Тема 3. Право власності на природні об’єкти та їх ресурси План

1. Поняття та особливості права власності на природні об’єкти та їх ресурси.

2. Загальна характеристика відносин власності.

1. Поняття та особливості права власності на природні об’єкти та їх ресурси.

Інститут права власності детально досліджується в юри­дичній науці і є традиційним для правової системи. Право влас­ності на природні ресурси повністю базується на загальному ци­вільно-правовому інституті права власності.

Взагалі власність — це економічна категорія, що вказує на приналежність певних матеріальних благ конкретному індиві­ду, визнання їх «своїми» на відміну від «чужих». В юридичному значенні власність розрізняють:

-- в об'єктивному розумінні (як сукупність правових норм, що регулюють відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном);

-- в суб'єктивному (як закріплена законом можливість су­б'єктів володіти, користуватись, розпоряджатись належними йому об'єктами власності).

Відповідно, право власності на природні об'єкти та їх ре­сурси в об'єктивному розумінні — це система правових норм, що регулюють відносини власності на природні об'єкти та їх ресурси;

право власності на природні об'єкти та їх ресурси в суб'єк­тивному розумінні — це врегульована нормами права можливість суб'єкта володіти, користуватись і розпоряджатись належни­ми йому природними об'єктами та їх ресурсами.

Природні об'єкти як об'єкти права власності мають свою спе­цифіку на відміну від будь-яких інших матеріальних цінностей і благ:

1) вони є об'єктами природного походження і не створюють­ся людською працею;

2) природні ресурси не підлягають простому відтворенню в процесі виробництва як товар, частина з них взагалі є вичерп­ними і не відтворюваними;

3) на відміну від товарно-матеріальних цінностей природні об'єкти не мають вартості, вони не є майном у власному розу­мінні;

4) більшість природних об'єктів не можна перемістити в прос­торі, окремі з них навіть неможливо виокремити, обмежити, ін­дивідуалізувати;

5) природні об'єкти мають особливе значення для держави і суспільства в цілому тому, що вони є природною основою, ба­зою функціонування людського суспільства і забезпечують са­ме його існування;

6) всі природні об'єкти існують в нерозривному зв'язку між собою, з навколишнім природним середовищем, природними еко­системами, розвиваються за об'єктивними законами природи.

Ця специфіка обов'язково має бути врахована при визна­ченні режиму власності на природні об'єкти, при встановленні механізмів його реалізації, які забезпечують попередження не­гативних, а тим більше незворотних впливів на природу, здійс­нюються з урахуванням об'єктивних закономірностей існуван­ня екосистем.

Вихідні положення права власності на природні об'єкти за­кріплені в Конституції України, яка виділяє їх в системі всіх об'єктів власності, встановлюючи щодо них особливий право­вий режим власності Українського народу. Відповідно до ст. 13 Конституції України — «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, ви­ключної (морської) економічної зони є об'єктами права власно­сті Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місце­вого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону».

2. Загальна характеристика відносин власності.

Аналіз відносин власності на природні об'єкти та їх ре­сурси містить характеристику їх суб'єктів, об'єктів та змісту.

Суб'єкти права власності на природні об'єкти та їх ресурси. Первинним суб'єктом права власності згідно з Конституцією України є Український народ. Теоретично свої повноваження він може реалізувати шляхом вирішення відповідних питань на референдумі. Однак фактично, як і визначає сама Конституція від імені Українського народу, права власника здійснюють ор­гани державної влади та органи місцевого самоврядування в ме­жах, визначених Конституцією. При цьому органи державної вла­ди виступають від імені держави як суб'єкта права державної власності відповідно до ст. 326 ЦК України, а органи місцевого самоврядування, створені територіальними громадами, здійсню­ють управління майном, що є у комунальній власності (ст. 327 ЦК України). В законодавстві, на жаль, не достатньо чітко роз­межовані управлінські повноваження між центральними і міс­цевими органами влади та органами місцевого самоврядування. Суб'єктами приватної власності за загальним правилом є фізич­ні та юридичні особи. Найбільш детально регулювання суб'єкт­ного складу відносин власності здійснено в Земельному кодек­сі України стосовно земель (статті 80—86 Земельного кодексу України).

Об'єкти права власності. До об'єктів права власності нале­жать природні об'єкти та їх ресурси, а саме:

1) земля, а точніше земельна ділянка, тобто частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташуван­ня, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 Земельного кодексу України). Розділ 3 Земельного кодексу дає переліки категорій земель, які можуть перебувати в державній, комунальній чи при­ватній власності;

2)надра, які включаються в державний фонд надр (статті 4,5 Кодексу України про надра). Частиною державного фонду надр є державний фонд родовищ корисних копалин. Для правового режиму корисних копалин має значення їх поділ на корисні ко­палини загальнодержавного та місцевого значення, притаманний і для інших природних ресурсів, про що детально буде сказано в Особливій частині;

3) ліс. Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України всі ліси на території України становлять лісовий фонд України. Що­ правда широке визначення лісу, яке дається в ст. 1 Лісового ко­дексу України і охоплює пов'язані з власне лісом (деревами та чагарниками) самостійні природні об'єкти, ґрунти, тварин, тра­в'яну рослинність, мікроорганізми, не зовсім підходить для ви­знання лісу в такому значенні єдиним об'єктом власності, оскіль­ки названі окремі природні об'єкти є в той же час самостійними об'єктами власності. Об'єктами "лісової" власності є також лі­сові ресурси — деревина, технічна і лікарська сировина, кормо­ві, харчові та інші продукти лісу;

4) води (водні об'єкти), які в сукупності становлять водний фонд України (ст. З Водного кодексу України);

5) об'єкти тваринного світу, визначення яких дається в ст. З Закону України «Про тваринний світ»;

6) території та об'єкти природно-заповідного фонду, склад якого визначений в ст. З Закону України «Про природно-запо­відний фонд України» та Інші природні об'єкти та комплекси.

Зміст права власності складають три правомочності: воло­діння, користування і розпорядження. Вони реалізуються і у від­носинах власності на природні об'єкти. Однак у цьому випадку слід пам'ятати про особливості об'єктів власності, які зумовлю­ють певні екологічні обмеження при їх реалізації. Це, наприклад, недопустимість зміни цільового призначення використання при­родного об'єкта, можливість припинення права власності у ви­падку порушення екологічних вимог тощо. У найбільш повно­му обсязі вказані правомочності реалізуються органами держав­ної влади при здійсненні права державної власності.

Контрольні запитання і завдання:

1. Які особливості природних об'єктів як об'єктів власності, на відміну від інших матеріальних об'єктів власності?

2.Який режим власності встановлений Конституцією Украї­ни щодо природних об'єктів?

3. Дайте теоретичний аналіз конструкції «права власності Українського народу». Яка ваша думка щодо механізму реалізації відповідного конституційного положення?

4. Які колізії присутні в законодавстві щодо регулювання власності на окремі природні об'єкти?

5. Які природні об'єкти відповідно до законодавства Украї­ни можуть перебувати в приватній власності?

6. Розкрийте зміст права власності на природні об'єкти та їх ресурси.

7. Дайте узагальнену характеристику елементів відносин власності на природні об'єкти та їх ресурси.

8. Дайте перелік суб'єктів права власності на природні ре­сурси стосовно кожної з можливих форм власності.

9. Проаналізуйте положення поресурсових кодексів та за­конів і визначте екологічні обмеження щодо реалізації права власності, які в них закріплені.