Ііі етап – закріплення знань та навичок

Після вивчення теми необхідно

Знати	Вміти
Основні гіпотези походження людини.	виділяти в еволюційному розвитку людини 3 основні етапи , формування її , як біологічного виду.
Морфологічні особливості рас людини.	визначати фактори, які вплинули на розсе- лення людства по планеті, та як наслідок – поява морфологічних особливостей.
Характеристику основних адаптаційних типів людини (тропічний, північний, тип помірного клімату та гірський адаптивний тип).	визначати адаптивні можливості організмів, та відповідність їх якому - небудь адаптивному типу.

4.Додаткові завдання (матеріали позааудиторної роботи)

Функціональні типи конституційного реагування людей.

( Дивись додаток № 3 .)

Додатки до СПРС № 16 :

Додаток № 1:

Походження людини.

Питання про походження людини відноситься до найбільш важливих світоглядних питань та складних проблем науки, філософії і теології. На різних етапах суспільного розвитку люди робили спроби пояснити, яким чином людина виникла на Землі і яке місце вона займає в органічному світі. Релігії різних народів пояснювали походження лю­дини надприродними силами, творінням бога.

Поряд з ідеалістичними поглядами ще в глибо­ку давнину існували думки про те, що люди могли походити від якихось тварин: ведмедів (у Північній Америці), людиноподібних мавп (у Індонезії) і т. п. У XIX ст. деякі вчені - Бюффон, Ламарк - зверну­ли увагу на подібність людиноподібних мавп і лю­дини, але всі вони підкреслювали духовні здібності людини, які, на їхню думку, могли мати тільки "бо­жественне" походження.

Ч. Дарвін у книзі "Походження людини і стате­вий добір" (1871) привів докази походження люди­ни від мавпоподібних предків шляхом послідовних змін у результаті добору. У роботі Ч. Дарвіна підкреслювались в основному біологічні фактори, які визначали еволюцію людини. Соціальні фактори були розкриті Ф. Енгельсом у роботі "Роль праці у процесі перетворення мавпи на людину" (1876). Дарвін навів багато фактів походження людини від тварин, які пізніше були доповнені роботами бага­тьох вчених.

Д ані порівняльної анатомії і фізіології людини і тварин показали подібність людини до ссавців як у загальному, так і в багатьох деталях. При порівнянні скелета і мускулатури людини і таких тварин, як собаки, коня, мавпи, були знайдені ті ж кістки і м'я­зи, що відрізнялися від людських лише за розміра­ми і деякими особливостями. Дивовижна подібність внутрішніх органів - серця, легень, органів травлення людини і тварин, а також ембріонального розвитку, вигодовування малят молоком тощо.

Усіх ссавців можна розташувати в один ряд від менш складних до більш складних. У кінці цього ряду найбільш досконалою за будовою, найбільш універсальною за можливостями виявиться люди­на, а найближчими до неї в цьому ряду будуть лю­диноподібні мавпи. Завдяки палеонтологічним зна­хідкам реконструйована більша частина філогене­тичної лінії, яка з'єднує сучасних людей з їх мавпо­подібними предками. Дуже велика подібність до людини за низкою біохімічних показ­ників людиноподібних мавп.

«Тваринних», органів у людини близько 90: м'язи вушної раковини, третя повіка, м'язи пухового волосся, куприк у скелеті людини, третій кутній зуб та ін. Все це свідчить про те, що далеким предкам лю­дини вказані органи були потрібними так само, як вони потрібні зараз сучасним тваринам. Проте із зміною умов життя для людини вони втратили зна­чення.

На тваринне походження людини вказують і факти, що відносяться до ембріології. У своєму розвитку зародок людини проходить ті ж етапи, що і зародки інших хребетних тварин (рис. 2.108). На ранньому етапі ембріогенезу (3-5 тижнів) зародок людини схожий на зародок інших хребетних: у ньо­го закладаються зяброві щілини (як у риб), є хвіст, серце у вигляді трубки. У більш пізні періоди емб­ріогенезу (до 6-го місяця) зародок людини вкри­тий волоссям. Іноді ці ознаки, що характеризують зародок тварин, зберігаються в дитини в пост­ембріональному періоді. Тоді дитина народжуєть­ся з атавізмами (поверненням до предків) - вкри­та густим волосяним покривом, з хвостом. Такий прояв атавізму, як хвіст, інколи видаляють опера­тивним шляхом.

Всі ці факти вказують на велику подібність як будови, так і фізіології людини з будовою і функція­ми людиноподібних мавп. Проте ні горили, ні шим­панзе не є прямими предками людини, і, перш за все, тому, що вони її сучасники.

Наука доводить, що люди і сучасні людино­подібні мавпи виникли від спільного предка, який жив у далекому минулому, а далі настала дивер­генція людини і людиноподібних мавп. Так, люди­на і шимпанзе розійшлися близько 5 млн. років, а людина й орангутанг - понад 13-16 млн. років тому. Суттєвою морфофізіологічною відміною людини від людиноподібних мавп є об'єм головного мозку. У людини він у середньому становить 1400-1600см³ а у мавп - до 600 см³. Поверхня півкуль переднього мозку в людини в середньому дорівнює 1250 см^:, а в людиноподібних мавп - менше в 3,5-4 рази.

Найважливішими якісними особливостями лю­дини як біологічного виду є свідомість, мислення, її здатність до усвідомленої праці.

Молекулярна генетика, у порівнянні з палеоант­ропологічними розкопками, дає більшу за об'ємом, точну й об'єктивну інформацію щодо еволюції лю­дини.

Формування людини розумної.

Поява сучасної людини як біологічного виду якісно відрізняється від процесів виникнення нових видів у тварин. Найбільш важлива відмінність по­лягає в тому, що еволюція людини відбувалася під впливом не тільки біологічних, а й соціальних фак­торів. На ранніх етапах антропогенезу у найдавні­ших і давніх людей провідне значення для еволюції відігравали біологічні фактори - мінливість і при­родний добір. Вже на цих етапах добір відбувався не тільки за фізичними показниками (сила, витри­валість), а й за рівнем розумового розвитку (вміння виготовляти найпростіші знаряддя праці (рис. 2.109), використання їх, здатність до спілкування з іншими членами племені, навички до колективних дій тощо). Отже, вже в цю епоху добір сприяв збереженню особин з вираженими соціальними рисами. В міру удосконалення в наших предків трудової діяльності й мови ця спрямованість добору підсилювалась. Особини, які мали більше здібностей до винайден­ня нових знарядь, до навчання й аналізу обставин, гинули рідше.

У процесі еволюції люди почали створювати штучне середовище для життя - опалювані житла, одяг , запаси продуктів. Залежність лю­дей від несприятливих факторів стала поступово зменшуватися, що супроводжувалося скороченням функцій добору. На сьогодні дія добору спрямова­на на збереження існуючих генетичних характери­стик людей і елімінацію індивідуумів з несприятли­вими генотипами. Частіше за все це проявляється в ранньому періоді розвитку у вигляді мертвонародження і ранньої дитячої смертності.

У міру зменшення ролі біологічних факторів різко зростає значення для еволюції людини соціальних факторів. Здібності до трудової діяльності, абстрак­тного мислення і члено-роздільної мови з'явились і удосконалювались як специфічні якості людини ро­зумної внаслідок впливу колективного способу жит­тя на багато поколінь наших предків (тобто сформу­вались у філогенезі). Ці якості не закріпилися в гено­типі, і в кожної сучасної людини вони формуються в процесі її індивідуального розвитку (онтогенезу) тільки під впливом виховання і навчання.

Велике значення для соціальної еволюції люди­ни мала поява альтруїстичних тенденцій - турбота про стариків, жінок і дітей, зменшення агресивності при зустрічах з представниками інших племен. Всі ці фактори сприяли розширенню інтелекту людини.

Етапи антропогенезу.

В еволюції людини можна виділити декілька ос­новних етапів.

І етап - найдавніші люди, або архантропи. Є багато різноманітних знахідок скелетів найдавніших людей. Зокрема, в Африці знайдено рештки олдувайського пітекантропа, в Азії - яванського піте­кантропа і синантропа, в Європі — гейдельберзь­кої людини. Жили вони в різний час: найбільш давні - понад 1 мільйон років тому, "молодші" 400000 років тому. Всі ці знахідки об'єднані в одну групу за трьома ознаками: об'єм головного мозку в межах 1000 см³ і лише у синантропів дещо більший -1100 см³; відсутність членороздільної мови, про що

с відчить відсутність валка на підборідді; наявність примітивних кам'яних знарядь - скребків, наконечників, сокир. Тільки найбільш прогресивні з них - синантропи - користувалися вогнем, на що вказу­ють багатометрові шари попелу, знайдені в місцях стоянок. Впродовж тривалого часу архаїчні Ното sаріепs були сучасниками Ното еrесtus, які вимер­ли чверть мільйона років тому (рис. 2.111).

II етап - давні люди, або пале-оантропи. Ши­роко розповсюджені на території Європи, Азії і Аф­рики. На цих континентах з'явилися місцеві різно­види Н. sаріепs. Найбільш ранні з них датуються більше 200000 років тому, останні зникли близько 40000 років тому. Давні люди мали зріст 150-160 см, об'єм головного мозку - близько 1300-1600 см³ (приблизно об'єм мозку сучасної людини). Проте череп давніх людей характеризувався масивним розвитком зубів, надбрівних дуг, значно розвиненою нижньою щелепою, виступаючою потиличною ділянкою (рис. 2.112). Рештки цих людей були знай­дені в долині Неандерталь поблизу Дюссельдорфа в Німеччині, звідки походить їхня назва - неандер­тальці (Н. sаріепs пеапdеrІhаlепsis). На цій стадії розвитку давні люди постійно користувалися вог­нем, причому вже вміли добувати його, використо­вуючи каміння. Ретельно оброблялося кам'яне зна­ряддя; крім кам'яного, застосовувалося знаряддя, зроблене з кісток. Знахідки кістяних голок свідчать про наявність одягу із шкір тварин, їх досить роз­винута культура виготовлення знарядь отримала назву мустьєрської, оскільки вперше такі знаряддя були знайдені в печері Ле-Мустьє на південному заході Франції. Характерно, що на цій стадії у давніх людей відбувалося поховання померлих, яке, ймовірно, супроводжувалося певними ритуалами. Близь­ко 120 000 років назад під час міжльодовикового періоду неандертальці освоїли Близький Схід і Се­редню Азію.

Ф ізична своєрідність цих людей зумовлена їх пристосуванням до суворого клімату льодовиково­го періоду. Вимерли неандертальці близько 30-35 тис. років тому.

III етап еволюції людини - перші сучасні люди, або неоантропи. Архаїчні Н.sзаріеns з Африки вже виготовляли ашельське знаряддя, їх, більшість ант­ропологів вважає предками нашого виду Н. sаріеns. Спочатку (близько 100 тисяч років тому) вони меш­кали тільки в Африці і Середній Азії, а потім розсе­лилися по всій ойкумені. Один з ваго­мих доказів африканського походження сучасної за анатомією людини отримано під час порівняльного виявлення мітохондріальної ДНК (мтДНК) пред­ставників різних рас. Методом рестрикційного ана­лізу доведено, що всі виявлені типи мтДНК людини походять від однієї предкової молекули, а звідси - і однієї праматері, яка жила до розділення людства на основні раси. Об'єм головного мозку в них був та­ким же, як і в наших сучасників - 1500-1800 см³, зріст - 170-180 см (рис. 2.114). Знахідки неоант­ропів були зроблені в різних місцях земної кулі, в тому числі і на території колишнього Радянського Союзу. Найбільш відомі з них - ті, які зроблені у Франції поблизу містечка Кро-Маньйон (кроманьйонці). Цей етап характеризується трьома основними особ­ливостями: припиненням біологічної і початком со­ціальної еволюції; формуванням основних рас; висо­ким рівнем розвитку культури, який характеризуєтеся обробкою не лише кам'яних знарядь праці, а й прикрас, кам'яних фігур, малюнків. Все це свідчить про появу на цій стадії абстрактного мислення.

В еволюції людини було багато бічних гілок, які закін-чувалися пов-ним вимиран-ням. В один і той же час могли жити різні групи архантропів, причому більш сильні і розви-нені форми могли знищува-ти відсталих у своєму розвит-ку.

Велику роль в еволюції пре-дків людини відігра­ло живлення м'ясом, оскільки полювання на дичи­ну стимулювало добір, а висока калорійність м'яса давала можливість рідше їсти. З розвитком соціаль­них відносин почала розвиватися турбота про ста­рих людей як носіїв соціальне корисної інформації. У неоантропів уже почали проявлятися альтруї­стичні схильності, які визначали переваги їхнього володаря в умовах життя в суспільстві. Значним досягненням людини розумної було приручення (одо­машнення) тварин і початок культивування рослин. Це був найважливіший крок на шляху звільнення лю­дини від впливу навколишнього середовища.

У результаті розвитку мислення людина дося­гає високого розуміння природи, починає впливати на неї. Саме людина розумна може бути визначена як "матерія, яка пізнає саму себе".

Додаток № 2:

Походження людських рас.

Загальновизнаним є поділ людства на три ос­новні раси - негроїдну, європеоїдну та монголоїдну .

Обґрунтовану відповідь на питання, коли і де виникли ці основні раси сучасної людини, отрима­но за результатами вивчення мінливості білків і груп крові. Варіанти білків і груп крові є маркерами генів, а їх частоти дають інформацію про час­тоти відповідних алелів. Розділення людства при­звело до утворення двох гілок - африканців і не африканців. Згідно з молекулярним годинником, така дивергенція відбулася близько 100 000 років тому. Тоді ж розпочалася міграція населення з Аф­рики. Початок усіх маршрутів - певна область Східної Африки, розташована південніше Сахари. Вважають, що африканці (негроїди) влаштували­ся в самій Африці. А первинне розселення не африканців здійснювалося вже в Євразії. Розходження предків монголоїдів і європеоїдів відбулося тому, що вони опинилися по різні боки важких для подо­лання гірських систем (Тібетське нагір'я - Гіма­лаї, Гіндукуш та ін.) їх спільні пращури жили на Близькому Сході, звідки предки монголоїдів у один з міжльодовиків (50 або 70 тис. років назад) пере­селилися на територію теперішнього Китаю, а предки європеоїдів значно пізніше (близько 40 тис. років назад) - в Європу. Вважають, що сучасна людина тривалий час не могла проникнути в Євро­пу, цьому перешкоджали неандертальці - корінні мешканці сучасного континенту. Перші європейці нашого підвиду - всім відомі кроманьйонці.

Формування людських адаптивних екотипів.

Процес адаптації організму знаходиться у прямій залежності від умов існування. Залежно від пере­важання того чи іншого фактора (холод, спека, гіпоксія, нестача води та ін.) виникають певні відповідні реакції. У цілому вони об'єднуються в явища, які називаються процесами пристосування - адап­тації. Визначити адаптацію і виділити цей феномен важко. Безсумнівно лише, що це - фундаменталь­на й універсальна властивість будь-якої живої системи, що виникла історично.

Адаптації розглядають у двох аспектах: статич­ному і динамічному. Статичне поняття адаптації відбиває стійкість біосистеми до умов середовища (рівень адаптованості, що склався). Динамічне по­няття адаптації - це процес пристосування біосис­теми до мінливих факторів існування (формування адаптованості). Отже, в процес адаптації вклю­чаються: а) біосистема; б) фактори середовища; в) механізми взаємодії. Стосовно людини адапта­цію розглядають як сукупність соціально-біологіч­них властивостей і особливостей, що виникають в результаті дії незвичайних факторів середовища і необхідні для стійкого існування в нових екологіч­них умовах.

Лікар-практик вбачає в адаптації конкретну фор­му пристосування до несприятливих або значно змінених умов існування. Які якісні особливості адаптації характерні для людини порівняно з різни­ми представниками тваринного світу? Насампе­ред - інша роль природного добору, що в людини втратив роль рушійного фактора еволюції. На відміну від усього біологічного світу, людина увій­шла в соціальну еволюцію генетичне менш адап­тованою до тривалих неадекватних дій середови­ща. У людини різко ослаблений зв'язок з природ­ними ритмами і зростає роль епігеномних чинників. Важливо зазначити, що за біологічними з'являють­ся соціальні механізми пристосування. Соціальні механізми, що виникли на певному етапі еволюції, відрізняються високою пластичністю і постійно вдосконалюються. Вони включають елементи мо­дернізації стосунків між людьми, захист від неспри­ятливих факторів середовища й активну перебу­дову середовища із створенням антропоекосистем різного рангу.

Під біологічними механізмами мають на увазі анатомо-фізіологічні, біохімічні і поведінкові реакції за дії мінливих факторів середовища. В од­ному стані вони мають локальний характер, в іншо­му здійснюються на рівні цілісного організму.

Залежно від тривалості дії, адаптації бувають короткочасні і довгострокові. У першому випад­ку спостерігається нетривала зміна функціональної активності, спрямована на відновлення звичайних властивостей внутрішнього середовища організму. Наприклад, прискорення серцевого ритму і збіль­шення частоти дихання при посиленому м'язовому навантаженні. У другому випадку при аналогічних, але вже триваліших впливах розвиваються стійкі зміни з включенням структурного рівня. Наприклад, у людей, що фізично працюють, серцевий м'яз гіпер­трофується. Однак у цілому біологічна характери­стика адаптаційних процесів визначається не лише фактором часу, а й зберіганням механізмів, що за­безпечують стійкість живої системи.

Завдяки адоптаціям підтримується гомеостаз -сталість внутрішнього середовища організму.

У процесі історичного розвитку людина освоюва­ла нові місця проживання, які відрізнялися домінуючи­ми умовами географічного середовища. Це стало при­чиною екологічної адаптації і диференціації людства, виникненням різних адаптивних людських екотипів.

Адаптивний тип - норма біологічної реакції на переважаючі умови проживання, яка проявляється у розвитку комплексу морфофункціональних, біохі­мічних, імунологічних ознак, які обумовлюють кра­щу біологічну пристосованість людини до відповід­ного фізичного середовища, незалежно від расової чи етнічної належності.

Арктичний адаптивний тип (рис. 3.7). Умо­ви проживання людей характеризуються холодним кліматом, у харчовому раціоні переважає тваринна їжа. Представники адаптивного типу мають силь­но розвинуту кістково-м'язову систему, великі роз­міри грудної клітки, у крові високий рівень гемогло­біну, плоскі і трубчасті кістки мають високий вміст кісткового мозку, у кістковій тканині підвищений рівень мінеральних речовин, у крові високий рівень білків (альбумінів і глобулінів) та холестерину, підви­щена здатність організму окислювати продукти метаболізму, висока активність систем пероксидного окиснення ліпідів, посилений енергетичний обмін, стабільна терморегуляція та ін.

Т ропічний адаптивний тип (рис. 3.8). Кліматогеографічні умови проживання людей характе­ризуються високою температурою та підвищеною вологістю. Історично сформовані умови існування даного адаптивного типу призвели до низького вмісту тваринного білка у харчовому раціоні, фенотипно спостерігається досить широка варіабельність у рості (високі і низькі на зріст). Форма тіла подовжена, знижений об'єм м'язової маси, збільшена довжина кінцівок, зменшена у розмірах і об'ємі груд­на клітка, підвищене потовиділення (більше пото­вих залоз на 1 см² площі шкіри), знижені показники основного обміну й обміну жирів, низька концент­рація холестерину в крові, активність системи пероксидного окиснення ліпідів знижена.

Адаптивний тип зони помірного клімату. Тип є проміжним між представниками арктичного і тро­пічного адаптивного типів.

Гірський адаптивний тип. Характерними особ­ливостями цього типу є результатом дії основного етіологічного фактора - хронічної гіпоксії. Відповід­но, і фенотипні прояви характеризуються високим рівнем основного обміну, подовженням трубчастих кісток, розширенням грудної клітки, зростанням кис­невої ємності крові за рахунок збільшення кількості еритроцитів (еритроцитоз), високим вмістом гемо­глобіну (більше 120 г/л) та більш швидкою його трансформацією у НbО₂ (карбгемоглобія).

Адаптивні типи формувалися незалежно від раси у зв'язку з конкретними екологічними умовами на підставі резерву пристосувальних механізмів виду, що відповідали його генофонду. Виділення цих типів не мало рис екологічної спеціалізації, про що свідчить можливість проживання людей одного адаптивного типу на території, яка в більшій мірі є відповідною до комплексу ознак іншого адаптивного типу. Швид­ше за все, процес полягав в утворенні популяцій, ге­нофонди яких відповідали місцевим умовам краще, ніж генофонд виду у цілому.

Наявність різних адаптивних типів є свідченням значної екологічної мінливості людини, що, напевно, сприяло розселенню людей по всьому світу.

Додаток № 3:

Функціональні типи конституційного реагування людей.

Стратегія адаптаційної поведінки людей різна. А. Д. Слонім процеси адаптації поділяє на три гру­пи: 1) індивідуальні, що реалізуються в процесі онтогенезу; 2) видові, генетичне детерміновані; 3) по­пуляційні, що виникають на рівні популяцій. Здатність до адаптації варіює в широкому діапазоні, що дає змогу виділити серед людей кілька функціональних типів конституційного реагування.

"Спринтер " - організм з потенціальною схиль­ністю до сильних фізіологічних реакцій, що забез­печують високу надійність при виражених, але ко­роткочасних діях зовнішнього середовища. Резервні можливості організму тут великі, мобілізуються вони швидко, однак відновлювальний потенціал низь­кий (рис. 3.9). В результаті індивід погано присто­сований до тривалих перевантажень.

"Стаєр" - організм, здатний стабільно ви­тримувати тривалі й монотонні фізіологічні наван­таження (рис. 3.10). Резервний потенціал і мобілі­заційні можливості в цілому невисокі, однак проце­си відновлення стійкі. На короткочасні переванта­ження більшої інтенсивності реагує невідповідне до ступеня дії.

"Мікст" - проміжний тип з оптимально-адек­ватним способом реагування на різні зміни зовніш­нього середовища.

Додаток № 4:

Питання для самоконтролю та обговорювання по 2 та 3 змістовному

модулю:

1. Якими збудниками протозойних захворювань людина заражається аліментарним

шляхом?

2. Чим відрізняються інфекційні хвороби від інвазійних?

3. У чому відмінність між особистими і громадськими профілактичними заходами?

4. Які морфофізіологічні особливості мають саркодові?

5. Які лабораторні методи використовують для діагностики протозойних захворювань?

6. Де локалізуються амеби в організмі людини? Назвіть їх.

7. Які морфологічні особливості тварин, що належать до типу Плоскі черви?

8. Де локалізуються збудники метагонімозу та нанофієтозу?

9. Назвіть проміжних та остаточних хазяїнів нанофієтозу.

10. Назвіть проміжних хазяїнів збудника метагонімозу.

11. У чому полягає особиста і громадська профілактика альвеококозу?

12. Як людина заражується дифілоботріозом?

13. Які особливості життєвих циклів цистод?

14. Назвіть морфологічні особливості нематод.

15. Назвіть заходи особистої та громадської профілактики дракункульозу.

16. Назвіть проміжного та остаточного хазяїна збудника вухеріозу.

17. Які морфологічні ознаки властиві кліщам?

18. Яке медичне значення мають кліщі – мешканці житла людини?

19. Яке медичне значення мають Гамазові кліщі ?

20. Які фактори вказують на тваринне походження людини?

21. Яке співвідношення біологічних та соціальних факторів в еволюції людини?

22. Охарактеризуйте основні адаптивні типи людей.

Тестові завдання по 2 та 3 змістовному модулю:

2.1. Поширення амебіазу пов’язано з :

А) природними умовами;

Б) облігатними переносниками;

В) факультативними переносниками;

Г) механічними переносниками;

Ґ ) непостійними переносниками.

2.2. До особистої профілактики амебіазу відносять :

А) миття рук перед вживанням їжі;

Б) захист від укусів кровосисних комах;

В) оберігання продуктів та води від потрапляння на них пилу і мух;

Г) збалансована їжа;

Ґ ) не переохолоджуватись.

2.3. Які амеби є для людини патогенними :

А) Entamoeba proteus ;

Б) Entamoeba coli;

B) Entamoeba gingivalis;

Г) не є патогенними для людини;

Ґ ) Entamoeba histolytica .

2.4. Псевдоподії в амеб виконують функції :

А) пересування;

Б) захисту;

В) розмноження;

Г) біосинтез;

Ґ ) транскрипція.

2.5. Entamoeba gingivalis в організмі людини локалізується в :

А) товстій кишці;

Б) тонкій кишці;

В) в ротовій порожнині;

Г) в глотці;

Ґ ) в шлунку.

2.6. У трематод порожнина тіла :

А) поділена на відсіки;

Б) первинна;

В) вторинна;

Г) третинна;

Ґ ) відсутня.

2.7. У яких трематод у життєвому циклі є два проміжні хазяїни:

А) Fasciola hepatica;

Б) Metagonimus yokogawai;

B) Schistosoma haematobium;

Г) Entamoeba histolytica ;

Ґ ) Paramecium caudatum.

2.8. Яким трематодозом можна заразитись, вживаючи рибу :

А) Fasciola hepatica;

Б) Schistosoma haematobium;

B) Nanophyetes salmincola;

Г) Anopheles spec;

Ґ ) Entamoeba coli.

2.9. Проміжними хазяїнами альвеокока можуть бути :

А) лисиця;

Б) кажани;

В) кішка;

Г) мишоподібні гризуни;

Ґ ) сліпаки.

2.10. Зараження людини дифілоботріозом відбувається через :

А) немиті овочі;

Б) брудні руки;

В) недостатньо оброблена прісноводна риба;

Г) одежу;

Ґ ) повітря.

2.11. Широкий стьожак на статевозрілій стадії локалізується в організмі :

А) великої рогатої худоби;

Б) людині;

В) прісноводної риби;

Г) комах;

Ґ ) морських тварин.

2.12. Діагностику альвеококозу у людини проводять шляхом:

А) серологічні дослідження;

Б) мікроскопія сечі;

В) мікроскопія мокротиння;

Г) візуально;

Ґ ) пальпації.

2.13. Дракункульозом людина може заразитися :

А) повітряним шляхом;

Б) під час вживання недостатньо обробленого м’яса;

В) під час контакту з хворими свійськими тваринами;

Г) при укусі клопів;

Ґ ) під час пиття сирої не фільтрованої води з відкритих водойм.

2.14. Комарі родів Anopheles та Aёdes є проміжними хазяїнами для збудників :

А) аскарідозу;

Б) дракункульозу;

В) вухеріозу;

Г) амебіазу;

Ґ ) трихомоназу.

2.15. Збудники яких хвороб – нематодозів , мешкають у лімфатичній системі людини :

А) дракункульозу;

Б) вухеріозу;

В) аскорідозу;

Г) трематодозу;

Ґ ) лямбліозу.

2.16. Тіло поділене на голово груди та черевце у :

А) гризунів;

Б) комах;

В) ракоподібних;

Г) павукоподібних;

Ґ ) тарганів.

2.17. Кліщі мають такі типи ротового апарату :

А) колючо – сисний;

Б) сисний;

В) лижучий;

Г) не мають зовсім;

Ґ ) розгалужений.

2.18. Представником аргасових кліщів є :

А) Dermatocetor pictus;

Б) Ornithodoros papillipes;

В) Ixodes ricinus;

Г) Fasciola hepatica;

Ґ ) Entamoeba coli.

2.19. Гамазові кліщі є :

А) збудники хвороб у людини;

Б) постійні ектопаразити у людини;

В) паразитують на комахах;

Г) паразитують на деревах;

Ґ ) паразитують на птахах та гризунах.

2.20. До кліщів , що можуть псувати харчові продукти , належать :

А) іксодові;

Б) аргасові;

В) тирогліфи;

Г) мезогліфи;

Ґ ) сапрофіти.

Для записів …………………………………………

Для записів …………………………………………

Відповіді на тестові завдання по 1 модулю :

1. Ґ; 6. Г; 11. А; 16. В;

2. Ґ; 7. Г; 12. В; 17. А;

3. В; 8. Ґ; 13. В; 18. Г;

4. Г; 9. Б; 14. В; 19. В;

5. А; 10. А; 15. Б; 20. В.

Відповіді на тестові завдання по 2 та 3 модулю :

2.1. Г; 2.6. Ґ; 2.11. Б; 2.16. Г;

2.2. В; 2.7. Б; 2.12. А; 2.17. А;

2.3. Ґ; 2.8. В; 2.13. Ґ; 2.18. Б;

2.4. А; 2.9. Г; 2.14. В; 2.19. Ґ;

2.5. В; 2.10. В; 2.15. Б; 2.20. В.

Луганськ – 2008 р.

170