Макроекономіка (короткі відповіді)

1. Модель економічного кругообігу: графічна та аналітична інтерпретація.

В основу макроекономічного аналізу покладено модель економічного кругообігу.

Найпростіша модель економічного кругообігу закритої економіки без участі держави і без міжнародних зв’язків містить в собі тільки два сектори: домогосподарства і фірми та два види ринку: ринок благ і ринок ресурсів.

Споживчі витрати Доходи

Ринок благ

Товари і послуги Товари і послуги

Домогосподарства Фірми

Ресурси Ресурси

Ринок ресурсів

Доходи Виробничі витрати

Грошові потоки Реальні потоки

Мал. 2.1. Модель економічного кругообігу.

На ринку благ домогосподарства купують необхідні їм товари і послуги у фірм. На ринку ресурсів, навпаки, фірми купують у домогосподарств необхідні їм ресурси: капітал, робочу силу, природні ресурси для здійснення виробничого процесу. Економічна система є замкненою. Доходи одних економічних суб’єктів є витратами інших економічних суб’єктів. В моделі присутні два види потоків: “доходи-витрати” та “ресурси-товари і послуги”. Вони здійснюються одночасно в протилежних напрямках і постійно повторюються. Потік товарів і послуг здійснюється проти годинникової стрілки. Ринки товарів-послуг та ресурсів балансуються потоками грошових платежів за годинниковою стрілкою. Домогосподарства на ринку благ здійснюють грошові платежі. Фірми на ринку ресурсів також купують робочу силу, капітал, природні ресурси, здійснюючи при цьому грошові витрати.

В результаті взаємодії двох ринків відбувається кругообіг, а між самими ринками досягається рівновага. Висновок з моделі є наступним: сумарна величина витрат фірм дорівнює сумарній величині доходів домогосподарств.

Якщо фірми виробляють більше або менше товарів і послуг, ніж споживається домогосподарствами, рівновага економічної системи досягається балансуванням інвестицій в товарно-матеріальні запаси. Якщщо величина вироблених товарів та послуг (сукупна пропозиція) перевищує можливі витрати домогосподарств (сукупний попит), відбувається незаплановане зростання інвестицій в товарно-матеріальні запаси. І, навпаки, якщо сукупна пропозиція товарів і послуг менша за планові витрати домогосподарств, відбувається незаплановане зменшення інвестицій в товарно-матеріальні запаси.

2. Система національних рахунків: сутність, принципи побудови, основні групування.

Система національних рахунків - це сукупність (система) взаємопов’язаних показників і класифікацій, які використовуються для опису та аналізу результатів економічного розвитку країни. Запроваджена в 1953р. В Україні – в 1993р.

Система національних рахунків послідовно описує найважливіші процеси і явища економіки:1) виробництво, 2) доход, 3) споживання, 4) нагромадження капіталу, 5) фінанси. СНР відображає взаємєзв’язок між випуском продукції, доходами та витратами.

Система національних рахунків застосовується практично в усіх країнах світу. Вона описує валовий внутрішній продукт на усіх стадіях його руху: виробництва, розподілу, перерозподілу і кінцевого використання.

До основних принципів побудови Системи національних рахунків належать такі:

• будь-яка праця, що приносить дохід, вважається продуктивною

• економіка розглядається як складний механізм взаємозв'язаних грошових і товарних потоків

• рівність між доходами та витратами

Основні групування системи системи національних рахунків

Відповідно до міжнародних стандартів система національних рахунків поділена на шість секторів:

1) нефінансові корпорації. -підприємства

2) фінансові корпорації . - банки

3) сектор загального державного управління. Державні органи

4) сектор домашніх господарств. Працюючі люди

5) сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства– благодійні фонди, партії 6) сектор зовнішньоекономічних зв’язків.

Групування за галузями в СНР здійснено наступним чином:

1. промисловість;2)будівництво;3) сільське, лісове, рибне господарство; 4) транспорт та зв’язок; 5) торгівля, заготівлі, матеріально-технічне постачання та збут; 6) інші галузі матеріального виробництва; 7) галузі сфери нематеріального виробництва. Крім основних галузей згідно міжнародній класифікації виділяється близько ста підгалузей. На макроекономічному рівні в Україні виділяють 9 галузей.

В СНР – 10 рахунків. В Україні використовують -6.( рахунок товарів і постуг, виробництва, утворення доходу, розподілу доходу, використання доходу, капіталу). Основним показником СНР – є ВВП.

3. Валовий внутрішній продукт: особливості та методи розрахунку. Номінальний, реальний..

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — один з найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання. ВВП — сума валової доданої вартості (ВДВ) галузей плюс чисті податки на продукти (ПДВ) та імпорт (ЧПІ) не зараховані до неї: ВВП = ∑ ВДВ + ПДВ + ЧПІ.

ВВП визначають, як суму первинних доходів, розподілених економічними одиницями-резидентами між виробниками товарів та послуг: оплата праці найманих працівників, чисті податки на виробництво та імпорт, валовий прибуток та валові змішані доходи. Використання ВВП — кінцеве споживання товарів та послуг, валове накопичення основного капіталу, змінення запасів матеріальних оборотних коштів, чисте надбання цінностей і сальдо експорту та імпорту товарів і послуг.

В економічній науці та в статистиці використовуються різні методи визначення величини ВВП (ВНП). Як ВВП, так і ВНП можна розрахувати трьома методами:

– виробничий метод (метод доданих вартостей);

– за доходами;

– за витратами.

За методом доданих вартостей ( виробничий) сумується додана вартість всіх галузей народного господарства. Метод доданих вартостей дозволяє виявити відношення і роль окремих галузей у створенні

Розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

– заробітна плата найманих працівників (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);

– рентні платежі (доходи, які отримують власники нерухомості від залучення у виробництво землі, майна, капіталу);

– чисті відсотки (доходи постачальників грошового капіталу, які отримують домогосподарства за вклади, відсотки за облігації підприємств);

– доходи некорпоративного сектору (чистий прибуток підприємств, які перебувають в одноосібній власності);

– прибуток акціонерних підприємств (цей компонент, у свою чергу, містить три складові: податок на прибуток, дивіденди акціонерам, нерозподілений прибуток підприємств).

Наступні два елементи не являють собою доходи у прямому розумінні цього слова, але вони входять у вартість продукції і тому є частиною ВВП:

– амортизаційні витрати (обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року);

– чисті непрямі податки (непрямі податки: податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін., за відрахуванням трансфертних платежів). З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм.

Додавання вказаних складових дозволяє визначити ВВП за методом «за доходами».

ВВП за доходами = W + Рг + і + R + Am + IT,

де W – заробітна плата; Рг – прибуток; і – відсоток; R – рента; Am – амортизація; IT – непрямі чисті податки.

Формула, що лежить в основі витратного підходу до визначення ВВП, має вигляд:

ВВП за витратами = С + І + G + NE,

де С – споживчі витрати; I – приватні валові інвестиції; G – державні витрати; NE – чистий експорт.

Часто наведений метод називають методом кінцевого використання.

Споживчі витрати – це особисті споживчі витрати всіх громадян країни, що включають витрати на предмети довгострокового та поточного споживання та на послуги. Тут ідеться про витрати на харчування, одяг, житло, товари культурно-побутового призначення, на всі види послуг, що надаються за рахунок споживачів.

Інвестиційні витрати підприємств - Це витрати на кінцеву закупку машин та обладнання, на виробничі будівлі, на збільшення запасів виробничих ресурсів, житлове будівництво, витрати на амортизацію.

Державні витрати являють собою державні закупки товарів та послуг. В дану групу включають витрати федеральних, республіканських, місцевих державних органів на придбання кінцевої продукції підприємств, на закупку ресурсів для державних потреб і на оплату найманої робочої сили. В державні витрати не включають трансфертні платежі, які проводяться безкоштовно і не враховуються у складі ВВП.

Чистий експорт є не що інше, як різниця між експортом та імпортом. Ця різниця показує, на скільки іноземні витрати на придбання товарів і послуг, вироблених в даній країні, перевищують витрати даної країни на придбання товарів і послуг, вироблених в інших країнах.

Макроекономічна тотожність, що характеризує два методи обчислення ВВП – «за доходами» і «за витратами», має вигляд:

C + I + G + NE = W + Pr + i + R + Am + IT

Номінальний і реальний ВВП. Дефлятор ВВП.

Особливістю підрахунку ВВП є те, що ВВП - грошовий показник. Тому рівень ВВП як і інших макроекономічних показників залежить як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін.

Показник загального обсягу виробництва в поточних цінах, це - номінальний ВВП.

Показник загального обсягу виробництва в постійних цінах, це - реальний ВВП.

Дефлятор ВВП, або індекс ВВП - індекс цін, який використовується для коригування номінального ВВП з врахуванням інфляції або дефляції і одержання на цій основі реального ВВП.

Номінальний ВВП

Дефлятор ВВП = -------------------------- 100%

Реальний ВВП

Цей поділ економічних показників на реальні і номінальні в макроекономіці має назву класичної дихотомії.

Номінальний ВВП вимірює поточну грошову оцінку усіх товарів і послуг, вироблених в економіці. Реальний ВВП вимірює той самий обсяг продукції у постійних цінах. Дефлятор ВВП показує зміну ціни одиниці продукції у розрахунковому році стосовно базового року.

4. Інфляція Індекс споживчих цін як показник вимірювання вартості життя. Динаміка ІСЦ в Україні за останні роки.

Індекс споживчих цін - це відношення вартості споживчого кошику товарів і послуг у розрахунковому році до вартості цього ж кошику у базовому році.

CPI- Consume Price Index найбільш поширений у використанні індекс цін. Значення CPI визначається, виходячи з ціни ринкового кошику товарів та послуг типової міської родини. ІСЦ часто називають індексом вартості життя. ІСЦ розраховується щомісяця, є оперативним і найпоширенішим показником рівня інформації. ІСЦ показує, як змінюються ціни за два періоди, які порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною.

Інфляція ( вимовафайл ; від лат. inflatio — роздування) — тривале зростання загального рівня цін (на відміну від відносного зростання цін, за якої ціни на окремі товари (послуги) зростають значно швидше, ніж інші, або ж останні можуть залишатися постійними), що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей. Окрім збільшення пропозиції грошей, існує досить багато причин причини виникнення і розвитку інфляційних процесів.

Основними негативними наслідками інфляції є падіння рівня життя населення (найбільше страждають групи населення з фіксованим доходом (пенсіонери, працівники сектору державного управління та ін.), погіршення очікувань щодо макроекономічної ситуації в майбутньому, що приводить зокрема до зниження інвестиційної активності та погіршує можливості щодо економічного розвитку.

Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін (що є вираженням вартості споживчого кошику по відношенню до певного періоду, %).

Зручність використання ІСЦ полягає насамперед у використанні досить великої кількості товарів (Державний комітет статистики України використовує споживчий кошик з 296 компонентів) та висока частота оновлення даних статистичними органами (зазвичай місяць), тоді як дані щодо дефлятора ВВП, який однак охоплює більшу кількість товарів, доступні лише щоквартально.

Індекс цін (I) — це відношення ціни в період t (Pt) до ціни базового періоду (Pb), тобто:

Темп інфляції визначається як відношення різниці індекса цін поточного періоду та індекса цін попереднього поріоду до індекса цін попереднього періода:

Залежно від темпів зростання середнього рівня цін розрізняють декілька видів інфляції.

- По­взуча ( або помірна) - інфляція, коли ціни зростають поступово, але неухильно (до 10% на рік). Інфляція 3-5% на рік у розвинутих країнах не розглядається як негативний фактор, а навпаки, вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму, примушує підприємців не відкладати отриманий при­буток "у шухляду", бо він знеціниться, а вкладати його в розширен­ня власного виробництва і таким чином створювати нові робочі місця і збільшувати обсяг виробництва.

- Галопуюча - це інфляція, коли ціни зростають на 20-100 % щорічно. Вона свідчить про серйозні проблеми економічного розвитку країни.

- Гіперінфляція - інфляція, коли ціни зростають астрономічно – на 1-2% щодня або на 500% і більше в рік. Вона означає глибоку економічну і соціальну кризу в країні, її найголовніші руйнівні наслідки — швидке зубожіння населення, зростання безробіття, знищення механізму нагромадження грошей та їх вкладення в розвиток виробництва. Гіперінфляція не знищує еко­номіку сама по собі. Країна певний час може жити в умовах гіперін­фляції. Але вона руйнує найважливіший механізм, що забезпечує нормальний економічний розвиток у майбутньому, а саме — механізм нагромадження грошей та їх вкладання у розвиток виробниц­тва, оскільки при інфляції вигідно бути боржником, але невигідно накопичувати гроші і давати їх у борг.

Дефляція, яка означає підвищення цінності або купівельної спро­можності грошей, є не меншою проблемою для суспільства, ніж інфляція, оскільки вона теж вносить невизначеність у розрахунки тих, хто планує своє майбутнє.

Стагфляція – зростання цін при спаді виробництва

Найтиповішими антиінфляційними заходами у країнах з розвине­ною економікою є:

1. Регулювання попиту, що базується на рекомендаціях кейнсіанської теорії, а саме: збільшення податків, зменшення державних вит­рат і збільшення відсоткової ставки за кредит. Такі заходи, без сумніву, обмежують сукупний попит, але водночас ведуть до згортання виробництва і збільшення безробіття.

2. Контроль за зарплатою та цінами покликаний змінити очікуван­ня: якщо наймані працівники повірять у результативність обме­жувальних дій уряду, то вони припинять подальші вимоги щодо підвищення зарплати; відповідно, якщо підприємці, покладаючись на дії уряду, повірять у те, що припиниться підвищення цін на ресурси, то вони перестануть скорочувати обсяги виробництва.

3. Індексація доходів робить їх менш чутливими до підвищення цін. Індексація певним чином обмежує стихійне зростання доходів, тому вона може сповільнити інфляцію попиту. Але при інфляції витрат індексація може навіть погіршити ситуацію.

А з 1991р. по 1995р. в Україні була зафіксована гіперінфляція. Найвищими темпами зростали ціни у 1992-1994рр. У цей час річна інфляція становила, відповідно 2100, 10260 і 500 %.

Антиінфляційна політика держави -це сукупність заходів державного регулювання, спрямованих на зниження інфляції.

До теперішнього часу сформувалось два основних напрямки, спрямованих на зведення інфляційних темпів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний.