Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Презентации.pptx
Скачиваний:
82
Добавлен:
28.01.2022
Размер:
34.16 Mб
Скачать

Підсумки фінансової діяльності відображаються у фінансових результатах. Фінансовий результат діяльності суб’єкта господарювання може бути позитивним (прибуток) і від’ємним (збиток). Прибуток є одним із видів первинних доходів і виступає основною складовою власних фінансових ресурсів суб’єктів господарювання. Чистий прибуток має досить широкий спектр напрямів використання, починаючи від реінвестування в розвиток власного підприємства, закінчуючи благодійними заходами. Збиток же вимагає пошуку джерел відшкодування, щоб можна було відновити обсяги виробництва, досягненні до того, як утворилися збитки.

Умовою існування ринкової економіки взагалі є присутність на ринку товаровиробника. Головна відмінність товаровиробника - форма власності, яка є першоосновою будь-якого підприємства, наприклад, приватна, державна, колективна, що відрізняє підприємства одне від іншого за формами володіння капіталом, розподілу і використання прибутків.

В сучасній ринковій економіці акціонерні товариства (корпорації,компані ) є основною юридичною формоюорганізації капіталу

підприємництваі . Основні ознаки, що характеризують корпорацію, такі: корпорація – юридична особа, що володіє правосуб’єктністю;

відповідальність акціонерів за зобов’язаннями корпорації обмежена їхніми частками в капіталі;

акціонер має право вільно розпоряджатися своїми акціями; корпорацією управляють її вищі органи.

На сучасному етапі корпорації виробляють основний обсяг ВВП в країнах з розвиненою економікою, а також потужно впливають на фінансові ринки.

Специфічні особливості організації фінансів корпорацій:

(1) статутний фонд утворюється за допомогою розміщення акцій, які дозволяють концентрувати дрібні капітали багатьох власників;

(2) акціонерний капітал формується за допомогою механізмів фінансового ринку.

У зв’язку з цим функціонування корпорації прямо залежить від курсу її акцій, який впливає на можливості залучення додаткового капіталу, а отже на розвиток корпорації. Для корпорацій прибуток фактично втратив свою роль основного фактора розвитку. Це питання вони вирішують, перш за все, через залучення капіталу (як акціонерного, так і позичкового) з фінансового ринку.

Саме тому основна мета діяльності корпорацій полягає у зростанні ринкової вартості акції (тобто в збільшенні капіталізації) в інтересах її власника.

Фінансові відносини на рівні корпорації пов’язані, перш за все, з формуванням акціонерного капіталу. Придбавши акцію, фізична або юридична особа стає власником акціонерного товариства відповідно до суми її номіналу. Акціонерний капітал корпорації доповнюється борговим капіталом, і разом вони становлять складну категорію – функціонуючий капітал корпорації. Отже, капітал як власність відокремлюється від капіталу як функції.

З одного боку, капітал – це вартість (обсяг грошових фондів), інвестована у виробництво чи фінансові активи з метою отримання прибутку.

З іншого боку, капітал – це економічний ресурс, за придбання якого треба платити, тобто він має певну ціну, що визначається позичковим процентом.

Особливості корпоративних фінансів відображаються в їх функціях:

-функція формування капіталу;

-функція розподілу і використання капіталу;

-функція контролю за формуванням, розподілом і використанням капіталу.

Змістовне наповнення кожної з цих функцій як теоретичних абстракцій пов’язано із прагматичними діями фінансового менеджменту. З погляду управління капіталом завданням менеджерів є намагання зменшити фінансові витрати на формування капіталу, залученого з різних джерел, і збільшити чистий прибуток на кожну грошову одиницю вкладень.

У процесі формування капіталу та його кругообігу у корпорації виникають фінансові відносини з іншими агентами ринку.

Капітал корпорації формується

за рахуноквнутрішніх і

зовнішніх грошових фондів.

 

Внутрішні фонди створюються за рахунок грошових потоків від усіх видів

 

діяльності корпорації. Чистий грошовий потік дорівнює сумі чистого

 

прибутку і амортизації. Частина цих грошей, за вирахуванням сплачених у

 

грошовій формі дивідендів, слугує джерелом інвестицій в необоротні та

 

оборотні активи.

 

Зовнішні грошові фонди залучаються через

емісію нових акцій

 

(збільшення власного капіталу), а також шляхом позик (емісія облігацій,

 

кредити банків).

 

 

Ринкових підхід до дослідження обороту капіталу пов’язаний із

 

«вартісний цикл» (процес оборотукапіталу),

поняттям

 

що включаєдекілька

 

стадій:

 

 

- конкурентна позиція корпорації;

 

 

- прибутковість корпорації;

 

 

-- формуванняринкціна(кувнутрішньогос)ціннихгрошовогопаперівпотоку;оррації, що обертаються

 

на

 

фінансовому ринку;

 

- формування зовнішніх джерел фінансування;

- формування загальної суми інвестиційних фондів, що утворюються як із зовнішніх, так і з внутрішніх джерел;

- формування ресурсів корпорації для зміцнення конкурентної позиції.

Проблеми формування структури капіталу розглядаютьсяу проблемами ризику і невизначеності в одержанні доходу. Капітал корпорації включає

взаємозв’язку із

такі складові:

-акціонерний капітал, який дорівнює сумі оплачених акцій;

-нерозподілений прибуток;

-резервний капітал;

-зобов’язання за випущеними борговими інструментами.

Співвідношення складових капіталу являє собою його структуру. У формалізованому вигляді структуру капіталу можна представити наступним чином: вартість капіталу дорівнює сумі акціонерного капіталу та боргу корпорації, її зобов’язанням.

Проблеми формування структури капіталу передбачає, в свою чергу, розкриття таких понять, як

- підприємницький ризик, який виникає в усіх сферах діяльності: виробництві, реалізації товарів та послуг, фінансовому та торговельному посередництві, здійсненні науково-технічних і комерційних проектів. У кожній сфері підприємницької діяльності ризик пов'язується з можливою втратою (повною або частковою) ресурсів, що є у розпорядженні підприємця. Це можуть бути матеріальні, фінансові, інтелектуальні та інші ресурси і

- фінансовий ризик, що виникає у сфері відносин підприємств з банками та іншими фінансовими інститутами. Вони пов’язані з ймовірністю втрат яких-небудь грошових сум або їх недоотриманням.

Оптимальною являється така структура капіталу, за якої досягається максимальна вартість корпорації на фінансовому ринку за мінімальної ціни капіталу. Фінансові менеджери завжди будуть прагнути залучити капітал з нижчою ціною і намагатися підвищити курс корпоративних цінних паперів на фінансовому ринку.

Особливістю розподілу прибутку корпорації є спрямування його частини на виплату дивідендів.

Дивіденд – це періодичні платежі корпорації її акціонерам у грошовій формі або

у

вигляді акцій.

Дивіденди, що виплачуються за звичайними акціями у грошовій формі, можуть бути

 

 

таких видів:

 

 

 

- - регулярнідодатковідивідендидивідендивиплачуютькорпораціязазвичай 4 (інодівиплачує2) разинерегулярно,на рік;

за певних

 

 

наприклад, у разі одержання прибутку вище очікуваного;

 

 

обставин,

фінансовому

-

спеціальні дивіденди пов’язані з певними подіями, що відбулись у

 

 

господарстві корпорації;

 

 

-

ліквідаційні дивіденди пов’язані з реалізацією частини майна

корпорації і

 

 

виплачуються як із прибутку, так і за рахунок оплаченої частини акціонерного капіталу.

Дивідендна політика визначає дії корпорації як юридичної особи під час розподілу чистого прибутку між акціонерами (прибуток, що розподіляється) і корпорацією (прибуток, що не розподіляється).

У дивідендній політиці необхідно поєднати дві протилежні мотивації:- акціонерів, що претендують на зростання дивідендів, і

- корпорації, яка повинна забезпечити економічний розвиток за рахунок внутрішніх джерел, зокрема через реінвестування прибутку (визначення пропорцій між розподіленим і нерозподіленим прибутком).

Підставою для розробки компаніями своєї власної дивідендної політики є облік, контроль і, за можливістю, регулювання факторів, що сприяють успішному розвитку та інвестиційній привабливості компанії.

Всю сукупність факторів дивідендної політики можна розділити за місцем їхнього виникнення на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх можна віднести наступні групи факторів:

- вимоги законодавства; як правило, є закон «Про акціонерні товариства»

- вимоги двосторонніх угод і односторонніх зобов'язань акціонерного товариства;

 

Вони об'єктивні, носять як обмежуючий, так і стимулюючий

характер, але

 

компанія має можливість не укладати відповідні договори і не брати на себе

 

зазначені зобов'язання.

 

 

 

-

макроекономічні чинники. Серед основних – інфляція та

оподаткування

 

дивідендних виплат.

 

 

 

 

 

До внутрішніх факторів:

 

 

 

- групи суб'єктивних і об'єктивних внутрішньофірмових факторів.

Наприклад:- як керівництво акціонерного товариства уявляє собі потреби власників

 

щодо ставки дивідендів.

про міцність

становища на

чолі

 

-

думку керівництва

 

свого товариства.(загроза поглинання

акціонерного

 

 

компанії)

 

 

 

 

 

- наявність

можливостей.

 

 

 

Структура капіталуінвестиційних– найбільш важливий фактор з двох причин:

 

 

по-перше, його вплив на показники дивідендної політики можна оцінити кількісно,

 

по-друге, він відносно легко піддається регулюванню з боку менеджменту.

 

Кожна група факторів може здійснювати суттєвий вплив і накладати обмеження на

розмір, форму і періодичність дивідендних виплат.

 

За видами дивідендна політика може бути:

Політика 100% дивіденду – коли весь прибуток корпорації розподіляється

на дивіденди.

Політика 0% дивіденду – коли весь прибуток корпорації залишається і дивіденди не виплачуються (це може бути пов’язано з розвитком корпорації і всі грошові кошти вкладаються в основні фонди).

Це дві крайності, а між ними може бути будь-яка дивідендна політика, яка залежить з одного боку, від інвестиційної, з іншого боку – від фінансової політики, яку проводить корпорація. Наприклад,

політика низьких дивідендів (а при великому прибутку виплачуються додаткові премії)

політика фіксованого дивіденду;політика виплати дивідендів у формі акцій.

Причиною виплати дивідендів акціями може бути загострення проблеми ліквідності, проведення фінансовими менеджерами політики щодо збільшення кількості акцій в обігу, а також політики збільшення нерозподіленого прибутку з метою його реінвестування в діяльність корпорації (тобто залишити прибуток в своєму розпорядженні). Крім того, корпорація з метою заохочення менеджерів може продавати їм акції з глибоким дисконтом (суттєво заниженою ціною порівняно з ринковою)

або передавати їх безоплатно.

Фінансовий менеджмент корпорації – це управління обмеженою

сумою коштів та її витрачанням в умовах невизначеності ринкових відносин і ризику.Важливою проблемоюкорпоративного менеджменту є інформаційна асиметрія, сутність якої полягає в тому, що власники акцій не мають тієї інформації, якою володіють менеджери корпорації.

Асиметрія інформації має значний вплив

- на поведінку власників і потенційних інвесторів на фінансовому ринку,

- на курс цінних паперів,- на рух інвестиційних потоків.

Асиметрія інформації може завдавати шкоди проведенню фінансової політики, тому менеджери повинні бути зацікавленими у збільшенні вартості корпорації, у її процвітанні на протязі тривалого часу, навіть при умові кількаразових змін вищого керівництва.

Корпорації є одним із суб'єктів фінансового ринку. Вони виступають на ньому як великі емітенти, тобто продавці своїх цінних паперів. Корпорації також є великими інвесторами, які вкладають свої тимчасово вільні кошти у фінансові активи.

Як емітент корпорація виступає на фінансовому ринку як позичальник а також може емітувати інструменти власності (акції);

Як інвестор — може купувати цінні папери інших емітентів, а також надавати кредити. При цьому загальна ринкова вартість цінних паперів, які емітуються корпорацією, переважає її інвестиції.

На фінансовому ринку корпорація функціонує як нетто-позичальник. (обсяг облігацій більше, ніж обсяг її інвестицій).

Корпорація активно діє в усіх сферах і сегментах фінансового ринку:

- на грошовому і фондовому ринках,

 

 

 

- на ринку банківських позичок,

 

 

 

- на первинному і вторинному ринках,

 

 

 

- на біржовому і позабіржовому ринках.

 

 

 

Вибір ринку визначається оперативними

і

стратегічними

цілями,

які ставлять

 

 

 

перед собою фінансові менеджери корпорацій.

 

 

 

На грошовому ринку корпорація виступає емітентом короткострокових цінних паперів, на ринку банківських позичок — позичальником короткострокового капіталу з метою мобілізації короткострокових фондів для фінансування працюю- чого (оборотного) капіталу.

На фондовому ринку вона емітує довгострокові цінні папери з метою фінансування довгострокових проектів розвитку.