Формування української лексикографії – підсумки
Розвиток української лексикографії й мовознавства був завжди зумовлений актуальною політичною ситуацією в Україні. На формуванні лексикографії також відображалися суспільно-культурні потреби народу тастан літературної мови. Для ліпшого уявлення розвитку лексикографічної теорії та практики слід додати ще один розділ, в якому розвиток лексикографіїбуде розподілено на окремі етапи та пояснено формування лексикографії згідно з даними умовами.
Давньоруський період
Освіта на території України почала розвиватисяще за часів існування Київської Русі у ХІ - ХІІІ ст. Значна увага в цей час була звернена на мову, адже саме мова ймовознавство дали підставу для розвитку інших дисциплін.
Словникарство зародилося на Україні в ХІІІ ст. Головним центром писемності стала Києво-печерська лавра. Тут виходили списки незрозумілих слів, взятих ізцерковнослов’янських книг. Розвиток освіти, і лексикографії в тому числі, був припинений вторгненням татарів на територію України та зруйнуванням Києва. Культурний центр пересунувся із Києва на Галичину (Львів). На превеликий жаль, жодні лексикографічні праці з цього періоду не збереглися.
Середньовіччя
Після поразки азійських племенУкраїна була розподілена на значну кількість князівств, які протягом XIVст. були приєднані до міцніших сусідів. Деякі князівства дісталися Польщі, інші Литві та східні області були поневолені Московською державою. Український народ в цей час перебував під соціальним, релігійним та культурно-національним гнітом. Боротьба народа проти цього гноблення та феодалізму відбивалася урукописних і друкованих книгах. Крім церковнослов’янської мови, почала формуватися проста мова українського народа, а саме тому виникали словнички незрозумілих слів звідповідниками в українській мові.
Більших успіхів було досягнено протягом ХVI - XVII ст., коли з’явилися двомовні перекладні словники, граматики – перші друковані праці. Возз’єднання із Росією наприкінці XVII ст. сприяло підвищенню освіти, культури, мови тощо. Протягом XVII таXVIII ст. вийшло декілька лексикографічних праць, орієнтованих на просту мову, але ця мова на кінціXVIII ст. занепала та у зв’язку з цим більше таких словників не з‘явилося.
Лексикографічна практика періоду нової літературної мови
Від кінця XVIII ст. розпочався новий етап у розвитку лексикографії, який був також зумовлений важливою подією в історії України – приєднанням правобережних українських земель до Росії.
Словникарська робота зосередилася на нову українську літературну мову. Лексикографічна практика приділяла увагу збору щонайбільшої кількості української лексики. На підставі виниклих реєстрів були укладені перші українсько-російські словники. Також було утворено перший повний український словник. Пізніше, у 30-х роках ХІХ ст.лексикографічна робота поширилася також на західну Україну. Там, узв’язку із географічною позицією, орієнтувалися на німецько-українські та польсько-українські роботи. Підсумовуючи, можнапро цей період говорити, як про продуктивний та визначний етап у формуванні української лексикографії.
Подальший розвиток української лексикографії знову пов’язаний із політичними тасоціальними умовами тієї доби. Україназ середини ХІХ ст. до 1917 р. знаходилася під гнобленням царизму. Розвиток української культури і науки було припинено, навіть якщо й виникали словники українською мовою, то часто не було можливості їх випускати.
Українська лексикографія пожовтневого періоду
Після Жовтневої революції Україна зазнала істотних змін. По-перше, Україна проголосила свою незалежність. По-друге, українська культура звільнилася від російського впливу та почала розвиватися власним напрямком. Українська лексикографія дійшла не тільки до якісного збагачення, але були докладніше розпрацовані теоретичні засади укладання словників. Виходили різні види словників – від перекладних, термінологічних, по словники синонімів, мови окремих авторів тощо.
Від 40-х років посилився тиск з боку СРСР та українська інтелігенція була практично ліквідована. Під нечуваним тиском українські мовознавці відхилилися від народної мови та почалися орієнтуватися на російську. Саме тому виникали переважно українсько-російські або термінологічні словники. З кінця50-х років ситуація на Україні покращилася. Виходили великі перекладні словники, вчені зосередили свою увагу також на термінологічні словники та словники для середніх шкіл. Словникарська робота в 2-ій половині ХХ ст.підтримувалась різними науковими організаціями. Значних успіхів здобула українська лексикографія в галузі методології лексикографічної роботи.
Витворені праці стали важливим підґрунттям для подальшої лексикографічної роботи в новому періоді після набуття незалежності України.
Сучасна лексикографія
Кінець ХХ ст.характеризується значними змінами. Україна зрештою стала незалежною державою. У зв’язку з цим, українська мова узаконена єдиною державною мовою України. За сучасної доби українська лексикографія розвивається без національних обмежень і стає більш різноманітною, намагаючись задовольняти потреби суспільного життя.
Наведений граф демонструє динаміку розвитку української лексикографії від ХІ ст. до початку ХХІ ст.
