Тема 15. Правовий режим екологічної мережі України План

1. Поняття, особливості, структурні особливості екологічної мережі України.

2. Території та об’єкти природно – заповідного фонду України як складові екомережі.

3. Правовий режим лікувально – оздоровчо курортних та рекреаційних зон.

1. Поняття, особливості, структурні особливості екологічної мережі України.

Відповідно до ст. З Закону України «Про екологічну мере­жу України» екомережа — єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та від­новлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин че­рез поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фон­ду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до за­конів та міжнародних зобов'язань України підлягають особли­вій охороні.

Особливістю встановлення такого роду об'єкта екологічно­го права та його правової охорони є комплексний, системний підхід до формування, встановлення, регулювання, використан­ня та охорони природних елементів, що до неї входять. Фор­мування екомержі передбачає створення територіально-ціліс­ного природного комплексу територій та об'єктів з особливим правовим режимом. Слід зауважити, що раніше діючі норми за­конодавства, які встановлювали особливий природоохоронний режим окремих природних об'єктів та територій природно-заповідного фонду, не передбачали взаємоузгодження дій у цій галузі, екологічно збалансованого підходу до запровадження єдиної системи цих об'єктів, що характерне для формування екомережі.

До складових структурних елементів екомережі відповідно до ст. 5 Закону України «Про екологічну мережу України» вклю­чаються: а) території та об'єкти природно-заповідного фонду; б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зо­ни; в) землі лісового фонду; г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та прове­дення спортивних заходів; є) інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам'яні роз­сипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є при­родні об'єкти, що мають особливу природну цінність); є) земель­ні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України; ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України; з) частково землі сіль­ськогосподарського призначення екстенсивного використання — пасовища, луки, сіножаті тощо; и) радіоактивно забруднені зем­лі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.

Національна екологічна мережа охоплює елементи загально­державного і місцевого значення, які визначаються за наукови­ми, правовими, технічними, організаційними та фінансово-еко­номічними критеріями. Закон України «Про екологічну мережу України» закріплює порядок проектування екомережі, яке здійс­нюється шляхом розроблення регіональних, місцевих та зведе­ної схеми формування екомережі України, що є складовою Ге­неральної схеми планування території України і затверджуєть­ся Верховною Радою України (статті 14—17 Закону України «Про екологічну мережу України», п. 7 Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки).

Для координації діяльності центральних і місцевих орга­нів виконавчої влади — виконавців Загальнодержавної про­грами формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки створена і діє Координаційна рада з питань формування національної екологічної мережі. її правовий ста­тус визначний Положенням про Координаційну раду з питань формування національної екологічної мережі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 р Аналогічні координаційні ради створюються при Раді міні­стрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях (зокре­ма, розпорядженням Київської міської державної адміністра­ції від 11.02.2004 р. утворено та затверджено Положення про Координаційну раду з питань формування регіональної еколо­гічної мережі у м. Києві).

2. Території та об’єкти природно – заповідного фонду України як складові екомережі.

Правовий режим природно-заповідного фонду України визначений відповідним Законом України «Про природно-заповідний фонд України», в преамбу­лі якого фактично визначено поняття природно-заповідного фон­ду, а саме: природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різнома­нітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про природно-запо­відний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать:

-- природні території та об'єкти — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні уро­чища;

-- штучно створені об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мис­тецтва.

У сукупності всі ці природні об'єкти комплекси та території і складають природно-заповідний фонд України.

Щодо режиму власності на об'єкти та території природно-заповідного фонду, то залежно від їх природної цінності та ре­жиму охорони вони можуть перебувати на різному режимі влас-ності (ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»). Зокрема, власністю Українського народу є:

-- території природних заповідників;

-- заповідні зони біосферних заповідників;

-- землі та інші природні ресурси, надані національним при­родним парком. Інші об'єкти та території можуть перебува­ти як у власності Українського народу, так і в інших формах власності.

За природною унікальністю, екологічною, науковою, есте­тичною цінністю та підпорядкованістю території та об'єкти при­родно-заповідного фонду можуть бути міжнародного, загально­державного, регіонального та місцевого значення

За юридичним статусом серед територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду можна виділяти ті, яким наданий статус юридичної особи, і ті, що не володіють таким статусом.

Зважаючи на природні особливості природно-заповідного фонду, щодо нього встановлений особливий режим управління, використання та охорони. Характерна риса правового режиму природно-заповідного фонду — це встановлення жорстких за­борон, обмежень на здійснення будь-якого виду діяльності, не су­місної з метою заповідної охорони

Створення та оголошення об'єктів та територій природно-заповідного фонду пов'язано з відповідними юридичними фактами та охоплює ряд етапів (розділ VII Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Перший етап — подання клопотання про необхідність ство­рення відповідних об'єктів та територій.

Другий етап — попередній розгляд клопотань. Вони розгля­даються і схвалюються: щодо територій та об'єктів загальнодер­жавного значення — Мінприроди України, а щодо територій та об'єктів місцевого значення — підрозділами Мінприроди Укра­їни на місцях.

Третій етап передбачає погодження клопотань з зацікавле­ними особами у разі схвалення поданих клопотань вищеназва­ними органами, а саме з власниками чи первинними користува­чами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих до заповідання.

Четвертим етапом розроблення проекту організації відпо­відного об'єкта чи території. Можливим етапом і фактом після погодження питання про необхідність створення об'єктів природно-заповідного фонду є прийняття рішення про резервування територій, які плануєть­ся створити як природно-заповідні.

Останнім етапом є прийняття рішення про створення щодо створення об'єктів і територій природно-заповідного фонду.

Та­кі рішення приймаються:

-- про створення природних заповідників, національних при­родних парків та інших об'єктів загальнодержавного значення Президентом України;

-- про створення біосферних заповідників — на основі між­ народних договорів і міжнародних програм, учасником яких є Україна;

-- про організацію чи оголошення територій та об'єктів міс­цевого значення — обласними, Київською і Севастопольською міськими радами.

Спеціально уповноваженим органом державного управління природно-заповідним фондом виступає Мінприроди України, зокрема, діюча в його складі Державна служба заповідної спра­ви.

Управління конкретним об'єктом чи територією здійсню­ється або спеціально створеними адміністраціями (наприклад, дирекцією заповідника) або ж підприємствами, установами, ор­ганізаціями, у віданні яких перебувають ці об'єкти (наприклад, мисливське господарство здійснює управління щодо заказника, що знаходиться в межах його мисливських угідь).

Важливою функцією управління є забезпечення відповід­ного охоронного режиму природно-заповідного фонду в проце­сі здійснення контролю.

Особливістю правового режиму об'єктів природно-заповід­ного фонду є підвищена юридична відповідальність за порушен­ня в цій сфері.

3. Правовий режим лікувально – оздоровчо курортних та рекреаційних зон.

Певні особливості в правовому регулюванні мають при­родні території, які наділені особливими природними харак­теристиками і можуть забезпечити життєво необхідні потреби людини в оздоровленні, відпочинку, нормальному існуванні. Збереження і охорона таких територій (зон) можлива при на­явності детального, досконалого правового регулювання. До таких зон належать курортні, рекреаційні, лікувально-оздоров­чі. Ці види природних територій визначені рядом законодав­чих актів.

Зокрема, стосовно курортних і лікувально-оздоровчих зон, вперше законодавством України вони були виділені і віднесе­ні до природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, Законом України «Про охорону навколишнього при­родного середовища». Стаття 62 цього Закону встановлює: ку­рортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються терито­рії, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей.

Спеціальне правове регулювання відносин, що розглядають­ся, міститься у Законі України «Про курорти». Стаття 1 цього Закону дає визначення понять «курорт» і «лікувально-оздоров­ча місцевість».

Курорт — освоєна природна територія на зем­лях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресур­си, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медич­ної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні. Лікувально-оздоровча місцевість — природна територія, що має мінеральні та термальні води, лі­кувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілі­тації та профілактики захворювань.

Стаття 4 Закону України «Про курорти» розрізняє курорти державного і місцевого значення. До курортів державного зна­чення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси (ті, що рідко (не часто) зустрічаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси у родовищах та є особливо сприятливими і ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань). До курортів місцево­го значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси (які зустрічаються в різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для викорис­тання з метою лікування, медичної реабілітації та профілакти­ки захворювань).

Юридичними ознаками курортних, лікувально-оздоровчих зон і курортів виступають:

-- підтверджена у встановленому порядку наявність приро­дних лікувальних ресурсів або лікувальних оздоровчих ресур­сів, придатних для використання з метою поновлення та зміц­нення здоров'я людей;

-- наявність відповідних висновків щодо можливості вико­ристання таких територій для лікування, оздоровлення, відпо­чинку, в тому числі для організації господарської діяльності;

-- прийняття відповідними органами рішення про оголошен­ня цих територій та встановлення їх меж, розмірів, видів;

-- визначення порядку господарювання, проживання і при­родокористування для забезпечення охорони зазначених зон, за­хисту їх від забруднення і передчасного виснаження.

Порядок оголошення, визначення лікувально-оздоровчих та ку­рортних зон детально врегульований лише стосовно створення курортів і включає ряд етапів (статті 7—11 Закону України «Про курорти»).

Правовий режим відповідних зон має свої особливості, зумов­лені природними особливостями самих територій і спрямований, в першу чергу, на збереження лікувальних, оздоровчих, рекреа­ційних характеристик, попередження їх забруднення і виснажен­ня. Особливостями правового режиму ліку вально-оздоровчих та курортних зон є:

-- можливість встановлення більш суворих екологічних нор­мативів, що передбачено ст. З Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»;

-- цільове використання в залежності від їх властивостей — лікувальних, оздоровчих тощо;

-- обмеження господарської та іншої діяльності, що може негативно вплинути на їх природні характеристики.

За загальним правилом згідно з ст. 62 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в межах ку­рортних і лікувально-оздоровчих зон забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні якості і санітарний стан території, що підлягає охороні.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.

Конкретний правовий режим рекреаційної зони залежить від її місцезнаходження та визначається нормами різних законодав­чих актів. Зокрема:

-- рекреаційна зона може бути частиною природно-заповід­ного фонду, це, наприклад, зони регульованої і стаціонарної ре­креації національних природних парків, території регіональних ландшафтних парків та інші. їх режим визначений законодав­ством про природно-заповідний фонд.

-- це можуть бути зелені зони навколо міст, промислових підприємств (зелені зони, парки, лісопарки).

-- рекреаційне призначення мають окремі території населе­них пунктів, які створюються згідно з генеральними планами на­селених пунктів (парки, бульвари, сквери).

-- рекреаційні функції виконують природні ресурси та ком­плекси територій санаторіїв, баз відпочинку, кемпінгів, приват­них дачних ділянок. їх правовий режим визначається в залеж­ності від розташування, режиму власності тощо;

-- рекреаційними зонами можуть також бути водні терито­рії та землі водного фонду.

— окремо слід виділити спеціальні туристсько-рекреаційні (вільні) економічні зони, на яких встановлений і діє спеціаль­ний правовий режим економічної рекреаційної діяльності та по­рядок застосування законодавства України.

Контрольні запитання і завдання:

1. Що таке екологічна мережа України? Які елементи вхо­дять до складу екологічної мережі України і який їх пра­вовий режим?

2. У чому полягають особливості правового режиму об'єк­тів і територій природно-заповідного фонду?

3. Які території та об'єкти природно-заповідного фонду Укра­їни відносяться до природних, а які до штучно створе­них?

4. Який режим власності встановлений щодо об'єктів і те­риторій природно-заповідного фонду?

5. Порівняйте передбачені види об'єктів природно-заповід­ного фонду на предмет мети їх створення, режиму влас­ності, підпорядкування, умов використання й охорони.

6. Що означає зонування територій природно-зановідного фонду? Щодо яких територій воно здійснюється?

7. На які органи покладені функції управління об'єктами і територіями природно-заповідного фонду?

8.Який порядок утворення територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду України?

9.Яка специфіка відповідальності за порушення правового режиму природно-зановідного фонду України? Якими нормами вона визначена?

10. Проаналізуйте положення нормативно-правових актів і порівняйте поняття: «лікувально-оздоровча зона» і «лі­кувально-оздоровча місцевість»; «курортна зона» і «ку­рорт».

11. Які ознаки характерні для курортних і лікувально-оздо­ровчих зон та які особливості їх правового режиму?

12. Порівняйте правовий режим зон округу санітарної охо­рони курорту і визначте, які види діяльності заборонено здійснювати в кожній із зон.

13. У межах яких територій можуть бути розміщені зони ре­креаційного призначення?

14. На підставі чого, які державні органи і в якому порядку визначають межі зелених зон навколо міст?