975741

Історія розвитку педіатрії

(170 с ) , «О жилищах в медико-полицейском отношении» (200 с ) , «О некоторых младенческих болезнях» (160 с.) та ін.

У 1836 р. в Петербурзькій медико-хірургічній академії створено кафедру акушерства, жіночих і дитячих хвороб, яку очолив С.Х.Хотовицький. Особливу увагу він приділяє викладанню педіатрії і вперше третину лекцій присвячує дитячим хворобам. Дякуючи С.Х.Хотовицькому, відкривається перша дитяча кліника при академії, він розробляє докладний план її будівництва. Проте керування першою дитячою клінікою було доручено професору І.І.Мяновському, який був далеким від педіатрії і зовсім нею не цікавився.

Вперше С.Х.Хотовицький застосовує для діагностики хвороб у дітей методики пальпації, перкусії, аускультації. Проте найвидатнішою подією в житті С.Х.Хотовицького, що принесла славу йому і всій медичній громадськос­ ті Росії, був вихід у світ у 1847 р. першого оригінального посібника з педіатрії «Педіятрика» (900 с ) . Ця найкраща і остання праця Степана Хомича була перекладена на іноземні мови. Свій оригінальний посібник С.Х.Хотовицький видав у віці 51 року, будучи досвідченим спеціалистом. Після видання «Педіятрики» С.Х.Хотовицький подає у відставку, залишає кафедру і остаточно розриває зв'язки з академією. Причини залишилися для нас невідомими. Наступні 25 років життя у відставці Степан Хомич не займався науковою діяльністю, але його внесок назавжди ввійшов до золотої скарбниці педіатрії.

( Після відставки С.Х.Хотовицького (1847) протягом 13 років викладання педіатрії в Петербурзькій медико-хірургічній академії переживало занепад. Лише весною 1861 р. конференція академії доручила викладати курс дитячих хвороб приват-доценту Івану Івановичу Радецькому (1835-1904), який читав лекційний курс і мав клініку на 20 ліжок та амбулаторний пройом хворих дітей. Це дозволило йому успішно поєднувати теоретичну і практичну підготовку студентів з дитячих хвороб. Але через рік І.І.Радецький припинив заняття і поїхав на стажування за кордон.

Однак заняття із студентами не припинялися, оскільки в цей час на Конференції академії було присвоєно звання приват-доцента з дитячих хвороб Михайлу Самойловичу Зеленському (1829-1890) після успішного захисту ним в 1853 р. докторської дисертації «Семиотика и диагностика болезней спинного мозга вообще» (через 6 міс. після закінчення медико-хірургічної академії) і читання пробної лекції на тему «Общий взгляд на особенности детских болезней». М.С.Зеленський протягом 8 років викладав курс дитячих хвороб. Він розробив детальну програму курсу, яка включала гігієну і дієтетику дітей, природне і штучне вигодовування, особливості жіночого молока, догляд за новонародженим, методику дослідження у дитини різних органів і систем, особливості перкусії і аускультації, якісне і мікроскопічне дослідження сечі та ін. Причому М.С.Зеленський продовжив поєднання теоретичного викладання педіатрії з практичними заняттями біля ліжка хворого.

11

Розділ 2

Н а у к о ва діяльність М.С.Зеленського досить значна. Він написав 5 монографій і близько 10 журнальних статей, присвячених педіатрії, невропатології, психології і педагогіці.

Слід відзначити, що з 1865 р. вивчення педіатрії стало обов'язковим для студентів.

Починаючи з 1870 р. педіатрію в Петербурзькій медико-хірургічній академії почав викладати професор Микола Іванович Бистров (1841-1906), який після закінчення (1864) з золотою медаллю медико-хірургічної академії був залишений при академії і вибрав своєю спеціальністю дитячі хвороби. В 18671870 рр. стажувався за кордоном, знайомлячись з діяльністю дитячих клінік. О д н о ч а с н о в лабораторії Лібрейха він виконував досліди, присвячені впливу б р о м и с т о г о амоні ю на організм. В 1869 р. він успішно захистив дисерта­ цію на ступінь доктора медицини на тему «О действии бромистого аммония на животный организм и терапевтическом употреблении его в детской практике». В 1870 р., маючи звання приват-доцента, М.І.Бистров зайняв посаду завідуючого клінікою дитячих хвороб і почав

слухали курс клініки і лікування відомих на той час дитячих хвороб і з ними частіше проводили практичні заняття.

Важливим етапом покращеня підготовки майбутніх лікарів-педіатрів в Російській імперії було встановлення з 1879 р. обов'язкового окремого іспиту з дитячих хвороб при атестації на звання лікаря. Це відбулося на 20-30 років раніше, ніж за кордоном: в Австрії — в 1901 р., в Швейцарії — в 1912 р., в Німеччині — в 1918 р. і т.д.

На кафедрі, крім навчання, серед студентів проводилась велика наукова робота. За 25 років на кафедрі видано 126 наукових праць, з них 22 дисертації. М. І .Бистровим була створена петербурзька школа педіатрів. Під його керівництвом підготовлена чудова плеяда видатних педіатрів, таких як І.П.Коровін, В.С.Чернов, В.П.Якубович, М.Д.Ван-Путерен, В.П.Жуковський та ін. Багато учнів М.І.Бистрова стали організаторами кафедр педіатрії в ряді університетів Російської імперії.

12

Історія розвитку педіатрі]

Славні традиції кафедри дитячих хвороб продовжив професор Микола Петрович Гундобін, якого в 1897 р. було о б р а н о екстраординарним професором кафедри педіатрії Військово-медичної академії. Після закінчення у 1885 р. медичного факультету Московського університету М.П.Гундобін працював в московських дитячих лікарнях, а в 1889 р. переїхав до Петербурга і зайняв посаду лікаря при Міністерстві іноземних справ. Одночасно Н.П.Гундобін працює в лабораторії відомого патологоанатома М.В.Ускова, збирає і вивчає матеріал для докторської дисертації «Строение кишечника у детей», яку він успішно захистив у 1891 р. в Москві. З липня 1892 р. розпочалась викладацька діяльність М.П.Гундобіна, його було обрано приват-доцентом Військово-медичної академії.

Організація викладання на кафедрі в цей період знаходилась на високому рівні. Під керівництвом М.П.Гундобіна проводилась велика наукова робота: за 11 років (до 1908 р.) опубліковано 248 наукових праць, в тому числі 112 дисертацій, які майже всі присвячені вивченню анатомо-фізіологічних особливостей дитячого організму. Це рідкісний випадок в історії науки, коли за такий короткий період виконується значна кількість праць і колективно

Великий вплив на розвиток світової педіатрії мала наукова, педагогічна і клінічна діяльність професора Ніла Федоровича

Філатова, якого справедливо називають основоположником російської клінічної педіатрії.

Н.Ф.Філатов народився 4 квітня 1847 р. в с. Михайлівка Пензенської губернії. Після закінчення Пензенського дворянського інституту він у 1864 р.

13

Гозды2_

вступив до медичного факультету Московського університету, який успішно закінчив у 1869 р. Працюючи земським лікарем, Н.Ф.Філатов склав іспити на доктора медицини і поїхав удосконалювати свої знання з педіатрії за кордон (Відень, Прага, Гейдельберг). Після повернення він працює ординатором в Софійській дитячій лікарні і готує докторську дисертацію на тему «К вопросу

об отношении бронхита к острой катаральной пневмонии», яку захистив у 1876 р. В 1891 р. його призначають професором і директором дитячої клініки медичного факультету Московського університету.

поставити діагноз захворювання в катаральному періоді до появи характерного висипу на шкірі.

Всесвітню відомість отримали дослідження Н.Ф.Філатова про патогенез уражень серця при скарлатині і дифтерії, вивчення патогенезу деяких форм набрякового синдрому у дітей.

Велика заслуга Н.Ф.Філатова полягає також в тому, що він написав оригінальні праці з педіатрії («Лекции об острых инфекционных болезнях у детей», «Семиотика и диагностика детских болезней», «Краткий учебник детских болезней», «Клинические лекции»), які багато разів перевидавалися і перекладалися німецькою, чешською, італійською та французьською мовами. Н.Ф.Філатов створив московську школу педіатрів, його відомими учнями були В.І.Молчанов і Г.Н.Сперанський.

Велике значення для розвитку педіатрії мало відкриття спеціалізованих установ для надання медичної допомоги дітям. Перша дитяча лікарня в Європі відкрита в 1769 р. при диспансері Армстронга в Лондоні, друга — в 1802 р. в Парижі. Дещо пізніше (1834) в Петербурзі на приватні кошти і благодійні пожертвування відкрита дитяча лікарня на 60 ліжок, яка згодом розширилась

14

Історія розвитку педіатрії

до 100 ліжок. У 1842 р. також на приватні кошти організована дитяча лікарня

вМоскві.

Унашій країні наприкінці XVIII — першій половині XIX ст. медичну допомогу надавали установи «общественного призрения». В цей період в Києві було відкрито «заведения для привития оспы младенцам», «акушерский дом», лікарню «для пользования от прилипчивых болезней» і ряд невеликих лікарень для обслуговування дорослого населення. У 1803 р. відкрито Кирилівську лікарню (нині лікарня ім. І.П.Павлова).

Удругій половині XIX — початку XX ст. швидкими темпами розвивалась економіка Києва, значно збільшилася кількість населення. Якщо за період 17631861 рр. (майже за 100 років) населення міста збільшилося усього на 23 тис. і становило 65 тис, то в 1865 р. воно досягло 71,4, в 1884 р. — 154,6, в 1913 р . — 595 тис. Але в цей час, за даними звітів 1884 р., в Києві з населенням 154,6 тис. працювало тільки 107 лікарів, які надавали медичну допомогу громадянам, серед них 61 лікар практикував приватно. Ці ж лікарі надавали допомогу і дитячому населенню міста.

Велику роль у підготовці лікарських кадрів, розвитку медичної науки відіграв відкритий у 1841 р. медичний факультет Київського університету. Значною була його роль і у розвитку педіатрії, акушерства, гінекології, розробці і здійсненні заходів щодо охорони здоров'я матері і дитини. Уже в період організації факультету було створено кафедру повивальної майстерності («повивального искусства»), на якій, починаючи з 1848 р., викладалися питання дитячих хвороб.

Організатором і першим керівником кафедри акушерства, жіночих і дитячих хвороб був заслужений ординарний професор Олександр Павлович Матвеев (1816-1882), який у 1841 р. закінчив медичний факультет Московського університету і в 1847 р. захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора медицини на тему «О послеродовых болезнях». Він завідував кафедрою протягом 38 років (1844-1882), був деканом медичного факультету (1862-1865) і ректором Київського університету (1865-1872 і 1875-1878).

Починаючи з 70-х років XIX ст. питання викладання педіатрії на кафедрі акушерства, жіночих та дитячих хвороб Київського університету посідали значне місце. З 1874 р. на цій кафедрі був організований доцентський курс дитячих хвороб, який читав доктор медицини Олександр Лукич Липський (1836-1889). В 1861 р. він закінчив медичний факультет Київського університету

із 1863 р. почав працювати на посаді асистента кафедри акушерства, жіночих

ідитячих хвороб. У 1868 р. захистив дисертацію на ступінь доктора медицини на тему «О микроскопическом строении кишечного канала». Протягом 18701874 рр. стажувався за кордоном з педіатрії, а потім з 1874 по 1889 р. першим в Україні почав читати самостійний доцентський курс дитячих хвороб на ка­ федрі акушерства, жіночих і дитячих хвороб.

15

Розділ 2

У1885 р. для викладання педіатрії було запрошено ще одного приват-до­

це н т а — талановитого педіатра Івана Віссаріоновича Троїцького (1856-1923),

16

Історія розвитку педіатрії

1874 р. було оголошено листа Є.П.Демидової, княгині Сан-Донато, в якому вона висловила своє бажання виділені нею кошти використати на спорудження дитячої лікарні. У1875 р. на прекрасних схилах Шовковичної гори розпочалося будівництво міської лікарні. Але будівництво дитячого відділення на території міської Олександрівської лікарні (нині міська клінічна лікарня №14) за планом міського архітектора А.К.Геккера розпочалось тільки в 1889 р. Всього на будівництво дитячого відділення було затрачено 82 410 крб. Восени (1 жовтня) 1891 р. відбулось освячення дитячого відділення і відкрито прийом хворих дітей. Дитяча клініка спочатку була розрахована на 20 ліжок, а згодом розширена до 40 ліжок. Вона мала три відділення: терапевтичне, хірургічне та інфекційне, в якому були ізольовані кімнати для хворих на кір, скарлатину та дифтерію. Протягом перших двох років функціонування дитячого відділення (1891-1893) лікування отримали 639 хворих дітей, з них 334 — у терапевтичному відділенні, 126 — у хірургічному та 179 — у інфекційному.

міркувати з першої прочитаної ним в Київському університеті лекції, яка була опублікована в газеті «Врач» (№49 і №50 за 1890 p.). Своїм слухачам В.С.Чернов насамперед викладав історію організації кафедр педіатрії в нашій країні і переконливо доводив прогресивні погляди вітчизняних учених. Виникаючі у багатьох сумніви про необхідність виділити педіатрію в особливу спеціальність В.Є.Чернов пояснював недостатнім знанням цієї галузі медичних знань. Необхідність глибокого знання специфіки дитячих захворювань та методики

Розділ 2

їх лікування для кожного лікаря В.Є.Чернов обґрунтовував цифровими даними (з таблиці смертності дітей), які вимагали глибоких міркувань.

Широка демонстрація хворих на лекціях, вміле, дохідливе викладання матеріалу, використання всіх сучасних на той період досягнень в галузі педіатрії обумовили популярність В.Є.Чернова як чудового лектора. Тепло згадує про нього як про одного з своїх вчителів колишній студент Київського університету, відомий вітчизняний педіатр професор О.А. Кисель.

Значним був діапазон науково-практичної діяльності В.Є.Чернова та його співробітників. Цьому сприяли, з одного боку, величезна ерудиція та широта знань В.Є.Чернова, з другого, те, що педіатрія на той час включала всі без винятку галузі медичних знань у застосуванні до дітей. В клініці дитячих хвороб зосереджувались хворі діти, які потребували терапевтичної, хірургічної, неврологічної, урологічної, дерматологічної, офтальмологічної допомоги. Усім цим хворим надавав допомогу педіатр, і лише в окремих випадках можна було звертатися до консультантів інших спеціальностей.

Більшість оперативних втручань у дітей виконував сам проф. В.Є.Чернов або лікарі клініки під його керівництвом. Хірургічна кваліфікація В.Є.Чернова та його учнів була настільки високою, що дітей до хірургічного відділення переводили у поодиноких випадках. В історіях хвороби університетської педіатрічної клініки є багато записів про добре проведені операції.

Заслуговує на увагу різноманітність тематики наукових праць, доповідей та повідомлень В.Є.Чернова і його учнів. Так у 1892 р. В.Є.Чернов опублікував монографію «О перитифлитах и паратифлитах у детей», яка сприяла усуненню найрізноманітніших й іноді суперечливих даних про етіологію і переважно методику лікування цих хвороб. Вона стала основою для єдності поглядів на клініку і терапію паратифлітів і перитифлітів у дітей.

Результатом багаторічних спостережень та клінічних досліджень В.Є.Чернова була опублікована ним праця «Клинические наблюдения над хлорозом у детей. Некоторые этиологические моменты хлороза и лечение его» («Русский архив патологии», 1897, т.З, вип. 1-3). Ця книга поклала основу багатьом наступним дослідженням з питань етіології, діагностики та терапії хлорозу у дітей.

Зібравши матеріал про 12 випадків захворювань дітей на гостру та хронічну бронхоектазію, В.Є.Чернов у 1906 р. публікує монографію на цю тему. В монографії він проводить всебічний аналіз окремих даних про етіологію, перебіг, кінцевий наслідок цих захворювань і різних методів їх лікування. Монографія стала посібником для багатьох лікарів-педіатрів, які нерідко відчували труднощі під час діагностики і лікування гострої та хронічної бронхоектазії.

У процесі викладання курсу В.Є.Чернов широко застосовує методику ознайомлення студентів з амбулаторними хворими, розглядаючи амбула­ торний прийом як перший обов'язковий етап при вивченні клініки дитячих

18

Розділ 2

Єкатеринославського (Дніпропетровського) медичного інституту. І.В.Троїцький був ініціатором організації Київського (1900) та Харківського (1912) товариств дитячих лікарів і одним з організаторів 1-го Всеросійського з'їзду педіатрів (1912). Він є автором 150 наукових праць з питань історії педіатрії, антенатальної профілактики, етіології і патогенезу дитячих інфекційних захворювань та рахіту.

З 1920 р. і до кінця життя завідуючим дитячою клінікою Харківського медичного інституту, створеної після реорганізації Жіночого медичного інституту і медичного факультету університету, був професор Яків Сергійович Аркавін (1865-1930), який з 1910 р. очолював кафедру дитячих хвороб Жіночого медичного інституту. Я.С.Аркавін є осново­ положником неонатології в Україні. Й о г о наукові праці (понад 30) присвячені проблемам штучного вигодовування дітей, запобіганню

прац ь з різних питань педіатрії. А к т и в н о розробляв питання етіології токсичного синдрому при захворюваннях травного каналу у дітей раннього віку, запропонував методику лікування туберкульозного менінгіту, багато методів діагностики найважливіших захворювань дитячого віку. Велику увагу В.О.Бєлоусов приділяв курортному лікуванню і впливу курортних факторів на дитячий організм. Він автор двох підручників з дитячих хвороб для студентів медичних інститутів і медичних училищ.

Дитяча клініка і кафедра педіатрії в Одесі були засновані 7 березня 1905 р. на медичному факультеті Новоросійського університету (нині Одеський медичний інститут). Це була третя клініка в Україні і сьома в Російській імперії. Першим керівником клініки і кафедри було обрано професора Василя Пилиповича Якубовича (1857-1933), якого після закінчення у 1880 р. з відзнакою

20