- •1.Предмет, методи дослідження та завдання курсу історії.
- •2. Матеріальна і духовна культура
- •3. Поняття культури та цивілізації
- •4. Поняття національної культури.
- •5. Первісна культура на території України
- •6. Трипільська культура та її роль в розвитку укр.. Культури
- •7. Вплив кочових народів на процес формування укр.. Культури
- •8. Внесок античних колоній пн Причорномор’я
- •9. Міфологія та релігія давніх слов’ян
- •10. Запровадження християнства в кр.
- •11. Писемність та освіта в кр. Літопис як феномен давньоруської культури
- •12. Література кр. «Слово о полку Ігоровім»
- •13. Образотворче мистецтво, іконопис та музична культура кр
- •14. Сакральна архітектура та містобудування кр
- •15. Галицько-Волинське князівство – спадкоємиця кр
- •16. Архітектура, мистецтво та містобудування гв князівства
- •17. Особливості розвитку культури в складі Великого князівства Литовського
- •19. Релігійне життя в Україні в 14-16 ст.
- •20. Вплив західноєвропейських ідей Ренесансу та Реформації
- •21. Церковні братства і братські школи
- •22. Поширення книгодрукування. Острозька Біблія
- •23. Острозький культурно-освітній осередок. Острозька Академія
- •24. Києво-Могилянська академія
- •25. Феномен укр.. Козацтва
- •26. Козацькі літописи, укр.. Народні думи та пісні
- •27. Укр. Барокова культура
- •28. Архітектура укр.. Бароко
- •29. Укр. Культура доби Гетьманщини
- •30. Література та мистецтво України другої пол.. XVII-XVIII ст..
- •31. Сковорода – видатна, знакова постать в українській літературі.
- •32. Національно-культурне відродження в Україні кінця XVIII – поч. XIX. Історія Русів
- •33. Велична постать т. Шевченка в українській і світовій літературі.
- •34. Класицизм в українській архітектурі XIX ст.
- •35. Національно-культурне відродження в західноукраїнських землях в XIX ст.. «Руська трійця»
- •37. Розвиток української літератури у XIX ст.
- •38. Образотворче мистецтво, музика, театр в XIX ст..
- •39. Розвиток української освіти і науки у XIX ст..
- •40. Франко – видатний діяч українського національно-культурного руху кінця 19
- •41. Національна своєрідність української культури кін XIX – поч. XX ст.
- •42. Розвиток української культури у радянську добу періоду станілінізму.
- •43. Особливості культурного піднесення у 1917 – 1920-х рр..
- •44. Особливості розвитку української культури у 20-30-х рр.. XX ст..
- •45. Розвиток української літератури у 20-30-х рр..
- •46. Становище церкви в 20-30-х рр. XX ст..
- •47. Хрущовська «відлига». «Шестидесятники».
- •48. Український кінематограф 20 ст: здобутки і втрати.
- •49. Українське мистецтво 20 ст.
- •50. Наука та освіта в радянській Україні.
- •51. Становище національної культури в сучасній Україні.
- •52. Модерністські та постмодерністські тенденції у розвитку архітектури, літератури та мистецтва.
- •54. Наука та освіта в сучасній Україні.
- •55. Розвиток укр.. Літератури на межі 20-21 ст.
- •56. Сучасне релігійне життя України.
- •57-58. Київ. Культурно-історичні пам’ятники.
- •59. Українська діаспора.
- •60. Культура українського народу в контексті європейської та світової культур.
37. Розвиток української літератури у XIX ст.
Великиісторичним здобутком української культури було впровадженнянової української літературної мови, заснованої на принципах фіксації усного народного мовлення з вибірковим залученням певних «книжних» елементів минулого. 1819 р. У Харкові з’явилася друкомперша граматикарозроблена О. Павловським. Вирішальну роль у завершенні процесу становлення української національної мови відіграли твори основоположників нової української літератури: І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, П.Гулака-Артемовського, Є.Гребінки, М.Шашкевича і особливо великого українського поета Т.Шевченка. У другій пол. XIX ст. українська література розвивалася за несприятливих соціально-політичних умов, що передусім було пов'язано з гоніннями російського царату на українську мову (Валуєвський (1863) та Емський (1876) укази). У цей час творила плеяда видатних письменників-патріотів, послідовників Т.Шевченка. (Марко Вовчок, Л.Глібова). 70 —90-і роки XIX ст.ознаменувалися приходом в українську літературу нових високоталановитих письменників. Чільне місце серед них зайнявІ.Нечуй-Левицький. У них письменник глибоко відобразив життя, побут і психологію різних верств українського суспільства, правдиво змалював образи борців проти соціальної несправедливості, героїчні і трагічні сторінки української історії. Видатним представником письменства бувПанас Мирний (П.Руденко, 1849 —1920), який став першим творцем соціально-психологічних романів та повістей. Плідно працював на ниві української літератури і культури взагалі Б.Грінченко. Великою заслугоюБ.Грінченкастали підготовка та видання 4-томного «Словаря української мови». Вагомий внесок у розвиток української літератури зробив П.Куліш. У 90-х роках XIX ст. почалася літературна творчість М.Коцюбинського (1864—1913). Уже в ранніх творах («Дорогою ціною», «Для загального блага» та ін.) він майстерно відтворив вражаючі картини життя трудового народу, його прагнення до волі. Патріотичними, сповненими оптимізму творами заявила про себе геніальна поетесаЛеся Українка(Л.Косач-Квітка, 1871 — 1913). Полум'яна патріотка України, вона весь свій талант віддавала служінню інтересам пригнобленого рідного народу. Не тільки в творчості революційним діячем був видатний поет, талановитий публіцист і літературний критик П.Грабовський (1864—1902). За це царизм тримав його у тюрмах та на засланні, де він помер у розквіті творчих сил. Наприкінці XIX ст. створив низку історичних оповідань у формі хронік М.Грушевський. Популярними були твори на цю тематику А.Кащенка, О.Левицького. Складовою української літератури другої пол. XIX ст. була драматургія, що продовжувала традиції І.Котляревського, Т.Шевченка. Найвидатнішим її представником був І. Карпенко-Карий (І.Тобілевич, 1845—1907), який створив понад 20 драм і комедій: «Бурлака», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Бору ля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта» та ін.
38. Образотворче мистецтво, музика, театр в XIX ст..
Образотворче мистецтво.В образотворчому мистецтві XIX ст. на перше місце висувається живопис. У ньому знайшли відображення і класицизм, і романтизм з реалізмом, і декаданс. Хоча у XIX столітті головним центром освіти в Російській імперії і далі була Академія мистецтв у Петербурзі, багатьох художників приваблює Україна — «нова Італія», як її тоді називали. Серед учнів Брюллова були й останні українські майстри класичного малярства — Іван Сошенко, Тарас Шевченко, Дмитро Безперчий та ін. Тарас Шевченко, геній українського слова, був за фахом художник. Його творчість охопила декілька галузей малярства: портретну, жанрову, пейзажну, релігійну. Інший представник класицизму, російський художник Василь Тропінін говорив, що Україна замінила йому Академію. Він багато років жив і працював на Поділлі і присвятив українській темі чимало портретів. «Шукачем сонця» називали Володимира Орловського, одного з засновників нового українського реалістичного пейзажу. Найкращим українським портретистом кінця 19 — початку 20 століть вважається Олександр Мурашко — учень Іллі Рєпіна.
Музика. Слід за українськими письменниками і поетами, професійні музиканти ХІХ ст. почали звертатися до народної тематики, обробляти народні пісні, які виконувалися талановитими аматорами у супроводі народних інструментів — кобзи, бандури, цимбал, скрипки, ліри та ін. На початку 19 століття в українській музиці з'являються перші симфонічні твори та камерно-інструментальні твори, серед їх авторів — І. М. Вітковський, А. І. Галенковський, Ілля та Олександр Лизогуби. Основноположною для розвитку національної професійної музики стала різнобічна діяльність М. В. Лисенка, який створив класичні зразки творів у різних жанрах. Він же став організатором музичної школи в Києві. На початку XX століття всесвітню славу здобули плеяда українських виконавців. Це - співачка Соломія Крушельницька, О. Петрусенко, З. Гайдай, М. Литвиненко-Вольгемут, співаки М.Е. Менцинський, О.П. Мишуга, І. Паторжинський.
Театр. Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.