13. Монетарна політика т а її інструменти

Ринок грошей – це сукупність ринкових інститутів, які акумулюють гроші та перерозподіляють.

Цілі монетарної політики поділяють на кінцеві та проміжні. До кінцевих цілей відносять економічне зростання, досягнення повної зайнятісті, мінімізація рівня інфляції, збалансований платіжний баланс. До проміжних цілей відносять відсоткову ставку, грошову масу, валютний курс.

Проведення грошово-кредитної політики пов’язане з певними труднощами. Це обумовлено, насамперед тим, що Національний банк не в змозі одночасно стабілізувати грошову масу і відсоткову ставку при мінливому попиті на гроші. У короткостроковому періоді нахил кривої пропозиції грошей залежить від виду грошово-кредитної політики: гнучкої, жорсткої, проміжної.

Інструменти монетарної політики :

1. Операції на відкритому ринку.

2. Зміна резервної норми.

3. Зміна облікової ставки.

1. Операції на відкритому ринку - найбільш важливий засіь контролю за грошовою пропозицією. Означає купівлю та продаж Національним банком облігацій комерційним банкам і населенню.

Купівля цінних паперів. В результаті купівлі Національним банком цінних паперів резерви комерційних банків збільшуються.

Купівля цінних паперів у комерційних банків. а) Комерційні банки передають частину своїх портфелей цінних паперів Національному банку. б) Національний банк сплачує сплачує ці цінні папери збільшеннім резервів комерційних банків на суму купівлі.

Купівля цінних паперів у населення. Резерви комерційних банків збільшуються.

Продаж цінних паперів. Резерви комерційних банків зменшуються.

Продаж цінних паперів комерційним банкам.а) Національний банк уступає цінні папери комерційним банкам. б) Комерційні банки сплачують ці цінні папери, виписуючи чеки на свої внески, тобто, свої резерви в Національному банку.

2. Резервна норма.

Резервна норма - це відношення обов’язкових резервів банку до зобов’язань по безстроковим внескам. Зменшення резервної норми переводить обов’язкові резерви в надлишкові і тим самим збільшує можливість банків створювати нові гроші шляхом кредитування. Зміна резервної норми впливає на спроможність банківської системи до створення грошей двома шляхами:

1) впливає на розмір надлишкових резервів,

2) змінює розмір грошового мультиплікатора.

Прийом зміни резервної норми використовується не часто.

3. Облікова ставка.

Однією з головних функцій Національного банку є функція позичання грошей. Яким чином це відбувається. Нац.банк надає ссуди комерційним банкам, яким термінове потрібні додаткові кошти. Коли комерційний банк бере ссуду він переводить Нац.банку виписане на себе боргове зобов’язання.

Політика дешевих та дорогих грошей

Набір політичних рішень для збільшення пропозиції грошей в умовах спаду називається політикою дешевих грошей. Кредит стає дешевим, зростають сукупні витрати та зайнятість.

Набір політичних рішень для скорочення пропозиції грошей в умовах інфляції називається політикою дорогих грошей. Кредит стає дорогим, зменшуються сукупні витрати та зайнятість.

19.Соціальна політика. Економічна нерівність .Крива Лоренцо

Соціальна політи держави - це сукупніст заходів на підтримку бідниЇ дітей, інвалідів...(пенсії, стипендії, матеріальні допомоги, субсидії..)

Будь-яке суспільство прагне створити найкращі умови для життєдіяльності людей і досягти соціальної справедливості. Існує два підходи до проблем розподілу доходів у суспільстві: 1) рівність доходів, 2) нерівність доходів.

Чинники існування нерівності: 1) диференціація зарплати в залежності від здібностей, освіти, професійного досвіду; 2) нерівномірний розподіл власності на цінні папери і нерухоме майно; 3) везіння, вдача, ризик, особисті зв’язки.

Для визначення нерівності доходів в макроекономіці використовують криву Лоренца- графік, який ілюструє ступінь нерівності. Автор-Макс Лоренц, американський економіст, статистик.

100 %

Відсоток доходу

Лінія

абсолютної

рівності Крива Лоренца

0

100 % Відсоток родин

Мал.9.6. Крива Лоренца.

Вертикальна вісь - частка доходів (від 0 до 100%), горизонтальна вісь - частка тих, хто отримує ці доходи (від 0 до 100%). Бісектриса ОС -лінія абсолютної нерівності. Означає, що будь-який відсоток родин (наприклад 10%) одержуватиме таку ж частку доходів (10%).

При фактичному нерівному розподілі доходів крива Лоренца відхиляється праворуч і донизу від бісектриси або є увігнутою. Увігнута крива показує, що однакові частки бідніших і заможніх громадян отримують різні частки від сукупного доходу суспільства. Реально найбідніша частина населення одержує 5-6%, найбагатша-40-45%. Для України у 1997 року 20% найбіднішого населення країни отримувало приблизно 6% сукупного доходу, а 20% найбагатшого приблизно 42%

Ще один показник нерівності доходів - коефіцієнт Джіні - відношення площ фігур S1 та S ,що утворюються між кривою Лоренця та лінією абсолютної рівності (S1 ) та площі S, яка утворюється лінією абсолютної рівності ОС та координатною віссю.

Коефіцієн Джіні =S1/(S1+S2)=S1/ S.

В ідсоток доходу

100 %

S

S1 S2

0

100 Відсоток родин

Мал.9.7. Коефіцієнт Джіні.

Чим більше коефіцієнт Джіні, тим більше нерівність. У 80-х роках 20-го ст. коефіцієнт Джіні в Японії становив 0.27, Швеції-0.291, США-0.329, Бразилії-0.565.

Зменшення нерівності у розподілі доходів, або перерозподіл доходів, здійснює державна влада за допомогою податкової системи та трансфертів. Цьому сприяє прогресивна система оподаткування, коли найбільш забезпечена частина населення обкладається більшим у відсотковому відношенні податком, ніж бідніша. Майже в усіх країнах існують програми соціального страхування і державної допомоги бідним, які передбачають страхування по старості, непрацездатності, втрати роботи. Програми додаткової допомоги: медичне страхування, допомога багатодітним родинам, надання продовольства та різних пільг. Політика перерозподілу доходів виправдана у довгостроковій перспективі, оскільки дає можливість біднним одержати освіту та досягти певних успіхів. Для розвинутих країн належість до бідних, середніх та багатих верств не є зафіксованою..

Причини нерівності доходів: - розбіжності в оплаті праці, - різний склад родин, - різні доходи від приросту капіталу та володіння власністю (акцій, облігацій, нерухомості), - відмінності у фізичних та розумових здібностях людей, - відмінності в освіті і професійній підготовці,

20.Економічне зростання: сутність, чинники, показники вимірювання, наслідки.

Економічне зростання - це поступове зростання економіки в довгостроковому періоді.

Рівень реального валового внутрішнього продукту служить критерієм економічного добробуту суспільства, а зміна валового внутрішнього продукту служить показником економічного зростання.

Економічне зростання вимірюється через показники валового внутрішнього продукту:

1) зростанням реального валового внутрішнього продукту за певний період часу; Приріст -в %

2) зростанням обсягу валового внутрішнього продукту на душу населення за певний період часу

Чинники економічного зростання поділяють умовно на три групи: 1)Чинники попиту. 2)Чинники пропозиції. 3)Чинники розподілу.

До чинників, які негативно впливають на економічне зростання і, відповідно стримують його, відносяться: 1) злочини у господарській діяльності, 2) недобросовісне ставлення до праці, 3) страйки, 4) великі капіталовкладення в охорону оточуючого середовища, 5) несприятливі погодні умови (для сільського господарства), тобто все, що стримує продуктивність праці і, відповідно, економічне зростання вцілому.

До прискорюючих (або позитивних) чинників економічного зростання відносяться: 1) сприятливі запаси природних ресурсів; 2) сприятливі кліматичні умови; 3) сприятлива соціальна, культурна ситуація в суспільстві; 4) стабільність політичної системи.

21 Моделі економічного зростання. Модель Р. Солоу.

В основі більшості моделей знаходиться виробнича функція - залежність між структурою затрат ресурсів (чинників виробництва - працею L, капіталом К, технологіями - Т) і максимально можливим випуском продукції (Y) записується за допомогою виробничої функції: Y=F(L,K,Т)

Більшість виробничих функцій має властивість постійної віддачі від масштабу.Це означає, що при одночасній зміні усіх чинників виробництва на одну й ту саму величину, функція змінюється на ту ж саму величину.

В залежності від кількості чинників, виробнича функція визначається як одночинникова, двочинникова, багаточинникова. Функціональна залежність може бути подана у табличній, графічній та аналітичній формах.

Що обирати критерієм оптимальності економічного зростання? Ця проблема досліджується в моделях економічного зростання. Найбільш відомими з моделей є три: неокласична модель Солоу та дві кейнсіанські моделі - модель Роя Харода і модель Євсея Домара.

Неокласична модель економічного зростання Р.Солоу. Модель була вперше наведена у праці Роберта Солоу “Внесок до теорії економічного зростання” у 1956 році. За розробку теорії економічного зростання Р.Солоу в 1987 році було присуджено Нобелівську премію. Модель зростання Солоу є складною теоретичною моделлю. Над її розробкою автор працював десятиліття. Модель показує, як заощадження, зміна чисельності населення і технологічний прогрес впливають на економічне зростання і як досягти високих і стабільних темпів зростання.

Основні ідеї моделі. 1. Враховується вплив трьох чинників: капіталу, праці та технологічного прогресу. 2. Визначаються чинники зростання, які мають короткостроковий вплив (запас капіталу та зростання кількості населення) і довгостроковий (технологічний прогрес). 3. Визначальну роль відіграють заощадження. Заощадження дорівнюють інвестиціям: S=I. 4. Кінцевим результатом є зростання продуктивності праці. 5. Необхідною умовою рівноваги економічної системи є рівновага сукупного попиту і пропозиції.

Пропозиція валового продукту в моделі Солоу виражається виробничою функцією: Y=F(K,L) (11.13)

Запишемо функцію у вигляді взаємозв’язку між рівнем продуктивності праці і капіталоозброєності: Y/L=F(K/L) або y=f(k) (11.14) , де

y-рівень продуктивності праці, k-рівень капіталоозброєності праці.

y y=f(x)

k

Мал. 11.3. Виробнича функція виду y=f(k

Золоте правило. Критерієм при виборі норми заощаджень є максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання. Це виконується за умови: MPK=.

За “золотим правилом”, норма заощаджень, при якій формується стійка капіталоозброєність, повинна враховувати максимум споживання.

Як впливає приріст населення на економічне зростання? В моделі Солоу доведено, що збільшення населення впливає на капіталоозброєність так само, як і норма вибуття. Інвестиції збільшують запас капіталу і капіталоозброєність праці, а зношування капіталу і зростання кількості працюючих її зменшують. Дійсно, із зростанням L знижується і рівень капіталоозброєності k=K/L, і випуск на одного працівника y=f(k)=Y/L.

Зростання населення неоднозначно впливає на економічне зростання.

Третій чинник економічного зростання - технологічний прогрес.

Висновки моделі Солоу [10]:

1. Модель економічного зростання Солоу враховує вплив трьох чинників: капіталоозброєності праці, зростання населення та технологічного прогресу.

2. Існує стійкий рівень капіталоозброєності, або певний стан рівноваги, що визначає економічну динаміку.

3. Визначальним елементом економічного зростання є заощадження. Проте не вони є джерелом постійного зростання, оскільки обмежують споживання. У моделі Солоу сформульовано “золоте правило”, яке припускає умову, що граничний продукт капіталу дорівнює його вибуттю (амортизації):

MPK= 

4. На економічне зростання впливає зростання населення через динаміку капіталоозброєності. k=i-(+n)k , де n-темп зростання населення.

5. Технологічний прогрес є джерелом постійного зростання як продукту з розрахунку на одного працівника, так і загального продукту. Якщо ефективність виробництва під впливом технологічного прогресу змінюється з темпом g, то продукт на одного працівника змінюється з тим самим темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з темпом n+g.

22. Платіжний баланс. Рахунки, види, шляхи збалансування.

Платіжний баланс – це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.

Складовими частинами платіжного балансу є:

• рахунок поточних операцій, тобто запис про операції резидентів даної країни з іноземцями по товарах, послугах та трансфертних виплатах (позначається NX або СА);

• рахунок руху капіталу, де відображаються зміни чистих іноземних активів резидентів даної країни);

Умовна схема платіжного балансу

I. Рахунок поточних операцій
1. Експорт товарів	2. Імпорт товарів
Сальдо балансу злвнішньої торгівлі (торговельний баланс)
3. Експорт послуг	4. Імпорт послуг
5. Доходи від іноземних інвестицій	6. Трансферти
Сальдо балансу за поточними операціями (А)
II. Рахунок руху капітала і фінансових операцій
7. Приток капіталу	8. Відток капіталу
9. Помилки та недогляди
Сальдо баланса руху капітала і фінансових операцій (В)
Сальдо балансу за поточними операціями, капітальними та фінансовими операціями (А-В)

Методи балансування та регулювання платіжного баланса.

При визначенні сальдо платіжного балансу його статті можна поділити на основні і балансуючі. До основних статтей відносяться операції, що впливають на сальдо баланса і володіють відносною самостійністю: поточні операції і рух довгострокових капіталів. До балансуючих статей відносяться операції, кі не є самостійними або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи і джерела погашеня сальдо платіжного балансу і включають рух валютних резервів; зміни короткострокових актитвів, окремі види іноземної допомоги, кредити міжнародних валютно-кредитних операцій тощо.

До традиційних методів балансування можна віднести: міжнародні кредити, імпорт іноземних капіталів, міждержавні позички. До нових методів покриття дефіциту платіжного балансу можна віднести взаємне короткострокове кредитування в національній валюті центральними банками згідно угоди “своп”. Це тимчасові методи балансування, оскільки країни ¾ боржники зобов¢язані виплачувати відсотки і дивіденди, а також суму основного боргу.

Допоміжним засобом балансування може бути реалізація іноземних та національних цінних паперів на іноземну валюту. Наприклад, США частково погашає дефіцит платіжного балансу шляхом розміщення скарбницьких облігацій в центральних банках інших країн.

Основним завершальним методом балансування платіжного балансу є резервні активи країни.

22. Валютний курс. Види валютного курсу залежно від режиму його формування. Номінальний та реальний обмінний курс.

Валютний (обмінний) курс-це співвідношення між валютами двох країн.

Розрізняють номінальний і реальний обмінні курси.

Номінальний валютний курс-це відносна ціна однієї валюти, яка виражена в іншій валюті.

Зростання експорту товарів та послуг з даної країни збільшує попит на національну валюту за кордоном. Зростання імпорту товарів і послуг в дану країну збільшує попит на іноземну валюту.

Система гнучких(плаваючих) валютних курсів. Обмінний курс встановлюється в результаті вільних коливань попиту та пропозиції як рівноважна ціна валюти на валютному ринку.

Система фіксованих курсів національної валюти встановлюється Національним банком, який бере на себе зобов’язання купляти і продавати будь-яку кількість іноземної валюти за встановленим курсом.

З метою макроекономічної стабілізації Національний банк встановлює межі вільних коливань курсу національної валюти. Якщо ціна валюти наближається до верхньої або нижньої границі, то Національний банк проводить інтервенцію.

При наближенні до нижньої границі НБ купує валюту в обмін на іноземну. При наближенні до верхньої границі НБ продає валюту.

При плаваючому валютному курсі пониження ціни рівноваги називається обезціненням валюти, підвищення - подорожчанням валюти.

При фіксованому валютному курсі пониження ціни називається девальвацією, підвищення - ревальвацією.

Реальний валютний курс показує у якому співвідношенні товари однієї країни обмінюються на товари іншої країни.

Реальний валютний курс показує пропорцію обміну вітчизняних товарів на іноземні і

- розраховується на базі середніх цін в країнах, які є головними партнерами даної країни (свідчить про конкурентоспроможність товарів відносно до імпортерів)

Теорії паритету купівельної спроможності. Існує закон єдиної ціни, який в умовах досконалої конкуренції означає, що один і той самий товар не може продаватись в різних країнах за різними цінами.

Міжнародна валютна система.

Епоха золотого стандарту (1870-1914),

міжвійськовий період (1918-1939),

Бреттон-Вудська система (1945-1973),

регульована система плаваючих курсів (з поч. 80-х рр і по теп. час)