.  Д. Б. Ельконіна був відкритий закон чергування, періодичності різних типів діяльності: за діяльністю одного типу, орієнтації в системі відносин слід діяльність іншого типу, в якій відбувається орієнтація в способах вживання предметів. Кожного разу між цими двома типами орієнтації виникають протиріччя. Вони і стають причиною розвитку. Кожна епоха дитячого розвитку побудована за одним принципом. Вона відкривається орієнтацією в сфері людських відносин. Дія не може далі розвиватися, якщо воно не вставлений у нову систему стосунків дитини з суспільством. Поки інтелект не піднявся до певного рівня, не може бути нових мотивів.  Розвиваючи ідеї Л. С. Виготського, Д. Б. Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на основі наступних критеріїв:  ü Соціальна ситуація розвитку. Це та система відносин, в яку дитина вступає в суспільстві. Це те, як він орієнтується в системі суспільних відносин, в які сфери суспільного життя він входить.  ü Основний, або провідний тип діяльності дитини в цей період. При цьому необхідно розглядати не тільки вид діяльності, але і структуру діяльності увідповідному віці і аналізувати, чому саме цей тип діяльності ведучий.  Основні новоутворення розвитку. Важливо показати, як нові досягнення у розвитку переростають соціальну ситуацію і ведуть до її "вибуху" - кризі. Кризи -переломні точки на кривій дитячого розвитку, що відокремлюють один вік від іншого. Гіпотеза Д. Б. Ельконіна, враховуючи закон періодичності в дитячому розвитку, по-новому пояснює зміст криз розвитку. Так, 3 роки і 11 років - кризи відносин, слідом за ними виникає орієнтація в людських відносинах; 1 рік, 7 років - кризи світогляду, які відкривають  орієнтацію в світі речей. Гіпотеза Д. Б. Ельконіна творчо розвиває вчення Л. С. Виготського, вона долає інтелектуалізм його вчення про системний та смисловому будову свідомості. Вона пояснює виникнення і розвиток у дитини мотиваційно-потребової сфери особистості.