975741

Петербурзької медико-хірургічної академії залишено в дитячій клініці М.І.Бистрова. У 1884 р. В.П.Якубович захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора медицини «О псевдогипертрофии и

В.П.Якубович описав методи досліджень різних органів та систем у дітей, починаючи з періоду новонародженості. У спеціальних розділах (про вираз дитячого обличчя, про особливості крику, голосу, кашлю, пульсу, температури тіла, маси тіла та ін.) наводяться вказівки про роль і значення відповідних спостережень і досліджень для діагностики захворювань.

Однак слід відзначити, що монографія В.П.Якубовича не отримала широкої популярності, і це пояснюється одночасним виданням книги Н.Ф.Філатова «Семиотика и диагностика детских болезней» (1890). Передмови до обох вказаних видань помічені однією і тією ж датою — травень 1890 р. За своїм змістом ці книги були досить близькими лише з тією різницею, що В.П.Якубович значно більше уваги приділив методам обстеження дітей, а Н.Ф.Філатов

— симптоматології, клінічній картині та диференціальній діагностиці. Класична праця Н.Ф.Філатова протягом 1890-1900 рр. 6 разів перевидавалась і була перекладена багатьма іноземними мовами, що звичайно привело до за­ буття найкращої роботи В.П.Якубовича.

Протягом 1912-1921 рр. кафедрою педіатрії в Одесі завідував професор Семен Константинович Гогітідзе (1872-1927), який закінчив медичний факультет Київського університету (1897), працював на кафедрі В.Є.Чернова і в 1904 р. захистив докторську дисертацію «О переходе жиров пищи в молоко». Він опублікував близько 20 наукових праць, присвячених анатомо­ фізіологічним особливостям дитячого організму, особливостям фізичного

21

Розділ 2

розвитку дітей регіону. В 1921 р. переїхав до Тбілісі, де організував клініку дитячих хвороб при медичному факультеті Тбіліського університету і став основоположником грузинської наукової педіатрії.

З1928 по 1954 р. керівником дитячої клініки був професор Аркадій Іванович Скроцький (1882-1957), який після закінчення (1907) медичного факультету Новоросійського університету все життя працював в дитячій клініці. За ці роки клініка стала провідною медичною установою з добре оснащеними лаборато­ ріями, кабінетами та бібліотекою. В 1922 р. А.І.Скроцький вперше в Україні застосував серопрофілактіку скарлатини і кору, створив при дитячій клініці першу (1928) грязелікарню. Наукові праці (понад 60) присвячені питанням ревматизму, туберкульозу і дитячим інфекційним хворобам (дифтерія, скарла­ тина та ін.). Під його керівництвом виконано 20 кандидатських і докторських дисертацій.

Викладання педіатрії як самостійної науки у Львівському університеті почалося у 1904 р. Клініка дитячих хвороб була побудована в 1909 р. Першим завідуючим кафедрою педіатрії (1909-1918) був професор Ян Рачинський. Під його керівництвом на кафедрі проведені дуже важливі дослідження про вплив сонячного світла на обмін фосфору та кальцію в кістках організму, що росте. Вони були схвалені на Міжнародному конгресі лікарів в Парижі, що дало можливість обгрунтувати застосування ультрафіолетового опромінення в лікуванні та профілактиці рахіту.

З1918 по 1946 р. кафедрою педіатрії завідував учень Піркета професор Франц Гроер. Він був дуже ерудованою людиною, знав декілька мов, блискуче читав лекції не лише у Львові, але і в США, Англії, Франції, Німеччині, Югославії, Угорщині. Напрям наукових досліджень Ф.Гроера був досить різноманітним: дитячі інфекційні захворювання (кір, дифтерія, скарлатина), туберкульоз (зокрема, розробка та застосування методу алергометрії для діагностики туберкульозного процесу), дієтотерапія, ендокринні захворювання та ін. Ф.Гроер не лише керував кафедрою, але й був першим директором створеного в післявоєнні роки Львівського НД І охорони материнства і дитинства.

Особлива роль у розвитку педіатрії у Західному регіоні України належить професору С.І.Ігнатову. Завідуючи протягом 20 років кафедрою педіатрії, він брав активну участь в організації педіатричного факультету Львівського медичного інституту (1951) і був першим його деканом. Основні напрями наукових досліджень кафедри на той час: фізіологія та патологія травлення, патологія дітей періоду новонародженості, фармакотерапія в дитячому віці. Під його керівництвом виконано 3 докторських та близько 30 кандидатських дисертацій.

У 1900 р. в Києві завершено будівництво університетської акушерськогінекологічної клініки на Бібіковському бульварі (бульвар Шевченка, 17) на 50 ліжок. Фізіологічні пологи звичайно проходили вдома, до клініки

22

Історія розвитку педіатрії

госпіталізовували жінок з патологічною вагітністю. Але на той час мережа лікувальних установ Києва була дуже незначною і створювалася стихійно. Багато з них були приватними і платними. Найкрупніша в місті Олександрівська лікарня в 1912 р. була розрахована на 498 ліжок, з них лише 40 були безплатними.

Певну роль в організації медичної допомоги дитячому населенню Києва відіграло засноване в 1900 р. товариство дитячих лікарів. Поодинокі дитячі заклади створювалися, як правило, на благодійні кошти. В 1906 р. з ініциативи Є.Л.Скловського при пологовому будинку було організовано першу в Україні консультацію для новонароджених, в 1911 р. — перші дитячі ясла, в 1912 р. — амбулаторію «Крапля молока». Заходи щодо охорони материнства і дитинства мали дуже обмежений характер. Смертність немовлят в 1911 р. становила 235 дітей на 1000 народжених живими.

Роки громадянської війни, розруха і голод викликали нові спалахи епідемій, в тому числі дитячих інфекційних захворювань. У Києві захворюваність на дифтерію щорічно становила 156-410 випадків на 100 000 населення, причому понад 6% хворих вмирали. В 1913 р. на кожну 1000 дітей, народжених живими, вмирало 143, в 1915 р. — 191, в 1919 р. — 239, в 1923 р. — 2 2 2 , в 1927 р. — 100 дітей.

У міру зміцнення і розвитку народного господарства країни розвивалася система охорони здоров'я. По всій країні поступово розширилася мережа установ охорони материнства і дитинства, що відіграли велику роль у зниженні дитячої захворюваності і смертності. Особливу увагу приділяли питанням надання допомоги матерям і дітям грудного та ясельного віку, створенню мере­ жі установ закритого типу. Організовано також установи відкритого типу (кон­ сультації, молочні кухні, ясла та ін.), які посіли провідне місце в охороні здоров'я матері і дитини. Кількість дитячих консультацій в Києві збільшилася від 3 у 1914 р. до 17 у 1926 р. Було також відкрито 11 консультацій для вагітних.

Починаючи з 1924 р., широко застосовувався патронаж вдома. У Києві наприкінці 20-х років консультації обслуговували майже усіх дітей віком до року. Поступово розвивалася і мережа дитячих ясел.

Певні досягнення відмічалися і в організації родопомочі. Якщо в 1922 р. тільки 15% усіх породіль народжувало в лікарнях, то в 1927 — 86,7%.

З ініціативи професора Г.Ф.Писемського в Києві було відкрито першу жіно­ чу консультацію. Він також був активним поборником підготовки кваліфікованіх кадрів акушерів-гінекологів у створеному в 1918 р. Інституті удосконален­ ня лікарів. Ідея масового знеболювання родів, що одержала широке застосу­ вання, успішно проводилася спочатку Г.Ф.Писемським, а потім професором О.Ю.Лур'є. В 1938 р., з ініціативи О.Ю.Лур'є, вперше в історії родопомочі було встановлено контроль за материнською і дитячою смертністю.

Введення в медичних інститутах з 1925 р. спеціальності «охорона мате­ ринства і дитинства» вирішувало питання підготовки відповідних спеціалістів,

23

Розділ 2

а остаточно воно було вирішено після організації в 1930-1932 рр. педіатричних факультетів.

Спецкурс з охорони материнства і дитинства викладався під керівництвом учня В.Є.Чернова професора Льва Йосиповича Фінкельштейна, який після закінчення медичного факультету у 1898 р. працював у клініці дитячих хвороб Військово-медичної академії в Петербурзі під керівництвом професора М.П.Гундобіна. У 1901 р. Л.Й.Фінкельштейн захистив дисертацію на тему «Пневмонія у грудних дітей» і йому було присвоєно звання доктора медичних наук. Приїхавши до Києва, він працював спочатку в клініці дитячих хвороб під керівництвом професора В.Є.Чернова. З самого початку своєї діяльності

Л.Й.Фінкельштейн присвятив себе боротьбі з дитячою захворюваністю і смертністю, працюючи в притулку для підкинутих дітей.

Поряд з організаційною і лікувально-профілактичною роботою в галузі охорони материнства і дитинства Л.Й.Фінкельштейн займається науковою і педадогічною діяльністю. У 1920-1925 рр. він завідує кафедрою педіатрії Інституту народної освіти, з 1925 р. — кафедрою дитячих хвороб, а пізніше (1944-1948) кафедрою госпітальної педіатрії Київського медичного інституту.

Л.Й.Фінкельштейн написав понад 60 наукових праць, присвячених питанням

дієтетики р а н н ь о г о дитячог о віку, розладів харчування, пневмонії, туберкульозу. В працях Л.Й.Фінкельштейна описані нові методи дослідження й лікування, і також нові симптоми захворювань.

Після Великої Вітчизняної війни в медичних інститутах були організовані кафедри педіатрії для різних факультетів і окремі кафедри пропедевтичної, факультетської та госпітальної педіатрії і кафедри дитячих інфекційних хвороб.

У 1944 р. кафедру факультетської педіатрії Київського медичного інституту очолила професор Віра Григорівна Балабан і завідувала протягом 20 років. Прекрасний клініцист, талановитий педагог, справедливий і вимогливий керів­ ник, В.Г.Балабан користувалася великим авторитетом, повагою і прихильністю всіх, хто спілкувався з нею. Поряд з постійною лікувальною і консультативною діяльністю багато часу вона віддавала своїм учням і співробітникам, чуйно і доброзичливо ставилася до всіх, постійно сприяла створенню творчого настрою в колективі.

З-під пера В.Г.Балабан вийшло понад 50 праць, присвячених актуальним питанням педіатрії, які успішно розроблялися на кафедрі. Токсико-септичні захворювання новонароджених і дітей раннього віку, діагностика і лікування кишкових токсикозів н а й р і з н о м а н і т н і ш о г о походження: дизентерія, сальмонельози, коліентерити, стафілококові ентерити і парентеральні ускладнення респіраторних інфекцій — це неповний перелік наукових інтересів В.Г.Балабан у галузі патології раннього дитинства. Серед захворювань дітей старшого віку особливу увагу вона приділяла вивченню питань діагностики, профілактики і лікування різних форм ревматизму та інших колагенозів.

24

У 1965-1982 рр. кафедрою факультетської педіатрії Київського медичного інституту завідував професор Прокіп Микитович Гудзенко, який закінчив у 1939 р. Київський медичний інститут. У 1960 р.

захистив докторську дисертацію «Вопросы патогенеза и клиники туберкулезного менингита у детей». Наукові праці (понад 150), в тому числі 8 монографій, присвячені фундаментальним дослідженням проблеми туберкульозу, кишко­ вим і стафілококовим інфекціям у дітей. Підоготовлений під редакцією професорів І.М.Руднєва і П.М.Гудзенка підручник «Детские болезни» витримав декілька видань. Ряд праць («Раціо­ нальне харчування дітей», «Рецептурный спра­ вочник педиатра») мали великий вплив на підготовку висококваліфікованих лікарівпедіатрів.

Олени Миколаївни Хохол була організована кафедра пропедевтичної педіатрії. О.М.Хохол залишила яскравий слід в історії української педіатрії. Після закінчення в 1921 р. Київського медичного інституту працювала в дитячій консультації в Умані, потім у Київському будинку для грудних дітей, а з 1925 р. — у Київському інституті удосконалення лікарів. В 1945 р. захистила докторську дисертацію «Материалы к вопросу о нарушении капиллярного кровообращения при токсической диспепсии». Протягом 1946-1950 рр. вона завідувала кафедрою пропедевтичної педіатрії, а в 1950-1964 рр. — кафедрою госпітальної педіатрії. В 1953 р. О.М.Хохол було обрано членом-кореспон- дентом АМН . Вона автор близько 80 наукових праць, присвячених питанням фізіології і патології раннього дитячого віку, проблемі порушення харчування, захворюванням травного каналу, туберкульозу, вигодовуванню дітей першого року життя. Завдяки її зусиллям в широку практику впроваджене іонітне молоко для вигодовування дітей грудного віку. Під її керівництвом підготовлено 5 докторських і 25 кандидатських дисертацій. Багато учнів О.М.Хохол стали відомими вченими-педіатрами, зокрема академік НАН і А М Н України та Російської А М Н О.М.Лук'янова, професори О.І.КошельПлескунова, В.Д.Чеботарьова, А.О.Андрущук, В.Д.Отт та ін.

Значний внесок у розвиток педіатрії в Україні зробив професор Іван Михайлович Руднєв. Після закінчення Дніпропетровського медичного

Розділ 2

інституту (1931) працював в Західній Україні, з 1951 р. — на посаді заступника директора Львівського НДІ охорони материнства і дитинства, з 1956 р. —

Кафедра дитячих інфекційних хвороб Київського медичного інституту була організована в 1945 р. Завідуючим кафедрою було обрано доцента Олександра Володимировича Черкасова, який у 1916 р. закінчив медичний факультет Київського університету, із 1919 р. вся його творча діяльність була пов'язана з Київським медичним інститутом. Багато енергії О.В.Черкасов віддав зміцненню педіатричного факультету, деканом якого він був протягом 16 років. Перу О.В.Черкасова належить понад 100 праць, присвячених актуальним питанням педіатрії. Його дослідження щодо туберкульозного менінгіту, дифтерії, кишкової групи інфекційних хвороб стали значним внеском у розвиток медичної науки. Під його керівництвом виконано 18 докторських і кандидатських дисертацій.

Велике значення для розвитку педіатричної науки в нашій країні і впровадження її досягнень в клінічну практику мала організація науководослідних інститутів, які займались розробкою різних актуальних питань педіатрії, оскільки поліпшення показників здоров'я дітей органічно пов'язане з успіхами педіатричної науки і удосконаленням на цій основі організаційних форм лікувально-профілактичної допомоги дитячому населенню.

У 1922 р. під керівництвом професора М.Б.Голомба у Харкові організо­ ваний дитячий будинок, на базі якого в 1923 р. з ініціативи професора С.М.Ямпольського було відкрито Науково-дослідний інститут охорони материнства і дитинства (нині Харківський НДІ охорони здоров'я дітей і

26

Історія розвитку педіатрії

підлітків), в якому створені відділи фізіології дитини, профілактики і терапії

Російської А М Н О.М.Лук'янової, яка очолює цей провідний науковий заклад

з1979 року.

Вінституті проводяться дослідження, присвячені питанням охорони плода і новонародженого, харчування здорової та хворої дитини, здійсненню фундаментальних досліджень з профілактики і лікування різних вітамін-D- дефіцитних станів у вагітних, плода, новонародженого і дітей першого року життя, вивченню захворювань органів травлення, питанням профілактики і лікування захворювань органів дихання та багато ін. Розробляються нові принципи прогнозування ефективності і безпеки фармакотерапії мультифакторіальних захворювань. Останнім часом велика увага приділяється вивченню впливу екологічних факторів на стан здоров'я дитячого населення.

На клінічній базі інституту щорічно підвищують кваліфікацію тисячі лікарів-педіатрів країни. Наукові розробки співробітників інституту широко впроваджуються в практику роботи дитячих лікувально-профілактичних установ України.

У 1940 р. організовано НДІ охорони материнства і дитинства у Львові, а в 1946 р. — в Мукачевому. Ці інститути сприяли створенню наукового і практичного потенціалу та розвитку системи охорони здоров'я дітей у Західному регіоні України.

Тривалий час наукові статті з педіатрії публікувалися в загальномедичних журналах, оскільки в Україні не видавалися спеціальні журнали. Але в 1922 р.

Розділ^

в Харкові почав видаватися перший в Україні спеціальний журнал «Вестник охраны материнства и младенчества». Його редакторами були М.Б.Голомб і Є.А.Федер. В роботі журналу активну участь брали відомі педіатри України Я.С.Аркавін, Є.Л.Скловський, А.Й.Гершензон, С.М.Ямпольський та ін.

Через деякий час журнал почав видаватися українською мовою під назвою «Охорона материнства і дитинства», а з №4 1936 р. став називатися «Педіатрія, акушерство і гінекологія». Його тираж був 2000 примірників, обсяг 3 умовнодрукованих аркуші. В 1941 р. через війну випуск журналу припинився і до 1945 р. він не видавався. В 1945 р. в Києві видання журналу «Педіатрія, акушерство і гінекологія», поновилось і триває і до цього часу. Журнал користується ве­ ликою популярністю серед лікарів-педіатрів і акушерів-гінекологів. Його тираж становить 8-12 тис. примірників, о б с я г — 10,6 умовно-друкованих аркуша. Він містить два майже однакових за обсягом розділи: педіатрія та акушерство і гінекологія. Публікуються оригінальні праці, огляди літератури, статті на допомогу практичному лікареві та ін. . ,

Закінчуючи викладання короткої історії розвитку педіатрії, необхідно зазначити* що педіатрія стала самостійною наукою і галуззю-медицин», яка вивчає дитячий" організм в цілому, використовуючи наявні сучасні методи досліджень. Причому обов'язково враховуються анатомофізіологічні та інші особливості дитячого організму в різні періоди дитинства. Без знанняцих особливосте^! неможливо здійснювати дшпфстц&у, лікування та профілактику захворюва*і*гу дітей, а також контроль за гармонійністю їх фізичного і нервовопсихіднот розвитку. *"

28

Розділ 3.

ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ

ПЕ Д І А Т Р И Ч НА служба є однією з найважливіших галузей не тільки медицини, а й народного господарства. У ній зайнято понад 10 тис. лікарів-педіатрів, які надають допомогу близько 11 млн. дітей, що

проживають в Україні. Нині в нашій країні створена досить потужна мережа дитячих лікувально-профілактичних установ, яка нараховує понад 90 тис. ліжок в дитячих стаціонарах та близько 4 тис. дитячих поліклінік. За кількістю лікарняних ліжок (81 на 10 тис. дітей) Україна випереджає всі розвинені країни світу, але якісні характеристики цих ліжок незадовільні. Створена мережа спеціалізованої допомоги дітям. Близько 30% усього ліжкового фонду виділено для спеціалізованих відділень. Майже в усіх обласних центрах і великих містах збудовані багатопрмЗфїльні дитячі лікарні. Постійно здійснюються заходи щодо вдосконалення підготовки і підвищення кваліфікації лікарів-педіатрів. Підготовлено лікарів-педіатрів - спеціалістів за основними групами захво­ рювань кардіологія, пульмонологія, ендокринологія, нефрологія, гастроентеро­ логія та ін. Відкрито дитячі відділення інтенсивної терапії і реанімації для

надання ефективноїмедичної допомоги дітям з тяжкими екстремальним»-- станами, а також організовано відділення патології новонароджених і другого етапу виходжування недоношених дітей.

Завдяки створенню цілісної системи охорон» здоров'я дитячого населення в Україні значно зменшилась захворюваність на гострі інфекційні хвороби.- Знизилася смертність немовлят з 191 (у 1915 р.) до 12,8 (у 1990 р.) на 1000 новонароджених, у тому числі і смертність новонароджених і недоношених дітей. Причому до 1990 р. в Україні спостерігалася стійка тенденція до зниження показника смертності немовлят, який є інтегральним показником рівня надання медичної допомоги дітям, добробуту суспільства, його соціально-економічного розвитку і чуттєвим індикатором широкого спектра комбінованої дії факторів, Що шкідливо впливають на здоров'я матері і дитини.

Показник дитячої смертності (чи смертності немовлят) належить до розряду спеціальних демографічних показників, які за встановленим правилом розраховуються на 1000 народжених. Формула розрахунку цього показника:

В

А =

2/зс + ті),

де А - коефіцієнт дитячої смертності; В - кількість дітей, померлих у віці до 1 року, за рік; С - діти, що народилися живими у звітному році; Б - діти, що народилися живими У попередньому році.

29

Розділ З

В умовах дестабілізації економіки, несприятливої економічної ситуації, ускладненої чорнобильською бідою, зниження життєвого рівня, починаючи з 1991 р., намітилася тенденція до підвищення смертності немовлят, яка вже в 1992 р. становила 14,0 на 1000 новонароджених (табл.1).

Таблиця 1

Показники смертності немовлят в Україні протягом 1990-1996 років (За даними Державного комітету статистики України)

Дитяча смертність в Україні нижча, ніж в інших країнах СНД, Центральній та Східній Європі в цілому, проте майже вдвічі вища, ніж середній показник для Європейського Союзу (рисі) .

• Європейська співдружність

• Україна

• Центральна та східна Європа

0 Країни СНД

Рисі. Смертність дітей віком до 1 року в Україні у порівнянні з іншими країнами (у 1990-1995 роках на 1000 живонароджених)

У віковій структурі розрізняють такі групи смертності немовлят:

—перинатальна смертність — включає всі випадки смертності плодів та новонароджених в перинатальному періоді, який починається з того моменту, коли плід стає життєздатним та закінчується 7-ю добою (168 годинами) після народження;

—рання неонатальна смертність — випадки смерті новонароджених до 7 діб життя;

—неонатальна смертність — випадки смерті новонароджених до 28 діб

життя;

30