35. Національно-культурне відродження в західноукраїнських землях в XIX ст.. «Руська трійця»

Національне відродження є досить складним процесом, що характеризується різними стадіями. Кардинальні зрушення, які відбулися наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в історичній науці, літературі, розвитку мови стали своєрідним підґрунтям пробудження у західноукраїнському народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоювати свої права. Вони складають перший етап національного відродження – шляхетський (дворянській). Важливим чинником першого періоду національно – культурного відродження була також поява періодичних видань, а також публікація наукових праць. Ці видання торкались історичного минулого українського народу, зосереджували увагу на самобутності його культури. Тобто, українська мова завоювала право на своє існування. Вона збагачувалась творчими здобутками у прозі, поезії, драматургії і публіцистиці. Інтелектуали першої половини ХІХ ст. не одразу відійшли від своїх попередників у ставленні до захисту інтересів народу. На початку століття у їхній діяльності ще спостерігається прагнення відновити місце та роль окремих верств суспільства. Але з плином часу інтелігенція дедалі більше переймалася інтересами не окремих верств, а всього суспільства, хоча на певних етапах переважали інтереси тих чи інших соціальних груп населення. Незважаючи на малочисельність і роз’єднаність, українська інтелігенція першої половини ХІХ ст. справила визначальний вплив на піднесення національної свідомості українського народу. Яскравим та самобутнім явищем була діяльність громадсько – культурного об'єднання “Руська трійця”( М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем).Члени цієї організації визначили та оприлюднили основне ядро ідей національного відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робили перші спроби спрямувати вирішення національних проблем в політичну площину. Наприкінці 1836 р. побачила світ "Русалка Дністрова". В цьому творі активно пропагується і висвітлюється ідея національного визволення українського народу. Зміст "Русалки Дністрової" визначають три основні ідеї: визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав, та заклик до її поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків — борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності. Цілком очевидно, що автори збірки певною мірою вийшли за межі культурно-просвітницької діяльності у політичну сферу. На другому етапі національно-культурного відродження відбувається патріотичне пробудження, маси активно включаються у культурницькі процеси.

36. Українське меценатство XIX – поч.. XX ст..

У XIX – на початку XX ст. діяла і давала плоди священна традиція українського меценатства. В цей час знайшлися люди – українські патріоти, які, власне, відродили, продовжили ті традиції, що започаткували К.Острозький, Г.Гулевичівна, П.Сагайдачний, П.Могила, І.Мазепа. Одним з перших українських цукрозаводчиків і меценатів був Федір Симиренко (1791–1867). Багатьма добродійними, доброчинними справами уславилися вже згадувані В.Тарновський і Г.Ґалаґан, Микола Терещенко (1819–1903), київський цукрозаводчик Василь Симиренко (1831–1915), Євген Чикаленко (1861–1929), Микола Аркас (1853–1909), Богдан Ханенко (1848– 1917). Матеріальна підтримка ними діячів української культури, багатьох культурницьких починань є яскравим виявом їхніх патріотичних почуттів, найщирішого ставлення до справ національного відродження України, української культури. В.Тарновський (Старший) ще в 1840 р. фінансував перший випуск «Кобзаря» Т.Шевченка.

Родина Бродських - родина капіталістів, цукрозаводчиків і банкірів на Україні, представники монополістичного капіталу. Один його син, Лазар, став відомим цукрозаводчиком, а другий, Лев, - великим банківським діячем. належало 9 цукрових заводів, а у 1917 – вже 17. крім того, вони мали чималу кількість пароплавів, що курсували по Дніпру, продовжували займатися торгівлею вкладали кошти у розвиток мукомольного, пивоварного, винокурного виробництва, лісопаперову промисловість.

Відомою українською меценаткою та громадською діячкою була Єлизавета Іванівна Скоропадська.Своїми пожертвами вона підгримувала українські видання та недільні школи, жіночу гімназію в Полтаві. На свої кошти заснувала школу в с. Рибці поблизу Полтави. Після заборони видань українською мовою у Російській імперії меценатка пожертвувала гроші на розвиток українського руху в Галичині, зокрема на товариство «Просвіта» та журнал «Правда». Родина Терещенківна меценатство витратила близько 5 млн. крб., підтверджуючи тим самим девіз їхнього дворянського герба – «Праг-нути до громадських справ». Художнє зібрання Терещенків лягло в основу Київського музею російського мистецтва. Ця родина фінансо-во утримувала Київську малювальну школу. Дочка М.Терещенка Варвара була одружена з Б.Ханенком. Виконуючи заповіт чоловіка, вона передала в дарунок Києву свій особняк і величезну колекцію творів живопису. Зараз це – Музей західного і східного мистецтва.Родина Тарновських отримав Маєток у селі Качанівці, любив підтримувати бідних митців, дбайливо доглядав усі місця, пов’язані зі знаними особистостями, які перебували в його маєтку.Родина Галаганів. Колегія відчинила двері для учнів 1 жовтня 1871 року. У статуті Колегії імені Павла Ґалаґана зазначалася мета закладу: а) надати певному числу незаможних молодих людей підготовчі можливості для отримання університетської освіти; б) сприяти розвитку самостійної педагогічної справи в Україні шляхом навчально-виховної практики.