3.Принципи екологічного права.

Екологічне право як будь-яка галузь права формува­лась, розвивалась і функціонує на базі певних основних засад, ідей, тобто принципів. Поняття «принципи права» розроблене теорією права і традиційно визначається як вихідні, керівні за­сади, відправні установки, положення, які визначають суть пра­ва і загальну спрямованість і найістотніші риси чинної правової системи1.

Відповідно, принципи екологічного права — це основні, вихід­ні, положення, засади, на яких базується правове регулювання екологічних відносин.

У системі принципів екологічного права можна виділити такі.

Загальні принципи, на яких базується вся система пра­ва, — законності, невідворотності, відповідальності за проти­правну поведінку тощо.

Спеціальні (галузеві), що стосуються і діють лише в рам­ках однієї галузі, зокрема, екологічного права.

Принципи підгалузей екологічного права (земельного, надрового, водного).

Принципи інститутів екологічного права (наприклад, прин­ципи інституту екологічної безпеки).

Нормативне закріплення системи принципів охорони навко­лишнього природного середовища міститься в ст. 3 Закону Укра­їни «Про охорону навколишнього природного середовища».

Слід також зауважити, що в Декларації по навколишньому середовищу і розвитку, прийнятій на конференції ООН в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. сформульовано 27 соціально-екологіч­них принципів, що мають основоположне значення для всього міжнародного співтовариства і для кожної окремо взятої дер­жави.

Серед основних спеціальних (галузевих) принципів екологіч­ного права можна виділити наступні:

1) Принцип пріоритетності охорони життя і здоров'я лю­дини.

2) Принцип оптимального поєднання екологічних і еконо­мічних інтересів суспільства.

3) Правове забезпечення раціонального та ефективного використання природних об'єктів.

4) Запобіжний характер заходів щодо охорони навколиш­нього природного середовища.

5) Гласність і демократизм при прийнятті рішень, пов'яза­них із впливом на довкілля.

6) Забезпечення міжнародного співробітництва в галузі охо­рони навколишнього природного середовища.

Разом з тим окремі підгалузі та інститути екологічного пра­ва дотримуються також своїх спеціальних принципів, як напри­клад, принципу поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва, характерного для земельних відносин; принципу збалансованості екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки, що реа­лізується при проведенні екологічної експертизи тощо.

4.Система джерел екологічного права.

Поняття «джерела екологічного права» випливає із за­гального поняття «джерела права», виробленого теорією права. Джерелами права є форми, способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм. В Україні домінуючим джерелом права є нормативно-правовий акт, а також ратифікований Украї­ною міжнародно-правовий договір (угода).

Отже, джерелами екологічного права України є прийняті уповноваженими державними органами чи органами місцевого само­врядування нормативно-правові акти та ратифіковані міжна­родно-правові договори, що регулюють екологічні відносини.

Нормативно-правові акти як джерела екологічного права України не є однорідними, їх можна структурувати за юридич­ною силою, предметом регулювання, структурою, формою тощо. Зокрема, за юридичною силою в системі нормативно-правових актів України виділяють такі:

1) Конституцію України як основний закон держави. Вона за­кріплює основи суспільного ладу, загальні засади державної по­літики, в тому числі в галузі екології. Ключове значення для ре­гулювання екологічних відносин мають безпосередньо статті 13, 14,16,50, 66 Конституції України та ряд інших статей загально­го характеру, що забезпечують основоположне регулювання су­спільних відносин, у тому числі екологічного характеру.

2) Закони України. Особливістю законів як джерела екологіч­ного права є високий ступінь кодифікації. Основну масу в сис­темі екологічних законів становлять поресурсові кодекси — Зе­мельний кодекс України, Лісовий кодекс України, Водний ко­декс України, Кодекс України про надра, а також поресурсові закони — Закон України «Про охорону атмосферного повітря», Закон України «Про тваринний світ», Закон України «Про рос­линний світ», Закон України «Про природно-заповідний фонд України». Ці законодавчі акти є основою відповідних підгалузей та інститутів екологічного права. Слід зазначити, що за своєю структурою вони багато в чому подібні (зокрема, включають за­гальні положення; управління в галузі використання і охорони відповідного об'єкта; механізм і види використання; заходи охо­рони; юридичну відповідальність тощо). Разом з тим часто вони містять багато бланкетних норм, які не реалізовані у вигляді підзаконних актів або ж взагалі не мають механізмів реалізації тих чи інших положень.

Слід зауважити, що Закон України «Про охорону навколи­шнього природного середовища», прийнятий 25 червня 1991 р., є основним галузевим актом екологічного законодавства. В ньо­му знайшла втілення ідея комплексного підходу до регулювання природоохоронних відносин і саме з його прийняттям був запо­чаткований новий етап становлення екологічного права України. Він містить головні принципові положення в галузі використання і охорони природних об'єктів та навколишнього природ­ного середовища в цілому. Хоча він за структурою не є кодек­сом, але його можна віднести до комплексних, узагальнюючих нормативно-правових актів.

У системі законів як джерел екологічного права можна також виділити закони загального, інтегрованого характеру. Це, зокре­ма, Закон України «Про екологічну експертизу», Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» та ін. Друга гру­па — названі вже поресурсові (спеціалізовані) закони і кодекси.

Підзаконні нормативно-правові акти, а саме:

1) постанови Верховної Ради України ;

2) постанови і розпорядження Кабінету Міністрів;

3) укази і розпорядження Президента України ;

4) інструкції, накази міністерств, державних комітетів та інших органів центральної виконавчої влади;

5) рішення і розпорядження органів місцевого самовряду­вання і місцевих органів виконавчої влади.

Особливе місце серед джерел екологічного права займають міжнародно-правові акти, зокрема, міжнародні угоди за участю України. Згідно з Конституцією України і Законом України «Про міжнародні договори України» укладені і ратифіковані міжнародні договори становлять невід'ємну частину національно­го законодавства України. Серед них, наприклад, Конвенція ООН «Про охорону біологічного різноманіття», прийнята у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро і ратифікована Україною 29.11.1994 р., Конвен­ція про водно-болотні угіддя, що підписана у 1971 р. в Рамсарі (Іран) і ратифікована 29.10.1996 р. Міжнародно-правовими уго­дами регулюються екологічні питання, що мають планетарний характер і не можуть ефективно регулюватись лише законодав­ством однієї чи декількох країн.

Контрольні запитання і завдання:

1. Які основні форми взаємодії суспільства і природи та фор­ми охорони природи?

2. Яке на вашу думку соціальне призначення екологічного права та мета його вивчення?

3. Які суспільні відносини регулює екологічне право і яка їх структура?

4. У чому суть комплексного підходу до регулювання від­носин по охороні і раціональному використанню при­родних ресурсів?

5. У системі яких екологічних відносин більш прийнятним є застосування адміністративно-правового методу регу­лювання, а в яких цивільно-правового?

6. Що виступає об'єктами екологічного права?

7. Дайте перелік основних диференційованих об'єктів еко­логічного права та ознайомтесь з їх визначеннями, що даються у відповідних поресурсових кодексах та законах..

8. У чому суть та відмінність понять «природний об'єкт» і «природний ресурс»?

9. Яке співвідношення екологічного і конституційного пра­ва, екологічного і адміністративного права, екологічного і цивільного права?

10. Яка система галузевих принципів екологічного права?

11. Як ви розумієте принцип оптимального поєднання еко­логічних і економічних інтересів суспільства?

12. Яка система джерел екологічного права?