14. Сакральна архітектура та містобудування кр

Протягом сторіч у східних слов'ян нагромаджувався багатий досвід архітектури, склалася національна традиція містобудування. Довгий час як головний будівельний матеріал використовувалася деревина, що була в достатку доступна. У центрі поселень знаходилися "гради", які служили для захисту від ворогів, проведення племінних зборів і культових обрядів. Якісно новий рівень розвитку архітектури пов'язаний з переходом від дерев'яного до кам'яного і цегельного будівництва. З прийняттям християнства почалося спорудження храмів, які являють собою самостійну давньоруську переробку візантійських зразків. споруди були створені в період князювання Володимира Великого. На центральній площі древнього Києва звели церкву Успення Богородиці. Русі отримало хрестово-купольне планування соборів. Втіленням головних архітектурних досягнень Київської Русі став Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі. Багатоглав'я, пірамідальність композиції, оригінальна кладка, шоломоподібна форма куполів - ось те нове, що давньоруські майстри привнесли у візантійську школу, спираючись на традиції дерев'яної архітектури. Київський Софійський собор став зразком при будівництві соборів у Новгороді та Полоцьку. ансамбль Києво-Печерської лаври. Споруда головного собору - Успенська церква - була важливим етапом у розвитку київської архітектури. На межі ХI-ХII ст. недалеко від храму Святої Софії був споруджений собор, присвячений архангелу Михаїлу, який увійшов в історію під назвою Золотоверхий. Михайлівський. Преображенському соборі можна побачити риси, близькі до західноєвропейського романського стилю: масивність об'єму, вузькі вікна, кругла сходова вежа.

15. Галицько-Волинське князівство – спадкоємиця кр

Будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важ­ливу роль в історії українського народу: зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов'янства, сприяло їхній консолі­дації та усвідомленню власної самобутності; стало новим після занепаду Києва центром політич­ного та економічного життя; модернізувало давньоруську державну організацію; розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічного візантій­ського впливу; продовжило славні дипломатичні традиції Київ­ської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені. Галицько-Волинського літопису. У “спрощеному” варіанті його текст ділять на Галицьку і Волинську частину, укладену, відповідно, галицьким і волинським редакторами. Слід врахувати також лакуни та вставку з “Легендою про євшан-зілля” на самому початку літопису, а також те, що він обривається на півслові. Фактично, під назвою “Галицько-Волинський літопис”об’єднані тексти різних жанрів (воєнні повісті та хроніки походів, житія тощо), неоднакових за тематикою, стилістикою,ідеологічним спрямуванням тощо. Не зовсім зрозумілим у ньому є також функції та статус текстів, які містять виклад правових актів, зокрема княжих грамот. У підсумку маємо незакінчений літопис з неповним початком, який розпадається на ряд фрагментів. Він неоднорідний з погляду образної та сюжетної системи: одні образи та сюжети тут оригінальні, інші – натомість, стереотипні, банальні. Галицько-Волинський літопис створений за канонами літератури ХІІІ ст., у якій критерії авторства, краси, емоційності, інформативності, традиції та новаторства були іншими, аніж у наш час. Характерною особливістю Галицько-Волинського літопису є те, що в ньому подано хронологічний перелік подій. У ньому наводились документи, окремі літописні записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську, Любомлі, деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою Калкою тощо. Центральне місце у літописі посідає прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Оскільки літопис писався різними авторами. Основна ідея літопису виражається в обгрунтуванні права князя Галицько-Волинської держави володіти Києвом і всією Південною Руссю.