План семінарського заняття (4 години)

1. Поняття й склад національного багатства.

2. Поняття людського капіталу та його оцінка.

3. Індекс розвитку людського потенціалу та його показники.

4. Специфіка демографічної ситуації в Україні періоду незалежності.

5. Потенціал розвитку системи освіти України.

6. Потенціал розвитку системи охорони здоров’я України.

7. Промисловий та сільськогосподарський потенціал національної економіки.

8. Науково-технічний та інноваційний потенціал національної еко­номіки.

Теми рефератів

1. Тіньовий сектор НЕ, його масштаби та особливості в економіці України.

2. Економічна політика гарантування економічної безпеки України: принципи формування, інструменти, механізми.

3. Україна і СОТ: переваги та недоліки.

4. Пріоритети розвитку промислового виробництва України.

5. Національний енергетичний ринок України: особливості розвитку, головні проблеми.

6. Сучасні тенденції розвитку аграрного сектору України.

7. ВВП на душу населення, розрахований за значеннямпаритету купівельної спроможності.

Завдання для самостійного виконання

1. Визначити обсяги викидів шкідливих речовин на душу населення в Україні з 1992 по 2009 роки. Порівняти з відповідними показниками інших країн світу. Чи дотримується Україна зобов’язань відповідно до вимогам Кіотського протоколу? Зробити письмові висновки.

Методичні рекомендації:

Для виконання завдання необхідно скористатися матеріалами офіційного сайту Державного комітету статистики України //www.ukrstat.gov.ua.

Питання для самостійного вивчення

1. Природно-ресурсний потенціал України, його структура й забезпеченість господарства.

2. Населення України: динаміка чисельності населення та статево-вікова структура у порівнянні з іншими країнами світу.

3. Сучасна демографічна ситуація в Україні та шляхи вирішення основних демографічних проблем.

4. Основні проблеми трудозабезпеченості та раціонального використання трудових ресурсів України.

Література: 1, с. 38−49, 75−86; 2, с. 122−161; 7, с. 48−65; 8, с. 72−136.

Тема 5. Інституціональні чинники розвитку не

Мета вивчення теми: з’ясувати сутність поняття «інституційні чинники розвитку національної економіки»; зрозуміти передумови їхнього впливу на соціально-економічні процеси; ознайомитись з інститутами громадянського суспільства.

Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Вивчення теми потребує дослідження таких інститутів громадянського суспільства: угод, конференцій, асоціацій: спілок промисловців і підприємців, асоціацій банкірів, торгово-промислових палат, які вже не є елементами держави, але й ще не є елементами структури ринкової економіки. До інститутів також належать профспілки, інститути соціального партнерства, товариства споживачів, екологічні рухи. Виступаючи активними учасниками та суб’єктами регулювання економічних та соціальних процесів, вони не є інструментами держави або ринку.

Під час вивчення теми слід звернути увагу, що провідна роль у сукупності інституціональних чинників належить ідеології як засобу координації інститутів. Ідеї та ідеології формують розумові конструкції, які людина використовує, щоб інтерпретувати навколишній світ та зробити вибір.

У науковій літературі існує багато точок зору щодо визначення поняття ідеології, її завдань і функцій.

Американський соціолог Н. Смелзер обґрунтовує розуміння ідеології як системи теоретичного знання, що утверджує певні цінності й факти. Функції ідеології, вважає він, полягають, по-перше, у тому, щоб послабляти соціальну напругу, яка виникає тоді, коли люди усвідомлюють розбіжності між власними цінностями та реальними умовами своєї життєдіяльності. Інакше кажучи, ідеологія покликана затінювати суперечність між ідеєю про рівні можливості кожного громадянина та реальністю, коли одні соціальні групи й індивіди перебувають у гіршому стані, ніж інші. По-друге, оскільки ідеології захищають інтереси певних соціальних груп, то мають, у силу свого статусу, виправдовувати існуючий стан речей (консервативні типи ідеології) або ж, навпаки, боротися за його скасування (радикальні типи ідеології). По-третє, ідеології можуть надавати сенс і законність діям людей, їхнім вимогам. Зрештою, ідеології є засобом ідентифікації особистісних, групових норм і цінностей, задля досягнення яких громадяни вдаються до відповідних дій.

Е. Фромм визначає ідеологію так: «Ідеології – це ідеї, сформульовані на потребу публіці, які задовольняють очікування кожної людини полегшити докори совісті вірою в те, що вона діє заради чогось, напевне – доброго й бажаного. Ідеологія – це готові «думки-товари», що поширюються пресою, ораторами, ідеологами для того, щоб маніпулювати масами людей заради цілей, котрі нічого спільного з ідеологією не мають, а часто навіть їй прямо протилежні...»^3[3].

А. Мендра трактує ідеологію як систему доцільних, науково обґрунтованих положень, покликаних давати зрозуміле пояснення соціальної дійсності. Р. Гароді, навпаки, вважає, що ідеології, у тім числі й світові: – лібералізм, консерватизм, соціал-демократія, націоналізм тощо – не можуть дати задовільних відповідей на порушені постіндустріальною цивілізацією питання через розрив між дійсністю, що пішла далеко вперед, і застарілими теоретичними конструкціями. Ці визначення найближчі для нашого сприйняття й пояснення феномену «ідеологія».

Структурно ідеологія складається з трьох елементів: образу дійсності (того, що відбувається в конкретному суспільстві та поза ним); аксіологічної системи (ієрархії цінностей); практичних вказівок (методології діяльності для зміни або збереження існуючого стану справ). Функціями суспільно-політичних доктрин є визначення політичного курсу, стратегії, тактики партій і, певною мірою, електоральної поведінки громадян.

Розуміння впливу ідеологій на суспільно-політичне життя має особливе значення для вивчення самого суспільного життя. Водночас, якщо розглядати ідеологію як чинник формування світогляду, то слід зазначити, що положення, пропаговані владною елітою, не завжди адекватно сприймаються на рівні конкретного індивіда, оскільки й сьогодні уявлення про суспільно-політичні доктрини в більшості громадян, м’яко кажучи, не є ґрунтовними. Тому й природно, що ідеологічний вакуум в Україні, який утворився внаслідок краху комуністичної системи, заповнився дуже різними типами ідеологій – від необільшовизму до націоналізму, від лібералізму до радикалізму, релігійного фанатизму тощо.

У зв’язку із цим потрібно ознайомитися зі змістом, функціями організованих ідеологій у позитивному та в нормативному плані, а також розглянути значення та вплив релігії, культурної сфери, слов’янського соціокультурного генотипу на економічний розвиток.

Вивчаючи цю теми, необхідно звернути увагу на характер інституціональних змін. Інституціональні зміни означають зміни економічного устрою сучасного суспільства, його структури під дією значущих чинників, що нагромаджується в процесі історичного розвитку.

Розглядаючи інституціональні засади економічного розвитку, дуже важливо, на нашу думку, зупинитися на з’ясуванні значення культурної сфери в суспільному виробництві.

Культуру можна визначити як активну, діяльну, соціальну пам’ять людства. У такому розумінні до сфери культури ввійдуть не тільки наука та мистецтво, які традиційно належать до соціокультурних галузей, а й виховання, освіта, увесь той світ людського спілкування та соціальної творчості, у якому панують закони невідчуженого творчого діалогу окремих осіб.