Тема1. Екологічне право як галузь права: загальна характеристика План

1. Поняття, предмет і методи екологічного права.

2. Система екологічного права.

3. Принципи екологічного права.

4. Система джерел екологічного права.

1. Поняття, предмет і методи екологічного права

Основними критеріями виділення та відокремлення галузі права в теорії права традиційно вважається предмет і ме­тод правового регулювання. Предметом правового регулюван­ня є сукупність суспільних відносин, які регулюються правом. Предметом правового регулювання екологічного права є екологіч­ні відносини, тобто відносини, які складаються у сфері взаємодії людини (суспільства) і природи з приводу використання, охоро­ни природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Слід зауважити, що в науковій літературі немає єдності по­глядів щодо визначення різновидів суспільних відносин, які складають предмет правового регулювання екологічного права та їх диференціації.

Найбільш структурованою є класифікація предмета, запропонована В. І. Андрейцевим, який включає до предмета екологічного права:

1) природноресурсові відносини — з приводу використання окремих природних ресурсів, які в свою чергу поділяються на: а) земельні, б) водні, в) лісові, г) гірничі, д) фауністичні, є) по використанню атмосферного повітря;

2) охоронні відносини, що в свою чергу охоплюють: а) природоохоронні — по охороні довкілля в цілому, в галузі охоро­ни окремих природних ресурсів і ландшафтів, в галузі охоро­ни об'єктів і територій природно-заповідного фонду, в галузі охорони екосистем і комплексів, в галузі охорони природно-ан­тропогенних ландшафтів, в галузі охорони оздоровчих і рекреа­ційних зон і територій; б) антропоохоронні — з приводу охоро­ни життя і здоров'я людини від небезпечних антропогенних впливів, негативного впливу стихійних лих природи та природ­них явищ3.

Під методом правового регулювання розуміють сукупність засобів, прийомів, за допомогою яких право впливає на суспіль­ні відносини.

У теорії права традиційно виділяють два основних мето­ди правового регулювання: адміністративно-правовий (метод владного підпорядкування) і цивільно-правовий (метод рів­ності).

Із специфіки об'єктів правового регулювання екологічного права випливає, що найбільш прийнятним для цієї галузі є адмі­ністративно-правовий метод, який дає можливість максимально забезпечити виконання екологічних приписів шляхом встанов­лення обов'язків, заборон, відповідальності тощо.

Разом з тим в екологічному праві застосовується і цивіль­но-правовий метод, зокрема, при регулюванні відносин власнос­ті на природні об'єкти, при сумісному використанні природних об'єктів, відшкодуванні завданої шкоди.

Також в екологічному праві сьогодні все частіше послугову­ються економічним методом, тобто застосовують вплив на су­б'єкта через його матеріальну зацікавленість в охороні довкілля (шляхом встановлення податкових пільг, дотацій тощо).

Особливим для екологічного права вважають також метод екологізації.

Отже, екологічне право використовує в сукупності різні мето­ди правового регулювання за пріоритету імперативного (адміні­стративного, владного) методу.

Таким чином, екологічне право є окремою самостійною галуззю пра­ва, що охоплює систему правових норм, які регулюють екологічні відносини у сфері взаємодії людини і природи з приводу раціона­льного використання, охорони, відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

У науковій літературі зазначено низку специфічних рис, ознак екологічного права, які відрізняють його від інших галузей пра­ва2. Зокрема, серед них можна виділити наступні, які притаман­ні й екологічному праву України:

-- відносна молодість і надзвичайна інтенсивність розвитку. Воно сформувалось в теперішньому своєму вигляді в останній чверті XX ст. і тепер екологічне законодавство України, що є його основою, нараховує десятки законів, сотні підзаконних нормативно-правових актів;

-- специфічність термінології. Значна кількість термінів, якими оперує екологічне законодавство, а особливо відомчі під законні акти, мають природничо-наукове походження і розроб­лені в рамках біології, фізики, хімії;

-- численність і різнорідність нормативного матеріалу, що, впершу чергу, зумовлено надзвичайною різноманітністю об'єктів регулювання та відносин, які з приводу них виникають;

-- глобальний характер багатьох його приписів, що обумовлю­ється не стільки сучасними процесами глобалізації, а в основно­му специфікою навколишнього природного середовища та окре­мих його компонентів;

--виключна оновлюваність і новизна правових норм, що під­креслює високий ступінь його реагування на нові проблеми в га­лузі охорони довкілля, які виникають (інститути надзвичайних екологічних ситуацій, біобезпеки та інші);

- конфліктність, яка проявляється в першу чергу між еко­логічними і економічними пріоритетами, інтересами держави і індивідів, у міждержавних відносинах.

2. Система екологічного права.

Система екологічного права — це відповідним чином структурно об'єднані елементи, що утворюють відповідну га­лузь права.

Елементами екологічного права як галузі права виступають підгалузі, інститути, підінститути та норми права, які в свою чергу об'єднані в Загальну, Особливу та Спеціальну частини.

Загальна частина екологічного права охоплює інститути, що містять найбільш важливі положення, які мають спільний харак­тер для цієї галузі.

У Загальну частину входять такі інститути:

- право власності на природні ресурси;

- право природокористування;

- екологічні права та обов'язки громадян;

- правові механізми управління в галузі охорони довкілл

- екологічна експертиза;

- економічний механізм у галузі охорони навколишнього природного середовища;

- правове забезпечення екологічної безпеки;

- юридична відповідальність в галузі охорони довкілля.

Особлива частина містить норми, які регулюють окремі ви­ди екологічних відносин з урахуванням специфіки окремих при­родних об'єктів.

В Особливу частину входять такі підгалузі та інститути:

- земельне право;

- надрове право;

- водне право;

- лісове право;

- фауністичне право;

- правова охорона атмосферного повітря;

- правовий режим екологічної мережі України, що охоп­лює правову охорону природно-заповідного фонду, а також пра­вовий режим лікувальних, оздоровчих, рекреаційних зон та ін­ших її складових;

- правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій. Спеціальна частина екологічного права охоплює норми, що регулюють міжнародне співробітництво в галузі охорони дов­кілля.