- •1.Предмет, методи дослідження та завдання курсу історії.
- •2. Матеріальна і духовна культура
- •3. Поняття культури та цивілізації
- •4. Поняття національної культури.
- •5. Первісна культура на території України
- •6. Трипільська культура та її роль в розвитку укр.. Культури
- •7. Вплив кочових народів на процес формування укр.. Культури
- •8. Внесок античних колоній пн Причорномор’я
- •9. Міфологія та релігія давніх слов’ян
- •10. Запровадження християнства в кр.
- •11. Писемність та освіта в кр. Літопис як феномен давньоруської культури
- •12. Література кр. «Слово о полку Ігоровім»
- •13. Образотворче мистецтво, іконопис та музична культура кр
- •14. Сакральна архітектура та містобудування кр
- •15. Галицько-Волинське князівство – спадкоємиця кр
- •16. Архітектура, мистецтво та містобудування гв князівства
- •17. Особливості розвитку культури в складі Великого князівства Литовського
- •19. Релігійне життя в Україні в 14-16 ст.
- •20. Вплив західноєвропейських ідей Ренесансу та Реформації
- •21. Церковні братства і братські школи
- •22. Поширення книгодрукування. Острозька Біблія
- •23. Острозький культурно-освітній осередок. Острозька Академія
- •24. Києво-Могилянська академія
- •25. Феномен укр.. Козацтва
- •26. Козацькі літописи, укр.. Народні думи та пісні
- •27. Укр. Барокова культура
- •28. Архітектура укр.. Бароко
- •29. Укр. Культура доби Гетьманщини
- •30. Література та мистецтво України другої пол.. XVII-XVIII ст..
- •31. Сковорода – видатна, знакова постать в українській літературі.
- •32. Національно-культурне відродження в Україні кінця XVIII – поч. XIX. Історія Русів
- •33. Велична постать т. Шевченка в українській і світовій літературі.
- •34. Класицизм в українській архітектурі XIX ст.
- •35. Національно-культурне відродження в західноукраїнських землях в XIX ст.. «Руська трійця»
- •37. Розвиток української літератури у XIX ст.
- •38. Образотворче мистецтво, музика, театр в XIX ст..
- •39. Розвиток української освіти і науки у XIX ст..
- •40. Франко – видатний діяч українського національно-культурного руху кінця 19
- •41. Національна своєрідність української культури кін XIX – поч. XX ст.
- •42. Розвиток української культури у радянську добу періоду станілінізму.
- •43. Особливості культурного піднесення у 1917 – 1920-х рр..
- •44. Особливості розвитку української культури у 20-30-х рр.. XX ст..
- •45. Розвиток української літератури у 20-30-х рр..
- •46. Становище церкви в 20-30-х рр. XX ст..
- •47. Хрущовська «відлига». «Шестидесятники».
- •48. Український кінематограф 20 ст: здобутки і втрати.
- •49. Українське мистецтво 20 ст.
- •50. Наука та освіта в радянській Україні.
- •51. Становище національної культури в сучасній Україні.
- •52. Модерністські та постмодерністські тенденції у розвитку архітектури, літератури та мистецтва.
- •54. Наука та освіта в сучасній Україні.
- •55. Розвиток укр.. Літератури на межі 20-21 ст.
- •56. Сучасне релігійне життя України.
- •57-58. Київ. Культурно-історичні пам’ятники.
- •59. Українська діаспора.
- •60. Культура українського народу в контексті європейської та світової культур.
7. Вплив кочових народів на процес формування укр.. Культури
В І тис. до н.е. на території України з'являються перші залізні знаряддя праці. До цього часу вона була заселена різною за походженням людністю. Тут жили, зокрема, пращури слов'ян - місцеві землеробські племена. Згодом на українські землі приходять кочовики. Першими з них були кіммерійці, які належали до іраномовних груп населення. Саме вони першими опанували технологію залізоробного виробництва з болотяних руд. Основна діяльність кіммерійців пов'язана з військовими походами, які сягали країн Малої та Передньої Азії. Мобільні вершники, озброєні залізною зброєю, ці завойовники були значною військовою потугою. Кіммерійці не мали постійних осель. Вони об'єднувалися у племена, а ті, в свою чергу, у союз племен на чолі з вождем. Наприкінці VII ст. до н.е. кіммерійців витиснули іраномовні племена скіфів, які мали чисельну перевагу, були краще зорганізовані та військово вишколені. Очолювали племена скіфів царі з необмеженою владою. Видатний давньогрецький історик Геродот вирізняв серед них царських скіфів, скіфів-кочовиків, скіфів-орачів і скіфів-землеробів. Перші жили на берегах Азовського моря і у степовому Криму, кочовики - у степах Наддніпрянщини, землероби - у лісостеповій зоні, орачі - між Дніпром і Дністром. Окрім військових походів, скіфи торгували з грецькими колоніями у Причорномор'ї. В кінці VI в. до н.е. скіфи сформували свою державу, поділену на три частини, кожен з керівників якої був верховним царем. Після цього до середини ІІІ століття н.е. у Північному Причорномор'ї панували сармати. Це були спілки декількох племен - язигів, роксаланів, аланів, які, однак, не мали міцної центральної влади. Основним господарством сарматів було кочове скотарство. Розводили велику рогату худобу, коней, овець. Окрім цього, полювали, ремеслували. Мова сарматів, як і скіфів, належала до іранського типу.
8. Внесок античних колоній пн Причорномор’я
Грецькі міста й селища виникли в Причорномор'ї під час Великої грецької колонізації у VIII—VI ст. до н. е. Причини виникнення колоній полягали в перенаселенні Греції, нестачі земель, придатних для хліборобства, пошуках джерел сировини (металу, лісу, солі) та ринків збуту, військовій агресії лідійців та персів, у внутрішній соціально-політичній боротьбі. Першими грецькими поселеннями на півдні України стали засновані в VII ст. до н. е. місто Борисфен та місто Ольвія. Грецька колонія складалася із центру — поліса та сільськогосподарських округів (хори), розташованих навколо міста селищ, хуторів, окремих садиб. У центрі міста знаходилася головна площа — агора. За формою правління міста-держави були республіками. Держави вели жваву торгівлю у двох напрямках — з Грецією і з північними сусідами (скіфами та сарматами). Важливе місце в господарському житті міст-держав посідали ремесла. Високий рівень розвитку набули металеве, керамічне, ювелірне виробництво, ткацтво. Займалися також землеробством: вирощували пшеницю, ячмінь, просо, виноград, яблука, груші та інше. Розвивалося стаціонарне та відгінне тваринництво (переважало розведення дрібної рогатої худоби). Головними промислами виступали рибальський, мисливський і солевидобувний.