31. Значення стратегічного планування в організації антикризового управління.

Стратегічне планування, з одного боку, є функцією стратегічного менеджменту, з іншого — процесом проектування ймовірного або логічного майбутнього підприємства з урахуванням змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі. Результатом стратегічного планування, його виходом є планова документація (система планів), де відбиваються всі види планованих показників наприкінці відповідних періодів. Більшість зарубіжних підприємств використовує стратегічне планування для того, щоб передбачити потенційні кризові ситуації, які можуть виникати за межами або всередині підприємства/організації. Одним із перших етапів стратегічного плану є дослідження зовнішнього та внутрішнього середовища. При цьому визначають основні компоненти середовища, збирають, відстежують інформацію про ці компоненти, складають прогнози майбутнього стану середовища, а також оцінюють реальний стан (конкурентоспроможність) підприємства.

Спеціалісти повинні визначити теперішній і майбутній стани підприємства, роботи, які потрібно виконати, щоб досягти поставленої мети. Оскільки стратегічне планування передбачає прогнозування умов зовнішнього та внутрішнього середовища, то складення стратегічного плану дозволяє спрогнозувати майбутні можливі кризові явища, які можуть виникнути в діяльності підприємства, а отже, відразу розробити план дій для подолання кризи та повернення підприємства до нормального стану і сталого розвитку із меншими втратами. Даний підхід дозволяє зменшити негативний вплив кризи на підприємство, а отже, забезпечити ефективне антикризове управління. Стратегічний план дозволяє підприємству адаптуватися до зовнішніх чинників, виявити відповідні варіанти стратегії та забезпечити ефективне пристосування цієї стратегії до навколишніх умов. Таким чином, стратегічне планування є основою антикризового управління, що допомагає підприємству своєчасно передбачити та виявити кризи, а також визначити можливі шляхи їх подолання.

32. Поняття та характеристики економічної кон’юнкту

Економічна кон'юнктура - це форма прояву на ринку системи факторів і умов відтворення їх у постійному розвитку і взаємодії в конкретному історичному періоді, що виражається у певному співвідношенні пропозиції, попиту і динаміки цін.

Поняття “кон'юнктура" означає сукупність факторів і умов, які визначають розвиток світового господарства, економічне становище окремої країни, розвиток певної галузі чи конкретного ринку.

Під кон’юнктурою розуміють: 1. Конкретну економічну ситуацію, що склалася на ринку на даний момент або за обмежений відрізок часу під впливом комплексу факторів. 2. Сукупність умов, що визначають ринкову ситуацію. 3. Точку на кривій відповідного ринкового циклу.

При дослідженні кон’юнктури вивчаються в комплексі всі макропоказники економіки, що знаходить відображення в динаміці: - валового внутрішнього продукту; - промислового і сільськогосподарського виробництва; - інвестицій; - коливанні курсів валют, акцій, процентних ставок; - зміні внутрішньої та зовнішньої торгівлі і інших макроекономічних показників.

Економічна кон’юнктура має такі характерні ознаки і особливості: 1. Непостійність, змінність, часті коливання. Одні коливання відображають дію факторів, котрі короткочасно впливають на кон’юнктуру, інші коливання є результатом факторів, що мають середньотерміновий або довгостроковий вплив на стан ринкової кон’юнктури.

2. Виключна суперечливість, яка знаходить своє відображення у тому, що різні показники кон’юнктури в один і той же час свідчать про наявність протилежних тенденцій - підйому і спаду.

3. Нерівномірність, що добре видно, коли співпадає напрям динаміки розвитку різних показників, але не співпадають темпи. Виробництво одних товарів зростає або спадає більше, інших - менше. Нерівномірність загострює диспропорції галузей економіки.

4. Єдність протилежностей, яка складається у процесі відтворення суспільного капіталу і характеризує весь процес відтворення, що розглядається безпосередньо у ринковому вираженні.