Мал. 4.3. Нецінові чинники сукупного попиту

Збільшення сукупного попиту представлено відхиленням прямої праворуч - від AD0 до AD1. Цей зсув показує, що за різних рівнів цін обсяг товарів та послуг зростає. І навпаки, зменшення сукупного попиту показане як зсув прямої ліворуч - від AD0 до AD2 . Цей зсув означає, що люди будуть купляти менший обсяг продукту, ніж раніше, при різних рівнях цін.

1. Зміни в споживчих витратах. Характер закупок вітчизняних товарів може змінитись незалежно від змін у рівні цін. У цьому випадку зміщується уся пряма сукупного попиту. Причиною змін в споживчих витратах є :

1) Добробут споживача. 2) Очікування споживача. 3) Заборгованість споживача 4) Податки

2. Зміни в інвестиційних витратах. Інвестиційні витрати, це - закупки засобів виробництва. Зменшення обсягів інвестиційних витрат виробництва, які підприємства готові придбати при даному рівні цін, приведе до зміщення прямої сукупного попиту ліворуч. І навпаки.

1) Відсоткові ставки. 2) Очікуємі прибутки від інвестицій 3) Податки. 4) Технологічний прогрес.

3. Зміни в державних

4. Зміни у витратах на чистий обсяг експорту

1) Національний дохід інших країн, 2) Валютні курси.

5. Пропозиція грошей.

6. Швидкість обертання грошей.

7. Сукупна пропозиція, її сутність. Класична та кейнсіанська моделі сукупної пропозиції. Нецінові чинники сукупної пропозиції.

Сукупна пропозиція в короткостроковому та довгостроковому періодах (Aggregate supply) - це обсяг кінцевих товарів і послуг, вироблений в економіці за різних рівнів цін.

Залежність обсягу пропозиції від середнього рівня цін в країні має назву прямої AS.

Обсяг сукупної пропозиції визначається наявними в економіці капіталом, працею і технологією і може бути записана на основі виробничої функції. Класична виробнича функція відображає зв’язок між чинниками виробництва та реальним ВВП, або сукупною пропозицією: Y=F(L, K, T), де Y-реальний ВВП, L - праця, К - капітал, Т - технологічний прогрес, F(L,K,T) - виробнича функція.

Кейнсіанська модель сукупного попиту та сукупної пропозиції використовується для аналізу короткострокових коливань в економіці.

Короткостроковий період – період часу, впродовж якого виробничі угоди, очікування , ціни не можуть повністю пристосуватися до змін в економіці країни.

Довгостроковий період – тривалий період часу, впродовж якого виробники можуть змінити кількість усіх використовуваних ними ресурсів.

К ороткострокова пряма сукупної пропозиції

Рівень цін

P1 AS

P2

0 Y2 Y1 Дохід, випуск

Мал. 4.7. Короткострокова пряма сукупної пропозиції

Причинами додатної залежності можуть бути: 1) невірні уявлення економічних суб’єктів про рівень цін, 2) жорсткість заробітної плати.Заробітна плата змінюється дуже повільно. А це означає, що при низькому рівні цін на товари виробництво стає невигідним і сприяє зменшенню обсягу пропонуємих товарів і послуг. 3) негнучкість цін. Ціни змінюються повільно, тому вони є жорсткими в короткостроковому періоді.

Цінові чинники сукупної пропозиції. 1. Зміна відсоткової ставки. 2. Зміна рівня цін.

Нецінові чинники сукупної пропозиції. 1. Зміни цін на ресурси. 2. Зміни в продуктивності праці. 3. Зміни податків з підприємств та субсидій.

Рівень цін

AS

P

0 Y2 Y0 Y1 Обсяг випуску

Мал. 4.9. Нецінові чинники сукупної пропозиції

При зміні нецінових чинників змінюються середні витрати. Залежність між ними обернена. При зменшенні середніх витрат під дією нецінових чинників, сукупна пропозиція зростає, пряма сукупної пропозиції переміщується праворуч. І, навпаки, при зростанні середніх витрат, сукупна пропозиція зменшується, пряма сукупної пропозиції зміщується ліворуч.

9. Макроекономічна рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції в моделі AD-AS.

Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Р івень цін AS

Рівноважний

рівень цін

AD

0 Рівн дохід Дохід

Мал. 4.10 . Кейнсіанська модель “AD-AS”

Кейнсіанська модель описує економіку в короткостроковому періоді і грунтується на наступних припущеннях: а) неповна зайнятість в економіці, б) жорсткість номінальної заробітної плати та цін на товари.

Р івень цін AD1 AS

AD0

P1 AD2 B

P0 A

P2 C

0 Обсяг випуску

Y2 Y0 Y1

Мал. 4.11. Зміна сукупного попиту за кейнсіанською моделлю сукупної пропозиції

При збільшенні сукупного попиту, обсяг сукупної пропозиції в короткостроковому періоді може перевищувати потенційний випуск, при зменшенні - бути меншим за потенційний. Рівень цін впливає на обсяг виробництва, а обсяг виробництва - на рівень цін. Модель зміщення прямої сукупного попиту, що призводить до зростання рівня цін має назву інфляції попиту.

Скорочення сукупного попиту. Шоки попиту - різка зміна AD, різкі коливання споживчого та інвестиційного попиту; зміна пропозиції грошей .Скорочення сукпного попиту в короткостроковому періоді зміщує короткострокову криву сукупного попиту ліворуч

Падіння рівня виробництва свідчить про те, що в економіці почався спад. Зростає безробіття. Зменшуються доходи.

Втручання держави. Стабілізаційна політика держави полягає у збільшенні сукупного попиту. Держава може здійснити наступні заходи до збільшення сукупного попиту. Шляхом 1. Збільшенням державних закупок. 2. Зменшенням податків. 3.Зростанням пропозиції грошей. Це призведе до зростання обсягу попиту на товари та послуги при кожному даному рівні цін і перемістить криву AD праворуч.

Стабілізаційна політика держави при скороченні сукупної пропозиції.

При зменшенні сукупної пропозиції держава може вплинути на чинники, які визначають криву сукупного попиту, для зсуву з AD1 в AD2 . Економіка переміститься з точки А в точку С. Така політика підтримує рівень виробництва в короткостроковому періоді, але рівень цін поступово підвищується з P1 в P3 .

10. Функція споживання. Функція заощадження. Чинники споживання та заощадження, які не залежать від доходу.

Функція споживання виражає залежність між використовуваним доходом і обсягом споживання і має вигляд: C=F(Y’) або C=F(Y-T). Функція була запроваджена Кейнсом.

С поживчі витрати

C С=c0+c’Y

С=с’Y

с0

0 Використовуваний доход, Y’

Мал. 5.1. Функція споживання.

де c0 - автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (за рахунок займів, у борг , за рахунок заощаджень, субсидій).

c’- гранична схильність до споживання- МРС- (Marginal propensity to consume)- це величина, яка показує, на скільки одиниць зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну 1 і визначається за формулою: c’=MPC=  C/  Y,

 C - приріст споживчих витрат,  Y - приріст використовуваного доходу.

З геометричної точки зору гранична схильність до споживання MPC -це кут нахилу кривої споживання.

Розрізняють середню схильність до споживання APC -частка споживання у використаному доході: APC=С/Y.

Якби споживчі витрати дорівнювали післяподатковому доходу, то графік функції споживання співпав би з бісектрисою. Перетин лінії 45 і графіка споживання у точці А означає рівень нульового заощадження. Мінус “-” означає від’ємне заощадження, тому що витрати перевищують доходи. Плюс “+” означає додатнє заощадження, тому що доходи перевищують витрати.

C

C=Y

Споживання =Доходу

А +

с0

45 Y

0

Мал. 5.2. Від’ємне, нульове та додатнє заощадження

Функція заощаджень. Заощадження S -(Save)- це неспожита частина доходу. Найпростіша функція заощадження має вигляд: S=F(Y). Кожній функції споживання відповідає єдина функція заощаджень.

S=Y-C

В короткостроковому періоді із зростанням доходу зростають і споживання і заощадження, але при цьому середня схильність до споживання має тенденцію до зниження, а середня схильність до заощадження - до зростання. В довгостроковому періоді середні схильності стабілізуються.

Чинники споживання та заощадження, які не залежать від доходу і впливають на функції споживання і заощадження, зміщуючи їх графіки. 1. Багатство. Зростання багатства (нерухомість, фінансові активи) зміщує графік споживання догори, а графік заощадження-донизу. 2. Податки. Зниження податків збільшує післяподатковий доход і тому зростають споживання і заощадження. І, навпаки. 3. Рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження, і навпаки. 4. Відрахування на соціальне страхування. Збільшення відрахувань скорочує споживання і заощадження. 5. Очікування. Очікування зростання грошових доходів у майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат. 6. Споживча заборгованість. Зростаюча споживча заборгованість зменшує споживання та заощадження, і , навпаки. 7. Відсоткова ставка. При зростанні відсоткової ставки, поточне споживання зменшується, а заощадження зростають.

Чинники споживання та заощадження, які не залежать від доходу

і впливають на функції споживання і заощадження, зміщуючи їх гра-

фіки [5]:

· багатство. · податки · рівень цін. · відрахування на соціальне страхування. · очікування.

· споживча заборгованість. · відсоткова ставка..

10. Функція інвестицій. Чинники, що впливають на інвестиційний попит, який не пов’язаний з відсотковою ставкою.

Інвестиції (I — Investment) — це економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства. Джерелом інвестицій є заощадження. Вони поділяються на чотири групи: 1) інвестиції в основний капітал (машини, обладнання); 2) інвестиції в житлове будівництво; 3) амортизація; 4) інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

У макроекономіці базовою інвестиційною функцією є функція, яка залежить від відсоткової ставки: I = I(r). Зауважимо, що інвестиції залежать від реальної (а не номінальної) відсоткової ставки.

Функція інвестицій є спадною і відображає обернену залежність між відсотковою ставкою та інвестиціями в основний капітал. Із зростан ням реальної відсоткової ставки інвестиції зменшуються, оскільки ви-

трати на одиницю капіталу зростають, що зменшує прибутковість капіталу (рис. 5.4).

С тавка відсотка%

8

4

0 Обсяг інвестицій

10 20 30 40 50

Мал. 5.4. Функція інвестиційного попиту

Крім % ставки на інвестиційний попит впливають наступні невідсоткові чинники:

1. Витрати на основний капітал. При зростанні витрат, інвестиційний попит скорочується і навпаки. 2. Податки на підприємця. Зростання податків приводить до зниження доходності і зміщує криву попиту на інвестиції ліворуч, зменшення податків -праворуч. 3. Технологічні зміни. Прискорення НТП зміщує криву попиту на інвестиції праворуч і навпаки. 4. Очікування. При оптимістичних прогнозах на економічні умови в країні, попит на інвестиції зростає, крива попиту зміщується праворуч, песимістичні-ліворуч.

I1

I0

I2 Інвестиції

0

Мал. 5.4. Вплив невідсоткових чинників на інвестиції

10. Кейнсіанська модель витрати випуск. Визначення рівноважного ВВП на основі моделі “витрати—випуск”.

Графічна інтерпретація моделі “витрати-випуск” має назву “кейнсіанський хрест”.

Кейнсіанська модель рівноваги або “кейнсіанський хрест”. Припущення в моделі:

1) Відсутність впливу держави і заощаджень підприємців. 2) Рівень цін є постійним.

Сукупний попит AD представлений плановими витратами -сумою, яку домогосподарства та фірми мають намір витратити на купівлю товарів та оплату послуг: Eпл.=AD=C+I.

Сукупна пропозиція AS представлена фактичними витратами: Eф.=AS= Y.

Фактичні витрати відрізняються від планових тим, що фірми змушені здійснювати неплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси при неочікуваних змінах у рівнях продажів, тобто:

Якщо сукупні витрати <ВВП, Епл.<Еф.,то відбувається непланове зростання інвестицій в товарні запаси і виробництво буде мати тенденцію до спадання, оскільки економіка постійно прагне досягти рівноваги. Якщо сукупні витрати >ВВП, Епл>Еф. то відбувається непланове зменшення інвестицій в товарні запаси і виробництво буде мати тенденцію до зростання. Якщо сукупні витрати =ВВП, Епл.= Еф. то непланові інвестиції=0. Незалежно від того, знаходиться економіка у стані рівноваги чи ні, фактичні сукупні витрати завжди = ВВП. Вони врівноважуються за рахунок непланових інвестицій.

Рівноважний ВВП - такий обсяг виробництва, якому відповідають сукупні витрати, які необхідні для закупки усієї продукції, виробленої в поточному періоді.

С укупні витрати

Фактичні витрати

Планові витрати

А

45  Дохід, Y

0 Y2 Y * Y1

Мал. 6.1. „Кейнсіанський хрест”.

a-незаплановане зростання інвестицій в товарно-матеріальні запаси (приріст, +),

b- незаплановане зменшення інвестицій в товарно-матеріальні запаси (зменшення-)

Бісектриса означає, що фактичні і планові сукупні витрати співпадають.

У точці А, де доход=плановим витратам, досягається рівність між плановими та фактичними інвестиціями та заощадженнями, або встановлюється макроекономічна рівновага.

Якщо фактичний обсяг виробництва Y1>Y*, це означає, що фірми виробляють більше товарів, ніж можуть купити покупці.AD<AS. Різниця між ними є нереалізованою продукцією і це викликає зростання ТМЗ. Це примушує фірми зменшувати виробництво, зайнятість, що в результаті зменшує ВВП. Поступово Y1 зменшується доY* і досягається рівновага.

Якщо фактичний обсяг виробництва Y2<Y*, це означає, що фірми виробляють менше товарів, ніж готові придбати покупці.AD>AS. Попит зростає за рахунок незапланованого скорочення ТМЗ фірм, це викликає тенденцію зростання виробництва і зайнятості. ВВП поступово зростає від Y2 до Y* і знову досягається рівновага: AD-AS.

13. Необхідність та сутність державного регулювання економіки. Методи державного регулювання економіки. Типи фіскальної політики.

Державне регулювання економіки – це система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів та засобів впливу держави на соціально-економічний розвиток, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

Методологічною основою ДРЕ є економічна теорія і передовсім макроекономіка.

Об’єктами ДРЕ є економічні підсистеми (економіка регіонів, галузей, сектори економіки); соціально-економічні процеси (зайнятість, інфляція, економічні цикли, екологія, НТП); відносини (фінансові, кредитні, зовнішньоекономічні); ринки (товарів, послуг, цінних паперів, інвестицій…).

Первинним суб’єктом державного регулювання є людина (громадянин). У демократичному суспільстві громадянин висловлює і захищає свої інтереси як виборець за допомогою механізму голосування. І обирає виборець лише склад органів державної влади, які будуть втілювати напрямки, методи та засоби ДРЕ. отже, суб’єктом державного регулювання економіки є держава в особі державних органів.

Методи державного регулювання економіки - це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сетор економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування. Кожен метод грунтується на використанні певних інструментів.

За формами впливу методи державного регулювання економіки поділяються на прямі та непрямі. Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку за допомогою знарядь адміністративно-правового характеру: нормативно-правові акти, цільові комплексні програми, державні замовлення, ліцензії, квоти...

Методи непрямого регулювання діють опосередковано. Держава спонукає суб’єктів ринку до діяльності у напрямку державних приоритетів. Для цього застосовуються знаряддя фіскальної, грошово-кредитної, інвестиційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконування.

За засобами впливу методи ДРЕ поділяють на правові, адміністративні, економічні та пропагандистські.

Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної, монетарної та інших напрямків державної політики.

Економічний цикл можна характеризувати двома типами фіскальної політики: стимулюючою та стримуючою.

Стимулююча фіскальна політика-це бюджетно-податкова політика, яка спрямована на збільшення державних витрат та скорочення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період спаду.

Стримуюча фіскальна політика - це бюджетно-податкова політика, спрямована на скорочення державних видатків та збільшення податків з метою стабілізації економіки в умовах інфляційного надлишкового сукупного попиту в період пожвавлення.

Недискреційна (автоматична) фіскальна політика - фіскальна політика, яка не потребує спеціальних рішень уряду, оскільки основана на дії вбудованих стабілізаторів. Це-пасивна фіскальна політика.

Дискреційна фіскальна політика - це свідома маніпуляція в області державних витрат і податків з метою впливу на реальний обсяг національного доходу, зайнятість та інфляцію. Це - активна фіскальна політика ( сміна ставок податків)).

13. Податки: сутність, види, функції. Крива Лаффера.

Пода́тки — обов'язкові платежі в бюджет, які здійснюють фізичні та юридичні особи згідно з законом. Податки поділяють на наступні види:

непрямі — податки на товари й послуги, установлювані центральними й місцевими органами влади у вигляді надбавок до ціни товарів або тарифу на послуги й не залежні від доходів платників податків. Виробники й продавці виступають у ролі збирачів непрямих податків, уповноважених на те державою, а покупець стає платником непрямого податку. Найпоширеніші непрямі податки у вигляді акцизів, податку із продажів, мит, митних зборів.

прямі — податок, що стягується безпосередньо з доходів і майна платника податків. До прямих податків належать прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно.

місцеві податки та збори.

Основними функціями податків є: фіскальна, соціальна та регулююча.

Фіскальна – податки забезпечують фінансування державних витат. Соціальна – підтримування соціальної рівноваги через перерозподіл доходів. Регулююча – за допомогою податків здійснюється регулювання структури економіки, охорони довкілля, наково-технічних робіт тощо.

Крива ЛаффераПоказує зв’язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень і виявляє таку податкову ставку (від 0% до 100%), при якій податкові надходження до бюджету досягають максимуму.- це 30-35%

П одаткові T max

надходження

0 tmax Податкова ставка, t

Мал. 7.1. Крива Лаффера

Податки з юридичних осіб: податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю та ін.

Податки з фізичних осіб: прибутковий податок з громадян, податок на промисел, збір із власників собак.

• За формою оподаткування поділяється на пропорційне, прогресивне, змішане та регресивне.

Прогресивний податок - середня ставка підвищується із зростанням доходу.

Регресивний податок - середня ставка знижується із зростанням доходу.

Пропорційний податок - середня ставка залишається незмінною незалежно від зміни доходу.

Податкова система є прогресивною, якщо після виплати податків нерівність в супільстві зменшується, або, якщо багатий платить податками більшу долю своїх доходів, ніж це робить бідний. Прогресивні податки зменшують нерівність в доходах. Податкова система є регресивною, якщо після виплати податків нерівність зростає.

13. Фіскальна політика та державний бюджет. Державний борг.

Фіска́льна полі́тика (Податкова)— це сукупність заходів з регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, сгладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування.

Державний бюджет - річний кошторис державних витрат і джерел їхнього фінансового покриття. АБО баланс надходжень і видатків.

Державний бюджет — система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це — щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності. У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше — бюджетна система, яка включає державний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць. Частка доходів і видатків ддерж. Бюджену не повинна перевищувати 40%.

Державний борг — це сума нагромаджених у країні за певний час бюджетних дефіцитів за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали місце за цей же час. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.

Зовнішній державний борг — це борг іноземним державам, організаціям й окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.

Внутрішній борг — це борг держави своєму населенню. Відповідно до законодавства державним внутрішнім боргом є боргове зобов'язання уряду виражене у валюті, перед юридичними й фізичними особами. Такі зобов'язання можуть мати форму: кредитів, отриманих урядом; державних позик, здійснених шляхом випуску обігацій від імені уряду; інших боргових зобов'язань, гарантованих урядом.

Якщо зовн. Борг перевищує 60% ВВП – дефолт.

13. Монетарна політика. Попит на гроші та пропозиція грошей.

Монетарна політика – це сукупність заходів щодо стабілізації пропозиції грошей в країні.

Цілі монетарної політики - економічне зростання, досягнення повної зайнятісті, мінімізація рівня інфляції, збалансований платіжний баланс. До проміжних цілей відносять відсоткову ставку, грошову масу, валютний курс.

Гроші - засіб платежу, який приймається в обмін на товари та послуги.

Грошова маса-це сукупність готівкових та безготівкових грошей, які забезпечують обіг товарів та послуг в економіці.

В сучасних умовах на ринку грошовий обіг складається з готівкових і безготівкових грошей. Пропозиція грошей представлена грошовою масою і складається з наступних грошових агрегатів.

М0: Готівка, або гроші поза банками (паперові та металічні гроші, що знаходяться в обігу), С. Металічні гроші складають приблизно 2-3% від загальної пропозиції, Готівка вводиться в обіг Національним банком. Національний банк здійснює їх емісію.

М1: . М1=готівка+чекові внески, або М1=С+D. Готівка +, Чекові внески

Безготівкові гроші (чекові внески) - це внески в комерційних банках.

М2: Гроші у широкому розумінні ,

М2=М1+безчекові ощадні рахунки + дрібні строкові внески(не більше 100 тис.дол.).

1) гроші, які знаходяться на безчекових ощадних рахунках в банках або ощадних установах. При чому можна одержати готівкові гроші з цих рахунків, або переказати ці гроші на поточний рахунок.

2) строкові внески, які стають досяжними лише після певного строку. Строкові внески мають меншу ліквідність (спроможність бути витраченими), ніж безчекові ощадні рахунки.

М3: Ще одне, більш широке означення грошей , М3 містить великі строкові внески (більше 100 тис. дол.) у формі депозитних сертифікатів підприємств. М3=М2+великі строкові внески.

Кейнс вирізняв три мотиви за якими породжується попит на гроші: трансакційний мотив (мотив попиту на гроші для угод), 2) мотив зостережливості, 3) спекулятивний мотив.

1. Попит на гроші для угод (Трансакційний попит-Transaction demand), transaction - операція, трансакція, угода. Трансакційний попит на гроші показує, скільки грошей економічний агент бажає тримати на руках для того, щоб здійснювати повсякденні трансакційні угоди.

Кількість грошей, яка необхідна для укладання угод, визначається у рівнянні кількісної теорії грошей, яке є макроекономічним рівнянням обертання:

Кількісне рівняння грошей ( формула Фішера) M V = P Y, де M-кількість грошей в обігу, V-швидкість обертання грошей, P-рівень цін, Y-обсяг випуску у реальному вираженні. Рівняння обміну показує зв’язок між сумою грошей та загальним обсягом операцій в економіці. P Y - номінальний ВВП. M V - це кількість грошей, які мають бути сплачені при купівлі виробленої продукції.

Найпростішіа функція трансакційного попиту на гроші має вигляд: Mt=k(PY), ( Маршалл)

де k-кембріджський коефіцієнт, який обернено пропорційний швидкості обертання грошей.

2. Мотив зостережливості.

Попит на гроші за цим мотивом показує, яку кількість грошей економічний агент бажає бажає тримати у випадку непередбачених обставин. Із зростанням доходу сума відкладених грошей зростає. Отже, попит на гроші за мотивом зостережливості включається у рівняння трансакційного попиту на гроші , оскільки він також залежить від доходу. Різниця між пергим та другим мотивом полягає у тому, що попит на гроші за трансакційним мотивом пов’язаний з плновими витратами, за мотивом зостережливості-з неплановими.

3. Спекулятивний мотив (попит на гроші як на майно) пов’язаний з тим, що для економічних суб’єктів існує невизначеність у майбутньому щодо цін активів. У домогосподарств виникає питання-у якій формі тримати своє багатство? У грошах чи цінних паперах? Кейнс доводить це , грунтуючись на наступних положеннях.

1) Існує обернена залежність між ціною цінних паперів та відсотковими ставками. 2) Вибір між цінними паперами та спекулятивними грошима залежить від очікувань домогосподарств відносно майбутніх змін відсоткової ставки. 3) Кожне домогосподарство має власні очікування щодо змін.

13. Банківська система Ефект простого депозитного мультиплікатора.

Банківська система – це сукупність комерційних банків, НБУ, нормативно правових актів. Дворівнева. Ком банків в Україні – 186.

Модель банківської системи з частковим резервуванням депозитів.

Депозити комерційних банків –це резерви грошової системи. Пропозиція грошей містить в собі готівку поза банківською системою і чекові депозити. Сума коштів, що внесені як депозити на банківські рахунки і не видані як кредити, тобто досяжні для забезпечення вимог вкладників у будь-який момент, складає фактичні або загальні резерви комерційного банку TR. Часткове банківське резервування - система при якій банки тримають в резервах тільки частину загальної суми внесків. Це означає, що усі комерційні банки повинні мати обов’язкові резерви R пропорційно до суми відкритих депозитів D. Норма обов’язкового резервування встановлюється законом і визначаються як відношеня суми обов’язкових резервів до суми залучених депозитів: r=R/D. Надлишкові резерви - величина , на яку фактичні резерви банку перевищують його обов’язкові резерви: E=TR-R.

Банківська система у цілому може надати позики, обсяг яких у декілька разів перевищує її початкові надлишкові резерви.

Основу всієї грошової маси країни складають гроші високої ефективності або грошова база - банкноти, монети та депозити комерційних банків у Національному банку. Розмір грошової бази у даний момент можна визначити за балансом Національного банку.

Система часткового резервування дозволяє комерційним банкам створювати гроші, збільшуючи пропозицію грошей за рахунок кредитування економіки. Спроможність кожного комерційного банку створювати гроші визначається розміром його надлишкових резервів.

Банківська система у цілому може надати позики, обсяг яких у декілька разів перевищує її початкові надлишкові резерви.На кожному етапі цього процесу пропозиція грошей збільшується.

Якщо процес продовжити далі, використавши останній долар, то у загальному вигляді пропозиція грошей буде мати наступне значення:

M =(1/r) D, де r- норма обов’язкового резервування,

D - початковий депозит.

Коефіцієнт 1/r називається простим депозитним або банківським мультиплікатором.

Простий депозитний мультиплікатор (m=1/r) визначає максимальну кількість нових депозитних грошей, що створюється однією грошовою одиницею надлишкових резервів при заданому рівні норми обовязкового резервування.

Модель банківської системи набуває вигляду: Норма обов’язкового резервування r=R/D, Надлишкові резерви E=TR-R, Простий депозитний мультиплікатор m=1/r.